Про українську національну ідею, про "вертикаль влади" для України, про те, чи потрібна депутатам недоторканість, про звільнення Маріуполя від бойовиків і методи боротьби з російською агресією розповів в ефірі інтернет-шоу "Double Ять" з ведучим Олександром Лірчуком на ONLINE.UA народний депутат України від Радикальної партії Ігор Мосійчук.
- Спостерігаю за Вами, Ви ньюзмейкер серед політиків. Чи ви все своє політичне життя перебуваєте в стані постійної боротьби?
- Це почалося до здобуття Україною незалежності. Тризуб – єдине тату на тілі, я вибив його, коли служив у радянській армії у 1990 році на Далекому Сході біля Благовіщенська. Я служив у ракетних військах стратегічного призначення, і росіяни почали носити триколірні значки, почались міжнаціональні дискусії. Ми тоді брали комсомольці значки (я не був комсомольцем), стирали Ілліча і фарбували в синій і жовтий колір, але їх офіцери зривали. Тому на знак протесту я вибив тризуб, за що отримав 10 діб гауптвахти, які благополучно відсидів – це було моє перше ув’язнення.
- За політичним мотивом. А вони розуміли, що це за зображення?
- Ну звісно – бандерівцями, фашистами нас називали.
- Це був перший свідомий вибір у власному політичному світогляді?
- Так, пізніше, коли я повернувся в Україну в 1992 році, якось один мій товариш, колега-журналіст Олег Гаврильченко завів мене в квартиру в центрі Києва, де мешкає і зараз моя подруга, відома українська журналістка Наталка Чангулі. І з того часу я влився в боротьбу, націоналістичний рух, пройшов в’язниці, війни, протистояння, вуличні сутички.
- Ви не жалієте? Це ж складне життя?
- Це некомфортне життя і зараз, але в Україні воно не може бути комфортним, бо йде війна. Але я не шкодую, я прожив велике життя, знав великих людей – багатьох їх вже немає тут... Але попереду в нас багато чого.
Читайте також: Коли ця Рада починала працювати, регіонали боялися увійти до зали — нардеп Ігор Луценко
- Чого саме?
- Здобутків. Україна зараз на зламі, коли при певному бажанні свідомих українців можливий серйозний прорив у геополітиці, економіці. Головне – бажання, головне – відкинути те, що властиве нам – самопоїдання. Насправді, ми зазнавали найбільше поразок не від зовнішніх ворогів, а від самих себе, від війни всіх проти всіх, від небажання випрацювати якусь українську систему, яка б нас просувала вперед. От українці за кордоном у багатьох країнах світу досить успішні і їх багато.
- Це їх заслуга чи країн, де вони живуть?
- Їх. Я знаю багатьох українців з діаспори, які прибули тоді з копійками, але вони реалізувалися і створили громади. Вони просунули українство і вплинули на політику цих країн. А на власній землі Богом даній з’ясовують стосунки між собою.
- Це проблема в землі чи в людях?
- Це – одна з найбільших бід українців, бо коли не зрозуміли Мазепу, Скоропадського (українські гетьмани Іван Мазепа і Павло Скоропадський – ONLINE.UA), а потім в еміграції ходили просити вибачення – відомі факти. Це небажання, як казав Донцов (ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов – ONLINE.UA), структуруватись по верствах, бо немає людей рівних. Люди рівні лише на цвинтарі, а ми не хочемо цього визнавати.
- По верствах – тобто по кастах?
- Так, але визнавати цього ніхто не хоче. Якщо зрозуміти, що зовнішній ворог методично вбивав провідну верству під час воєн. І особливо треба згадати Голодомор як направлений саме на винищення основи. Бо насправді саме хлібороб є основою українства, і будь-яка провідна верства базується на основі, а не сама по собі. Якщо вона сама, то їй швидко приходить кінець. Голодомор був ударом по фундаменту української нації. На жаль, ми його ще відчуваємо і будемо відчувати, бо це лише четверте покоління. Страх голоду вмирає лише після восьмого покоління.
- Цей потяг до надмірного накопичення можна пояснити?
- Я пам’ятаю свою бабусю, яка, не дивлячись на те, що в магазинах все було, купляла мішечок борошна – щоб він просто був. Завжди стояли діжки з медом у надмірній кількості, яку наша родина не могла вжити, і ми потім це роздавали друзям.
- Ми постійно згадуємо періоди в історії, коли нас знищували, таких періодів було дуже багато. Можливо наші пращури в чомусь винні, що дозволили таке зробити?
- Однозначно. Але розуміючи, що було тоді, ми маємо робити все, щоб попереду все було по-іншому. Ми маємо виховувати свою націю, перетворити її з нації терпил на переможців. Бо ці гарні, але тужливі пісеньки про садок вишневий біля хати – це все добре, але лише на кухні. А коли ти відчуваєш загрозу нації…
- Потрібен Донцов?
- Так, і Липинський (політичний діяч і історик В'ячеслав Липинський – ONLINE.UA). Але насправді потрібна нова українська ідея, яка вбере в себе найкраще від всього і всіх. Але ми мусимо продемонструвати світу, що це не нація гречкосіїв, які жруть вареники і п’ють горілку з салом. Це нація, яка може і гуляти, відпочивати, але це, перш за все, нація воїнів та хліборобів, нація тих хто здобуває собі волю, економічно може не лише себе прогодувати, а й цілий світ.
- Тоді війна пішла нам на користь? Ми показали, що ми насправді можемо.
- З початку 90-х я і більшість моїх друзів казали, що ця війна буде. Навіть на марші УНСО співали слова "А від Донбасу до Перекопу два переходи в БТР". Нам казали, що ми розпалювачі війни, екстремісти, але ми показали, що мусимо готуватися, бо Московія не бачить існування імперії без України і мусимо ми відтягувати цей час. Яким чином? Воюючи і допомагаючи народам, які протистоять нашому одвічному ворогу Московії – чеченцям, грузинам. Ми відтягуємо можливість агресії проти України.
Так і склалося, коли Путін приборкав Чечню, а світове товариство проковтнуло це як боротьбу з тероризмом, коли він розідрав Грузію, а Україна не змогла надати ні політичної, військової допомоги, бо це було заблоковано прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Ми пам’ятаємо те ганебне голосування, коли лише чотири людини з її фракції проголосувало за підтримку Грузії, хіхікання поруч з Путіним і так далі. То була відправна точка до початку агресії проти нас, бо коли шматували Грузію, то насправді ми відкрили шлях агресії до України – це стало питанням часу.
Ми не сприйняли нав’язування Януковичем російського ладу в Україні, ми повстали і у відповідь отримали агресію, втратили країну, почали війну. Тому причина цієї війни і наслідки очевидні – за 25 років ми не змогли чітко окреслити свої кордони, військову могутність.
Ця війна принесла розуміння суспільству, що нікому, крім самих себе, українці не потрібні. І лише тоді, коли ми будемо сильні, економічно незалежні, з нами буде рахуватися Європа, Московія. Якщо ми будемо з простягнутою рукою просити кредити від Кремля до Брюсселю, від Брюсселю до Вашингтону, нам даватимуть 3 копійки, але одночасну будуть думати як використати в своїх цілях. Те що зараз відбувається - це світоглядне протистояння між тими, хто бачить майбутнє Києва і України, і тими, хто бачить нас під управлінням когось. Насправді українцям же неважливо, хто пан, ми хочемо і даємо розуміння українцям, що ми самі собі пани.
- Ми можемо ефективно конкурувати з розвинутими сусідами?
- Можемо, я вам скажу чіткі маркери по цьому питанню. Давайте говорити чесно, що після втечі Януковича ми опинилися під зовнішнім управлінням, коли наші європейські партнери, кредитуючи нашу державу і допомагаючи у військовій сфері трохи, по сутні нав’язують свої маркери, ставлять свій порядок. Чи можемо ми конкурувати? Так, бо за останні 5 років ми перетворилися на сировинний придаток світу. В нас практично зупинилася економіка в промисловості, і Захід нас бачить як виключно аграрну країну, де можна вирощувати сировину.
Я приведу три приклади для розуміння, що можливо змінити ситуацію. За ініціативи нашої фракцїя в парламенті президентом підписано мораторій на вивезення лісу-кругляку з України. Про це говорили багато, але треба говорити мовою цифр. Мораторій повноцінно почав діяти недавно, до цього він не дуже діяв і не поширювався на дуб, але зростання надходжень до бюджету від лісопереробної галузі за цей час зросло на 17%, і це відчутно.
Ми ж не просто заборонили вивозити ліс, ми при прийнятті бюджету передбачили зняття мита на ввезення в Україну деревообробного обладнання. Якщо європейці хочуть використовувати нашу сировину, ми не проти – відкривайте підприємства тут, платіть податки і надавайте роботу. Буде зростання грошового обігу і надходжень.
По-друге, чи знаєте ви, що металобрухт з України вивозився в Туреччину при наявності в Україні потужних комбінатів? Коли ми підняли мито на вивезення, то весь металобрухт пішов сюди, і може лише на 8%, але зросли прибутки. Багато хто з нас їздить Україною літом і бачить жовті поля – це росте рапс, який виснажує ґрунт. Але питання навіть не в цьому. Він використовується у світі крім виготовлення рапсової олії також для виробництва біопалива. В Україні немає жодного заводу з виробництва біопалива. Весь рапс вирощується тут, наша землі виснажується, а потім його вивозять закордон, і там він обробляється і споживається. І українці дурні не можуть поставити заводи та переробляти його? Чи наші машини не будуть їздити на біопаливі?
- А чому ці ідеї надходять не від бізнесменів, а з Верховної Ради?
- Бо для того, щоб змінити економічну модель країни з кредитно-сировинної на промислову, потрібна політика жорсткого протекціоналізму, а ми – лобісти. Ми готові поступово заборонити вивезення деякої сировини і дозволити ввезення обладнання для її обробки, щоб стимулювати розвиток промисловості. Якщо ми цього не зробимо і підемо по шляху, який нам пропонують європейські партнери, то ми перетворимося в повністю аграрну країну без промисловості. Це означатиме, що в найближчі 20 років наше населення зменшиться вдвічі, бо не буде роботи. Буде масова міграція, медицина знищиться і 20 мільйонів українців зникне. Ми цього не хочемо, ми хочемо бачити Україну потужною країною, вона може такою бути лише з розвинутої економікою. У війні неможливо перемогти, не маючи за що фінансувати армію – за кредити?
- Ви кажете "ми", але ми – це хто?
- Патріоти і націоналісти, які бачать українську націю самодостатньою, могутньою. Я знаю таких людей з багатьох політичних сил, громадських середовищ.
- А скільки їх зараз при владі?
- Треба не питати скільки їх, а чи є політична воля у керівництва країни йти шляхом економічного націоналізму? Немає. В цьому є проблема, бо зайшло до Ради багато обличь від "Народного фронту", Блоку Петра Порошенка. Вони зайшли під певними партійними знаменами, вони орієнтуються на своїх партійних лідерів. Але в них немає волі, в них є бажання поїхати до Меркель і розповісти, як тут все погано, попросити кредит на те ж вивезення лісу.
Ви розумієте, що за 600 мільйонів євро кредиту ці хлопці готові здати цілу промислову гілку? Це по суті хабар, щоб було скасовано мораторій на вивезення лісу, і цим буде знищена ціла галузь економіки. Це спроба дати хабар.
- Країні чи людям конкретно?
-Людям, які відповідають за бюджет. Але сьогодні завдяки громадянському суспільстві, чому я не кажу, що одна там партія, завдяки колегам журналістам це питання підняте серед нації і тому голосів немає. І хоч завтра прем’єр, президент хоч разом чи по черзі будуть обіцяти європейцям, що скасують мораторій – вони цього не зроблять бо голосів немає і не буде в найближчий час.
- Бо немає мотивації?
- Бо депутати представляють виборців, моніторять їх настрої і бачать, що 99% виборців в незалежності від політичних поглядів розуміють, що розвиток промисловості має бути пріоритетним. І голосувати за хабар і знищення промисловості не будуть, бо відчувають, що скоро будуть вибори, треба буде прийти до людей і відзвітувати.
- А люди знають, як запитати в депутата? Я не бачив, як виборці і питали напряму.
- У всіх цивілізованих країнах світу, сподіваюся, що Україна до них наближається, є таке поняття як політична відповідальність. Деяким своїм занадто розумним колегам кажу поїхати на мою рідну Полтавщину і розповісти людям, що вони хочуть землю продавати, що голосують проти мораторію. А вони бояться їхати, одиниці їдуть до людей. Для великої частини нинішнього скликання парламенту політична відповідальність наступила, а я прийшов з вулиці в парламент і готовий на вулицю повернутися.
- Для них вже наступила відповідальність? Яким чином?
- Вони безперспективні в плані подальшої участі в політичному житті. Вони не здатні в подальшому отримати підтримку виборця, частина може купити голоси, бо достатки дозволяють. Але це вже завдання наше і суспільства – примусити змінити виборче законодавство, змінити персональний склад Центральної виборчої комісії. Не президент цього хоче, не більшість у парламенті, але якщо суспільство буде тиснути, ми отримаємо результат. В парламенті існують маркери, один з таких маркерів – це голосування за продаж землі. Якщо дехто готовий до цього, підписується під цим, то він підписується, що крім нужденних людей ніхто за нього проголосує.
- Ви кажете, що готові повернутися на вулиці. Ви – один з небагатьох депутатів, кого позбавили а потім повернули недоторканність.
- Я не один такий, Юхим Звягільський був позбавлений її, виїхав в Ізраїль а потім Степан Хмара повернув його і там ціле розслідування було.
- Як воно бути депутатом без депутатської недоторканності?
- Я ж жив до неї якось, я за цей час одружився, все в мене нормально.
- Я свого часу брав участь у передвиборчій компанії 2009 року до Верховної Ради. Пам’ятаю, як наші демократичні сили висували гасло, що вони скасують недоторканність, але цього не сталося. Депутатом без недоторканності можна бути? Чому за неї так хапаються?
- Жити можна, але її не можна скасовувати в повному обсязі. У нас, як казав один український олігарх, не потрібно мати вплив на президента – достатньо мати вплив на генерального прокурора. Справжня причина мого арешту в стінах парламенту – це моє відношення до Генеральної прокуратури. Всі мої друзі поза парламентом знають, що я хочу знищити цю систему. Всі знають, що це правильно, бо система – це такий радянсько-олігархічний мутант, який допомагає керувати. Якщо ми репресивну машину поставимо на службу народу і зробимо неможливою функцію політичного тиску, тоді жодна недоторканість не потрібна. У нас в 2004 році, коли був третій тур виборів, було прийнято рішення про внесення змін до Конституції, які зламали конституційне розуміння влади – в нас є парламент, який нібито головний, і є президент, який має багато влади. Протиборство і війна всіх проти всіх і призвела до Революції гідності і війни. Тому, як ми бачимо нормальний розвиток держави, ми маємо визначити на референдумі.
- А яка нам вигідніше? Це складне запитання?
- Багато країн живе за тією і другою ідеєю, тяжко жити з обома одночасно і вони гризуть одна одну. Ми ж пам’ятаємо протистояння Тимошенко і Ющенка. Зараз у нас парламент і президент, цього не може бути. має бути чітка влада.
- Термін "вертикаль влади" вже лякає людей?
- Ми ж пропонуємо будувати її демократичним шляхом. Або обираємо президента і він формує Кабінет міністрів, несе відповідальність перед державою. Або ми обираємо парламент, більшість якого формує Кабінет міністрів, призначають прем’єра який керує. Але двох центрів впливу країна не винесе, бо це і призвело до війни. Ми мусимо це урегулювати, це ключове питання для розвитку країни. Якщо не пройдемо це, ми знову до цього будемо повертатися. Завтра ми виберемо нового президента, а в парламенті буде інша конфігурація, і вони будуть нищити націю.
Цього можна не допустити за допомогою змін до Конституції, треба порадитися з народом. На Заході багато референдумів проходить – по 20 на рік, і політики не бояться.
- Британія радилася стосовно Євросоюзу.
- Це нормальне явище – це питання британців, бути в Європі чи ні. Порадилися з нацією і прийняли рішення. Так і наші політики мають робити, не треба цього боятися. Цей момент є ключовим. Також на референдумі треба вирішувати, чи продавати сільськогосподарську землю. Коли на мене тиснуть журналісти, я відповідаю коротко – як тільки Ізраїль проголосує за продаж сільськогосподарської землі в Ізраїлі, я на другий день теж за це проголосую.
- А чому?
- В країні Ізраїль земля не продається, бо вона – національне і державне надбання. Вони розумні, після років гонінь збудували свою державу і її захищають. Один з таких механізмів – це заборона продажу землі. В оренду на 49 років - без проблем.
Ми маємо створити земельний банк, який буде у селян при бажанні продати землю, яку держава викупить. Але віддавати в приватні руки, щоб зробити українців на власній землі рабами і кріпаками… Поки я в парламенті і поки я живий – цього не дозволю!
- Ви були на війні, ви брали участь в організації штурму Маріуполя?
- Я б сказав не штурму, а звільнення. Перший бій на цій війні я прийняв на свій День народження 5 травня 2014 року між селищем Мангуш і аеропортом, коли я в Маріуполі очолював колону бійців майбутнього батальйону "Азов". В той день цей батальйон і народився. Ми тоді потрапили в засідку, було легке поранення у водія, там і досі цей прострілений автобус стоїть. Більшість були без зброї, а просто з палками і арматурою, щоб розігнати протестуючих, які блокували військові частини. Нам вдалося виграти цей бій, дякуючи досвідченим бійцям, які були з нами (Душману, Боцману), взяти у полон першого міністра так званої ДНР Ігоря Ханкінзянова, якого потім обміняли. Ми вважали, що тоді українцям потрібні перемоги – малі, але перемоги.
- Навіть якщо немає зброї?
- Так, і взяття Ігоря була перемога, про це всі говорили і це підіймало дух. Потім було 9 травня, коли терористи захопили Маріуполь (вірніше, росіяни, бо снайпера там були російські), загинули патріоти. Керівник ДАЇ міста Маріуполь, царство йому небесне, Саєнко був великим патріотом, на велике диво для працівників МВС на тій землі. Його по наводці застрелив російський снайпер 9 травня 2014 року. Іншого мого друга, керівника УМВС міста Маріуполь Андрущука викрали, ми його за 200 000 доларів його викупили, Тарута дав гроші. Він зараз живе під Києвом, його катували і він отримав каліцтво.
- А кому гроші передали?
- Посередниками були співробітники СБУ. Вони до сих пір чинні, тому не хочу називати імена, але скажу позивний "Спасатель".
- В кого була ідея звільнити Маріуполь?
- Це була мотивація "Азова", ми до цього готувалися в Бердянську на полігонах, займалися серйозною розвідкою. Я тоді мав надлишкову вагу, надівав ватну "георгіївську стрічку", ходив по Маріуполю і мені по 5 грам наливали. Я досліджував місто, барикади, об’єкти. Велику роль зіграли журналісти, телеканали "Еспресо" і "Перший національний". Вони на моє прохання брали інтерв’ю в чечена, який очолював російських найманців, і одночасно зняли барикади. Ми потім детально різали, дивилися, робили фото і готувалися. На той час це була найуспішніша і по сьогоднішній день операція. В результаті було звільнене величезне місто, не загинув жодний український військовий, троє були поранені.
- Київська влада була готова?
- Вона довго вагалася, чи робити цей штурм.
- Вони думали, що будуть вуличні бої?
- Про метаморфози нашої влади, які сталися після війни. Бо про Крим хоча б з РНБО щось відомо, а про Донбас – нічого. Коли захоплювали Луганську ОДА і СБУ, я, Андрій Білецький і група патріотів знаходилися у Луганську, це ми з Олегом Ляшком затримали Арсена Клінчаєва. Потім домовились з Єфремовим, що вони звільнять ОДА, нам сказали його відпустити Єфремов дотримав слово - звільнили ОДА, і через декілька днів захопили СБУ і знову ОДА.
Коли було захоплене СБУ, ми зібрали спортсменів, українських патріотів з Харкова, Луганська і так далі. Було 200 чоловік десь і були готові зачистити перед будівлею СБУ площадку, щоб дати можливість "Альфі" штурмувати СБУ.
Декілька членів "Альфи" відмовилися і були виведені поза штат, інші були готові, але Київ вагався і його мотивація була така, що якщо буде штурм, то будуть жертви і тоді повстане весь Луганськ. Ця хибна логіка призвела до того, що зараз там окупація і пролилася страшна кров. Така сама логіка була на рахунок Маріуполя, робити тихо, без штурму, задіювати батальйон. Дискусія звільняти чи не звільняти тривала три доби. Треба віддати належне, що за його штурм, крім "Азова", виступав Олег Ляшко і Арсен Аваков. Чому Аваков змінив точку зору? Це цікавий момент, як вдалося врятувати Харків? Коли влада була без зубів, і боялися, що повстане місто, група націоналістів з організацією патріотів України проводила "партизанку" серед сепаратистів у Харкові. Їх карали на місці чи знищували намети.
- Як це – карали?
- Фізично. І в один з таких моментів сепаратисти вирішили взяти штурмом зі зброєю офіс організації "Патріот України", який знаходився в Просвіті, це відомий бій. Коли вони пішли на штурм то у відповідь не почули тужливих пісень, а почули постріли і троє з них залишилися там назавжди. І коли через добу Аваков зрозумів, що місто не повстало, що на похорони цих ублюдків прийшло лише 20 їх родичів, він взяв "Ягуар" вінницький, приїхав і дав по голові сепаратистам, викинув їх з ОДА, і ніхто не повстав.
Так само було б у Луганську. І коли було питання Маріуполя, Аваков став на наш бік. В час окупації, штурму і захисту коли почалася російська агресія, "Азовмаш" і потужні заводи зіграли на бік України. Вплив Тарути, Ахметова? Я не можу судити, але факти є фактами. Навіть коли був наступ російських військ через Новоазовськ, то зупинили їх інженерні споруди, збудовані завдяки заводу, який захищав наших бійців від ударів "Граду". Але повернемося до звільнення, три дні тривала дискусія. Я пам’ятаю, в ніч перед штурмом дискусії не стихали. В кабінеті начальника аеропорту сидів я, генерал, який командував сектором, Олег Ляшко, Вадим Троян, Дмитро Корчинський і обговорювали останні штрихи. Андрій Білецький пішов до особового складу, говорили про останні штрихи перед штурмом. Тоді був конфлікт між Корчинським і Ляшком, словесна перепалка інформаційних потоків стосувалася. Це була така жвава дискусія, що Троян вжався в стінку, а генерал заліз під стіл і пив 50 грам коньяку з переляку.
- Консенсус, якого досягли, "по сухому" досягався?
- Так, окрім генерала. О 4 ранку ми потисли руки, не дивлячись на дискусії пішли звільняти місто і була успішна операція. Неуспішним вважаю одне – тоді я хотів заарештувати виконуючого обов’язки тодішнього маріупольської міліції Моргуна, мені не дали цього зробити. Потім його затримав Олег Ляшко, мене там не було. І знову потім наполягли на його звільненні, зараз він у Новоазовську і займає посаду голови адміністрації ДНР Новоазовська. Вони разом з "Моторилою", до того як він на ліфті проїхався, відкрили пам’ятник Леніну, який ми зруйнували перед цим. Беззубість, м’якотілість нашої влади призводить до такого. Історія з Моргуном приклад того, що ми говоримо 25 років, толерантність до зрадників породжує нових зрадників.
- Яке ваше ставлення до блокади?
- В корені цієї великої проблеми – 2014 рік, початок всього. Контрабанда почалася тоді, її не можна окреслити лише перевезенням вугілля. Потоки пального звідти російського – ми ж розуміємо ціну в Росії і в Україні на нього. Наркотрафік величезний – генерал Науменко, колишній керівник Луганської міліції, в цьому серйозно замішаний. Ця проблема була тоді, її потрібно було вирішувати тоді, на жаль, наша влада закривала очі. Навіть після відомого випадку, коли через контрабанду загинув співробітник СБУ, президент почав говорити про "цинічних бандер" і у відповідь отримав цинічних бариг. І тоді це не вирішилося. Потрібно було, щоб почалося зараз те, що почало загрожувати енергосистемі країни.
Але найголовніше – ми мусимо дати стратегію звільнення Донбасу. Коли в мене з колегами з "Самопомочі" починаються дискусії, і мені говорять, що "їх просто треба відрізати", тут я готовий повторити слова Порошенка: не ми збирали ці землі, щоб їх ділити. Як політика я його не підтримую, але ці слова підтримую, бо метою мого життя і 25-річної боротьби була і залишається Українська самостійна соборна держава. "Соборна" є ключовим моментом – галицький сепаратизм не кращий від донецького.
- Ви казали, що ще в 90 роках були передчуття, що буде війна. Зараз ви і ваше оточення що прогнозуєте?
- За словами Черчилля, потрібно боротися в повітрі, під водою і на землі, і ми переможемо. Наша перемога в прямому протистоянні з Росією неможлива без кількох факторів: перший фактор –це політична воля до перемоги. Коли президент заявляє, що ми можемо виключно дипломатичним шляхом звільнити Донбас, я категорично не погоджуюся. Бо там люди мають руки в крові, їх можна лише знищити, щоб звільнити нашу землю, тому треба говорити про декілька складових: якщо ми хочемо перемогти Росію, ми маємо враховувати військову, дипломатичну, економічну складову. Бо лише потужна і розвинута країна може протистояти такому монстру. В дипломатичному плані ми повинні говорити не лише про західні санкції, ми повинні допомагати поневоленим в Росії народам, ми повинні робити те, що робили в 90-их.
- Розвалювати Росію?
- Так, ми маємо допомагати чеченським повстанцям, грузинам, звільнити Осетію, Абхазію. І Росію почне хитати зсередини. І у військовому плані ми маємо робити те, що робимо останні роки, бо коли в 2014 я бачив солдатиків, які тікали, і ми їх просили хоча б залишити боєприпаси, то зараз я бачу українську армію, здатну давати по зубах, проводити наступальні операції і звільняти українську землю.
Будемо рухатися в 3 напрямках, буде і перемога, але найголовніше – це політична воля. Зараз потрібно сконцентрувати увагу на цих 3 аспектах і на нав’язуванні політичної волі керівництву України. Наприклад, коли рік тому президент і його оточення дипломатів сказали: "Що таке будапештський формат? Та не може про нього бути мови, це папірець".
А ми їм казали: "Це ваші мінські угоди – це мертвонароджене дитям європейської дипломатії, яке повторює шлях Чемберлена". У нас питали, звідки ми знаємо, що це папірець, бо вони не ставлять його виконання на порядок денний у світі.
Вони мовчали, і пройшов час, ми наполягли і зареєстрували проект постанови виходу України з ратифікації про нерозповсюдження ядерної зброї, бо було порушення Будапештського меморандуму. На другий день була реакція британського посла, який сказав про недопустимість порушення Будапештського меморандуму, а ще через день - Держдепартаменту США.
Тому ми вимагаємо чітко поставити умови щодо виконання меморандуму. Який шлях? Є дипломатичний, який переходить в інший – укладання прямих військових угод, як, наприклад, Америка має пряму угоду з Ізраїлем. Ми – країна, яка добровільно відмовилася від третього за могутністю в світі ядерного потенціалу. Виконайте ваші умови, укладіть з нами пряму військову угоду і виконуйте, тоді подивимося, що скаже Путін.
- Ви у це вірите?
- Я вірю – якщо буде політична воля, то це можливо, а якщо рахувати цукерки і гроші, то нічого не буде.
Читайте також: Володимир Парасюк : у мене є пістолет, я з ним навіть в Раду ходжу
