Зустріч лідерів Нормандської четвірки в Берліні завершилася без результатів, які могли б бути впроваджені в життя оперативно. Сторони домовилися домовлятися. У цьому немає нічого дивного, адже між учасниками переговорів існують неабиякі протиріччя. Водночас важливою для майбутнього Донбасу датою стає 8 листопада, коли пройдуть вибори президента США.
Нагадаю, що проведення зустрічі в Берліні було до останнього часу під питанням. Володимир Путін вередував, немов красна дівиця, прагнучи вигадати для себе максимально комфортні умови переговорів. Петро Порошенко, навпаки, публічно позначив "червоні лінії", які офіційний Київ переступати не має наміру. Лідерам Франції і Німеччини було необхідно продемонструвати свою здатність впливати на ситуацію не тільки на Донбасі, а й в Сирії, де дії російської авіації призводять до значних жертв серед місцевого населення. Для ЄС це означає можливість напливу нової хвилі біженців, впоратися з якою буде непросто.
Відрадний для України факт: Порошенко, Меркель і Олланд звірили позиції до прибуття Путіна. Той не тільки запізнився в звичному для себе стилі, але і
привіз для участі в переговорах Владислава Суркова, який перебуває під санкціями ЄС
. Кремль отримав для візиту свого "сірого кардинала" відповідний дозвіл, але цей факт потоне в гулі несхвалення щодо м'якотілості європейської політики. На цьому і будувався розрахунок Путіна, який побажав продемонструвати своє ставлення до санкцій Заходу (раніше російський президент називав санкції шкідливими для всіх, підкреслюючи, що РФ не піде на поступки у важливих для себе питаннях).
Важко оцінити анонсовану Ангелою Меркель "безжалісність обговорення" проблем на Донбасі (зустріч проходила за зачиненими дверима), але учасники переговорів домовилися створити дорожню карту виконання Мінських угод. Словосполучення road map (дорожня карта) увійшло в лексикон з 90-х, після активізації процесу арабо-ізраїльського врегулювання, і передбачає послідовне просування шляхом компромісів. Протистояти цій ініціативі Києва Москва не змогла. Інша справа - процес узгодження дорожньої карти цілком може затягнутися на тривалий період.
Аналогічно можна оцінити і готовність Кремля погодитися на збройну місію ОБСЄ на Донбасі: шлях від згоди до реалізації може бути тривалим. Готовність України до обміну полоненими за принципом "всіх на всіх" також вимагає копіткої роботи, але є важливий позитив: в формулу можуть увійти не лише захоплені на Донбасі, а й Олег Сенцов, Роман Сущенко та інші заручники російської влади.
Ангела Меркель визнала, що переговори з Володимиром Путіним були непростими. Спільно з Франсуа Олландом німецький канцлер не виключила застосування нових санкцій проти Росії через її дії в Сирії. Але слід розуміти, що такий сценарій вимагає згоди всіх держав-членів ЄС, що далеко не просто. Лідери Франції та Німеччини на зустрічі в Берліні не так намагалися допомогти Путіну зберегти обличчя, скільки піклувалися про власні реноме. Тому слова господаря Кремля про відданість Мінським домовленостям - це лише констатація факту, адже цей документ визнаний в якості матриці врегулювання на Донбасі Радою Безпеки ООН.
Ключове на сьогодні питання: чи залишиться дієвим Нормандський формат, якщо політичні лідери, які в нього входять, зустрічаються раз на рік, при цьому не досягаючи зримих результатів? Відповідь ми отримаємо, судячи з усього, після президентських виборів в США, які безпосередньо не беруть участі в переговорному процесі щодо Донбасу, але пильно стежать за тим, що відбувається в ньому. Підсумки президентських перегонів в Штатах можуть стати каталізатором змін на сході України, однак слід розуміти, що вони не відбуватимуться стрімко - занадто тривалий і болісний конфлікт на Донбасі виключає його чудове вирішення. Тому пошуки прийнятного формату врегулювання продовжаться, відмовлятися від Нормандії його учасники не готові.
Евгений Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
