З днем народження не прийнято вітати заздалегідь - погана прикмета. Але
сійський президент Володимир Путін знехтував правилами політичної пристойності і «привітав» Україну за два тижні до ювілею Незалежності, звинувативши її в тероризмі.
Варто згадати, що зовсім недавно
Росія намагалася проштовхнути в Україну своїм послом Михайла Бабича, який
слабо нагадує професійного дипломата, а днями Сергій Лавров, змінивши гнів на милість, не виключив зустрічі Нормандської четвірки на полях саміту G-20, який пройде у вересні в Китаї. Пропозиція цікава, але Україна не є членом «Великої двадцятки». Невже Кремль домовився з Піднебесною про українську участь в саміті? Вкрай сумнівно, якщо враховувати динаміку ситуації на Донбасі.
Росія грає за звичною схемою. Серпень - розпал сезону відпусток у західному світі, плюс літня Олімпіада в Ріо-де-Жанейро привертає до себе увагу. В умовах загальної розслабленості навіть пряме зіткнення Росії і України ризикує не отримати оперативної реакції міжнародної спільноти. Москва демонструє готовність загострювати ситуацію, стаючи на шлях шантажу.
Версія про
українських диверсантів в Криму
виглядає божевільною. Однак кілька днів тому російські силовики на окупованому півострові були підняті по тривозі, а сполучення з українською територією було закрито. Українські політики стверджують, що група дезертирів влаштувала перестрілку в Армянську, військові кажуть про те, що легенда навчань російських силовиків почала жити самостійним життям і розвиватися. Але потрібно тверезо оцінювати інформаційне поле Криму: окупаційна влада прагне тримати ситуацію під жорстким контролем і контролювати інформпотік.
Байки ФСБ про українських диверсантів підкріплюються інформацією про втрати серед російських силовиків. Аналогії з провокацією в Гляйвіці, що стала каталізатором початку Другої світової війни, виглядають нарочито очевидними. Росія навіть не намагається приховати цю складову своєї провокації. Немає нічого дивного і в тому, що Володимир Путін повторив озвучену ФСБ версію: він останнім часом робить ставку на силовиків в кадрових призначеннях, тому співати в унісон зі спецслужбами російському президенту комфортно. Звинувачувати Україну в тероризмі для російського президента легко, складніше буде в перспективі відповісти на звинувачення на власну адресу.
Євген Марчук прозорливо попереджав, що Росія спробує зіпсувати святкування ювілею української Незалежності, однак мало хто очікував, що буде розіграна «кримська карта». Але заява Путіна про марність озвучених Лавровим переговорів в форматі Нормандської четвірки свідчить, що ситуацію на Донбасі в Москві прагнуть вирішити прискореним шляхом, причому за власним сценарієм. Однак для цього необхідна довіра Заходу до російських ініціатив, яка відсутня. Тому Росія прагне залякати Україну військовими приготуваннями.
Кримський фактор використаний невипадково. У Росії наближаються вибори в Державну Думу, на яких партія влади ставить собі завданням перемогу будь-якою ціною. Анексувати півострів для російського суспільства залишається знаковим. Але і тут не обійшлося без аналогій: в 2003 році для підвищення рейтингу «Батьківщини» почали прокладати дамбу до українського острова Коса Тузла в Азовському морі. У 2016-му - шукають українських терористів в захопленому два роки тому російськими військами Криму.
Корисно нагадати, що між Росією і Україною триває гібридне протистояння, мета якого для Кремля - не захопити територію, а посіяти паніку, встановити контроль над настроями громадян нашої країни. Загострення ситуації, за задумом росіян, має відбитися на українському суспільстві, змусити його панікувати і вимагати від політичного керівництва країни миру за всяку ціну. Стає зрозумілою і роль біснування критиків влади.
Офіційна
реакція Петра Порошенка на заяву Путіна
була цілком адекватною, як і позиція секретаря РНБО Олександра Турчинова. Вважаю, що росіяни підгадували ситуацію, щоб українське керівництво не відповідало на випади Кремля якомога довше. Адже ми живемо в суспільстві, де від швидкості поширення інформації залежать і температура в соціумі, і ефективність його реагування на виклики.
Важливими виглядають не тільки українська відповідь, але і реакція Заходу на заяви Путіна. Навряд чи цивілізований світ може дозволити обмовляти іншу країну лідеру навіть ядерної держави. Авантюра кремлівського царка знайде оцінки найближчим часом по дипломатичних каналах. Після цього мова піде і про офіційні заяви, які вже з'являються.
Що робити пересічному громадянину? Прагнути не панікувати і розуміти, що протистояння з Росією буде затяжним. Україна, навіть не реформована і проблемна, залишається для Кремля кісткою в горлі. Тому там придумують небилиці планетарного масштабу і прагнуть сіяти страх.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
