Цьогорічні вибори Громадської ради при Міністерстві оборони і традиційний щорічний розподіл фінансування серед існуючих ветеранських організацій виявили велетенську проблему. Поки одні воювали на Донбасі, а потім, повернувшись, оговтувалися від пережитого і вчилися жити заново – інші, ветерани за фахом, витягували десятки і десятки мільйонів бюджетних гривень державного фінансування і окуповували органи громадського контролю при державних установах.
Півторамісячне протистояння ветеранів АТО з «ветеранами-підводниками», «учасниками Другої світової», народженими за кілька років по її закінченню та колишніми «в’язнями нацистських концтаборів», що мають слабкість до продукції німецького автопрому, днями принесло першу перемогу : учасникам АТО вдалося домогтися змін у державному фінансуванні громадських організацій. Відтепер кошти отримуватимуть не ті, хто завбачливо дописав у назву своєї організації слово з коренем «ветеран», а ті, хто представить кращі проекти, гідні того, аби бути профінансованими державою. Про цю маленьку перемогу і про те, що ще треба змінити, про масштаби розкрадання коштів через систему псевдоветеранських організацій, а також про те, на що щороку витрачалися сотні мільйонів бюджетних коштів, в інтерв’ю ONLINE.UA розповів учасник боїв за Донецький аеропорт Євген «Жора» Турчак, який після повернення з війни створив і очолив Спілку ветеранів АТО Деснянського району міста Києва. Він ретельно дослідив схему, яка коштує Україні мільярди гривень щороку.
- Минулого тижня активісти і ветерани АТО здобули чималу перемогу тут, в тилу – домоглися, щоб державне фінансування різноманітних ветеранських організацій виділялося на конкурсній основі. Це тепер жодна бюджетна гривня не піде казна на що, як це відбувалося вже не один десяток років?
- Ще поки ні. На фінансування не організацій, а представлених ними проектів держава перейде з 1 січня 2018 року. Цей рік же все ще лишиться по-старому. Є у нас один задум, як можна пришвидшити цей процес – але про нього говорити поки зарано. Якщо вдасться – тоді розкажу.
- Як би там не було, ми ж всі лише відносно недавно дізналися про те, що щороку десятки мільйонів гривень витрачаються на фінансування цілої купи різноманітних ветеранських організацій, які невідомо чим займаються і незрозуміло на що витрачають ті гроші. Але ж люди, які займаються громадською діяльністю, напевно знали про те все куди раніше. Особисто ти коли дізнався про той вражаючий розпил бюджетних коштів, який влаштовують ветеранські організації з року в рік?
- Дізнався тоді, коли сам почав спілку ветеранів створювати. Це було десь в середині 2015 року. Тоді ми взагалі дізналися про те, що таке громадська організація і що можна займатися громадською діяльністю. Починали ми з Льонею Остальцевим, засновником «Піца Ветерано». Я був наче головою організації, Льоня – мій заступник, займався окремими проектами, зокрема, по психореабілітації.
Ми тоді чесно «віджали» в Деснянській райадміністрації приміщення, поставили стіл, стілець, я комп’ютер з дому притяг – і почали працювати. Про те, що можемо претендувати на якесь державне фінансування, ми тоді і гадки не мали.
Якось прийшов до нас один мужик – і кладе на стіл пачку грошей. Питаю: що це? «Це – допомога атошнікам. Ви ж нас захищали. А вам же треба». А нам дійсно тоді потрібні були гроші – у нас навіть принтера не було, хоча він нам був дуже потрібен. Я думаю: знову волонтери допомагають. Нас же волонтери завжди виручали – і на війні теж… Взяв ті десять тисяч – і поклав у тумбочку.
Приходжу наступного дня, а Льоня і розповідає. Приходив, - каже, - той гусь, казав: «я ж вам дав гроші? А зараз у мене МАФи будуть зносити – можете своїх пацанів-атошніків привести, щоб захистили мене?». То Льоня йому ті гроші віддав – і нах** послав. З тих пір ми з Льонею вирішили, що атошна організація Деснянського району не повинна грошей брати зовсім – бо їх потім треба буде відпрацьовувати. І неважливо – це державні гроші чи гроші фізособи. Відпрацьовувати їх треба буде в будь-якому випадку.
- Ну, з фізособами зрозуміло. А що ти маєш на увазі під відпрацьовуванням державних грошей?
- Якщо гроші державні – то треба буде лизати ср*ку тим, хто ці гроші виділяє. Не йти проти них. Що б вони не робили – ти не можеш їм дорікати. Бо вони тобі гроші виділяють.
- А як же ви існували?
- Тратили свої гроші. У мене трохи було заощаджень ще довоєнних. Жінка не пиляла, нормально все. У Льоні теж якісь гроші були – він на них потім піцерію відкрив.
Але це був наш перший принцип: ні в кого нічого не брати.
Якийсь час ми приймали типу членські внески – гроші, які самі атошники приносили. Бо ми вже почали вибивать перші землі для пацанів - і вони вирішили хоч на бензин нам витрати компенсувати. Бо в мене тоді гривень двісті в день тільки на бензин йшло.
Як зараз пам’ятаю: назбирали ми 4 тисячі цих членських внесків. А спілка на той час вже почала «м’ясом» обростати, сформувався актив – з тих 280 чоловік, які першими додому з війни повернулися в наш Деснянський район. Почав вже наш офіс розширятися. І от уяви: є офіс, є ті 4 тисячі гривень, а куди їх тратити – х*р його знає. І ми почали сваритися. Тоді вималювався другий принцип: поки ми не навчимося витрачати не свої гроші – ми, знову ж таки, їх ні в кого брати не будемо. По цьому ж принципу зараз працює «Піца Ветерано» - ні в кого нічого не просить і ні в кого нічого не бере. Це дуже важливо
І потихеньку ми почали ї**ть Деснянську адміністрацію – за те, що вони десь працюють погано. Там, в адміністрації, теж є толкові люди – і ми разом з ними почали ї**ти саму систему потроху. І тоді почалося: а давайте ми вам гроші дамо! Ви ж правильна атошна організація, ви ж грошей не берете -то візьміть у держави… З казначейства приходили, з собеза. Тоді я почав цікавитися: а що ж воно таке – те державне фінансування?
От десь в той період один товариш мені скинув список, скільки громадських організацій які суми з державного бюджету отримали в 2015 році.
- І про які суми йшлося?
- Виявляється, 72 всеукраїнські організації отримали 78 мільйонів гривень на рік!
- Це тільки ветеранські організації?
- Ні, там і ветеранські, і організації інвалідів. Хоча тут є певна гра. Бо, наприклад, умовна «Спілка інвалідів та ветеранів АТО» вже підпадає і під ветеранські організації, і під організації інвалідів. І отримує гроші і там, і там, по двох положеннях. Бо вони підпадають одразу під три закони. То люди собі і граються. Вони ж всі там – кмітливі, шарящі. Вони ще з 1991 року знають, як працювати правильно…
Я зрозумів, що з ними треба щось робити. Тому що вони ганьблять, в першу чергу, таких як я. Я хочу, щоб слово ветеран писалося з великої літери. А зараз «ветерани» - це купка уї**нів, які незрозуміло чим займаються. Пам’ятаєш, як Черновецький казав: «Наша молодая команда делает что-то очень важное»? Так само і у них.
І я почав шукати однодумців. А як правило, коли ти пробуєш щось робити і кайфуєш від того, причому, робиш не для себе особисто, а для інших (знаєш, є ото альтруїсти – дурачки такі), а сам не маєш ні землі, ні квартири, нічого – до тебе тягнуться такі самі, як ти.
Читайте також: Масових суїцидів у ветеранів АТО не буде, будуть революційні дії - герой Іловайська полковник Стеблюк
Почали підтягуватися нормальні, правильні люди і до мене. Ми почали через різних депутатів розсилати різні запити депутатські. Ясно, що безкоштовно, бо грошей у нас так і не було. На той час у нас був лише зарплатний фонд, з якого я платив людям.
- Звідки він взявся, той зарплатний фонд? Членські внески?
- Ні. Грубо кажучи, це платили мої друзі. Люди, яких я знав до війни, з якими познайомився в АТО чи після повернення. Це багаті люди, мільйонери, які казали: нам треба, щоб ви не розбіглися, щоб ви змінювали цю країну – тому ми готові підтримувати вас фінансово. Один дає 12 тисяч гривень, другий – 15, американці по 400 доларів на місяць присилають. Оце мій зарплатний фонд. З якого я плачу своїй команді, яка до того 7 місяців працювала безкоштовно.
Ці гроші йдуть виключно на зарплати. Окремо з’явились гроші і на різні проекти – вони фінансуються бізнесом. Таким, як Льоня Остальцев. Наприклад, ми купуємо подарунки на дні народження дітям «двохсотих». І Льоня на 10% від прибутку піцерії купує ці подарунки для дітей з Деснянського району – він вибрав цей район, бо сам з нього починав. Ніяких бюджетних коштів, ніякого збору грошей в Фейсбуці чи в інтернеті з людей по гривні. Це все х*рня. Це не працює. Ми пішли іншим шляхом. Ми допомагаємо хлопцеві відкрити бізнес, а через деякий час, припустімо, через рік, коли бізнес окупиться, він зобов’язаний вибрати собі будь-який проект і фінансувати його в обсязі 10% від свого прибутку. Фінансувати напряму. Не давати готівку, а оплачувати рахунки цього проекту. Остальцев он раніше, коли мав трохи вільного часу, брав подарунок, брав хлопців зі своєї 30 бригади, де служив – і вони їхали малого вітати. Уяви реакцію дитини, якій дарують іграшкову залізницю за 10 тисяч. Він в житті такого не бачив! Ну прикольно ж!
Ми ще, до речі, іноді практикували таку цікаву штуку – поєднували ці привітання з елементами психореабілітації. У мене різні хлопці є. Часом – дуже «цікаві»: жінка пішла, він бухає… То ми старалися саме такого відправляти у сім’ї загиблих, щоб він дітей вітав.
- Щоб він подивився, що там людини немає, а він сам своє життя гробить?
- Ага. Ця картинка з чорною стрічкою в кутку – вона до**я чого в голову добавляє!
- Ти казав, що до вас почали приходити і пропонувати державне фінансування. Дали?
- Розкажу. Знаєш, ми ще коли створювали свою спілку, я дуже хотів, щоб у нас не було, як, наприклад, у афганців чи чорнобильців, коли один голова вибирається – і двадцять років потім сидить. Хотілося, щоб була демократія. Щоб у мене, як у голови спілки, був стимул працювати більше і краще, аби мене не скинули. І я будував таку демократію, яка би мене стимулювала робити все правильно… Вона мене зрештою і «достимулювала», що я все нах*р кинув і пішов звідти. Задовбався тому що. Але то окрема історія.
Коротше, була демократія. І я на зборах розказав хлопцям, що нам пропонують 430 тисяч гривень на рік. Бо будь-яка районна громадська ветеранська організація може подаватися на фінансування – і отримати до півмільйона (залежно від того, як порішаєш). Кажу: я особисто проти того, аби брати ці гроші. Але давайте голосувати… Тоді на зборах було чоловік 400 – і більшість сказала: треба брати.
Відкрили ми рахунки в казначействі на Деснянську спілку, відкрили рахунки в ПриватБанку, почали готувати документи, щоб отримати через казначейство ці державні гроші… Але є такий Жора, який сказав: а ні**я – і використав бюрократичну машину так, щоб чорта лисого кому що дали. Там підпис не той, там печатка не в тому місці стоїть…
- Ти робив це з тих же міркувань? Щоб не довелося потім прогинатися перед кимось?
- Ну да! Знаєш, більшість членів нашої організації, ветеранів, щодня йдуть на роботу о 9 ранку, повертаються о 19, вмикають телевізор – і все. І вони мають право голосу в організації, членами якої вони є. Але більшість з них повністю нездатні до аналітичного мислення. Вони вважають, що якщо проголосують за ці 430 тисяч – то кожному з них перепаде з цієї суми якась тисяча у якості матеріальної допомоги. І вона таки перепаде. Але вони ж не розуміють, що ці гроші спілка буде потім відпрацьовувати. Навіть не спілка, а голова спілки.
- З іншого боку, якщо нормальні організації не беруть ці гроші, а беруть їх різні «ветерани Великої Вітчизняної», які народилися після 1949 року – хіба це правильна ситуація?
- Звісно неправильна. І її треба міняти. Саме тому нормальні організації повинні домагатися повної зміни принципів фінансування громадських організацій. Держава повинна не організаціям гроші давати, а фінансувати проекти, корисні для суспільства і самої держави.
У мене є, до речі, класна історія, з якою я зараз буду подаватися на фінансування в Мінсоц.
Є у нас такий генерал, який бере 2,5 мільйони гривень на рік на «патріотичне виховання молоді». В його розумінні, патріотичне виховання молоді заключається в тому, щоб привезти полк з ліцею імені Богуна на якісь заходи чи похорони. Оце так він підвищує патріотизм наших дітей. За 2,5 мільйони гривень на рік.
Я цьому генералу пообіцяв ще два роки тому, що прийде час – і я в’ї** його по патріотичному вихованню молоді. Бо він робить не те, що треба. Не на те витрачає мої, як платника податків, гроші. Я казав йому: ми будемо воювати до тих пір, поки от такі, як ви, будуть водити дітей на якусь х*рню і витрачати гроші на якусь х*рню. Я йому сказав: я вас в’ї**. І я таки це зроблю.
- Яким чином?
- Ми вже розробили адміністративну частину, сформували групу по патріотичному вихованню. Тепер нам потрібно порядку 400 тисяч гривень – і ми запустимо по Деснянському району проект по патріотичному вихованню. Я вважаю, дуже правильний проект. Згодом плануємо розширити його на весь Київ, а далі – і на Україну.
В чому суть проекту. У мене в Деснянському районі є 44 школи. І я весь район поділив на 44 округи. В кожному окрузі живе від 5 до 53 атошників. І от всі атошники з кожного округу вибирають собі старшого. З цими старшими ми і працюватимемо. Не з усіма 1117 атошниками, які живуть в Деснянському районі, а з 44 їх представниками.
За кожним з них закріпляється школа, де він колись вчився, де зараз вчаться його діти. Туди він має ходити щомісяця на уроки патріотичного виховання, проводити джури… Наша задача – з кожної школи виділити 20% дітей, яким це цікаво, актив так би мовити. Дитячий актив, який колись буде займатися бізнесом, політикою. Це ж загальновідома закономірність: будь-яке суспільство поділяється на 20% активних і 80% пасивних громадян. І от оці 20% в школах, я вважаю – це і є наше майбутнє, яким треба займатися. І задача пацанів – виділити ці 20% в кожному окрузі. На це мені і потрібно 400 тисяч. Далі другий етап буде безкоштовний, там чисто адміністративна робота – довго розповідати. А далі – погнали: гітлерюгенд. В хорошому розумінні цього слова.
- Цікавий проект.
- Поки ми беремо лише Деснянський район. Проект на 1,5 роки. І я цього генерала в’ї** таки. Безкоштовно.
- Як його прізвище?
- Не пам’ятаю. В обличчя його знаю. І що це – друг Куніцина, колишнього голови уряду АР Крим.
- Ми з тобою постійно відходимо від теми державного фінансування всіх цих псевдоветеранських організацій. Що було далі? От дізнався ти про те, що державі вони коштують під 80 мільйонів гривень на рік
– і що? Які твої подальші дії були?
- Я почав аналізувати. В Україні – 21 тисяча ветеранських організацій. І всі вони, як правило, між собою так чи інакше перетинаються. Люди з них між собою перетинаються. Організації районні, потім міські, обласні, всеукраїнські… Кожна з районних організацій може одночасно входити в 2-3 міські. і воно все от такими трикутниками одне на одне накаладається. Всі ці районні і міські організації в свою чергу входять в якісь асоціації. І це якщо тільки про громадські організації говорити. А є ще такий формат, як громадська спілка – туди мають право входити тільки юридичні особи. Тобто, ті ж ГОшки можуть свотрювати ще громадські спілки, які в свою чергу на рівні міста теж можуть отримувати фінансування до півмільйона на рік. Розумієш? Міська ГО плюс асоціація, ГС - і кожен раз окреме фінансування, яке потім спускається на свої осередки. Потім ще до півмільйона отримують районні організації…
Коротше, з 21 тисячі ветеранських організацій я зміг «переварити» лише 2 тисячі. У мене вдома мій невеличкий балкон повністю завішаний аркушами з усіма оцими переплетіннями, назвами, прізвищами. Це – п**ець! Я нарахував, що приблизно всі ці організації зжирають близько двох мільярдів гривень на рік. Це дуже приблизно. На всіх рівнях – районні, міські, обласні, громадські спілки, асоціації – на кожну виділяються гроші, це все пересікається… І я ох**в. У нас на дороги на рік виділяється 18 мільярдів на рік – а тут тільки з того, що я нарахував, щороку крадуть 2 мільярди. І це ж я порахував менше половини!
- А як щодо ефективності цих організацій? Чи вона приблизно однакова – квіточки-стрічечки до 9 травня?
- Так. А ще – зарплати та офіси.
Офіси, до речі – теж цікава тема. Скільки коштує офіс в центрі? Дорого. Оренда одного квадратного метра офісних площ в центрі Києва – дуже дорога. Ветеранські організації беруть 100 квадратів за 1 гривню. То скільки втрачає будь-яке місто в Україні на цих «орендах» за 1 гривню? Якщо вони вже по 20 років орендують ці приміщення – то скільки держава вже втратила на одній тільки оренді? Це взагалі окрема історія. Треба дивитися і аналізувати ці збитки окремо.
- І ви, ветерани АТО, почали все це витягувати на світ божий. І зустріли протидію з боку тих, кого влаштовував існуючий стан речей. Хто звик жити так. Ми все бачили? Вся протидія обмежилася цими публічними сутичками – типу тих, що відбувалися під час обрання Громадської ради при Міноборони? Чи було ще щось?
- Кулуари маєш на увазі? Було, звісно. «Что вам надо? Чего вы дое**лись? Чего вы хотите? Денег? Так давайте мы поделимся, мы ж не против». Ні, кажу, нам не потрібні гроші. Ми хочемо, аби державне фінансування було тільки проектним, грантовим, як це є в Європі, в усьому світі. Громадська організація подає грант – немає значення, в благодійний фонд чи в державні установи. Я подаю грант. Якщо я його виграю – мені виділять фінансування. Так буде правильно. А у відповідь чую: «У нас все старые – какие гранты? Мы даже не знаем, что это такое!»…
Це ж просто! Опиши проект і придумай для нього назву – ось що ховається за заумним словом «грант». Опишіть проект – і подайте на розгляд. Якщо держава вирішить, що те, що ви пропонуєте, корисне для неї, для суспільства – ви отримаєте гроші. Бо ж навіть покладання квітів – воно, в принципі, корисне державі. Треба ж комусь ті квіти покладати. У нас не так багато реально лишилося тих справжніх ветеранів чи жертв нацизму…
Читайте також: Дітям важливо пояснити, що йде війна - Аміна Окуєва про проект "Сучасні казки України"
- Але ж, я так розумію, питання в тому, що тисячі організацій купують за бюджетні кошти десятки тисяч квіток. За скільки, до речі, купують?
- По 80 грн за одну гвоздичку. І людей ще возять на автобусах, які орендують по 8 тисяч гривень на годину.
Але нічого – будемо змінювати існуючу ситуацію. Ось зараз змінимо одне положення і три закони. У нас є класні лобісти в Верховній Раді, є люди, які пишуть законопроекти, депутатам це цікаво… Тут же знову працює той же принцип: вони використовують нас, ми – їх. В даному випадку ми їх використовуємо, щоб вони пролобіювали те, що треба для країни врешті решт.
- Ти згадав про 18 мільярдів, які виділяються на ремонт доріг в Україні. І щонайменше 2 мільярди, які витрачають різноманітні ветеранські організації. Мені цікаво: а скільки грошей держава виділяє на реальних ветеранів війни на Донбасі – скажімо, на ту ж психореабілітацію? Для розуміння, у скільки держава оцінює квіточки-стрічечки і у скільки – психічне здоров’я тих, хто її захищає реально.
- Це комплексний підхід. Зараз поясню. Гроші на психореабілітацію виділяються. Якщо мені не зраджує пам’ять, десь в межах 10 мільйонів. Чи близько того.
Я от – не психолог аж ніяк. Але я маю контузію, я – атошник. Тобто, ті психологи, які отримають ті 10 мільйонів на надання послуг атошникам, будуть працювати і зі мною в тому числі. Так от, я був, напевно, у 20 чи й 30 таких психологів – перевіряв їх. З них лише двоє виявилися нормальними. Фахівцями, до яких я би посилав своїх контужених, тисячу чоловік. Лише двоє – нормальні психологи. Решта – це пил. Це ті, які лише називають себе психологами.
І тепер оці 10 мільйонів пішли тим психологам. Розумієш? У нас в Україні досі нема стандартів психореабілітації. До цих пір! Тому й маємо ситуацію, коли кожен психолог каже «Я – спєц» - а йому у відповідь всі гривами махають і не можуть сказати «ніфіга ти не спєц». Бо нема стандартів, по яких можна було би рівняти, хороший спеціаліст чи поганий. Нема їх. А психологів навкруги – нємєряно. І всі щось роблять, щось лікують, роблять, знову ж таки за Черновецьким, «что-то очень важное»…
- Як ті ж ветеранські організації…
- Як варіант...
Приведу приклад. Була така собі «Спілка постраждалих від мін». Коли почалася війна, вони до своєї назви приплели ще й учасників АТО. Вийшло: «Спілка постраждалих від мін та учасників АТО». Отримали вони, як всеукраїнська організація, 700 з лишком тисяч гривень з державного бюджету. Хоча мають один офіс у мене на Троєщині – невеличкий кабінетик, де сидить пузата тьотя з великими цицьками і все рішає. Ще 800 тисяч вони отримали по іншій державній програмі – на психореабілітацію ветеранів АТО. От як вони мене реабілітували, мені цікаво? Куди реально ділися ті 800 тисяч? І це тільки один випадок, який я знаю. А скільки таких, про які я не знаю? Безліч! Розумієш? Проблема в тому, що за цими грішми нема жодного контролю. Отакий-от кінчений «совєцький союз» на 27 році незалежності.
Тому твоє питання про те, скільки виділяють на психореабілітацію учасників АТО і скільки – фейковим ветеранським організаціям – воно безглузде по суті. Бо і там, і там однаково крадуть.
- «Спілка постраждалих від мін» - це сильно… А які ще екзотичні організації вичавлюють з держави кошти на тільки їм відомі «очень важные дела»?
- Про «Всеукраїнську асоціацію ветеранів-підводників» ти, напевно, чула. Є ще Спілка ветеранів відділу «К» СБУ. Якщо проїхатися на Володимирську, до будівлі СБУ і подивитися на їхню парковку – от як бачиш машину, дорожчу від 30 тисяч доларів – то машина співробітника відділу «К». У них раніше взагалі була окрема парковка – там п**дець повний. Я туди їздив чисто як в музей - на круті автомобілі подивитися.Хоча це ще до війни було. Зараз вони потроху пересідають на різні «Ланоси» - понти розкидують вже.
А загалом, як називаються ті організації – не так і важливо. Важливо, що вони десятиліттями крадуть, с*ки
– і все. Вони мають велике лобі в Верховній Раді. Той же Куніцин – їхній лобіст. Ті ж афганці свого часу позаводили своїх людей у виконавчу владу, у законодавчу. І зараз ці люди лобіюють їхні інтереси. У нас таких лобістів, своїх людей у владі, на жаль, немає. Точніше є, але їх дуже мало.
Та ми ж теж - не довбо**би. Ми йдемо їхніми ж стежками – тільки набагато краще. Ми зараз своїх людей вчимо – і вони йдуть у виконавчу владу. Але наші люди потрапляють максимум на посади старший спеціаліст-спеціаліст, навіть не начальник відділу. А їхні вже давно сидять в начальниках департаментів і вище.
- Не дивно. У них було куди більше часу.
- Звісно. У них було 20 років. Тому вони встигли обзавестися купою лобістів у Верховній Раді.
Але ми їх задушимо. Поволі. Крок за кроком. Як ото їх улюблений Ленін казав, пам’ятаєш? "З росинки річечка, з промінчика зоря"…
Далі буде
