У 2016 році мер невеликого угорського містечка Ашотхалом (Ásotthalom) неподалік від південного кордону країни відзначив відкриття вулиці Гагаріна пам’ятником на честь радянського космонавта Юрія Гагаріна і промовою про велич Росії. Мер міста Ласло Тороцкаі – екстремістський політик, який виступає віце-президентом ультраправої партії "Йоббік"; він відомий тим, що організовував народні дружини для побиття біженців і заборонив в’їзд у своє село мусульманам і гомосексуалам.
На заході був присутній високопоставлений дипломатичний гість – лідер російського консульства Угорщини Антон Горієв. У цьому випадку виникає два питання: по-перше, чому вкрай правий політик, який раніше пишався своїм антикомуністичним настроєм, прославляє героя Радянського Союзу? І, по-друге, чому російський дипломат відкрито легітимізує скандального політика?
Коротка відповідь така: Москва бачить переваги в такій "дружбі" та інвестує в них, пишуть старший співробітник інституту політичних досліджень і консалтингу Political Capital в Будапешті Пітер Крко і політичний аналітик інституту Лорант Джіора у своїй статті "З Росії з ненавистю: підтримка Кремлем насильницького екстремізму в Центральній Європі" для Atlantic Council, переклад якої зробив ONLINE.UA.
Коли мова йде про російські зусилля спрямовані на підбурювання насильства, люди зазвичай думають про "маленьких зелених чоловічків" в Криму, чи російських маріонеток у східній Україні. Але великий дослідницький проект Political Capital стосовно російських структур і ксенофобських організацій у Центральній Європі виявив, що Москва створила дипломатичні, політичні, а іноді і фінансові зв'язки з екстремістськими організаціями в Центральній та Східній Європі, але вони отримали набагато менше уваги міжнародної спільноти.
Центральна та Східна Європа мають значення для Росії з двох причин. По-перше, це пост-комуністичні країни, і, незважаючи на своє рішення "перейти на іншу сторону" і стати членами НАТО і ЄС, Росія, як і раніше, вважає, що вони належать до її законної сфери впливу.
По-друге, вони знаходяться поруч з Україною і, згідно стратегії Москви, українських сусідів можна використати для її дестабілізації. Мета полягає в тому, щоб використовувати слабкі місця, властиві регіону Центрально-Східної Європи: гіркі спогади про минулі територіальні суперечки, націоналістично-сепаратистські тенденції та постійну загрозу шовіністичних ідеологій, які обіцяють зробити ці країни знову величними.
Більш того, ксенофобський націоналізм набув значного поширення в регіоні, а ревізіоністські, експансіоністські тенденції користуються значною підтримкою. Чим більше суперечок існує між цими країнами, тим більше воскресає історичних дебатів з приводу кордонів, а чим більше страху і недовіри з’являється в регіоні, тим краще для Кремля. Підтримка ревізіоністських рухів з територіальними вимогами до України, організацій, які вербують до лав "повстанців" у східній частині України, та політичних гравців, які прагнуть спровокувати двосторонні конфлікти, може стати корисним інструментом для досягнення мети цієї великої стратегії.
В інструментарії Москви, який складається з активних заходів і гібридної війни, кордони між насильницькими і ненасильницькими засобами стають все більш розмитими. І цей процес двонаправлений: можна не лише озброїти інформацію, але і насильницькі організації можуть стати м’якою силою. Кремль дуже ефективно може проникати в маргінальні партії та воєнізовані організації в Центральній Європі. Їх легко купити або контролювати, оскільки ці екстремістські групи, як правило, невеликі і ними легко маніпулювати.
Читайте також: В Україні зараз вирішується доля Європи, США і всього світу - американський продюсер
В регіоні є кілька таких прикладів. Молодіжний рух Угорщини "Шістдесят чотири округи" (HVIM), заснований Ласло Тороцкаі, займається екстремістською рекрутинговою діяльністю за межами країни; рух також випустив заяву, яка стверджує, що "Закарпаття – це не частина України", організовував акції протесту на підтримку так званої "Донецької Народної Республіки" і закликав до бойкоту цукерок, які виробляє компанія українського президента Петра Порошенка Roshen.
Подібним чином, польська контррозвідка зараз розслідує Матеуша Піскорського, лідера польської партії лівих "Зміна" (Zmiana), а також колишнього активіста ультраправого польського "Конгресу Нових Правих" (Kongres Nowej Prawicy, KNP) за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії. Останній брав участь у так званих "активних заходах" на території України у 2014 році, щоб спровокувати міжнаціональний конфлікт щодо польських меншин у Західній Україні. В Чехії у вересні 2016 року так звана ДНР відкрила "консульство" (не визнане владою Чехії) за допомогою чеських ультраправих діячів, в тому числі воєнізованої групи "Національна самооборона" (National Home Guard).
Звичайно, екстремістські організації – партнери не завжди передбачувані і можуть вийти з-під контролю. Наприклад, лідер заснованого у 1989 році угорського руху з сильними зв'язками з російськими спецслужбами MNA в жовтні 2016 року убив поліцейського.
У той час як успіх зусиль по дестабілізації в регіоні був дуже обмежений, цю загрозу потрібно сприймати серйозно. Але цього не відбувається: в більшості з цих країн зусилля Москви залишаються без відповіді. Незважаючи на деякі поодинокі випадки протистояння ним у Польщі, Словаччині та Чехії, в регіоні досі широко розповсюджене заперечення російської загрози. Націоналістичні лідери, такі як Мілош Земан в Чехії і Віктор Орбан в Угорщині, як правило, вихваляються своєю здатністю захищати свої країни від зовнішніх загроз, але вони, як і раніше, мовчать, коли справа стосується очевидних спроб Росії підірвати їх суверенітет і принизити їх державні установи.
Стосовно цього мають бути зроблені кілька негайних кроків.
По-перше, вплив Росії в регіоні слід розглядати як загрозу безпеці, і національні міністерства внутрішніх справ і контррозвідувальні органи повинні мати персонал, ресурси і політичну підтримку, щоб виявити ці зв'язки. По-друге, ці питання повинні підніматися в ході двосторонніх дипломатичних переговорів. По-третє, фінансові зв'язки між Росією і екстремістськими організаціями мають бути офіційно розслідувані; також витоки інформації, які сталися останнім часом (електронна пошта Владислава Суркова та Олександра Усовського, а також дослідження "Російського ландромату" Центром з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP)), мають бути ретельно розслідувані міністерствами внутрішніх справ, правоохоронними органами і органами безпеки. По-четверте, потрібна широка люстрація, щоб очистити правоохоронні органи і розвідувальні служби країн, багато з яких досі мають у своїх рядах агентів російських спецслужб.
І в той час, як зміцнення європейської інтеграції може бути корисним, Європейський Союз повинен вкладати більше коштів в розкриття і протистояння впливу Росії через додаткове фінансування у свій блок з контролю та протидії дезінформації, і у більш інтегровані секретні і розвідувальні служби. Щоб подолати небажання деяких держав-членів, таких як Угорщина, виявити потенційну небезпеку впливу Росії і визнати загальноєвропейський характер цих загроз (та міжнародного тероризму), лідери ЄС мають прагнути до створення більш комплексних розвідувальних служб, об’єднаних під керівництвом Європейської Ради або Європейської Комісії.
І, нарешті, потрібні ще більші політичні інвестиції США. "М'яка ізоляціоністська" позиція адміністрації США після початку діяльності ЄС створила геополітичний вакуум і заохочувала злісні економічні та політичні впливи. Для протистояння "відпливу" регіону в сторону Росії, США мають використовувати підхід кнута і пряника, збільшуючи прихильність Центральної Європи до себе великою кількістю енергетичних угод і більшою політичною та оборонною співпрацею, і, одночасно, створюючи більший тиск на цих союзників по НАТО, щоб вони виконували свою роль в боротьбі з російським впливом.
Про всяк випадок, якщо комусь потрібно нагадування, Центральна і Східна Європа були сприятливим середовищем для обох світових воєн двадцятого століття, і досі залишаються досить неспокійним регіоном.
