Не Путин, а "измена": западные СМИ о самой большой проблеме украинцев
Категория
Мир
Дата публикации

Не Путин, а "измена": западные СМИ о самой большой проблеме украинцев

Не Путин, а "измена": западные СМИ о самой большой проблеме украинцев
Источник:  Atlantic Council

Виявлення ворогів України стало популярною справою. Росія, зрозуміло, була першою внесена до цього списку після того, як Кремль припинив створювати видимість будь-якого слов'янського братерства і вторгся в країну. Наступною була корупція. У той час, як Росія була ворогом біля воріт, корупція була ворогом всередині. У список з того часу увійшла різнорідна колекція менших ворогів, від обтяжливої бюрократії, еміграції та низького рівня народжуваності до поганих доріг, кумівства та міжнародної байдужості.

Проте один усюдисущий і підступний противник досі залишався непоміченим – це невблаганний негативізм, що притаманний українським уявленням про власну країну, пише видавець журналів Business Ukraine та Lviv Today Пітер Дікінсон у своїй статті "Чому найлютіший ворог України не Володимир Путін" для Atlantic Council, переклад якої зробив ONLINE.UA.

Більшість іноземців в Україні легко впізнають її за нескінченними депресивними розмовами з українськими друзями і колегами, які ставляться до прояву оптимізму аутсайдерів як до чарівного, але інфантильного недоліку. Це виснажливий підхід постійного очікування найгіршого, пошуку колючок на кожній троянді і хмар на кожен промінь надії.

Реакція громадськості на намагання України отримати безвізовий режим з ЄС – гарний тому приклад. Спочатку вся ідея безвізу з ЄС була предметом громадських жартів і відкидалась. Жарти продовжувались на кожному етапі процесу. Усі, від аналітиків на телебаченні до любителів поговорити у барах, були впевнені, що увесь задум – це фарс. Українці себе лише ганьблять. Він (безвіз - ONLINE.UA) нікому не потрібний. Коли Україна підійшла до межі отримання можливості подорожувати без віз, слова змінились, але мелодія залишилась такою ж самою. Ті ж люди тепер говорять, що безвізовий режим взагалі не був потрібен. Так багато документів! Немає гарантій! Немає буквально нічого, що задовольнило б цих людей.

Читайте також: Щоб змінити Україну, потрібен лише "безсмертний майданний мільйон" - Юрій Романенко

Майже кожна позитивна зміна в Україні стає об’єктом такого самого циклу цинізму і негативізму. Електронна система державних закупівель ProZorro завоювала міжнародні нагороди, зберегла мільйони доларів і була запозичена іншими країнами. Вона заслуговує на похвалу як приклад української майстерності та інновацій. Але багато людей, швидше за все, знайомі з ProZorro у зв’язку з конспірологічними теоріями в інтернеті, заклеймили її лише як ще одну схему для чийогось особистого збагачення.

Конкурс Євробачення в Україні був ще однією успішною історією, яка не змогла розвіяти горезвісний морок серед більшості українських коментаторів. Подія стала тріумфом майже за усіма стандартами: європейські гості захоплено говорили про красу Києва, гостинність українських господарів і професіоналізм самого шоу. Вона кинула виклик негативним стереотипам, а також презентувала Україну як квінтесенцію європейської нації. Однак цей позитивний імідж був майже непомітним в українському інформаційному просторі. Замість цього висвітлення подій було зосереджено на ймовірній корупції, порушенні повсякденного ритму життя, а також короткій появі напівоголеного стрікера на сцені під час фіналу пісенного конкурсу. Ще одна можливість для українців відчути гордість за свою країну була втрачена.

Цей постійний негативізм не є безпідставним. Багато в чому це логічний механізм захисту, укорінений в гірких уроках історії. Український досвід самоврядування з 1991 року викликав глибоке розчарування. Почавши з сильних позицій, країна поступово скотилася на дно пострадянського класу в умовах інституційної корупції біблійних пропорцій і послідовних економічних прорахунків, які створили велике багатство для мізерної меншості, залишивши при цьому більшість українців у злиднях.

Історія країни до отримання незалежності була ще гіршою. Окупована і розділена протягом сотень років, Україна була епіцентром тоталітаристського апокаліпсису у першій половині XX сторіччя, ставши найбільшою жертвою Гітлера і Сталіна серед усіх націй. Від 10 до 20 мільйонів українців було вбито в період з 1917 по 1953 роки, але ці шокуючі злочини залишаються невідомими за межами країни. Історичної травми України було б достатньо для будь-кого, щоб схилити його до негативних очікувань. У поєднанні з легендарним фаталізмом слов'янської історії це дуже гарно пояснює сильні приховані тенденції до негативізму в сучасній Україні.

Тим не менш, важливо розуміти, що цей негативізм сам накликає лихо. Постійне зведення шансів України нанівець насправді гальмує процес трансформації після Майдану. Через це реформаторам набагато важче підтримувати темп, необхідний для подолання десятиліть інерції. Така поведінка закріплює існуючу ситуацію і зміцнює позиції тих, хто пропонує відступити перед неможливим. І, що особливо важливо, це також дуже сильно відвертає міжнародних інвесторів. Я зустрічав численні делегації потенційних інвесторів, які були розгублені через похмурий тон, з яким вони зіткнулися під час візитів в Україну. У той час як деякі урядові та ділові представники громадськості представили їм збалансований огляд прогресу і проблем, багато хто змальовував картину безжалісного песимізму. Цілком передбачувано, цей підхід не вселяє довіри інвесторів.

Засоби масової інформації також відіграють важливу роль. Оптимістичні історії на українському телебаченні зустрічаються рідше, ніж посмішки на фотографіях у фотоальбомі часів Радянського Союзу. Замість цього глядачам подають щоденний раціон з бідності, несправедливості і страждань. Зображена у вечірніх новинах майже на всіх телеканалах Україна – це похмуре і непривабливе місце, і це неухильно посилює негативні стереотипи про країну. Західні кореспонденти, які відвідують Україну, або ті, що живуть в Москві, неминуче користуються цим, допомагаючи в переважній більшості випадків встановити негативний і песимістичний тон висвітлення України в міжнародних ЗМІ.

Читайте також: Письменник Андрій Кокотюха: Американців нацією зробили вестерни, нам теж необхідна популярна культура

Як можна розірвати цей гнітючий цикл? На відміну від усіх інших своїх ворогів, Україні не потрібно вести справжню війну проти негативу. Рожеві окуляри зараз не принесуть багато користі, а об’єктивна оцінка недоліків країни має важливе значення для здійснення намічених Майданом трансформацій. Проте вже давно назріла необхідність більш тонкого підходу до справ країни.

Україна, безумовно, недосконала. У неї одна з найбільш неспокійних історій, і їй доводиться існувати поруч з, можливо, найгіршим сусідом на планеті. Корупція широко розповсюджена. Люди бідні. Але вона також - диво надії, де місцеві активісти побудували живе і процвітаюче громадянське суспільство. Це земля, де полум'я свободи пережило одну з найбільш похмурих сторінок в історії людства, де традиція гостинності та відкритості не підкорилась століттям політичного насильства і вторгнень.

Було б нерозумно і контрпродуктивно ігнорувати проблеми України, але так само недалекоглядно не надавати значення чеснотам та досягненням країни. В українців є набагато більше приводів пишатися, ніж багато хто думає, і вони можуть зрозуміти, що саме ця гордість може бути сходинкою до успіху.

Оставаясь на онлайне вы даете согласие на использование файлов cookies, которые помогают нам сделать ваше пребывание здесь более удобным.

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?