Київський гурт «Вій» - класики вітчизняного року. Чверть століття тому їх музика стала символом «нової української хвилі».
Перед травневими святами група «Вій» дала ряд концертів в Донецькій області - для місцевих жителів і солдатів. Лідер групи Дмитро Добрий-Вечір погодився на прохання ONLINE.UA розповісти про поїздку.
Не чекаючи запитань, музикант починає з монологу - про війну і мир.
- Я все життя вважав себе пацифістом, хоча був в армії, служив на прикордонній заставі, кордон із Румунією. Це була хороша, правильна служба, без дідівщини, ти кожен день з автоматом, займаєшся справою - і мені це подобалося. Але коли повернувся на "гражданку", все, що викликало асоціації з насильством, війною - все це стало для мене диким.
Але якщо вбиватимуть твою маму чи твою дитину - похрін, пацифіст ти чи ні!
Путін ввів війська через те, що вони (проросійськи налаштовані жителі Донбасу - ONLINE.UA) кричали: «Путін, спасі!» Так, видно, що Росія готувалася до вторгнення не один рік. Але всі, хто кричав, у цьому винні точно так же, як Путін, Захарченко та бойовики. Пенсія у них була маленька? Зрозуміло, що чимось треба харчуватися, але до чого тут пенсія? Для мене це так несуттєво - коли твою Батьківщину, Вітчизну терзають. Рівень життя знизився? Але це не привід викликати сюди війська ворога.
Читайте також:
Моя б воля, я б проїхався по них танками - туди і назад. Це, звичайно, жарт - але однак. Вони ходили, махали прапорцями трибарвними, кликали Путіна. А тепер, коли отримали піз*лей, сидять на ж*пі - що ж робити? Кликали Путіна - отримуйте!
Я розумію, що на окупованих територіях є нормальні люди. Але, конкретно, більшість або сиділи по домівках, визирали у вікно - що там відбувається? Або ходили, махали прапорцями.
Я вважаю, в України зараз просто невдалий період. Зрозуміло, що багато залежить від закономірних причин, але загалом - від України мало що залежало. А так наші люди - хороші, самовіддані, здатні до розвитку. Це просто якісь невдалі моменти в житті країни. Навіть не держави, а країни - є різниця.
Кажуть: не все так однозначно, влада теж винна! Можливо. Але яке відношення це має до того, що на нас напав ворог? Що значить - неоднозначно? Є ворог, і є ми - все однозначно!
Багато хто вважає, що поганий мир кращий за добру війну, і нехай там на Донбасі буде все застигле, заморожене - ось як у Придністров'ї. Однозначно: коли вбивають людей - це погано. Але ми ж не можемо так вічно жити? Я, можливо, крамольні речі говорю, жорстокі, тим більше, не будучи на їхньому місці. Але - ти помреш, я помру, інші люди помруть - а земля ця не буде нашою, її відібрали.
- Уже два роки, як ми живемо в нових умовах. У тебе раніше було кілька пісень, де зустрічалося слово «війна». А зараз? Як співати, писати пісні, коли йде війна?
- З осені 2013 року, коли все почалося, взагалі не хотілося займатися музикою. Не свідомо, а просто я не міг взяти до рук гітару.
Перед війною я весь час проводив на Майдані. Коли почалися бойові дії, побіг до військкомату. Я був у військкоматі п'ять разів, потім послали, нарешті, на комісію, але я навіть не починав, тому що вже знав точно - за здоров'ям не пройду. Просився до друзів, які були добровольцями в АТО. Теж не беруть: «Ти мусиш співати!» Воювати - не самоціль, але Батьківщину-то потрібно захищати. І те, що я не пішов воювати, це для мене було трагедією, напевно, років півтора. Це зараз вже трохи відійшов, вважаю, якщо не можеш взяти зброю, повинен чимось іншим допомагати.
Читайте також:
Кілька пісень недавно придумав, дві зараз записуємо. Одна - про війну.
- Десять днів на Донбасі. Найсильніше враження?
- Нашим солдатам не дають воювати. Вони невеселі, засмучені - тому що їм не дають воювати. Кажуть: «Був би наказ, ми б за тиждень звідти сепарів винесли нах*р!» І це не бравада, вони свою силу розуміють. А їм не дають - просто тупо не дають.
- Розкажи про ці гастролі!
- Ми знали - на Донбас їде «музичний поїзд», в ньому кілька колективів. Знали, що співорганізатор - Міністерство оборони, і виступатимемо перед бійцями. Проект - волонтерський, тобто ми працювали безкоштовно. Ця поїздка давно готувалася, відкладалася, але, нарешті, вирушили.
Через кілька днів дізналися, що проект називається «Потяг Єднання України «Труханівська Січ». Оскільки поїздка була довгою, десять днів без перерви, частина музикантів відсіялась або поїхали неповним складом. Багато бардів набрали. Ось у «Вії» шість чоловік, а поїхали втрьох - я, Олександр Гросман і Микола Родіонов. Потім ще знайомого музиканта попросили, Костянтина Бушинського, він знав наш репертуар, допоміг грати.
Почали з концерту на київському вокзалі - о 7:30 ранку, перед від'їздом. Хороший концерт вийшов. Патріарх Філарет приїхав, благословив нас. Сашко Лірник, організатор, підійшов, каже: «Чому ти співаєш про лайно? За тобою стояв патріарх!» Я пояснюю, що пісня «Хата скраю села» - про Україну, і хоча там і є слово «лайно», але патріарху воно напевно відомо.
І поїхали. У поїзді - волонтери: художники, фахівці по роботі з дітьми, психологи, медики. З музикантів з нами був фольклорний ансамбль «Вертеп» з Дніпропетровська та «людина-оркестр» Олег Універсал.
Виявилося, що виступати потрібно буде не тільки перед бійцями АТО, а ще в школах, в якихось клубах, на площах - то є така «просвітницька робота». Побували в Бахмуті, Лимані, Слов'янську, Краматорську, інших місцях.
Кожен день приблизно проходив так: наприклад, ми вранці дізнаємося, що їдемо в Авдіївку. Там заплановано чотири школи, військова частина і ввечері спільний концерт в Будинку культури. Розподіляється, хто куди їде, яку апаратуру бере - і роз'їжджаємося. Грали кілька разів на день, точно не рахував, але у «Вія» було більше двадцяти концертів.
- Багато місць, де ви побували, були захоплені сепаратистами, потім туди повернулася Україна. Як би ти оцінив настрої людей?
- Грали в Авдіївці. Там стріляють - це чутно. У школі виступаємо, а зі шкільного двору чути артилерійські залпи. Десь убік, кілометрів п'ять-шість. Ось так вони живуть. І народ - видно, що переляканий. Хоча молодь ходить така веселенька. Все перемішалося.
Якось після концерту в школі ми обідали. І ось одну панночку прорвало: вона почала лаяти і нас, і їх, і Україну, і Росію. Її будинок був на лінії вогню - і снаряди залітали з обох сторін. Розумієш? І цю жінку можна зрозуміти - по-людськи. Але потім нам розповіли, що два роки тому вона теж ходила, махала російськими прапорцями. Зараз, можливо, вона розуміє, що помилялася. Але ти ж махала? Чого ж ти хочеш? На що скаржишся?
Приймали скрізь дуже добре. Я спілкувався з людьми після концертів, в магазинах, просто на вулиці. Люди всі толерантні, причому настільки, що іноді думав - а може, вони маскуються? Хрін його знає. Заходиш в магазин, розмовляєш українською, продавщиця відповідає українською - привітно, з посмішкою. Дорогу теж по-українськи пояснюють.
Але і таке було. Йде виступ, у дівчинки років п'ятнадцяти знайома питає: «А що це за концерт?» - «Це хохли западенські приїхали миритися!» Коли діти відповідали на мою "Слава Україні!", перелякано озиралися на вчителів. Або під час спілкування хтось підходив, розповідав, що «він - росіянин!». Але це поодинокі випадки, а так, повторю, була хороша атмосфера. Котів я всюди, де зустрічав - фотографував.
Концерти у військових частинах - окремі враження. Знаєш, як цікаво: ми прийшли, виступили, концерт закінчився, а солдати беруть зброю і йдуть на завдання. Ось таке відчуття присутності. Але на передову виступити нас не пустили - а так хотілося потрапити.
- У цього проекту є продовження?
- Так. І ми вже розуміємо, що можна було зробити все набагато ефективніше. Зараз вирішуємо питання з додатковою апаратурою, потрібною саме для виступів «Вія». Користь від турне є, нам було дуже цікаво, і ми поїдемо ще - в планах ще мінімум два таких «агітпоїзди».
Бесідував Ярослав ГРЕБЕНЮК
