Геннадий Москаль: сепаратизма на Закарпатье нет, была пара идиотов, но уже притихли

ONLINE.UA
  |  Политика   |   Читати українською
Геннадий Москаль: сепаратизма на Закарпатье нет, была пара идиотов, но уже притихли
Геннадій Москаль. Фото: ONLINE.UA
Народна мудрість твердить: коли обпечешся на гарячому молоці — почнеш і на холодну воду дмухати. Можливо, тому після анексії Криму і початку бойових дій на сході України, яким передували сепаратистські заворушення на Донбасі, українці дуже болісно сприймають будь-які натяки на можливі сепаратистські настрої в інших регіонах нашої держави. 

Як не дивно, найбільше занепокоєння у цьому відношенні викликає Закарпаття. Про можливі сепаратистські настрої і заворушення там часто говорять окремі публічні діячі і пишуть засоби масової інформації. В той же час губернатор Закарпатської області Геннадій Москаль незмінно і досить емоційно заперечує будь-які натяки на можливе бажання жителів регіону відділитися. 

В інтерв’ю ONLINE.UA Геннадій Геннадійович пояснив, чому на Закарпатті не спрацює донбаський сценарій, кому вигідне розпускання чуток про "сепаратизм" у цьому регіоні, а також розповів, що не так з децентралізацією в Україні, і за що його "призначили" ворогом Кабміну.

— Знаєте, Геннадію Геннадійовичу, коли їхала сюди до вас — розговорилась із провідником в поїзді. Він сам — з Ужгорода. І коли я запитала у нього, що він може сказати про губернатора Москаля — він відповів, що ви дійсно багато робите для області. А те, що вам не все вдається, він списує на можливий брак повноважень. То що ж такого ви тут, на Закарпатті, зробили, що про вас так відгукуються прості люди? При тому, що українці вкрай рідко схвально оцінюють діяльність будь-якого представника влади?

— Де би я не працював — а це я вчетверте вже голова обласної державної адміністрації, двічі в Луганській і двічі в Закарпатській області — у мене ніде, ні на сході, ні на заході України ніколи не було проблем з людьми. І зараз нема.

Що ж стосується повноважень, то дійсно є серйозні проблеми з так званою децентралізацією влади, широко розрекламованою Кабміном. Вона, будемо казати, просто звелася до банального об’єднання громад. Заради чого — Київ і сам не знає.

— Що не так з децентралізацією?

— Децентралізацію вимагають робити отут, на місцях. У моєму розумінні, децентралізація влади — це мала би бути передача на місця тих повноважень, які Київ фізично не може реалізовувати, де він фізично не може управляти. А Кабмін мав би зосередитись на головному. А так у прем’єр-міністра — ціла купа агентств, міністерств, служб, третього-десятого, які йому явно ні до чого. При тому, найболючіші для Закарпаття питання сьогодні — у віданні тих відомств, які підпорядковані Кабміну.

Геннадий Москаль: сепаратизма на Закарпатье нет, была пара идиотов, но уже притихли (1)

Фото ONLINE.UA

— Наприклад?

— Перше — це Державне управління лісового і мисливського господарства. Коли я працював тут в 2001-2002 роках, воно було в підпорядкуванні обласної державної адміністрації. Тільки була скарга на незаконну вирубку чи якісь там зловживання — ми зразу ж могли реагувати. Бо керівник управління був моїм підлеглим.

Але при панові Януковичі зробили вертикаль. Ці управління вивели з підпорядкування облдержадміністрацій і підпорядкували Державному агентству лісових ресурсів. Державне агентство лісових ресурсів, безумовно, було і має бути. Але воно мало би займатися науковими розробками, працювати над нормативно-правовою базою, писати закони, здійснювати якесь загальне керівництво. Так, як це, наприклад, є у нас з Департаментом фінансів. Він підпорядкований як нам, так і Міністерству фінансів, яке спускає йому показники по бюджету, по субвенціях, по дотаціях, по інших питаннях. І нема жодних проблем! Або той же Департамент охорони здоров’я і всі лікарні області тут підпорядковуються голові ОДА, а всі методичні рекомендації, закупівлі, вакцини — це все робить Міністерство охорони здоров’я. І — жодних проблем! Так само — з освітою, з іншим.

Ми про це неодноразово говорили і в публічній площині, і непублічно. Але з Києва децентралізацію вимагають тільки тут, на місцях. І зводиться вона до банального — до об’єднання громад.

Я ось недавно їздив у Міжгірський район. Там — високогірні села. Питаю в голови сільради: що в тебе в селі є? Скільки підприємців працює? "Один", — каже. І що він робить? "Має тут магазин. На два села. Бо в другому селі нема нікого". То що — цим двом селам об’єднатися? Для чого?! 

Ми знайшли в архіві цікаву штуку. Комуністична партія, яка прийшла сюди в 1945 році, розробила на Бюро "Перспективний план створення колгоспів на території Закарпатської області". Явно тут немає ні землі, нічого. Колгоспи тут створювалися штучно і дуже швидко після розпалися. Лишилися одні проблеми. Бо це не ті колгоспи, які в центральній, східній чи південній Україні були, де на паї було стільки землі, що люди не знали, що з нею робити. Тут на паї кому три сотки припало, кому дві...

...Однако ліс приносить гроші, і ніхто не хоче його з Києва віддавати. 

Друге — Держгеокадастр. Колись тут було Управління земельного господарства Закарпатської області. Земля в межах населеного пункту розподілялася сільськими, селищними і міськими радами, а землю поза межами населених пунктів розподіляла обласна рада. Знову ж таки, за Януковича була зроблена вертикаль. Був зроблений Держгеокадастр...

Так от, весь негатив, який я маю, — не від того, чим я керую. У нас тут в адміністрації 20 структурних підрозділів (департаментів і управлінь), якими керую я. І 48 структурних підрозділів — філіали центральних органів влади. Які підкоряються виключно Києву.

— Оце так децентралізували...

— Оце називається децентралізація. Нічого нам не передали. Ми кажемо: передайте нам землю, у нас землі майже немає! 54% всієї області заліснено. Це ліси. А люди ж не знають, кому ті ліси підкоряються. Вони йдуть до мене. Кажуть: вас президент поклав — ви маєте навести порядок! І з тим, що ліс рубають, і з тим, що бардак, і з тим, що дров нема, ще чогось нема...

Так чи інакше, ми все одно на 90% виконуємо те, що мав би виконувати Київ. По Держгеокадастру тільки зараз щось там рухатися почало. Уже при мені дев’ятий чи який там виконуючий обов’язки наробе-наробе, вони його швидко знімають, кладуть іншого виконуючого обов’язки. І тому подібне.

Ну як це може бути? Люди там скот пасли, а тут приходять — а там уже бульдозери працюють, і якісь "студенти" з Тернополя чи зі Львова якоби вже туристичну базу будують! Постійні скандали, постійні кримінальні справи, постійні неприємності. Якби це було у нас тут, на місці — цього би не було абсолютно!

Або управління Держпраці. Сьогодні уряд мав би бути зацікавлений у тому, аби люди працювали легально і платили податки. Бо дефіцит Пенсійного фонду — десь біля 150 мільярдів, мінімальна зарплата підвищена до 3200 гривень — і купа людей неоформлених. Колись це управління було структурним підрозділом облдержадміністрації. Я піднімав начальника управління Держпраці, ми робили такі мобільні групи, в які включали працівників МВС, райдержадміністрацій, інших підрозділів — і не встигала група від одного об’єкта доходити до іншого, як вже всі до єдиного були оформлені. 

А сьогодні ніхто нікого не оформляє. І не буде. І я цілком згоден з думкою багатьох експертів, що кожен другий працюючий у нас не сплачує податок у Пенсійний фонд. А якщо він не платить у Пенсійний, то він не платить і податок на прибуток. Це при тому, що 90-95%, а в деяких районах — і 96% надходжень до районних бюджетів складає якраз податок на прибуток громадян. Чим вища зарплата, чим більше працюючих — тим більше доходів. Ми в цьому зацікавлені, не Київ.

Той же Укравтодор. Є у них дві агенції — Агенція управління автомобільними дорогами України і Служба автомобільних доріг — то лишіть їм ці міжнародні траси, Київ-Чоп і під’їзд звідси до пунктів пропуску через державний кордон. А решту давно треба було віддати на місця, в обласні державні адміністрації. Тому що в Укравтодору техніка ще з 1950-70-х років. За роки незалежності не було там куплено абсолютно нічого! Вони ж можуть тільки ямкові ремонти робити. А для того, аби робити капітальні дороги, треба залучати приватні структури, які можуть, вміють і мають передові технології, котрі дозволяють проводити роботи навіть при мінусовій температурі.

Таких прикладів я можу наводити десятками і десятками. З цих 48 структурних підрозділів, що підпорядковуються напряму Києву, дві треті абсолютно непотрібні. Уряд про них, швидше за все, навіть і не знає, що вони існують. Не те, щоб він там ними керував!

Я ще просто один приклад хочу привести, що демонструє перегиби децентралізації. От у нас є медична допомога первинного, вторинного і третього рівня (це обласні лікарні). Так от, в обласних лікарнях робляться операції різного ступеня складності. І ці лікарні підкоряються адміністрації абсолютно. А, скажімо, ветеринарна медицина, люди, які собак лікують, підкоряються напряму Києву. От для чого це? Що — собака у нас має вищу цінність, ніж людина? Це — дурість. Просто дурість.

— Так а чому так відбувається?

— Ви мене питаєте, чому?

— Так, вас. Ви ж маєте якесь власне пояснення цього факту?

— Ви знаєте, кричати про децентралізацію і постійно наганяти хвилі на адміністрацію — це легко. Куди легше, ніж віддати на місця якісь повноваження. Цього ніхто не хоче. Хоча на вибори всі йшли саме з цими обіцянками. Та ще на Майдані, пам’ятаю, це був один з основних лозунгів: зруйнуємо корупційну вертикаль, створену Януковичем. Пам’ятаєте таке?

— Звісно.

— Це один із лозунгів Майдану був. Хто прийшов до влади після революції? Перша влада прийшла та, що назначали її на Майдані. Але ніхто не хоче нічого на місця віддавати. Абсолютно. А той, хто про це вголос говорить, стає ледь не ворогом українського уряду!

Ну, вибачте, мені від цього об’єднання громад ні холодно, ні жарко. Тому що тут область дотаційна на 76%, а деякі громади об’єдналися в районах, де рівень дотацій складає 98%. Це просто уряд займається благодійністю.

— В чому ж тут благодійність, по-вашому?

— Я рахую, що — да, підтримка може бути 2-3 роки, а потім уряд мав би сказати: шановні, ми вас об’єднали, ми вас підтримали, а тепер ви працюйте без допомоги уряду. А те, що є зараз — це просто кормьожка лодарів з боку уряду. І більше нічого нема. Ні одного робочого місця вони не створили, ні одної інвестиції не завели. 

Ще громада непогано живе там, де є хороший менеджер. У нас, правда, їх мало. Ось у нас є Тячівська об’єднана громада. Вона виживає не дякуючи законам українського парламенту і уряду, а дякуючи інтелектуальним і організаційним можливостям голови Тячева, який зібрав декілька сіл навкруги міста і об’єднав. 

Ну а деякі ж вже на ладан дихають. Вони самі розваляться, тому що з кожним роком, ми прекрасно це розумієм, у державній казні грошей буде все менше й менше. А люди, коли не привикли щось робити, то все чекають, що держава дасть, держава побудує, держава зробить, держава накормить...

Тут таких іждєвєнчєських настроїв в самого населення немає, бо тут як нема роботи — ніхто не буде сидіти на пічці і кричати. Зібрали речі — і поїхали на заробітки. Або створюють ФОПи, юридичні особи. Так що в цьому у нас питань нема. Але саме відношення до децентралізації — воно має йти, в першу чергу, з Києва на місця. А тут хочуть навпаки, з місць щоб воно йшло до Києва. В якомусь реверсному порядку воно працює.

— Ви про це відкрито говорите. Голосно. Вас уже "призначили" у вороги Кабміну чи ні ще?

— О... В крайньому разі, не дуже, як сказати, я там користуюсь авторитетом (сміється).

— А в чому це проявляється? Палиці в колеса вам не ставлять принаймні?

— Якщо знаєте, недавно їздив прем’єр-міністр України в Угорщину. Угорці компактно проживають тільки на Закарпатті. Їх нема в Києві, нема у Львівській області, ще десь. Тому прем’єр за свою кар’єру там може побувати раз, а я там буваю постійно. І нема дня, щоб хтось із угорських посадовців не був тут, у нас. І от вони всі мене питають: пане Москаль, а чого вас не було в цій делегації? Навіть вище керівництво Угорщини цікавилось. А я й кажу: ну, звідки я знаю, чого?

Для них це був подив. Вони не розуміють, чому мене не запросили. Особливо, враховуючи, що проблеми, які обговорювалися під час цього візиту, на 90% стосувалися Закарпаття. І все одно це ми будемо робити. І все одно після тієї поїздки Гройсмана ми збиралися уже десятий раз, виробляли план, як те, про що було домовлено, реалізувати, і тому подібне.

І я розумію, що це — за мій язик. А угорці не могли цього зрозуміти. От навіть недавно, 16 січня, був тут у мене один урядовець. Казав: ну, як так? Це активно обговорюється і в угорській пресі, і в урядових колах. Це що — якесь недобре відношення українського уряду до Угорщини, чи що?

Отаку помилку допустили. Я туди, в ту делегацію, не просився. Але той, хто складав програму, мав би, мабуть, забути трошки про якісь особисті образи і подумати: а що з того вийде?

Геннадий Москаль: сепаратизма на Закарпатье нет, была пара идиотов, но уже притихли (2)

Фото: moskal.in.ua

— Урядовець, про якого ви згадуєте — це уповноважений МЗС Угорщини Ференц Колмар, правильно? Яка була мета його візиту? Про що домовились? Яких, можливо, позитивних змін можна тепер чекати?

— Він відповідає за права національних меншин. У них трошки є занепокоєння, та й не тільки в них... 

Справа в тому, що у нас на Закарпатті є школи з національними мовами навчання — угорські, румунські, словацькі. Навіть школа з чеською, з німецькою мовою навчання є. Ці школи працюють там, де компактно проживають національні меншини.

Сьогодні багато хто з інших областей України привозить сюди дітей. Бо хочуть, щоб їхні діти тут адаптувалися, закінчили школу, а потім їм було би легше продовжити навчання в Угорщині, Словаччині, Чехії. Щоб їм легше було адаптуватися в угорськомовному, словацькомовному, чеськомовному чи румуномовному суспільстві. Діти ж-бо між собою мову перехоплюють швидко. А репетитора брати десь на Житомирщині — і дорого, і часто неможливо, бо їх там нема. 

А, крім того, у нас ось тут Кошице поряд, де часто форуми проходять, і де наших дітей українських багато. Бо Словаччина вчить і своїх, і українських дітей в університеті безкоштовно. Вони лиш платять 40-45 євро за місяць проживання в гуртожитку. А харчуються вже хто як може. Бо там майже кожен студент працює. Східна Європа ж відчуває велику нестачу робочих рук, тому робота — є...

Так от, зараз з’явився новий проект закону про освіту, який трактує, що всі предмети в школах, починаючи від алгебри і фізики, будуть викладатися українською мовою. А та ж угорська лишиться лише на уроках угорської мови і літератури. 

Мені от цікаво, якщо би цей закон був прийнятий, — де збираються брати викладачів у ці школи? Бо ті вчителі, які там працюють зараз — вони румуно і угорськомовні. Вони там викладають ще з часів Радянського Союзу. Для чого це чіпати?

Я не думаю, що цей законопроект знайде підтримку у парламенті. Але поки ці ініціативи дещо збурюють і національні меншини на Закарпатті, і сусідні держави.

— Ви про це говорили з паном Колмаром? Він висловив занепокоєння з цього приводу?

— Висловив занепокоєння. Хотів визнати відношення облдержадміністрації до цього. Я йому сказав, що ми вже розмовляли. Що явно на такі зміни не буде голосів у парламенті, тому що такі вже новації абсолютно непотрібні. Ми запевнили чітко, що виступаємо за те, аби було збережено існуючу систему. Тому ми своє занепокоєння направили і до комітетів Верховної Ради, і в Міністерство освіти. Ми навіть зробили публічну заяву від обласної ради, що необхідно це переглянути. 

Тобто мета його візиту була — з’ясувати, як відноситься влада на місці до цього закону. Цей проект закону явно може ще й не пройти і перше читання. Але він викликав таку, будем казати, неоднозначну реакцію — не тільки угорської, а й словацької, румунської спільнот, які тут проживають.

— Якщо вже говорити про занепокоєння — мабуть, у кожному інтерв’ю вас запитують, і ви щоразу спростовуєте існування загрози сепаратизму на Закарпатті. Ви дійсно вважаєте, що жодних підстав для тривоги в цьому плані в Закарпатській області нема?

— Та ну! Це розгорнула Російська Федерація цю діяльність і через якісь підставні сайти печатає всяку дурницю. Бо розуміє, що не може інакше розхитати ситуацію, бо не має тут сил і має активний супротив влади. От вони і намагаються розхитувати інформаційно, вкидаючи різні фейки.

— А чому саме тут, не деінде? Ну, якщо передумов для того жодних нема?

— Чому тут? Бо тут нема такої однорідності населення, як у Львівській, Івано-Франківській областях, де українці складають 98,9%. Тут є якоби — вони так рахують — їхня опора, русинство. Були тут пару ідіотів. Один вже в Росії сидить, розписує всякі ці "сценарії". Одних тут судили, і вони вже притихли. 

Розхитують, тому що багатонаціональне населення. Ну, і, друге — те, що невеличка частина населення себе не визнає українцями, визнає себе русинами. Хоча — та, будь ласка, робіть, вивчайте русинську говірку, ми ж не проти! Ніхто ж не забороняє гуцулам вивчати гуцульську, лемкам — лемківську чи бойкам — бойківську говірку. Вивчайте! Пишіть на русинській мові віршики, читайте букварики, співайте своїх пісень! Ми не бачимо в цьому проблеми.

"Пливе кача" — це старовинна лемківська пісня. Її тепер виконують майже на всіх похоронах загиблих в АТО. А вона звідси пішла ще з того часу, як Лемківщина від Польщі йшла через східну Словаччину і закінчувалася у нас двома районами, Перечинським і Березнянським. І ця пісня колись була в репертуарі Закарпатського народного хору. Нічого страшного тут нема. Закарпатський народний хор співає і русинські пісні. 

Ми ж усі були русинами — всі, хто був підданими Австро-Угорської імперії. Тоді так нас ідентифікували в імперії. Потім пройшла трансформація. Але ті люди, які виїхали ще при Австро-Угорській імперії, цю трансформацію не пройшли. Вони за кордоном як писалися русинами, так і пишуться. Вони там створюють свої організації і тому подібне.

Був я колись у Воєводині, там, де їхній русинський центр у Сербії. У них там своя телевізія, багато урядовців (це автономний край), свій університет, школи, радіо... Мощно так вони там представлені. І я потрапив з ними на ефір. І задав питання, на яке вони так і не змогли мені відповісти. І в кінці, коли вже не мали, що казати, заявили, що я — "агент КГБ". Хоча я й нагадав їм, що у нас КДБ ліквідовано ще в 1991 році.

— Що ж ви таке запитали?

— Я сказав: чи ви згідні з тим, що кожна людина має матір і батька? Має? Має. От ви — чиї ви сини і дочки? Австро-Угорської імперії? Чехословаччини? Словаччини? Сербії? Чи України? Звідки ви? Вас же не лелека приніс! Ким ви себе ідентифікуєте? Ваші батьки — хто? Яка країна є вашою батьківщиною? Навіть роми — і ті визнали (а історики — довели), що вони є вихідці з Індії. Бо нема такої національності, яка би нізвідки вийшла, і сьогодні вона і політично, і в такому, будемо казати, житейському плані прийшла в нікуди. 

Так вони і не змогли мені відповісти. Скільки я їх не питав. А в кінці сказали: не будем відповідати. Це — агент КГБ.

Отак і тут. Ніякої тут підтримки у них нема. Ніякого сепаратизму нема. Явно нашим українським ЗМІ трошки треба дивитися, звідки це приходить. Спочатку піти тут з людьми поговорити. Бо хто приїжджав із журналістів, то деякі вже приїжджали з установкою, що на Закарпатті сепаратизм є. А як нема, то його треба придумати. Вони вже навіть мали прізвища, з ким поговорити, і тому подібне.

Тому ще раз конкретно заявляю: немає тут ніякого сепаратизму. І бути не може!

— І все ж ви наприкінці грудня 2016-го доручали обласному управлінню СБУ перевірити, чи не звідкись звідси ростуть ноги всіх цих фейків, про які ви згадували. Є вже результати перевірки?

— Я взагалі ставив під сумнів справжність цих всіх "листів Суркова" (з начебто планами помічника Володимира Путіна Владислава Суркова щодо дестабілізації України. В документах згадувалося і Закарпаття, — ONLINE.UA). Ну, але центральний апарат СБУ сказав, що то все — справжнє.

Знаєте, все, що йде від Росії сьогодні, у зв’язку з воєнними діями на сході, сприймається негативно. І наша тут думка, що все це писав такий собі Петро Гецко. Був тут у нас такий самопроголошений "прем’єр" "Підкарпатської Русі". Схоже на нього, що він те все писав. Хотів видати, який він тут великий і впливовий. Бо це було датовано, скоріше всього, 2014-м, можливо, початком 2015 року. 

Але він оголошений в розшук, він втік в Росію, там переховується і десь звідти, я думаю, у співпраці з ФСБ, розкручує оцю тему, вкидаючи такі всякі "качки".

Зараз ось ми знову бачимо, що почалася чергова кампанія. Тільки тепер уже якоби все це йде від угорського уряду. Хоча це брехня повна. Але я ще раз переконався, що ті, хто працює в ФСБ по дестабілізації ситуації в Україні, — вони не заспокоїлися. Іншим шляхом тут дестабілізувати нічого неможливо. А так хтось почитає — і вже може собі задуматися. Тим більше, що наші ЗМІ, не розібравшись у ситуації, почали лиш більше згущувати фарби.

До нас он приїздила одна знімальна група. Казали мені: та, Геннадій Геннадійович, не розказуйте нам тут казки. У вас же вже хліб спечений, рушник наготований — і ви збираєтесь, значить, іти зустрічати угорські війська на кордоні! Ну що я після цього міг сказати?

— От бачите, а я, наприклад, якось пропустила, що там з Угорщиною і сепаратизмом на Закарпатті...

— Та це один телеканал. Чи вони абсолютно непрофесійні, чи якесь замовлення виконували, чи хтось їм це проплатив — не знаю. Ми тут посміялися над тим — і все на тому.

— Тобто вам закидали, що ви тільки й чекаєте, як би здати Закарпаття іншій державі?

— Так. Що адміністрація вже готова, хліб спекла, рушник дістала. Ну, що говорить? Кажу: ми як будем уже на кордон іти — ми вас запросимо. Або знімки вам вже потім перешлемо... Кажу їм — ну от невже ви не розумієте, що Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща, наші сусіди по кордону — є членами НАТО, членами Євросоюзу? Що це все — повна маячня?

Ну, я так зрозумів, що таке в них завдання було редакційне. Вони потім показували це в сюжеті — накрутили, перекрутили. Така редакційна політика була. Ми на це не реагуємо. Нема там на що реагувати.

— Ви згадали, що, в принципі, сумнівались в реальності "плану Суркова"...

— Я досі сумніваюсь.

— А чому?

— Тому що там написані такі прізвища, які абсолютно до цього не мають ніякого відношення. Там багато чого не збігається. В тому числі, і в датах. Те, що мало пройти в 2014, там написано в 2015, 2016 — і нічого ж...

— А може щось пішло не так — і тому розбіжності в датах?

— Ні. Я ще раз кажу: не вірю в справжність цього "плану", незважаючи на то, що СБУ підтверджує правдивість. Я не знаю, які в них там є оперативні або агентурні можливості все це перевірити — у мене є великі сумніви. Керівник моєї прес-служби — філолог, кандидат філологічних наук. То він знайшов в тому "плані" щось з 154 помилки!

Геннадий Москаль: сепаратизма на Закарпатье нет, была пара идиотов, но уже притихли (3)

Фото: ONLINE.UA

— А кому це може бути потрібно, якщо це — фейк? Хто міг бути його автором?

— Тільки Росія. У нас більше нема кому. Явно для них вигідно би було, розхитавши схід, попробувати розхитати і захід.

— Щоб розірвати країну навпіл?

— Так. А захід можна розхитати тільки з двох областей теоретично. Це Закарпатська і Чернівецька області. Тому що сюди радянська влада прийшла уже аж в 1945 році. Чернівецька область до того входила до складу двох імперій. Бессарабія — це з бувшої Російської імперії, а Буковина — з Австро-Угорської. Там навіть прізвища які: Власов, Смірнов, Павлов, Попов... Такі. І теж багатонаціональна область. Є ті, що ідентифікують себе молдаванами, є ті, що румунами. І от у нас якраз румунське населення не політизоване, не має ніяких партій тощо — люди собі будують великі будинки, займаються роботою, більшість їздить на заробітки. Тобто тут у нас проблеми нема. А в Чернівецький області це все куди більш політизовано.


— Тим не менше, про сепаратизм в Чернівецькій області не говорить ніхто. А про сепаратизм на Закарпатті — говорять.

— Не знаю. Чомусь вони повірили, або так їх переконали в силі русинства, в тому, що воно — справжнє. А це — абсолютний нуль на сьогоднішній день.

— Крім Гецка, є у вас тут ще й такий собі Іван Данацко. Той, що перед Новим роком біля будівлі ОДА русинський триколор вивішував. Що з ним зараз?

— Та це місцевий провокатор. Вони в кожному місті є і в кожному селі.

— Це його судили? Ви говорили раніше, що Гецко втік в Росію, а ще когось судили, і вони притихли...

— Ні, не про нього я казав. Данацко теж судимий, але за кримінальний злочин, він переводив через кордон нелегалів. Він у нас зірка любих заходів. Що тільки де в області не відбувається — він зразу там. Йому головне — участь. А де, за що — то діло десяте. Приїжджають урядові делегації чи хтось інший — він приходить...

Це не є серйозно абсолютно!

Далі буде...

-6
+27
РЕКЛАМА
Статьи
Войти