Подій минулого тижня у зовнішній політиці цілком достатньо, щоб говорити про чергову #зраду Європейського Союзу стосовно України. Резолюція Сенат
у Франції, який закликав уряд країни почати процес скасування санкцій проти Росії. Заклик міністра закордонних справ головуючої в ОБСЄ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра подумати над процесом ослаблення санкцій проти РФ. Відсутність в Європейському Союзі єдиної позиції щодо надання нашій країні безвізового режиму. Чи варто панікувати, чи правильніше проаналізувати ситуацію?
Вона, на перший погляд, виглядає гнітючою, адже в країнах Європейського Союзу, що входять в "нормандську четвірку", раз у раз демонструють готовність йти назустріч Росії. Причому роблять це не заштатні політики, а фігури першої величини. До того ж, в умовах гібридної війни сприйняття ситуації найчастіше є пласким і чорно-білим, що аж ніяк не сприяє громадському спокою і оптимізму.
Але, якщо розібратися, то країни Заходу діють в своєму репертуарі. Відносини з Росією за останні 25 років для них важливіше і вагоміше контактів з Україною (причини цього - предмет окремої розмови). Ейфорія від уявної демократизації РФ породила чимало проблем, і тільки агресія проти України призвела до змін в підходах західних політиків. Там були змушені відмовитися від business as usual в стосунках з Москвою. До речі, третій пакет санкцій у виконанні ЄС, дискусія про продовження якого пройде через пару тижнів, є прикладом того, як 28 країн стрибнули вище голови і справді наступили - кожна по-своєму - на горло власній пісні.
Нагадаю, що в 2017 році в Німеччині і Франції пройдуть парламентські та президентські вибори відповідно. За законами жанру, Ангела Меркель і Франсуа Олланд повинні демонструвати успіхи в різних сферах державної діяльності, серед яких дипломатія є далеко не останньою. Припинення конфлікту на Донбасі - найбільш масштабного і запеклого в Європі за останніх 20 років - прямий інтерес для Берліна і Парижа. До того ж, позиції Олланда в контексті майбутніх виборів є досить слабкими, йому в спину дихають політики з яскраво вираженою проросійською орієнтацією - Марін Ле Пен і Ніколя Саркозі. У Німеччині ситуація визначається наявністю широкої коаліції ХДС / ХСС і СДПН, що часто стає причиною появи взаємовиключних меседжів з Берліна. Враховувати «російський фактор» доводиться всім провідним політикам Західної Європи.
Можливо, найбільш чітко неоднозначність європейської позиції демонструє
ситуація навколо надання Україні безвізового режиму
. Наша країна, за словами президента Європарламенту Мартіна Шульца, повністю виконала вимоги, але євробюрократи продовжують тягнути резину, розробляючи механізми швидкого скасування ще не наданого статусу. В результаті безвізовий режим Україна не зможе отримати раніше осені 2016-го, хоча в нинішній ситуації цей крок має для офіційного Києва швидше ритуальне, ніж предметне значення.
Що в цій ситуації робити Україні? Не жити думками про те, що нас всі зраджують, і відмовитися від впевненості, ніби нашій країні Європейський Союз до кінця днів своїх зобов'язаний. Не втрачати терпіння і продовжувати діалог з європейськими партнерами, переконуючи їх у власній правоті і незмінності прагнення стати членом Європейського Союзу, при цьому чітко усвідомлюючи: на євроінтеграцію піде більше, ніж сьогодні говорять вголос вітчизняні політики.
Необхідно не тільки констатувати наявність проблем, а й показувати сильні сторони України, демонструючи, що корисного ЄС принесе інтеграція з нашою країною. Так, і змінюватися разом з навколишнім світом, можливо - швидше за нього, оскільки в іншому випадку шанси перетворитися на «сіру зону» залишатимуться високими.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
