Засновник Ukraїner, журналіст та мандрівник Богдан Логвиненко розповів журналістці Анастасії Багаліці для online.ua про роботу команди проєкту на деокупованих територіях, травми окупації, посттравматичний синдром українців та шанс на зростання.
Я хочу почати з того, що вітаю з тим, що «Деокупація» Ukraїner номінована на Шевченківську премію.
Дякую. Відтоді, як Шевченківська премія має інший принцип номінування, інший принцип добору, очевидно, що це вже доброчесно. В нас досі є якісь там премії, на кшталт «Людина року», якісь телевізійні премії «Телетріумф», де очевидно, що не все так прозоро і чесно.
Чому травму від війни потрібно обговорювати зараз
Ukrainer дуже багато їздить по деокупованій території. Ви знімаєте людей, ви бачите не тільки те, як змінюються люди в тилу і які взаємодіють з війною по-іншому. Ви бачите тих, хто взаємодіє з нею безпосередньо. Які ці зміни? Як змінюються зараз українці, суспільство? І в що це може вилитися?
До речі, ще такий факт маленький: ми вчора відзначили такий день, що ми нарешті наздогнали Збройні сили і відвідали всі деокуповані СМТ і містечка, а сьогодні зрозуміли, що вже знов не всі (11 листопада ЗСУ деокупували Херсон — ред.).
Якщо говорити про зміни, то, напевно, люди значно більше цінують якісь дуже звичайні речі. Навіть ми відчуваємо це в неокупованих містах.
Ми почали більше цінувати, наприклад, вуличне освітлення чи можливість вранці сходити в душ, бо не у всіх така можливість зараз є.
Богдан Логвиненко разом з Юрієм Стефаняком та Ольгою Оборіною у Херсоні, 24 листопада (фото: facebook.com/logvynenko )
Треба розуміти, що в деокупованих містах люди і не з такими проблемами зіткнулися. Для когось це просто місяць окупації, а для когось — пів року.
І більшість цих людей зараз живуть з величезними психологічними проблемами. З ними треба працювати, щонайменше — з ними треба це все проговорювати.
Ми теж це частково робимо — закладаємо якусь невеличку терапевтичну місію. Бо ми розуміємо, що в нашій історії було багато травм, які замовчувалися і не могли бути проговореними. Це і Голодомор, і Чорнобиль.
Тому те, що з нами сталося зараз, нам потрібно проговорювати одразу.
Богдан Логвиненко разом Ігорем — героєм випуску Ukraїner про звільнену Бакалію, 26 жовтня (фото: facebook.com/logvynenko )
Чи мають українці шанс на посттравматичне зростання
Я згадала тему, яку ми дуже багато обговорювали в медіа, коли почалася війна. У нас є таке уявлення, що війна і переживання, пов’язані з нею, ведуть тільки до ПТСР, тобто до посттравматичного стресового розладу. Але психологи на початку цієї війни почали казати, що є ще один шлях – це посттравматичне зростання. І як суспільство, ми можемо піти і цим шляхом, якщо будемо достатньо працювати із собою. З того, що ми зараз бачимо, у нас більше шансів отримати ще одну нездоланну травму? Чи у нас є шанс вистрибнути з цього замкненого кола?
Так, безперечно, у нас є шанс вистрибнути. Але не треба забувати, що ці речі йдуть паралельним треком.
Тобто навіть в однієї й тієї ж людини може бути одночасно і посттравматичний синдром, і піднесення, і зростання.
Бо ті події, які відбуваються, зокрема деокупація — це те, в що нам складно було повірити до початку повномасштабного вторгнення — що у нас знову будуть окуповані якісь території і буде відбуватися деокупація.
Ми хотіли, наприклад, робити серію історій про майбутню деокупацію Криму. І частина людей казали: «Це казки якісь. Цього просто не може статись. Як ми це фізично будемо робити? Це ж величезна російська армія, там мільйони людей і тд.». Зараз ми бачимо, що це можливо.
Вас також може зацікавити: Доброчесність для мене — це відчуття справедливості, — Богдан Логвиненко
