Ідею філософії рабства та її поєднання з самодержавністю обговорювали доктор психології Василь Мосійчук, академік Української академії наук Віталій Луньов та професор нейропсихології Богдан Ткач в новому випуску циклу психологічних етерів «Свідомі про несвідоме».
Доктор психології Василь Мосійчук каже, що, здається, у кожного росіянина своє багатство: у когось – чобітки для дитини, у когось – килим, у когось – машина пральна. Тож може їхні бажання – реалізація того, що має їхній пан і панський двір?
А може їхні (росіян - ред.) бажання – це те, що вони дивляться, як пан живе, жирує, все має? І тут організовується війна. Може це саме їхнє бажання – стати таким, як пан, перед "нижчою нацією", як їм говорять? І вони просто хочуть стати багатими людьми, з матеріальними цінностями.
У чому полягає філософія рабства
Академік Віталій Луньов навів цитату Цицерона: раб не мріє про свободу, він мріє про рабів.
Така колоніальна і постколоніальна свідомість поєднує в собі дві речі: добробут можливий лише тоді, коли ти в когось щось забрав. Це ж ідея колонії – коли імперія живе лише за рахунок того, що вона щось забирає, відбирає, стягує з когось, – пояснює Віталій Луньов.
Він відзначає, що це філософія рабства. Вона полягає в тому, що нестача в минулому чогось, стає предметом бажання в уяві людини, і це надмірно ідеалізується.
У росіян ніколи не було побудовано кореляції між тим, що я роблю і тим, що я маю. У цивілізованому світі людина, яка багато робить, багато має.
Тут вся історія побудована на чому? Читайте книжки з історії. Там написано: в такому-то році ми відвоювали і забрали оце, ще в якомусь році ще щось забрали; славетна армія, славетна армія, самодержавність. Ідея того, щоб щось мати, пов’язана лише з одним – щоб щось відняти. Власне на цьому побудований цілий механізм державотворення, самодержавності такої. Тому раби знають, що вони хочуть і вони за це відповідальні.
Росіяни звикли жити у світі вигаданих законів, — професор нейропсихології Богдан Ткач
У Росії немає перспективи для інакодумства
Пан усе-таки знав, що якщо він раба буде утримувати в голоді, в холоді, то той в якийсь момент може накинутись на нього. Ми говоримо про рабство психологічне, бо він же залякав свою націю, викривив їхню свідомість. Він вчасно скерував своїх рабів назовні, щоб бунту не було всередині, і сказав: «Бачите, там багата країна. Давайте її захопимо» під егідою ідеї того, що ці країни не нації. І Україна, і Росія, і Грузія – ці країни були уже хто його знає, коли. Але він сказав, що от немає цієї нації. Це він хотів переписати земний закон, але ж це не можна робити. І він скерував цих рабів – я так зрозумів? – запитав Василь Мосійчук.
Академік Луньов відповів, що ідея цього напруження створювалася завжди.
Не пам'ятаю, кому ці слова належать, але кажуть, що політика – це наука про ворогів і друзів. І постійне культивування цієї тези, що «є вороги, і ми не можемо жити отак, як живуть десь, тому що ми весь час захищаємося від когось; вороги поруч, вороги вже тут, вороги – це колишні наші», і багато чого такого в цій суспільній свідомості – нескінченні друзі і вороги. А потім виникає така ідея у раба, що він має це захистити. Тобто це для нього – відчуття обов'язку, - переконаний академік.
Віталій Луньов зазначає, що раб пов'язує свій добробут і безпеку лише з фігурою, оскільки це рольова позиція, за яку він не може вийти.
Тобто роль рабу диктує поведінка: тебе так назвали і ти не можеш собі дозволити чогось іншого, бо ти – риба, яка не може літати чи бігати.
Бо ти так названий і ти з цим погодився.
Це колективне погодження. Знаєте як? Я дуже часто цей приклад наводжу. Для мене люди, які за часів Радянського Союзу не сиділи, як Стус в таборах, десь обмежені в своїх правах дискутувати на політичні теми. Бо Стусу вистачало інформації. Інтернету не було, але інформації і свідомості вистачало, щоб займати таку особисту позицію. А решті, виявляється, не вистачало. І можна про якісь речі казати лише тоді, коли про це стало можна казати, безпечно казати і навіть модно.
Луньов зазначає, що Росія зараз ще в тій стадії, як і суспільство в цілому, коли навіть немає перспективи для інакодумства – ось у чому проблема.
Бо це – раби навіть... Це я не буквально навіть кажу, це просто психоаналітична категорія, яка показує, що є людина, яка кричить «Я знаю твоє бажання, господар. Я вгадав, що ти хочеш». От у чому ідея рабства.
Василь Мосійчук запитав, чи раб при цьому отримує наркотик.
За словами Віталія Луньова, раб біжить до господаря з тим, що «я знаю твоє бажання і я можу його реалізувати» – він сподівається, що йому дадуть або свободу, або щось інше.
І найголовніше – він позбавляється від загрози бути покараним, що він не догадався, що його господар щось хоче. Я не знаю, наскільки я розумно кажу ці речі, але тут сама оця ідея – я біжу і кричу про те, що «володар, я знаю твоє бажання». Ось у чому ідея рабства.
У радянські часи була ідея: «Надо на заводе обсудить решение пленума ЦК №...» і на заводі збиралися і обговорювали.
Тобто раб кричить: «Ми погоджуємося, ми підтримуємо, ми знаємо, що це правильно». В якій країні ще обговорювали (і це треба бути усім присутнім) рішення пленуму і підтверджували, що ми погоджуємося, ми дуже щасливі, що воно так вийшло? Тобто «Господар, я знаю твоє бажання», - зазначив академік Луньов.
Учасники цього випуску «Свідомі про несвідоме»:
Василь Мосійчук, доктор психології, автор наукових робіт, поет
Віталій Луньов, клінічний професор психології та клінічного нейропсихоаналізу, член Американської психологічної асоціації, академік Української академії наук
Богдан Ткач, клінічний професор нейропсихології, доктор психологічних наук з медичної психології, старший дослідник та лікар
«Свідомі про несвідоме» — це цикл психологічних етерів за участі провідних спеціалістів з різних областей, від психології до міжнародної економіки. Учасники етерів беруть до обговорення актуальні проблеми, з якими стикаються українці під час війни.
