Про страх Кремля перед "Майданом", проблеми з Кримом і те, як регіони РФ можуть перестати підкорятися Москві, в інтерв'ю ONLINE.UA розповів російський публіцист, драматург і блогер Володимир Голишев.
- Що чекає на російську політику в виборчому циклі 2016-2018 років? Багато експертів говорять, що на формальні вибори в Росії не варто звертати уваги, позаяк вони в реальній конфігурації влади не грають ніякої ролі.
- Питання влади на виборах в Росії, звичайно ж, не вирішуватиметься. Але сама ситуація транзиту влади (навіть суто номінального) для режиму вкрай небезпечна. У 2011-2012 рр. вибори були таким же безглуздим ритуалом. Але саме коротка мить невизначеності спрацювала як спусковий гачок - в Москві були хвилювання, які дуже нагадують ті, що почалися в Києві два роки потому (Євромайдан, - ONLINE.UA). Різниця тільки в тому, що в Москві «гамельнські щуролови» благополучно втопили протест в болоті, а в Києві Кремлю була потрібна ескалація насильства.
Уже зараз Кремль демонструє крайнє хвилювання в очікуванні «Майдану». Тим часом реальну загрозу для нього становлять не "белоленточные" (опозиційні, - ONLINE.UA) москвичі, а регіональні еліти, яким доведеться зламати «владну вертикаль», щоб вижити. Довгі роки невичерпний потік нафтодоларів дозволяв відкладати питання про життєздатність нової країни в межах РРФСР. Жити ставало краще, жити ставало веселіше. Виникла ілюзія ефективного управління країною і райдужних перспектив. А з місцевим начальством у людей були пов'язані не найкращі спогади - «лихі 90-е», «регіональні барони», «кримінал рветься до влади». І так далі. «Московський государ» мав величезний кредит довіри, якого він позбувся разом із нафтодоларами. Резерви поки дозволяють триматися на плаву, зберігаючи колишню адміністративну і бюджетну політику. Коли криза неплатежів стане загрожувати соціальним лихом, регіони явочним порядком почнуть виходити з підпорядкування. Це неминуче.
- Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв «перезавантажили» свою владу в 2015 році - провели президентські вибори. Чи було доцільно для Володимира Путіна зробити такий же хід в минулому році?
- Білорусь і Казахстан - держави, що відбулися, мають виразний образ майбутнього, загальну перспективу. Їх керівники просто застрахувалися від несподіванок, тому що сьогодні почуваються впевнено. У керівництва РФ все навпаки. Путін неодноразово озвучував «оптимістичну мантру» про те, що через два роки в Росії «почнеться економічне зростання», через два роки «ситуація на сировинних ринках зміниться на користь Росії». І так далі. Точно так же в «жирні роки» в Кремлі чекали нафту по 200-250 доларів, а Путін в Німеччині жартував: «Куди ви подінетеся без нашого газу? Дровами будете грубки топити? Так за дровами теж у Сибір треба їхати!» Це дуже характерна для «ленінградського підворіття» риса - свято вірити в свої мрії. Зараз вони мріють про те, що через два роки все відновиться.
- Що являє собою російська опозиція? У нас часто буває семантичний обман, коли в Україні говорять про російську опозицію, то за замовчуванням переносять свій досвід на російський. Але ж це різні опозиції.
- Тут є серйозна проблема. В Україні завжди була повноцінна парламентська опозиція. І при Януковичі, і до нього. І сам Янукович перебував в опозиції. У Росії цього ніколи не було. У 1996 році Єльцин програв президентські вибори Зюганову, але влади йому не віддав. На цьому демократія в Росії закінчилася. Нинішній російський парламент, за влучним висловом Бориса Гризлова, - «не місце для дискусій». Це свого роду клуб, членство в якому - нагорода за лояльність Кремлю. Ні ЛДПР, ні КПРФ, ні «Справедлива Росія», звичайно ж, ніякої опозицією не є. Більш того, представники саме цих партій вносять найбільш людожерські законопроекти і роблять найбільш дикі заяви - такі, якими респектабельні єдинороси гребують.
Так звана «несистемна опозиція» - це ті самі «гамельнські щуролови», які втопили в болоті протест 2011-2012 рр. Найбільш відверті їх представники - наприклад, нині покійний Борис Нємцов або нині живий Сергій Пархоменко - ніколи не приховували «кремлівського ангажементу» і свого презирливого ставлення до бєлолєнточної «піхоти». Нємцов називав цих людей «пінгвінами і хом'яками», для яких він забезпечує культурне дозвілля в безпечному місці. Для Навального його масовка і зовсім - «е * ані барани». Кремль старанно відбирав цих «лідерів», давав їм «зелене світло», забезпечував підсвічування в ЗМІ, «робив біографію» затриманнями, 15-добовими відсидками і кримінальними справами, які для простого смертного означали б СІЗО і реальний термін, а для Навального - лише нову порцію піару. Це дуже зручні «противники». Кремль сподівається з їх допомогою втопити в болоті і прийдешні «каструльні бунти».
- Тоді заяви президента Татарстану про хороші відносини з Туреччиною, коли вони стали поганими, варто сприймати серйозніше, ніж акції опозиції?
- Так. Президент Татарстану фактично заявив, що проводить самостійну зовнішню політику - відрізняється від політики Москви. А що Кремль може зробити? Відкрити вогонь по штабах і перетворити Татарстан на «гарячу точку»? Єдиний вихід - вдати глухого. Але коли нинішня кремлівська бюджетна політика впаде і почнеться неминуча криза неплатежів, цей номер вже не пройде. Москва не платить пенсії, оклади бюджетникам, соціалку? Тоді регіони не збиратимуть для Москви податки і взагалі перестануть підкорятися.
- А чому так виходить, що країна називається Російська Федерація, а централізація більше, ніж в деяких унітарних країнах?
- Це наслідок свого роду пакту, який Кремль уклав з населенням на початку нульових. Кремль забезпечував неухильне зростання рівня життя для більшості і натомість отримував карт-бланш на зачистку неугодних олігархів і «регіональних баронів», тотальний контроль над ЗМІ і найбільшими держкорпорації. У «лихі 90-і» люди звикли вважати «демократію», «свободу слова», «ринкову економіку» фікцією - словесною ширмою для процесу безсоромного злодійства. Люди бачили, як на тлі їх зубожіння пройдисвіти смітять краденими грошима. При Путіні в їхніх гаманцях вперше завелися гроші. Вони купили першу іномарку в кредит, відпочили в Антальї, завели акаунт в соцмережі. Угода здавалася цілком вигідною, поки добробут зростав. Сьогодні вона знижується - значить, угода анульована.
- Але до успіхів Путіна можна віднести анексію Криму, створення Євразійського союзу...
- Насправді Крим слід записувати не в актив Москві, а в пасив Києву. Кремль скористався слабкістю України навесні 2014 року. Більш того, саме він був головною причиною і головним диригентом слабкості України. Для населення Росії в перші місяці Крим був лише «продовженням перемог наших олімпійців» (нагадаємо, в 2014 році відбулася Олімпіада в Сочі, - ONLINE.UA). Потім до нього охололи. А коли стало зрозуміло, що «годувати» тепер доведеться не тільки Кавказ, його тихо зненавиділи. Додайте ту величезну ціну, яку Росія вже платить за божевільну спробу перекроїти кордони в Європі! Весь світ зацікавлений у тому, щоб «ексцес Росії» закінчився так, щоб іншим неповадно було. І спроби чіплятися за окупований Крим тільки погіршуватимуть ситуацію.
І «євразійська інтеграція» провалилася повністю. З цього корабля вже біжать Білорусь і Казахстан. Навіть країни Центральної Азії, які могли стати головними вигодонабувачами, теж не хочуть зв'язуватися з Росією. Залишився тільки один союзник - Вірменія, яка пересварилася з усіма своїми сусідами і всі яйця склала в одну корзину. Їй бігти нікуди. Але і цінність її для Росії дуже сумнівна.
Далі буде...
