Як і обіцяла наша редакція, ONLINE.UA у 2017 році збільшує кількість ексклюзивного відеоконтенту. Одним із перших ми представляємо інтернет-шоу "Double Ять" з ведучим Олександром Лірчуком - проект, в якому на вас чекають тільки найцікавіші гості та найактуальніші теми. Наші перші гості - Тарас Тополя і Сергій Вусик з популярного українського гурту "Антитіла".
Про своє ставлення до Володимира Путіна та його знаменитого нецензурного прізвиська, українську музику та квоти на неї, сучасне суспільство й те, як жити після війни, Тарас Тополя і Сергій Вусик розповіли в ефірі ONLINE.UA.
- "Антитіла". Який зміст ви в цю назву вкладали? Проти чого імунна система у вигляді вашого колективу в цій країні спрацювала? "Антитіла" проти чого?
- Спочатку назва "Антитіла" задумувалася трошки по-іншому і мала інше підґрунтя... Не медичне. Воно вже притягнуте трошки за вуха, але воно так само "имеет место быть"...
Першочергова філософія закладена трошки інша - це протилежності. Антитіла - це те, що взаємодіє одне з одним. Як найпростіший приклад - чорний-білий, і на межі чорного і білого, власне, з'являються якісь контури і обриси.
І життя наше - це пограничний стан між одним кардинально протилежним станом та іншим. І між ними, на цій взаємодії існує життя. А якщо про стосунки казати, то "Антитіла" – це чоловік і жінка, або Інь і Янь, тобто, можна багато вкладати в це кліше якихось прикладів. Але суть у дуальності, я веду до того, що наш світ дуальний...
- "Ватнікі-укропи"...
- Та що завгодно. Перед-зад, верх-низ. Власне, дуальність, на цьому будується наш світ. Якби була одна сторона, було б нецікаво взагалі. Нічого б не було просто…
Щоб оця відносність з'явилася в цьому світі, "все относительно", повинно бути мінімум два об’єкти. Дві крапки, не знаю, два об’єкти сприйняття. От "Антитіла" - це, в першу чергу, така філософія. А вже потім – це віруси, проти чогось ми боремось, білі кров'яні тільця, які борються з несмаком, поганою музикою чи з брутальними якимись речами в мистецтві. Хоча, знову ж таки, все має місце бути.
- У нас тут квоти ввели (на україномовну музику на радіо, - ONLINE.UA). І мені здається, що нарешті прийшов той час, коли "лавандос" має потекти в кишені таких от виконавців - наших, рідних - як ви. Ви відчули, що щось змінилося?
- Якби це відбулося роки три-чотири тому, мабуть, можна було б сказати однозначно. А так "Антитіла" якраз у цей час вийшли на більш-менш нормальні радіо-ротації, і тому відчути, що завдяки квотам нас стало більше - так важко сказати. Те, що стало більше української музики в ефірі, - так.
- Кому ми маємо за це дякувати, що стало більше української музики, що ми відходимо від Росії як джерела культурного впливу?
- Однозначної відповіді я не можу дати, кому дякувати. По суті, дякувати ідеї, яка колись прийшла в наше суспільство і рухала величезні маси людей - і медиків, і сантехніків, і творчих, і політиків, і всіх-всіх-всіх. От ця ідея української ідентифікації, самоідентифікації, яка б вона не була ідеалізована занадто, або як би нею не користувалися циніки і прагматики, але саме їй ми повинні дякувати, що вона в якийсь момент, все-таки, пробилась.
А пробилась вона рівно в той момент, коли виграв Янукович. Навіть у той момент, коли Ющенко на пару з Януковичем розписали якусь там чергову коаліцію, і "помаранчеві" всі оті ідеали, за які стояли в 2004 році люди (на Майдані, - ONLINE.UA), просто зрадили. Це була перша така зрада, публічна. От з того моменту вона почала жевріти.
Фото з офіційного сайту гурту "Антитіла"
- Ви часто в своїх піснях до чогось закликаєте. Особливо у тих крайніх, що зараз з'явилися - там взагалі вам можуть закидати, що ви пропагуєте якийсь екстремізм, говорите про якісь насильницькі дії, вам відомий актор (у кліпі гурту на пісню "Одинак" знімався Олексій Горбунов, - ONLINE.UA) допомагає в цьому. Відповідальність є?
- До речі, наш третій альбом - він називається "Над полюсами" - ми випустили ще до всіх подій, які були на Майдані, і багато хто сказав, що цей альбом є пророкуючим. Бо багато пісень в ньому прямо передавали ті події, які відбулися з часом… Вони стали саундтреками, по суті, до конкретних фактів...
- Ти як автор пісень, текстів відчував, що десь в атмосфері ідеї якісь були, відчував цей настрій в суспільстві? Революційний, передреволюційний, і тому писав такі тексти?
- Наприклад, пісні "Над полюсами", "Незалежний" і "Ярмо". Пісня "Ярмо": "Ми всі гріємо ярмо, незалежний, вставай, не здавайся, залишайся". Пісня, яку презентували перед тим, як побили студентів на Майдані. Ще їх не побили, вони тоді тільки збиралися, а ми вночі для них презентували вперше цю пісню.
- А де той максимальний вплив на аудиторію? Всі ж його шукають. Десь, все одно, є его в будь-якого творця, особливо якщо він виходить на сцену, і щось підказує йому: потрібно шукати якусь таку больову точку на тілі суспільному, куди натиснеш, і вони будуть точно твоїми, ти будеш ними керувати. Ну, наприклад, коли виходить новий альбом якогось Мерліна Менсона, і 16 підлітків у Сполучених Штатах, сприймаючи його тексти буквально, кінчають життя самогубством. Він, напевно, десь відчуває - оце я написав! Чотко, напевне?
- Не знаю. Я ще відзначу, що, однозначно, ми є рольовою моделлю для тих людей, які приходять на наші концерти, слухають нас. Ми є трансляторами певних ідей.
Через певний факт самовираження ти можеш впливати на людей. І ми знаємо це. І, більше того, ми відчуваємо цю відповідальність. Тому що коли ти знаєш, що ти впливаєш на людей, коли ти знаєш, що можеш безпосередньо формувати завтра їх вчинки, формувати завтра світогляд дорослих, дітей, підлітків, то ти відчуваєш певну відповідальність. В силу того, що отак нас виховали, в силу того, що я батько, Сергій батько, у нас в "Антитілах" ще є батьки, у яких є свої діти. Тобто, ти відчуваєш, що, в принципі, майбутнє покоління, воно якось з тебе калькує щось. А далі уже, як ти цим користуєшся... Ми не алхіміки, щоб була якась формула, де і на що надавити, щоб за тобою йшли мільйони...
- Ті, хто говорять: "Ні, ми не алхіміки", вони якраз думають про те, як би так вибитись в алхіміки...
- Ми так само переживаємо. Все, що відбувається в суспільстві – переживаємо, і ми самі живемо в цьому. І воно виливається в пісні, в творчості.
Мені здається, що найкраща формула – це просто бути з людьми.
- Ти свій "We will rock you" шукаєш? От десь думаєш: я напишу таку пісню, яка точно стане мемом, і піде в народ, її будуть знати всі як один?
- Немає такого, що ти сидиш і шукаєш формулу якусь, як цю пісню написати. Воно все або з'явиться колись, або не з'явиться. В нас от одна з пісень... Там є такі слова: "Усе завжди іде так, як треба. Навіть колись, коли щось йде не так". Тобто, по суті, те робити, що тобі треба зробити.
- "Делай, что надо, и будь, что будет"?
- У вселенському просторі буття і життя, цих мільярдів-мільярдів років, "вспишечка твого життя" маленька, і ти маєш встигнути зробити все, що ти мусиш зробити. А нагородить тебе Бог якимись успіхами, чи ні... Головне - це шлях, ти маєш робити. От ми транслюємо через себе, видаємо нові пісні…
- А хто такий Путін, про якого в Україні створили відому пісню?
- Президент Росії, голова держави…
- Ви тікаєте від відповіді.
- Ні, я зараз відповім. Дивись, Путін – це президент держави-агресора. Але для мене Путін – х**ло...
Суть в чому, що х**ло – це ж х**, це ж дітородний орган, це ж символ продовження роду…
Ми вже звикли, що ми вживаємо цей матюк... А по суті ми його, Путіна, звеличуємо. Тому що це - великий такий альфа-самець.
- Тобто, ми йому послугу зробили?
- Оце питання двояке. Як на мене, набагато було б коректніше щось типу "ничтожество", наприклад, або щось таке. А ми, знаєш, х**ло, угу. Тому тут двояке питання стосовно цієї мантри.
Але вона стала мантрою... Значить, такий час. Тому я майже ніколи не вживаю це формулювання, в мене своє ставлення до президента держави-агресора, абсолютно негативне.
- Зараз суспільство в нас поділене, самі знаєте… Є й представники так званого "русского мира". Ви вірите в те, що ми зможемо з ними співіснувати, як колись? Дружньо, їздити один до одного в гості, з концертами?
- Насправді, ми живемо в дуже цікаві часи. Незважаючи на те, що вони важкі, незважаючи на те, що постійно тотальний психоз, невроз. Ви подивіться, як лихоманить Центральну Європу, як лихоманить Близький Схід. Що відбувається взагалі. Я це називаю тектонічний зсув, просто історичний тектонічний зсув зараз відбувається. І колись, два роки тому, на одній з програм у мене запитали: що ви чекаєте попереду? І я кажу: ми стоїмо на порозі величезних змін. Питання тільки в тому, як вони будуть відбуватися, скільки мільйонів загине чи сотень тисяч, чи десятків мільйонів.
Але, однозначно, ми стоїмо на порозі якогось зламу, Україна на ньому знаходиться. У нас були спаяні дві ідеології, по суті, на території нашої держави. Існували, досі продовжують існувати. Це панєвропейська така ідеологія, ідеологія старої Європи ліберальної, ідеологія Нового Світу, Америки, яка пропагує ці ліберальні цінності. Й інша ідеологія - азіатська, яка уособлює Росію як центр, Москву, Кремль, і, власне, сателітів, тих, хто іде в руслі цієї ідеології.
Шоу-бізнес - так само. Є європейський, є американський шоу-бізнес, і є інший, орієнтований на панслов’янський світ. І ця річ не вчора виникла...
- Оптимізм присутній?
- Звичайно, є оптимізм в тому, що все зміниться, все забудеться. Люди - така штука, що пам'ять в багатьох коротка. Дивлячись на історію, ті держави, які воювали і були заклятими ворогами, сьогодні співіснують, вони товаришують, укладають комерційні угоди.
Тільки потрібно розуміти, що будь-яка нова віха співпраці з нашим сусідом повинна бути на паритетних засадах. Не з позиції "я - твій старший брат, я є домінанта, а ти є мій васал".
- Про паритетні засади і спробу домовитись з тим, хто тебе не зовсім розуміє, напевно, краще за все говорить те, як ви це показали у своєму новому кліпі з Горбуновим у головній ролі...
В мене таке враження, що в Україні зараз є тільки один актор театру і кіно. Він скрізь, і я його дуже поважаю, він мені подобається, його харизма всепереможна, як то кажуть. І ви купилися на Горбунова?
- Ну, є така історія. Це саундтрек до серіалу "Одинак".
В кліпі воно інакше й не могло бути. Це як продовження кіно. Зі своєю історією, зі своєю драматургією.
- Коли в нас з'являться, на вашу думку, другий і третій "Горбунови"? Ви їх бачите? Ви краще знаєте, ніж я.
- Коли на (кіностудії, - ONLINE.UA) Довженка опалення ввімкнуть. Тоді з'явиться, може. Про що можна говорити, коли стоїть студія холодна, опломбовані приміщення, ангари цілі. Працюють тільки ток-шоу. Коли держава буде виділяти гроші на зйомку українського кіно.
Зйомки кліпу "Одинак". Фото з сайту "Антитіл"
- Так все одно ж розкрадуть, ви розумієте. І справа в тім, що навіть простим людям важко зрозуміти, коли в країні таке відбувається, вони дають гроші на якесь кіно. І якщо це якесь українське кіно, я хочу покритикувати трохи, я слідкую за тим, що у нас виходить, то, все одно, це якась побутова тематика. Я не знаю, яким має бути український фільм, щоб він примусив мене піднятися з дивану і піти придбати квиток...
- Ми хочемо дуже всього швидко і одразу… Знаєш, коли на нас лилася купа г**на цього російського, попси цієї с**ної, яка просто у вуха не влізала нормально, і всі "мовчали в тряпочку", всі звикли слухати оцей "шлак". Коли починає щось відроджуватись українське, і ми одразу хочемо... Це, знаєш, як дитина. От у мене мій молодшенький тільки почав ходити, і це те саме, що він би зробив перших три кроки, а я його на стометрівку вже випускаю, він падає, падає обличчям, а я йому кричу: "Га-га-га, так шо ти, не можеш, да?" А він мене навіть не розуміє. І оце ми хочемо, коли у нас, знову ж таки, Довженко не опалюється, коли у нас знімають на фотоапарати кіно, коли у нас виділяються смішні гроші на це...
І потім, якийсь фільм випустили – "та це лажа якась, фігня". Почекайте, покоління має вирости, яке зніматиме.
Далі буде...
