И вашим, и нашим: что скрывает книга Надежды Савченко
Категория
Политика
Дата публикации

И вашим, и нашим: что скрывает книга Надежды Савченко

И вашим, и нашим: что скрывает книга Надежды Савченко
Источник:  online.ua

ONLINE.UA почитав книгу нардепа Надії Савченко “Сильне ім'я Надія” та ділиться враженнями про цей твір у своїй рецензії.


Із першого ж дня перебування народного депутата Надії Савченко в Україні, після майже дворічного тюремного ув'язнення в Росії, українці почули низку скандальних заяв. Кажуть, ніби це наші політики одразу після приземлення Савченко на українську територію промили їй мізки й уклали в її уста те, що зараз ми чуємо ледь не з усіх телеканалів. Насправді ж, якщо проаналізувати видану нею у в'язниці книгу “Сильне ім'я Надія”, можна побачити, що ідеї так званого "побутового сепаратизму" були в її голові ще задовго до полону, ув'язнення і повернення на Батьківщину.
Початок книги. Розділ “Полон”



“Я могла зрозуміти злість і претензії “ополченців” (бойовиків на Донбасі, - ONLINE.UA). Вони мали право висунути їх мені. Вони - теж український народ, і їм я теж давала присягу. А сталося так, що ми опинилися по різні боки барикад. І виходить, що я пішла проти свого народу... Хлопці, у вас до мене претензії? Так давайте розбиратися. Вийдіть на Майдан. Вас почують. Нас же почули”.
Це та сама мантра, яку повторюють вірнопіддані екс-президента Віктора Януковича із “Опозиційного блоку”, лідер “Українського вибору” Віктор Медведчук та інші. “Донбас не чують!” Але при цьому Савченко забуває, що вони вже виходили на Антимайдан, але нічого путнього в підсумку не сказали.
Трохи далі у тому ж розділі: “Та й “ополченці” звірами не були. Вони теж люди, теж українці! Якщо правду сказати, то з половиною із них я б із більшим бажанням в бій пішла пліч-о-пліч, ніж із половиною з наших”.



Виходить, що бойовики ДНР і ЛНР Савченко ближчі за духом, аніж українські захисники..?
Розділ “Викрадення”
Коли до Савченко, яку ватажок бойовиків ЛНР Ігор Плотницький продав у Росію, прийшли зі Слідчого комітету РФ і спитали, що вона робила на Майдані, Надя сказала: “Поранених виносила, першу медичну допомогу надавала. І “беркутівцям” теж”.
І тут же, раз пішла мова про “беркутівців”, варто перескочити на кінець книги, до розділу “Майдан”.
У мережі вже з'явилося достатньо світлин і відеороликів, на яких видно, як Савченко крутиться біля “Беркуту”. У своїй книзі вона й не заперечує, що допомагала спецпризначенцям.
“Та й мені було тяжко прийняти таке рішення, бо і люди на Майдані, і “Беркут” - то все мій, український народ, якому я присягу давала захищати його, а тепер довелося обирати. Тому я завжди обирала бік слабшого. Того дня, як не дивно, це були МВС і “Беркут”.
Тут Савченко розповідає про 19 січня, на Водохрещу, коли почалися заворушення на вулиці Грушевського в Києві, а "Беркут" пішов у наступ. Це було за місяць до кривавих подій 18-20 лютого. З-поміж простих українців-патріотів і “беркутівців”, які стояли на боці злочинної влади, Савченко, виходить, обрала “Беркут”. Бо їй здалося, що “Беркут” слабший од народу, і його слід захищати. Озброєних “беркутівців” від неозброєних людей.


Серед “беркутівців” Надія ходила, як своя. І коли чоловіки при повній амуніції лупцювали дівчат, жінок, літніх людей, командири наказували своїм підлеглим Савченко не торкатися. Хоча вона була без військової форми.
“Якось “беркутівця” хлопці з “ультрас” зловили і почали з нього стягувати бронежилет і бити його. Тоді я і ще один чоловік закрили його собою і сказали не чіпати його”.
Свого часу одіозний екс-депутат Олег Царьов, який давно вже став на бік бойовиків, Росії та сепаратистів, і покійний “пастух” регіоналів Михайло Чечетов на всіх телеканалах бідкалися, що нещасних “беркутівців” били, черепи їм проламували. Досить непогана компанія назбиралася: Царьов, Чечетов і Савченко. Одна теза на трьох.
Далі — ще цікавіше. Гранати, які кидав “Беркут” людям під ноги на Майдані, Савченко дбайливо збирала і віддавала назад “беркутівцям”. Щоби знов кидали?
“Потім я походила і позбирала на землі, в тому квадраті, де люди ходили, все, що могло рватися, і поздавала йому”.



Розповідаючи про криваві події 20 лютого, під час яких загинула Небесна сотня, Савченко згадує: “Після закінчення стрілянини і відступу “Беркута” я з польовою сумкою пішла вгору по Інститутській, обійшла колом і спустилась по Грушевського. По дорозі перев'язуючи ВВшників і “беркутівців”, кому потрібна була допомога. На Майдані ж лікарів вистачало і без мене”.
Тобто, поки українські патріоти спливали кров'ю на Майдані, Савченко допомагала “Беркуту”, перев'язувала йому рани.
“Як бачите, я не була якимось лідером чи героєм на Майдані. Щоби бути лідером, потрібно знати, куди вести. А щоб бути героєм, треба мати чітку позицію і вирішити, на чиєму ти боці. Я не могла вирішити, бо вже казала, що присягу давала і тим, і тим — українському народові”, - резюмує Савченко.
Надія ніяк не зрозуміє, що в будь-якій боротьбі нема двох боків. Не можна служити двом господарям. Тут або за владу, або за народ. Надя служила і вашим, і нашим.
Далі — про те, як Герой України Надія Савченко служила в армії.
"В кожній новій військовій частині моє рвіння, бажання і наполегливість служити сприймаються командирами зі словами: "Та мені б роту таких Надюх! Я би батальйон замінив!", а закінчуються криками тих же командирів: "Заберіть її! Вона непередбачувана! Некерована! *банута!". А далі слава бігла поперед мене. І кожен командир чи начальник штабу обіцяв усе більшу й більшу мзду новому командиру, який погодиться мене забрати".
Савченко не тільки ігнорувала накази керівництва, а ще й наражала на небезпеку себе та інших солдат. Саме тому жоден командир не хотів із нею працювати, всі хотіли спекатися.
Ба більше, Надія ганьбила офіцерські погони, коли п'яна у формі валялася в кущах, і про це вона теж не соромиться оповідати.
Коли Савченко служила в миротворчій місії в Іраку, вона взагалі не викисала: “Пити можна і вдень, і вночі. І навіть треба. Щоб напругу знімати. Головне — з головою. Я не пам'ятаю і дня, щоб я чогось спиртного не вживала”.
Перед нами, виходить, — типова алкоголічка, яка без спиртного не може навіть стресу зняти. Особливо враховуючи те, що в Іраку стресу в неї практично не було, бо ж, як вона сама оповідає, майже постійно сиділа на базі й рідко виходила за її межі. А ту базу фактично не обстрілювали, більше по американських цілилися, зізнається вона. То які ж такі стресові ситуації в неї були?
Насправді це — дитяча звичка Савченко: за її словами, батьки наливали їй алкоголь ще років із 4. Вона могла разом із усіма на застіллях пити до стану сп'яніння, і батьки думали, що це — нормально.
Крім того, Савченко оповідає у книзі про ще одну свою “корисну” навичку — те, як вона крала.
“Я “тирила” копійки у батька із кишені пальто. Він їх ніколи не рахував. Отака от погана дівчинка! Та й у майбутньому могла вкрасти якісь продукти, коли грошей не було, і їсти не було чого”.
Повертаючись до розділів “Тюрма” і “Голод”, дізнаємося правду про те, як Савченко голодувала. В той час, як українці вболівали за народну героїню, деякі навіть голодували на знак солідарності з нею, Надя по-тихому під'їдала: пила каву й бульйон, їла шоколад і курячі гомілки. Про це вона розповідає у книзі сама. Річ у тім, що в її камері не було відеоспостереження у душі й туалеті, тож Савченко могла їсти там продукти, які їй передавали “контрабандою”, а тим часом їй зараховувалися дні голодування. Виходить, що Савченко всім брехала про своє голодування? Тож мали рацію ті, хто казали, що Надія приїхала з Росії досить повновидою...


У книзі Савченко пише, що на 70-й день голодування займалася спортом: прес качала, присідала, віджималася від підлоги, підтягувалася. Якби то було справжнє голодування, їй би з ліжка було тяжко встати.




Досить непоганий вийшов політик, який полюбляє пити, красти і брехати. Депутат, який починає свою політичну кар'єру з брехні власному народові, приречений. Бо ж якщо Савченко навіть у таких моментах була з людьми нещирою, то що казати про виконання якихось обіцянок...




Але це ще не все. Савченко зізнається, що у школі мала трійки з чотирьох предметів.
“Хімія (хоч учителька була золото, але я щось хімію “ні в зуб ногою”; фізика (вчителька - ні риба ні м'ясо, тому і не вивчила я фізику, хоча сама наука мене дуже цікавила); англійська (ні вчительку зовнішності холодної англійської леді, ні саму мову я не любила) і українська (вчителька була хабарниця, хоч учила добре, але пишу я ще й досі з помилками)”.
Трійки з англійської та української. Пише з помилками. Мови не любить. Ще один “плюсик” до прекрасного реноме політика. І завжди легше винуватити когось, аніж зізнатися, що ти — ледащо.
Загалом книжка, як на мене, не має жодної художньої цінності. Це — мемуари, в яких Савченко розповідає про те, як минало її дитинство, як вона вчилася, служила в армії, в Іраку, пила, курила, займалася “сексом по телефону” за гроші (є й така сторінка в її біографії). Стиль оповіді — розмовний. Мова — просторічна, перемішана із тюремним жаргоном і добірним матом. Про використання художніх засобів не йдеться. Цікавими видаються хіба розділи “Майдан” і “Крим”, де Савченко розповідає про події як очевидець, змальовує важливі деталі, що створюють цілісну картину того, як росіяни окупували Крим, а українська влада не чинила опору.
Є у книзі й про те, як починався конфлікт на Донбасі, зокрема у Краматорську. Виявляється, Савченко ходила на краматорський антимайдан і навіть носила їжу "ватникам".
“Отак ми з ними промайданили ніч біля багаття, вони мене годували борщем, поїли чаєм, а вранці я сходила в найближчий магазин, накупила продуктів і принесла їм на “краматорський майдан”.
Виходить, коли фанати “русского міра” лягали під танки українців і не пускали наших бійців у місто, Надя ще й допомагала антимайданівцям продуктами. Свідома позиція патріота, що й казати.
Так сталося, що Надія Савченко опинилася в ролі політика випадково. Це був механізм її звільнення з тюрми. Але якби вона була до кінця щирою із собою, то мала би чесно визнати, що не має для цієї роботи досить знань, умінь і навичок. Після виходу з в'язниці їй варто було би посидіти, послухати інших, почитати, вивчити безліч документів, а тоді вже сформувати власну думку й виголошувати її. Савченко не розібралася в собі, не навела лад у своїй голові — і вже ініціює якісь переговори, влаштовує дивні акції. Насправді ж, здається, вона навіть не знає, на чиєму вона боці. Адже у війні двох боків не буває. І в нас таки не громадянська війна, щоби захищати обидві сторони конфлікту.


І після стосу даремно списаного паперу (а книжка Савченко, на хвилиночку, вийшла накладом 100 тисяч примірників) Надії таки варто було б переосмислити свої цінності й орієнтири. Бо, судячи з її писанини, у голові нашої “героїні” - суцільна каша.


Юлія Юліна


Редакція ONLINE.UA готова надати слово всім, хто має іншу думку щодо книги, зокрема самій Надії Савченко

Оставаясь на онлайне вы даете согласие на использование файлов cookies, которые помогают нам сделать ваше пребывание здесь более удобным.

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?