Кремль перезавантажує війни в колишньому СРСР - грузинський політолог про мету Путіна
Категорія
Світ
Дата публікації

Кремль перезавантажує війни в колишньому СРСР - грузинський політолог про мету Путіна

Кремль перезавантажує війни в колишньому СРСР - грузинський політолог про мету Путіна
Джерело:  online.ua

У Нагірному Карабасі в ніч на 2 квітня почалися запеклі бої. Вірменія заявила про наступ армії Азербайджану по всьому кордону з застосуванням артилерії, авіації і танків. У Баку, в свою чергу, сказали, що наступ розпочався після обстрілів житлових кварталів з вірменської сторони. Обидві сторони офіційно визнали серйозні втрати збройних сил.
5 квітня в Москві відбулася зустріч начальників генштабів збройних сил Вірменії і Азербайджану, де була досягнута домовленість про припинення вогню на лінії зіткнення. Зараз бої повністю не вщухли, сторони звинувачують одна одну в порушенні перемир'я.


Грузинський політолог Гела Васадзе розповів в інтерв'ю ONLINE.UA про те, кому вигідно відновлення активних бойових дій в старому конфлікті, і навіщо Росії розморожування воєн на пострадянському просторі.


- Що відбувається в Нагірному Карабасі, чому, і кому це вигідно?


- Ми бачимо війну. Між вірменськими та азербайджанськими арміями були бої по всій лінії фронту, були танкові прориви. Є десятки жертв. Що стосується причин конфлікту, то Карабах не можна розглядати поза контекстом інших конфліктів на всьому пострадянському просторі. Всі конфлікти, крім Придністров'я, перезавантажувались. Тобто вони повторилися. На початку 1990-х конфлікт був і в Криму, але не було військової стадії. Тепер анексія Криму та війна на Донбасі. У 2008 році ми отримали війну між Росією і Грузією за Абхазію і Південну Осетію. А зараз відбувається апдейт конфлікту в Карабасі. Хто це може бути? А хто може перезавантажити конфлікти в Україні та на Кавказі?


- Москва.


- І більше ніхто.


- А навіщо все це Кремлю?


- Звичайно, їм плювати і на вірмен, і на азербайджанців. Вони Кремлю абсолютно не цікаві. Цікавий контроль над територіями, державами і логістичними шляхами. Кавказ лежить на шляху зі Сходу на Захід і навпаки. Через Кавказ проходять ресурсні магістралі. Азербайджан - поки єдина країна Кавказу, де немає російських військ. У Грузії вони перебувають в якості окупантів в Абхазії і Південній Осетії. У Вірменії вони мають базу. За великим рахунком, росіяни в Вірменії теж в якості окупаційної сили, але за згодою офіційного Єревану. Роблять вигляд, що вони - парасолька безпеки, але насправді це, як висловився один польський експерт, ремейк радянських військ в Польщі часів Варшавського договору. Вони «захищали» тоді поляків від Німеччини.


- Що потрібно Москві в Карабасі?


- Москві не потрібна перемога жодної сторони, але потрібна можливість підвищувати або знижувати градус протистояння. Важелі для цього є. Серед політичних і бізнес-еліт Вірменії, Азербайджану та Грузії багато провайдерів інтересів Москви. За допомогою свого лобі Кремль вирішує свої завдання.


- Чому конфлікт почався, коли обидва президенти (Вірменії і Азербайджану) повертались з саміту у Вашингтоні?


- Візити Ільхама Алієва і Сержа Саргсяна в США були вдалими. Вашингтон запропонував Азербайджану широкомасштабну програму співпраці з енергетичних проектів. Вірменії була запропонована програма кооперації в сфері безпеки. Окремо слід відзначити електронну систему безпеки в Карабасі. У Карабасі постійно були провокації і снайперська війна. Війна не припинялася, але інтенсивність була низька. Правда, кілька років тому вже стали використовувати і артилерію. Люди вмирали, тому там не було повністю замороженого конфлікту, як на Кіпрі. Система електронної безпеки дозволяла б контролювати провокації. Ця система була небезпечна для Москви, тому що вона позбавляла її монополії на врегулювання конфлікту в Карабасі. І ось обидва президенти вилітають з Вашингтона - і тут війна.



- Сьогодні реально якось примирити два ворогуючих народи?


- Нелегко, але реально. Коли у Володимира Буковського запитали: що треба зробити, щоб просочилися товари в магазини і зник дефіцит, він сказав: прибрати комуністів. Сьогодні треба прибрати російський фактор. Це перше, що потрібно зробити для врегулювання всіх конфліктів, в тому числі і Карабаху. Хоча, на перший погляд, може здатися, що тут тільки вірмени з азербайджанцями б'ються, а Путін в стороні.


Друге: існують Мадридські принципи. З ними погодилися обидві країни. Там три головні принципи: збереження територіальної цілісності, право нації на самовизначення і незастосування сили. Це важкий процес - потрібні повернення біженців і створення системи безпеки. Я розумію, що це дуже важко.


- Азербайджанська і вірменська еліти розуміють: третя сила зміцнить свої позиції в регіоні? Всі бачать, що Росія легко поставляє зброю вірменам і азербайджанцям.


- Еліти все прекрасно розуміють, але існує об'єктивна реальність. Частина еліти в Вірменії, Грузії, Азербайджані і навіть Україні будує свій добробут на тих чи інших зв'язках з Росією. Такі люди, як правило, інтерес свого народу бачать через призму особистих інтересів і багатства. Простіше кажучи, інтереси розходяться.


- Чи є загроза для газових і нафтових проектів, які з'єднують або можуть з'єднати ресурси Азербайджану або Центральної Азії з ринком Євросоюзу?


- Так. Бої йдуть не так далеко від газових чи нафтових магістралей (зараз існує газопровід «Баку-Тбілісі-Ерзурум», але до 2020 року його планується розширити в рамках проекту Південний газовий коридор, який з'єднає споживачів у ЄС з азербайджанським і туркменським, а також, можливо, іракським і іранським газом в обхід РФ і України - ONLINE.UA). Ще це проблема для нового «Шовкового шляху» в Китай. Може бути блокована робота залізниці «Баку-Тбілісі-Карс», яка пов'язує Центральну Азію і Європу. Всі ці загрози існують. Думаю, кінцева мета Росії - перекрити транзитний потенціал Кавказу. Так вони виб'ють базис для економічної незалежності всіх країн Кавказу і посиляться в Центральній Азії. Інша справа, чи вистачить у Росії сил, щоб закупорити транзит. Це питання відкрите.


- Біля зони бойових дій Іран. Як він поводиться, і які у них, на ваш погляд, інтереси?


- Перше: Тегеран недавно вийшов з-під частини санкцій і намагається наростити торгівлю вуглеводнями, повернутися на ринок. У них дуже великий потенціал.


Друге: Іран сильно загруз у Сирії та Іраку. У Ірану протистояння з Саудівською Аравією та Ізраїлем. Для Ірану конфлікт на Південному Кавказі дуже невигідний. Тегеран, думаю, хотів би взяти участь у врегулюванні конфлікту, але іншим гравцям це не потрібно, тому що доведеться враховувати і їхні інтереси. Але в цілому Іран швидше націлений на співпрацю і використання транзитного потенціалу Кавказу, ніж на створення конфліктів. Для Ірану цей конфлікт - зайвий головний біль.



- А Туреччина як поведеться?


- Російська пропаганда призначила Туреччину головним винуватцем війни. Але вся справа в тому, що Туреччині війна в Карабасі теж не вигідна.


Перше: Туреччина отримує вигоду від нафтогазопроводів, які йдуть з Азербайджану через Грузію до Туреччини. Потоки працюють на Анкару. Підпалювати багаття біля одного з головних джерел доходів і впливу - нерозумно.


Друге: Туреччина теж стоїть перед серйозними викликами. Є Сирія. Там проживають туркомани, які під особливою опікою Анкари. Ще додайте проблеми з курдами і ДАЇШ (ІДІЛ, - ONLINE.UA). Терористичні акти в турецьких містах стають все більш частими.


Третє: (турецький президент Реджеп Тайіп, - ONLINE.UA) Ердоган все ж протистоїть опозиції. І це в країні, де є вільна преса і вибори. І за будь-який зовнішньополітичний прорахунок - серйозна реакція суспільства. Тому я не бачу у турків причин починати цю війну. На емоційному і інституціональному рівні турки близькі до Азербайджану. Вони будуть підтримувати Азербайджан в усіх напрямках. Справа не в розмовах про «один народ і дві держави», а в серйозних економічних і політичних зв'язках двох країн. Але війна в Карабасі - це та війна, де турки не можуть бути нейтральними і, в той же час, нічого не придбають, крім проблем. В тому числі, і проблеми із Заходом, яких у Анкари і так чимало.


- Як поводиться Грузія, якщо врахувати наявність азербайджанської та вірменської діаспори?


- Політичні еліти Грузії мене приємно здивували. Це стосується як опозиції, так і влади. Для Грузії це конфлікт - катастрофа. Еліта про це говорить. Грузія запропонувала Тбілісі як майданчик для переговорів. Якщо йде конфлікт між двома сусідами, то третій сусід не повинен підливати масла у вогонь. Вірмени і азербайджанці Грузії емоційно переживають за свою етнічну батьківщину, але вони - громадяни Грузії, і здоровий глузд говорить, що потрібно зберігати добросусідські відносини. Нам жити разом.



- Що можуть зробити американці?


- У США є частка відповідальності. Почнемо з того, що США - співголова Мінської групи ОБСЄ щодо Карабаху. Вони роблять все, щоб не було бойових дій. Це важливо для загальної системи світової безпеки. Американцям цей конфлікт - зайвий головний біль, але вони змушені брати участь у вирішенні проблеми. Однак Путін зацікавлений в тому, щоб створювати американцям більше проблем. Було б добре, якби Вірменія і Азербайджан вирішували конфлікт через міжнародні структури, а не в Москві.


Олександр Куриленко

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?