Украине не нужно в Евросоюз, у нас есть абсолютно все - автор проекта "Уличная еда"
Категория
Экономика
Дата публикации

Украине не нужно в Евросоюз, у нас есть абсолютно все - автор проекта "Уличная еда"

Украине не нужно в Евросоюз, у нас есть абсолютно все - автор проекта "Уличная еда"
Источник:  online.ua

ONLINE.UA та PR агенція «Tactic&Publicity» продовжують серію публікацій #ЛюдиОнлайн про українців, які, незважаючи на війну, кризу та безлад в політиці, намагаються робити бізнес і створювати майбутнє вже сьогодні.


У новій частині автор проекту Ulichnaya eda Роман Тугашев розповів про фестивалі вуличної їжі в Києві, початок свого бізнесу, те, чи можна нормально працювати в Україні, та чому нам не варто дуже прагнути до Євросоюзу.


- Ви же давали інтерв’ю про те, як все починалось, але хотілося би трішки мотиваційних історій. Дуже цікавий механізм, що було з того моменту, як у вас з’явилася ідея зробити такий формат, до першого фестивалю? Скільки пройшло часу, яка команда це починала, які були складнощі, і звідки, взагалі, ця шалена впевненість, що все вийде?


- Проект «Вулична їжа» був створений в 2013 році, коли ніби була певна стабільність. До того часу в мене був заклад, гастро-бар «Томатос», і він не найкращим чином працював. Там були певні причини... І в 2013 році у мене просто виникла ідея... Я подорожую постійно, десь буваю, і вулична їжа для мене – такий індикатор, взагалі, спробувати ту країну, куди ти приїхав.


На той час вуличної їжі в принципі не було в Києві, в Україні. У нас підхід такий, що вулична їжа – це неякісно, не корисно, шкодить здоров’ю, це взагалі дуже-дуже погано. Крім того, фестивального якогось руху в Києві так само не було. Були звичайні фестивалі, які абсолютно нічого цікавого, нового не давали.


І просто з'явилася ідея – чому б не спробувати провести європейський формат, де багато гарних, цікавих людей їдять, пробують якусь вуличну їжу і гарно проводять час. У 2013 році влітку я спробував провести цей перший фестиваль. В мене пішло досить багато часу на його підготовку, тому що я шукав учасників, приміщення, локацію. Врешті-решт, вдалося так зробити. Він був досить успішний, тому що прийшло десь близько тисячі гостей. Ми розраховували, що прийде людей 300-400 максимум. А прийшло набагато більше, я побачив, що є попит, ну, і почав далі просто це все розвивати. І зараз маємо те, що є.



- А скільки людей починало готувати?


- Двоє. Це були я і Антон Максаков. Я до нього звернувся просто за допомогою (ми один одного досить тривалий час знаємо) по якійсь креативній частині. Два чи три фестивалі ми робили вдвох, а десь із третього почали з'являтися якісь люди на волонтерських засадах, друзі, просто, щоб допомогти. І їх почало все більше і більше з'являтися.


- А скільки людей готували сьогоднішній фестиваль (розмова відбулася кілька тижнів тому в Києві, - ONLINE.UA)?


- Сьогоднішній фестиваль готує 25 чоловік. Це моя постійна команда. Це архітектори, дизайнери, івент-менеджери, бармени. Плюс десь 35-40 людей ще технічний персонал - сантехніки, електрики, монтажники та всі інші. Коли я створював перший фестиваль, в мене не було взагалі ні бізнес-плану, ні якоїсь стратегії. Я не знав і не розумів, як я бачу цей фестиваль за рік чи два. Якесь нормальне розуміння бізнесової складової з'явилося десь через рік. Я тоді почав розуміти, що потрібно стратегічно мислити, думати і бачити, який фестиваль може бути через рік, через два, через три. Тому він кардинально відрізняється від того, першого фестивалю.


В принципі, це успішний бізнес, який абсолютно нормально працює, приносить кошти.


- Скажіть, будь-ласка, таке "інтимне" питання, які кошти вкладені у фестиваль?


- Вони не вкладені конкретно у фестиваль. Тому що на якомусь певному етапі розвитку я зрозумів, що фестивалю потрібна якась постійна, стабільна локація. Така, яку ми бачимо в усіх європейських містах, у великих мегаполісах. І на той час це була територія, де ми з вами спілкуємося зараз, арт-завод «Платформа», це колишній Дарницький шовковий комбінат.



Ми тоді сіли з власниками цієї території, подумали, що фестиваль може стати першою ланкою в розвитку, розбудові цієї території. Фестиваль – це такий маркетинг територій. Він фактично створив завод «Платформа», і в цю територію було вкладено десь 2,5-3 мільйони доларів. У розбудову саме цієї території. Звичайно, це прямо чи опосередковано торкнулося вкладень у сам фестиваль, його інфраструктуру якусь. Але здебільшого ми говоримо про майданчик, про територію арт-заводу «Платформа».


- А це кошти якісь зароблені на цій локації, чи інвестиції ззовні?


- Це інвестиції власників території. Вони – власники «Даринку», власники цієї території і так далі.


- Зрозуміло, ну, актив є? 


- На той час, коли я створював фестиваль, повторюсь, фестивалів якісних не було в принципі, спеціалістів якісних, зі знаннями, як організувати, як робити такий масовий, масштабний фестиваль, не було. Три роки тому було досить складно, тому що я, команда, ми всі набивали собі шишки й отримували цей досвід.


І тому все, що ми зараз маємо, по суті, ми створили самостійно. І вивчили це самостійно, тому що немає ніякої адекватної літератури, ніякого досвіду в Україні, в кого можна перейняти це. Я дуже багато відправляв і відправляю членів команди, сам десь мандрую. Я от щойно повернувся, об'їздив шість музичних фестивалів, тому що в планах – проводити дуже великий, масштабний музичний фестиваль у наступному році.


І єдине джерело таких знань або якогось досвіду – це іноземні колеги, партнери, з якими можна нормально поспілкуватися. Хтось ділиться, хтось ні, але, в принципі, ти отримуєш якусь від них інформацію, тому що в Києві, в Україні з цим досить складно.


- Скажи, як ти відбираєш персонал, як потрапити до тебе на роботу?


- Персонал я підбираю, базуючись на якихось внутрішніх переконаннях. Це або є якісь відчуття до майбутнього працівника, або немає. В мене є певні критерії та певні принципи роботи, яких я намагаюся дотримуватись в бізнесі. І мені дуже важливо, щоб будь-який працівник розділяв такі самі принципи.


Їх багато, і кожен раз, коли ми проводимо якусь співбесіду, я всі ці принципи намагаюся зрозуміти – чи близькі вони цій людині. Якщо вони близькі, плюс професійні якісь там навички і якості – все, ми працюємо. Якщо ні – ну, тоді ні.


- А який ти бос? Ти демократ, диктатор, фрік, хто ти?


- Ну, який я бос, краще запитати у моїх працівників. Я не знаю, це, можливо, якась там європейська модель управління, тобто, в мене немає дуже жорсткого контролю над працівниками. Я намагаюся кожному працівнику дати можливість проявити себе. Я десь читав, що є японська модель розвитку працівника, здається, вертикальна, чи горизонтальна, я не знаю – сьогодні ти бухгалтер, а завтра, грубо кажучи, можеш попрацювати сантехніком чи ще кимось. Так само і в мене: я намагаюся дати працівникам абсолютну свободу і вибір, що вони хочуть робити, проявитися в якихось сферах. Я не жорсткий, в принципі, але, мабуть, жорсткий в якихось певних випадках.


- Скажи, а якщо мова йде про стратегічні питання, типу розвитку фестивалю, або якісь робочі питання – як приймаються рішення? Це якісь колективні рішення чи особисті?


- Прямо глобально-стратегічні, звичайно, мені дуже цікава і важлива думка всіх працівників. Але, все ж таки, я більше дотримуюсь особистого, внутрішнього розуміння – що може піти, а що ні, як потрібно якусь там прийняти сторону, або якусь стратегію. В мене є також бізнес-партнер, мені дуже пощастило – це моя дружина. Вона зараз дуже активно задіяна в бізнес-процесах по фестивалях і по інших напрямках. І глобальні, стратегічні рішення ми приймаємо з нею вдвох.


- Ми фестиваль зафіксували. Тепер давай поговоримо про інвестиції, про те, що заважає працювати в Україні. Читаючи Facebook, складається враження, що в Україні працювати неможливо: корупція, політика, війна і так далі. І те саме ми чуємо від іноземців, які приїжджають сюди. Як ти думаєш, взагалі, бізнес в Україні, в тих умовах, що зараз є, політичних, економічних, реально робити?


- Я дотримуюся того принципу, що, якщо тобі щось не подобається – в тебе є мінімум декілька варіантів. Тобто, якщо ми говоримо конкретно про країну, про економічний стан, розвиток, не розвиток, про політику і про все інше, то, в принципі, можна просто критикувати і ніфіга не робити. І від того взагалі нічого не зміниться. Можна просто виїхати в якусь іншу країну і там чимось іншим займатися. А можна просто тут закрити очі на певні якісь моменти, негаразди, незручності й просто працювати.


І я для себе постійно обираю такий шлях... Так, Україна - досить складна країна для ведення бізнесу. Але, в принципі, це можливо. Абсолютно нормально. Просто потрібно працювати. Це найголовніший посил. Якщо ти хочеш чогось добитися, якщо ти хочеш реалізуватися в чомусь – просто потрібно працювати.



Наприклад, якщо ми говоримо про фестивалі, це 24 години на добу, робота кожен день без вихідних. У нас вихідні є лише в січні-лютому, коли ми не проводимо ніяких фестивалів. Весь час ми просто працюємо. І це дає свій результат. В мене дуже багато знайомих бізнесменів, підприємців, які так само просто працюють, не дивлячись на якусь там, не знаю, податкову систему, загальний економічний стан – просто працюють і досягають певного успіху.


- У нас цей проект, «Люди ONLINE», він показує сучасність українського бізнесу. Тобто, може надати сил. Можливо, є якась історія з проблемою та розповідь про те, як вона вирішилася?


- Я можу розповісти про ресторан. В мене, в принципі, досить великий досвід юридичний, я юрист за освітою. В мене великий досвід успішних, виграних справ. Але в 2011 чи в 2012 році я чомусь вирішив залишити юриспруденцію і відкрити заклад громадського харчування. Ресторан. Я подумав, що зможу його відкрити. Вклав абсолютно всі свої кошти, на той час це було близько 100 тисяч доларів, і так сталося, що воно в принципі не працювало, не йшло. В мене не було досвіду ведення ресторанного бізнесу, мені багато людей казали, що я спочатку повинен піти попрацювати барменом, офіціантом, адміністратором, просто зрозуміти, як працює зсередини цей бізнес. Але я, в принципі, нікого не слухав, у мене був такий підприємницький зуд, я думав, що зараз вкладу абсолютно всі кошти і буду працювати.


І так воно все протягнулося близько року, в мене був такий період часу, коли коштів не було взагалі, абсолютно ні на що. Ні на нормальне існування, ну, просто не було ніяких коштів. Почали йти працівники із закладу, звичайно, почалися великі складнощі фінансового характеру. І в той час у мене був вибір, що робити: або поглиблюватись і занурюватись в цю складну ситуацію з рестораном, або... Але якийсь мінімальний досвід ресторанного бізнесу дав мені змогу і можливість просто сісти, подивитися збоку на всю цю складну ситуацію, знайти інші напрямки. Тому що створення фестивалю тим чи іншим чином, пов’язано з ресторанною тематикою, все це їжа, це процес готування, це гості, клієнти і так далі.


І просто потрібно в якийсь складний для себе час зупинитися, заспокоїтися, сісти і подивитися на проблему абсолютно під іншим кутом. Тому що, я ще раз повторюю, мінімум два чи три варіанти є, з будь-якої ситуації, завжди є вихід. Такий підхід мій, внутрішня можливість - просто сісти, заспокоїтись, вирішити глобально питання по ресторану і створити фестиваль, який зараз популярний і приносить кошти.


- Хочу запитати, в якому напрямку зараз розвивається фестиваль? Я знаю, що в тебе дуже великі плани, глобальні. «Белые ночи», музичні фестивалі, розкажи про вектори.


- На наступний рік у нас заплановано близько шести-семи фестивалів вуличної їжі в такому форматі, якими вони, в принципі, є. Ми просто будемо додавати якийсь контент, змінювати учасників, збільшувати трошки їх кількість. Але наступного року буде фестивалів саме вуличної їжі трішечки менше, тому що ми хочемо ввести нові формати.


Ми будемо проводити наші «Білі ночі», це такий музичний формат, який ми досить успішно провели два рази, зараз, наприкінці серпня (26-27 серпня, - ONLINE.UA) буде ще раз. На наступний рік ми теж плануємо дві такі вечірки. Ми плануємо зробити тут один такий формат більш ресторанного типу. Міське свято їжі, ми, власне проводили у минулому році, в цьому році не було. В наступному хочемо повернутися до нього. Тобто, це більше про якусь таку ресторанну тематику.


І, звичайно, кавовий фестиваль. Це те, що зараз популярно. Каву все більше і більше п’ють, тому кавовий фестиваль також буде. Загалом – десь на цій локації, на арт-заводі «Платформа» ми зробимо близько 9-10 фестивалів різного характеру.


- Я ще що хочу запитати: у нас якось в останні роки прийнято думати, що Євросоюз – це якась така ціль, ми туди дуже хочемо. Як ти взагалі вважаєш, це має бути загальною метою – вступ України до Євросоюзу, і чи варто нам взагалі туди рухатися? Ми взагалі туди потрапимо? Ти ж їздиш багато по Європі...


- Стосовно того, чи ми туди взагалі потрапимо, не знаю. Моя думка і позиція така, що нам, в принципі, не варто намагатися потрапити в Європейський Союз, тому що ЄС – це абсолютно не панацея від будь-яких проблем. Дуже часто, на прикладі якихось сусідніх країн, можна побачити, що не так все просто.


З нашою ментальністю, з нашим способом життя, політикою, економікою я вважаю, що Україна знаходиться в такому місці, має такі надзвичайні ресурси... У нас є абсолютно все. Але чомусь воно не йде. І я вважаю, що мета вступити в Європейський Союз – вона, в принципі, не повинна бути якоюсь пріоритетною. Я ж кажу – у нас є абсолютно всі ресурси, які можуть нам дати можливість бути самодостатньою, дуже потужною країною, реально самостійною, нормальною.


Без Європейського Союзу, без якогось іншого союзу – нормальною країною. Більше того: я дуже багато зараз спілкуюся з якимись європейськими колегами – вони абсолютно всі зацікавлені в українському ринку. Абсолютно всі. Тому що Україна – це 45 мільйонів населення. Так, воно не таке платоспроможне, як у Європі, але, якщо взяти Європу, це 500 мільйонів населення, Україна – це 1/10 Європи, і вони абсолютно всі зацікавлені в українському ринку.


Ми ж чомусь намагаємось постійно кудись стрибнути, комусь віддатися, щось зробити. В принципі неправильна позиція. Тому ми повинні чітко, самостійно розвиватися і не ставити в пріоритет якийсь там Європейський Союз. Європейські цінності, європейський підхід до бізнесу, до способу життя – так. Але вступити, прямо – давайте підемо в Європейський Союз... Я не бачу абсолютно ніякої шаленої необхідності там бути.


- Ти багато їздиш по різних тусовках, схожих на цю, в Європі – на музичні фестивалі, фестивалі якоїсь їжі, кулінарні. Скажи, формат, який ви тут створили, в цьому просторі, відрізняється від західних? Де краще – там чи тут?


- Я не буду казати, де краще. Те, що роблять в Європі, воно просто по-іншому. Наприклад, якщо ми говоримо про фестивалі вуличної їжі, в Європі вони були просто про їжу. Але зараз динаміка і тенденція такі, що організатори фестивалів їжі в Європі кажуть: нам також потрібен контент. Тому що в Європі дуже багато туристів, і вони диктують певне своє бачення.



І вони також зараз кажуть: нам потрібен контент. Вони приїжджають до нас, дивляться, що в нас і їжа, але дуже багато розваг, і вони також починають провадити якісь елементи розваг в себе. Тому гірше чи не гірше – ми просто відрізняємось. Якщо я декілька років тому казав, що ми зробимо таку територію, як у Лондоні, Берліні, Амстердамі, я зараз такого не кажу. Ми робимо офігенно класний формат у Києві, все. Тому що вони вже до нас приїжджають. І дивляться, такі, ходять і кажуть: вау, як це у вас так виходить?


- Це класний меседж останній – вони їздять до нас. Романе, є можливість дати меседж молодим українцям, які хочуть або мріють створити власний бізнес, розвиватися, щось спробувати робити.


- Меседж, в принципі, один, нічого нового. Якщо ти реально хочеш досягти чогось, якщо ти хочеш в чомусь реалізуватися, якщо в тебе реально існує ідея – можна намагатися в житті максимально нічого не робити, піти на держслужбу і нічого не робити, а можна просто досягати своєї мети, елементарно працюючи. Працюючи над собою, над командою, над ідеєю, працюючи абсолютно над усім. Я впевнений, що, якщо у людини є якась мета, якщо вона вірить в неї, якщо вона здраво підходить до реалізації цієї мети – зробила якусь аналітику, подивилася, що є попит – реально, навіть фінансове питання на другому місці.


Головне – якась класна, адекватна, нормальна ідея, підкріплена якимись знаннями інших людей, і просто постійна робота. Робота над цією ідеєю, над собою. Треба працювати, і все буде добре.

Оставаясь на онлайне вы даете согласие на использование файлов cookies, которые помогают нам сделать ваше пребывание здесь более удобным.

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?