Про ймовірні агресивні плани Росії, те, як її військові тренуються на Донбасі, тих, хто допомагає Україні у важкі часи, й індикатори, що свідчать: держава й суспільство - на вірному шляху, розповів в інтерв'ю ONLINE.UA волонтер, колишній учасник АТО Мирослав Гай.
Попередню частину інтерв'ю читайте тут: Бойовики панікують і брешуть, що українська армія штурмує Донецьк - Мирослав Гай про бої за Авдіївку
- До активізації боїв на авдіївському напрямку коли ви востаннє були в зоні АТО?
- Я був місяць назад (під час загострення в Авдіївці Мирослав Гай теж їздив на Донбас, - ONLINE.UA). А взагалі у нас там постійно є люди - або ротація, або наші волонтери, або товариші. Тому що ми, по-перше, підтримуємо зв’язки з різними підрозділами. По-друге, там є багато різних задач. Наразі настільки ми розрослися по наданню допомоги, що зараз, наприклад, розсилаємо допомогу в різні куточки АТО "Новою поштою".
- Напевно, так діяти раціональніше, аніж возити особисто постійно?
- А ми так і робимо. Я їжджу, коли мені треба по якихось моїх завданнях поїхати. Або коли ми робимо установку якогось обладнання важливого, наприклад, встановлюємо радіоточки, які транслюють український сигнал на той бік. Або якщо це дуже дороге обладнання - коштовне, специфічне, військове - його треба доставляти тільки самостійно.
Нещодавно ми брали участь в такому, можна сказати, конкурсі. Газета "Факти" разом з управлінням цивільно-військового співробітництва організували конкурс "Війна очима дітей". Діти із зони АТО робили дописи, писали свої враження, свої думки щодо того, що вони бачили, що відбувається. Це публікувалося. І ми передали дітям подарунки. Ми закупили фотоапарати, редакція газети "Факти" закупила подарунки різні, а наш фонд все це привіз, передав. Ми зараз робимо відеосюжет з цього приводу і начитуємо ці дитячі історії - для того, щоб воно закарбувалося, щоб залишилося. Це - теж історія. Чомусь всі інформаційні ресурси розповідають про історії переселенців, про історії військових, а там - велика кількість дітей, які теж все це пишуть. І це все теж треба документувати. Тому що все це - вже новітня історія України.
- Що вас особисто вразило в тих історіях, і чим дитяче бачення відрізняється від бачення дорослих?
- Ви знаєте - у них все дуже просто. Діти ставлять дуже прості запитання, дуже логічні. Іноді чомусь дорослі бояться собі ці запитання поставити.
Те покоління, яке виросло на війні - воно вже травмоване. І видно їхню нелюбов, ненависть до війни. Це діти, які в майбутньому спробують докласти всіх зусиль, щоби війна не повторилася. І, що дуже цікаво, це те, що діти Донбасу - тотально проукраїнські. Вони робили виступи, концерти, презентували ці історії, зачитували фрагменти - все це або українською, або всі у вишиванках. Це дуже, насправді, для мене показово. Тому що вдягнути вишиванку у Львові - це одна справа, а вдягнути там, на війні - зовсім інша. Ті території живуть страхом, що знову може бути окупація, тому що війна триває, всі це бачать, чутки йдуть різні. І показати свою приналежність до українських патріотів зараз, коли невідомо, як ситуація буде надалі розвиватися, – це, як на мене, більший подвиг, ніж будь що.
І оці діти - майбутнє України. От вони зараз там живуть, пишуть. І ми намагаємося просто їх підтримати, показати, що це важливо. Що вони не самотні, що вони не залишаються наодинці зі своїми думками і переживаннями - вони важливі для нас всіх, ми їх чуємо, ми їх розуміємо, ми хочемо передати іншим людям те, що вони запам’ятали. Що все це не дарма. Що це - і наша історія теж: моя, Мирослава Гая, моїх дітей… Бо ми всі зараз переживаємо дуже важливий період: абсолютну зміну вектора української держави.
- В який бік?
- Ми отримали шанс, по-перше, здобути справжню, реальну незалежність, яка має в основі відповідальність перед майбутніми поколіннями. Ми отримали шанс позбутися совкової спадщини, оцінити її, усвідомити і знати, що так, ця сторінка у нас була, але зрештою ми отримали шанс долучитися до цивілізації. Нам дають таку можливість. І ми зараз це робимо - через кров, через такі от історії цих дітей ми це робимо.
Читайте також: Сили АТО взяли контроль над дуже важливою трасою, трупи бойовиків десятками звозять в морги - очевидець про бої в Авдіївці
- Судячи з того, як багато ще й досі є шанувальників отого "совка", про який ви щойно говорили, яка вірогідність, що ми скористаємось цим шансом? Ми як країна?
- Що б як не відбувалося, в світі, все одно, є таке поняття як розвиток. Цивілізація - це логічне продовження будь-якої революції, будь-якої еволюції. Звичайно, нам важливо, щоб ми не були тупиковою гілкою еволюції. Але я просто зараз дивлюся на цих дітей, на їх історії, на історії своїх бабусь, дідусів, книжки, які читав... Нас, українців, як людей, національність, намагалися знищити століттями, причому усілякими методами: від голодоморів до війн, до асиміляції, до кріпаччини. Безліч було способів, до заборони писати українською навіть вірші - за це могли посадити, вбити. І, все одно, я зараз даю вам інтерв’ю українською мовою. Тисячі років гонінь - а ми з вами розмовляємо українською! І ці діти - вони виступають українською там, піднімають український прапор. Тобто, хто б що не казав, ми як країна - ствердились, ми є, ми існуємо, от у нас є всі ці ознаки. Це важливо. Це означає, що ми - не тупикова гілка еволюції, ми живі і ми йдемо далі. Це для мене безперечно. Це видно. Що б там не було.
- Ви згадали про чутки, які ширяться Донбасом серед місцевих. Чого зараз там бояться люди?
- Всі бояться війни, тому що всі знають, яку кількість техніки наганяє Росія. Всі ж мають родичів з обох боків. Всі бачать особовий склад, всі бачать озброєння і розуміють, що от так просто ця війна не закінчиться.
Противник займається інформаційно-психологічною війною. Розсилає СМСки, розпускає чутки щодо великого наступу з боку РФ у майбутньому. Тобто лякають людей. Крім того, зараз же погрожують, що будуть навчання у них великі йти влітку, називаються "Захід-2017", коли вони обіцяють зігнати там трохи не 500 тисяч людей. Не знаю, правда, де вони їх там збираються тримати... Ми бачимо, що Росія будує залізну дорогу в обхід України. А головна мета залізниці в РФ, як у спадкоємиці Радянського Союзу, одна: не возити людей, а возити техніку. Бо залізниця для армій Радянського Союзу і зараз РФ - це основний засіб транспортування військової техніки.
Ми бачимо, що зараз вони законодавство прийняли, яке дозволяє строковикам підписувати короткострокові контракти і їхати воювати за кордон. Тобто Росія ці три роки проводить підготовчі дії до війни. З ким - невідомо. Може, з нами, може, не з нами. Але ми це бачимо. Вони посилюють. Вони підготували законодавчу базу, от ми дивимося, які закони вони приймають, як вони збільшують кількість силовиків, як безпрецедентна кількість генералів була звільнена або вбита, і нові силовики прийшли. Представники силових відомств РФ стали губернаторами усіх областей, губерній чи як вони в них називаються, які межують з Україною.
Страхи людей мають під собою підстави. Бо вони не бачать якихось дій на деескалацію. Тим більше, ще позаминулого тижня знову по Пісках, наприклад, пакет "Града" прилетів, тоді теж працювали з Донецька (ця частина розмови відбулася до загострення бойових дій у Авдіївці та на інших ділянках фронту, - ONLINE.UA)... Якщо два тижні тому ми могли говорити, що - так, буває артилерія, але це поодинокі випадки там, там, там і переважно стрілкова зброя або одна "градіна", то, вибачте, зараз вже вони знову використовують важку реактивну артилерію. Їм абсолютно начхати на всі ці Мінські домовленості і все інше.
Із допомогою українським бійцям. Фото: Facebook
- Тобто, скрізь спостерігається збільшення інтенсивності обстрілів (ще перед атаками на Авдіївку, - ONLINE.UA)…
- Я спілкуюся з військовими, з розвідниками різними - були дуже неприємні відгуки.
- Де ще було гаряче впродовж останніх тижнів?
- Позаминулого тижня – в Пісках було, це точно. На маріупольському напрямку не все добре. Це стандартно. Якщо я почну перераховувати те, що пишуть у зведеннях, ви не почуєте жодної назви, яку би не чули до цього. Стабільно – Авдіївка, Піски, стабільно проблеми поруч з Єленівкою, з Попасною…
- Це ж не випадковий вибір місць, де постійно йдуть бої? З яких міркувань вони могли бути вибрані?
- Я завжди кажу: я не військовий експерт, хоча я й офіцер запасу і закінчив сухопутку. Але я не військовий фахівець. Але все логічно. Ті напрямки, де є великі логістичні розв’язки, де є великі залізничні вузли - це все напрямки стратегічно важливі. Тому що будь-які наступи, по статутах РФ, переважно відбуваються вздовж великих доріг. Тому що техніка йде. Ну, і все, от ми бачимо, що в районах всіх цих великих розв’язок є постійні проблеми якісь.
- Маєте припущення, який напрямок може найбільше їх зацікавити наступним?
- Мені складно сказати. Будь-яка армія - і ми, і противник - проводять завжди, особливо в такій гібридній війні, обманні дії. Імітується, наприклад, наступ на одному напрямку, а техніку таємно звозять на інший. І от таке відбувається постійно. Передислокація. Для того, щоб ми не знали всіх опорних пунктів, вони наших не знали, де техніка, яка вона, в якій кількості пересувається, де накопичується. Про це може сказати розвідка, Генеральний штаб - вони можуть такі речі. Тому що вони отримують додаткові відомості.
- Чи є у вас інформація щодо збільшення кількості особового складу російських військових чи на Донбасі, чи на кордонах? Що більше техніки йде?
- Там ротація. Ешелони заходять постійно, щоб ви розуміли. У них тут бази. Ешелони заходять майже щодня. Один-два. Вони там вже накопичили все, що тільки можна. У них там - і ремонтні бази, де вони ремонтують всю цю техніку. БК завозять. У них же, до речі, одне із завдань - це утилізація старого радянського БК. Його видають відстрілювати. Тому що утилізувати його за правилами - це дуже дорого. А так можна ще й постріляти, потренуватись…
У них періодично відбуваються ротації. Тобто вони їздять туди-сюди, як на роботу. І всі, хто нові приїжджають, для них Донбас - це полігон. Вони тренуються. Тренуються на нас.
Росіяни ще минулого року почали будувати бази вздовж українського кордону. На кордоні Білорусі і України. Тобто почали готувати місця, куди в подальшому мають переміщатися війська. Бо раніше кордон з країнами НАТО в Радянському Союзі проходив у Закарпатті, розумієте? Тому там 128 бригада, інші. Вони були створені для цього ще колись. А зараз кордон - це ми.
- Те, що вони укріплюються, певно, свідчить про те, що це все - дуже надовго?
- Вони не те, що укріплюються. Щодо укріплень на Донбасі, то там таку систему оборони зробили бойовики, точніше, російські фахівці, інженерні війська, що ого-го. Там і бетоном позаливали, і цілі лінії, ВОПи, РОПи - там все, що хочете, є. Там отак щоб просто прошмигнути, вже не вийде. Там і мінні поля установлені, і все це дуже гарно укріплено. Так що ця робота там велася протягом всіх цих трьох років. Зганялася техніка, вибудовувалася лінія оборони.
Але і у нас теж. Будьте спокійні, у нас теж.
- Це добре!.. Час від часу ми чуємо про хвилі паніки серед "ополчєнців". Чому вони зазвичай панікують? Чого бояться? Які загалом там настрої переважають, по той бік лінії розмежування?
- Дезертири завжди є, з усіх боків. Особливо, там, де всі думали, що зароблять легко гроші і з підтримкою російської армії аж до Києва дійдуть - а не вийшло. Не сталося так, як гадалося.
Звичайно, їм платять великі кошти… Кілька днів тому їхав я у поїзді, і зі мною в купе опинився хлопець з окупованої території. Він переселенець, приїхав до нас із Луганської області. У нього мама, папа, дружина, дитина – всі лишились там, в ОРДЛО. А він - тут.
Ми з ним поговорили. Я так зрозумів, що він не дуже, скажімо, хоче воювати, це не його мета. Не дуже він охочий до цього. Трошки боїться. Він розказав мені про своїх товаришів, про друзів. Каже, що дуже багато шахтарів зараз там лишилися без роботи, тому що шахти позакривалися. Зараз більшість шахт, які були державними - вони абсолютно нерентабельні. Там постійно потрібно відкачувати воду, постійно потрібно вкладати кошти в цю роботу. Набагато легше робити нелегальні копанки, де відкритим способом просто знімається 2 м шару землі, і звідти копають вугілля.
Відповідно, вже такої кількості людей не треба. Тож багато шахтарів з різних причин пішли в це так зване "ополчєніє", їх там навчали рік, і він мені озвучив цифри, що десь 15 тисяч гривень, умовно кажучи, російськими рублями вони отримують. Де він заробить такі кошти у нас? Це нереально. Він так і розповідає мені. Що його друзі - він їх називає друзями - з якими він ще з дитинства какашками кидався, беруть той "Град", одну направляючу, або беруть беху (БМП), мінометик, виїжджають, відстрілюють енну кількість, скільки їм куратори кажуть, пострілів у наш бік - і виїжджають. Це - їхня робота. За це вони отримують кошти. Це навіть не війна. Їхнє завдання - постійно тримати нас у напрузі.
А от коли вже російські війська реально починають працювати, - таке теж буває, там, курсанти якісь поприїздять – ці реально небезпечні. Ці влучають.
- Суттєве збільшення наших втрат останнім часом, починаючи зі Світлодарської дуги, - це свідчення того, що на Донбасі зараз збільшилась кількість російських військ?
- Взагалі забудьте про будь яке "ополчєніє". Там – ЧВК, приватні військові компанії, і росіяни-контрактники.
- Хто платить ЧВК?
- Росія утримує ЧВК, вони по всьому світу працюють. Це російські компанії. Це компанія Вагнера .
Нещодавно Путін в Кремлі з одним з керівників такої приватної військової компанії фотографувався. Був офіційний прийом, і оцей чувак - він стоїть з Путіним. От буквально два тижні тому. І в Кремлі прокоментували: "Так, ми запросили, це наші хороші товариші". Вони у нас (на Донбасі, - ONLINE.UA) воюють. Вони в Сирії воюють і у нас. І отримують великі гроші. Ну бо де ви заробите 3 тисячі баксів на місяць, плюс бонуси та виплати компенсацій рідним, якщо з вами щось станеться?
- Я так розумію, у нас два варіанти. Або раптовий наступ повномасштабний, або отака тягнучка…
- Раптових наступів не буває. Завжди є індикатори, які показують, буде наступ чи ні. Зараз якщо кажуть, що наступу нема і не буде, значить, ми не бачимо розгортання там шпиталів і так далі… Є індикатори просто. Тому що пересування техніки, те, що робиться по статуту там – це поїзди, несправжні поїзди, муляжі – це ж все робиться. Розгортається ціла лінія, зв'язок, комунікації… Це ціла система індикаторів!
І якщо кажуть, що зараз наступу не буде - це означає, що цих індикаторів немає. Але ці навчання, які будуть проходити вздовж кордону України, якраз можуть стати для них ширмою своєрідною. Вони кажуть: "Ми навчаємося" - а в цей момент будуть розгортати все те, про що я казав.
Але нічого. У нас теж будуть цього року навчання. І до нас приїздить 3 тисячі натівських військових. 3 тисячі! Я так розумію, щоб просто тут бути. Вони ж теж позганяли в Польщу військових. Американці позаїздили. У них дуже конкретні завдання, які вони відверто не приховують: наше завдання - бути тут і, в разі команди, в разі потреби швидко організувати розгортання інфраструктури для 100-тисячного війська. Вони, офіцери, самі так кажуть. Для протидії загрозі від РФ.
- Тобто ми не лишаємося сам на сам?
- Ну, якщо три тисячі військових до нас приїдуть сюди!..
- Просто все частіше звідусіль тільки й чуєш: ми нікому не потрібні…
- Ну, ви нікому не потрібні. І я нікому не потрібен, крім як моїй родині. А Україна… Я ж кажу: сюди приїздять військові. Для чого? Для того, щоб проводити з нами навчання. Це як вважати - нас кинули, чи нас підтримують? Злили? Ну, все, "зрада"…
- Ви не так давно написали пост про те, що Україну таки обрали як кордон між цивілізацією і варварами. Що конкретно ви мали на увазі?
- Я бачу закон, який хочуть прийняти щодо української мови (у Верховній Раді зараз знаходиться три законопроекти щодо посилення ролі української мови у суспільстві, та державі, - ONLINE.UA), чую заяви зараз постійні, що потрібна блокада торгівлі з Російською Федерацією і так далі, взагалі дії такі, й те, як почали поводитися певні посадові особи. З цього я роблю висновок, що обрано певний вектор, який просто ще не оголошено. Можливо, нас до цього змусили наші іноземні партнери - обрати правильний вектор, вірний шлях. Але з нами працюють. До нас в Україну цього року заходять декілька іноземних банків. Навіть арабський банк якийсь сюди заходить. Банки ніколи не заходять в країну, яка обрала неправильний вектор. Тобто - все добре!
- Це не може не тішити…
- Це не означає, що може війни не бути, чи що Росія не утне ще щось. Ми ж живемо поруч з божевільним з гранатою. Але мені здається, що захід іноземних банків, підписання якихось угод про військову співпрацю, приїзд 3 тисяч військових з різних країн, зокрема, зі США, з технікою сюди на дружні навчання - це певні індикатори того, що все, звісно, не окей, але контрольовано. А далі подивимось.
- Ви відносите і мовний закон до цих індикаторів? Чому?
- Ну, ясно! Ви зрозумійте, ясно цим сказали: стоять! Якщо вони приймуть його, я вам кажу – це буде просто… У мене танці будуть. Тут не треба думати про дискримінацію російськомовних чи ще щось. І не треба думати, що війна посилиться. Мені дехто каже, що війна почалася через мову. Це теж дурня! Це все - фігня! Це індикатор, що країні чітко сказали: ми взяли вектор на повну українізацію. І всі це відчули, повірте мені. Ви просто навіть уявити собі не можете, я просто не можу навіть про всіх розказати - всі зараз беруть репетиторів української мови масово.
- Та ну?
- Звичайно! Всі чітко зрозуміли, що якщо цей закон приймуть, це буде стовідсотково означати, що країна взяла курс на європейську інтеграцію. І те, що його приймуть, буде означати, що інші групи, які за Російську Федерацію, вони не змогли протидіяти. Все. Це означає, що тут хтось сильніший. Хтось виявився дядьком з більшими кулаками, ніж у них. З більшими грошима. І він може дозволити собі організувати таку штуку.
Супер! Я хочу туди, просто я не хочу до Росії. Тому мені підходить, що тут починають перемагати і диктувати свої, скажімо так, побажання більш потужні організації і люди, ніж до цього Російська Федерація. Розумієте? Сюди вкладають бабки. Ніхто не вкладає бабки, якщо не збираються їх повернути.
- У нас навіть без цього закону оці так звані мовоср*чі періодично виникають…
- Ну і прекрасно! Супер! Я підтримую! Мені подобається, що люди жорстко критикують будь-які проросійські лозунги, будь-які висловлювання, що, зрештою, це настільки агресивно відбувається з боку суспільства, що наші політики, зірки, які до цього думали "та це все фігня, я просто сказала, що люблю Путіна" – вони тепер розуміють, що небезпечно тут таке говорити. Це не означає, що їх тут поб’ють. Але вони будуть вигнанцями, буде такий остракізм щодо них. До них не будуть ходити на концерти. Вони просто стануть тут ніким.
У суспільстві є усвідомлення, що відбувається. Що йде війна. І суспільство змушує перших персон, опініон-мейкерів і навіть ворога сприйняти, що є українська мова, і треба на неї переходити.
Дивіться, радіо "Вєсті" перейшло на українську майже повністю. Радіо "Століца" перейшло повністю на українську. Зараз всі будуть це робити. Ви побачите, що буде тотальний перехід на українську мову багатьох медіа. Всі російські ведучі, які поприїздили сюди, той же Ганапольський, умовно кажучи, вони всі це розуміють. Вони - розумні дядьки, і переходять на українську мову.
Військові НАТО їдуть до України не просто так, впевнений Мирослав Гай. Фото: Facebook Міністерства оборони України
І блогери. Я пишу більше російською, тому що моя кінцева аудиторія - це "руський мір". Я їх тролю, пишу їм привітання, знущаюся над ними… Нещодавно он з приводу ракети "Протон". Знаєте, що там за історія?
- Ні.
- Такий прикол! Відмінили польоти ракети "Протон-М" через те, що деталі устаткування, яке там було зроблено, частково були виготовлені з драгметалів. Так їх вкрали, поміняли на звичайні. Вкрадене пробухали. А звичайні деталі не витримують тих температур. Прикиньте! Вони тільки запускають – а всі деталі з драгметалів вкрали! Це ж просто комедія!
Або – це вже не дуже смішно: чувак, поліцейський на Уралі, вбивав бомжів і проводив з тілами містичні обряди, щоб створити армію зомбі. Мене питають: і що – створив? Кажу: ну, так… Он на Донбасі всі сидять… І сміх, і гріх…
Читайте також: Путін може зірватися з ланцюга, але Україну розвалюють і без нього - боєць АТО
Так от, я пишу російською для того, щоби просто тролити, мати вплив на мою аудиторію. Мене ж читають і в Донецьку, і в Луганську. Хтось любить, хтось не любить, але читають. А ось пости благодійного фонду, яким я керую, я переважно роблю українською. Тому що це інша моя аудиторія. І я зараз дивлюся, що всі відомі блогери почали більше писати українською мовою. Просто автоматично. Пишуть.
- То це ще закон не прийнятий.
- Це ще закон не прийняли. Друзі, ми живемо в час змін! Ви кажете, нічого не міняється? Ось - суспільство міняє, ось впливає. Опініон-мейкери перейшли на українську мову. І коли хтось мені каже, що країна обрала якийсь не той вектор, щось у нас не так – не можу з цим погодитися. У нас все х*рово, але х*рово в правильному напрямку. Розумієте?
Далі буде...
