Засновниця незалежного Дикого Театру, співведуча «Телебачення Торонто» та шоу «Ебаут», громадська діячка Ярослава Кравченко розповіла журналістці Анастасії Багаліці для online.ua про волонтерство, роботу театру під час війни та саморефлексію, яку спричинило вторгнення Росії.
Я почну цю розмову з питання, яке мені хочеться ставити людям, яких я дуже довго не бачила. За майже 9 місяців війни у всіх нас дуже багато чого змінилось. Тому я для початку тебе запитаю: як ти взагалі?
Боже, аж соромно тобі відповідати чесно. Як я? Я, насправді, зараз відчуваю дуже великий прилив сил через те, що розумію, наскільки я адаптувалася і наскільки я знову можу бути максимально корисною і максимально собою.
Тобто в мене найголовніша моя робота — це «Дикий театр» та Культурний фронт. І я вже зараз розумію.
Я себе довго не чіпала. Я себе питала кожен місяць: «Ясю, ну що, ти готова до відновлення театру?» Я така: «Ні, не готова ще».
І от зараз я, нещодавно прокинулася і така: «Все, я скучила. Я готова знову робити театр». Тому — я норм.
Про відсутність шоку від війни та волонтерство
Як взагалі змінилася твоя робота під час війни?
Я не можу сказати, що у мене є робота, тому що всі свої проєкти я не називаю роботою. Це все — тільки по любові. Це все — з класними командами. Це все дуже весело, наповнено. І це все про усвідомленість. І тому більшість моїх проектів залишились.
Єдине, що Театр став на паузу, але на заміну театру у мене прийшов новий проєкт — волонтерський «Всі по 10».
Більше того, я днями передивлялася сторіс і зрозуміла, що в мене фактично не було цієї паузи і шоку з приводу війни, з приводу початку повномасштабного вторгнення, тому що 26-го я вже керувала логістикою виробництва коктейлів Молотова та евакуацією людей з Києва.
Ярослава Кравченко 4 березня 2022 року (фото: facebook.com)
28-го я вже знімала сюжет про те, як в зоопарку тварини переживають обстріли. Тобто я дуже швидко включилася і лише потім я зрозуміла, чому це відбулося. Тому що в мене є досвід попередньої революції.
Тобто ти просто знаєш, що робити. Дай можливість цьому досвіду прорватися крізь цей шок і перший страх, і ти зразу знаходиш собі, що робити та де бути корисною.
Як працює "Дикий театр" під час війни
Розкажи про сертифікати Перемоги від "Дикого театру".
Якщо чесно, треба було просто щось написати на сайті. Але розкажу зараз. Я не могла відповісти людям на питання: «А коли?», «А як?» «Чи будете ви працювати?».
Питання вже почались десь у квітні від наших глядачів. І я така: «Ого, диви, швиденько адаптувалися!».
Стало зрозуміло, що зараз «Дикий театр» в абсолютному русі, тому що дуже багато людей пішло до ЗСУ, дуже багато людей поїхало.
Основний дівчачий склад — акторський, режисерський — виїхав за кордон. І зараз я вже можу писати тільки, що в Німеччині поставила виставу така-то режисерка, а там така-то актриса зіграла на сцені такого-то театру.
Прем'єра вистави "Мать Горького" режисера Дикого театру Максима Голенка в Німеччині (фото: facebook.com/wildtheatre.ua)
Проте я знала, що “Дикий театр” повернеться. Єдине, чого я не знала, це — в якій формі.
І тому ми в квітні придумали таку штуку, як сертифікати Перемоги. Сертифікати, за якими можна буде сходити в "Дикий театр" після нашої перемоги.
Це такі ф’ючерси, які сьогодні дають можливість нам акумулювати певні кошти і цими коштами підтримувати наших акторів, нашу команду, яка зараз в ЗСУ.
Тобто в мене є окремий напрямок — це 9 чи 10 близьких "диких" людей, які зараз служать і яким ми постійно передаємо якісь передачки: там холоди — давайте утеплимось, а може, те, а може, інше.
Це окрема така робота "Дикого", яку допомагають виконувати наші глядачі.
Я не скажу, що сертифікати Перемоги дуже часто купують, але я нещодавно відкрила LiqPay і прийшло push-повідомлення, що купили сертифікат.
А потім Оля Закревська, яку я просто обожнюю, на яку я просто молюсь, якою я захоплююся, написала, що це вона купила. Вона була завжди постійною глядачкою "Дикого". І я така: "Закревська, так!" Ну, це дуже приємно.
Дуже приємно, що люди, не дивлячись на те, що вже пройшло 9 місяців, пам’ятають і пишуть періодично: «Коли відновиться "Дикий"?»
Про саморефлексію та срачі між українцями
Ти як окрема творча одиниця і ви як команда якось рефлексуєте, відчуваєте зміни, які зараз переживає суспільство? Ви про це говорите? Або можливо, ти з собою це проговорюєш якимось чином?
Звичайно, це неможливо не відчувати і не рефлексувати, тому що саме так ми проживаємо дуже важливий для всіх українців етап життя.
Взагалі дехто зараз тільки стає українцем, тільки починає розуміти, що це означає.
Тому я дуже багато займаюсь і саморефлексією, і намагаюся тримати відстань, аби зрозуміти, а що зараз відбувається в суспільстві.
Я дуже потішилася, коли відновилися срачі. Просто я така: «Боже, ви такі всі добрі один до одного, що від вас аж нудить». Та ну ладно, десь воно має бути. І коли вони відновились, я така: «Хух, наші люди повернулися!»
Все нормально!
Все нормально! Бо було вже страшно. Знаєш, те — «добрий день», «будь ласка». Деякі писали: «А чи не пішли б ви на хер».
Знаєш, все було дуже ввічливо. І мені це було не про українців взагалі.
А коли відновилися срачі, я така: «Все! Ми нормалізувалися. Нація в порядку. Нація продовжує жити».
Вас також може зацікавити: Ярослава Кравченко про доброчесність. Коли у тебе є елементарний духовний кодекс, і ти його дотримуєшся
