Про культуру хабарництва в Україні, туристичний післявоєнний бум та про найбільшу небезпеку після війни розповів журналістці Анастасії Багаліці для online.ua засновник Ukraїner, журналіст та мандрівник Богдан Логвиненко.
Культуру хабарництва дітям передають батьки
Ми говоримо про роль людини, яка ухвалює для себе рішення: дати хабар чи не дати хабар. Тобто людина вирішує дати не тільки тоді, коли вона стикається з якимись перепонами — хоче отримати довідку чи хоче якусь якісну послугу. Часто людина ще й не усвідомлює в процесі, у що це виливається.
Так. І крім того, це послуга, яка не застрахована. Якщо послуга надається через касу й офіційно, то що б не сталося, є гарантія, що ця послуга має бути виконана. Якщо гроші даються просто в кишеньку, в конвертику, в книжечці, то це послуга, яка може бути і не надана, насправді.
Мені здається, що і зараз є якісь місця, куди і далі з цукерками ходять попри медреформу. Контингент не змінився, люди лишилися ті самі. Попри те, що до лікаря ти записуєшся у смартфоні, все одно за старою звичкою ти маєш йти з цукерками.
Я, чесно кажучи, боюся державних медичних закладів.
От просто я не знаю, як давати хабарі. Я цього не робив.
І я обираю приватні, навіть якщо це дорожче, бо я знаю, як працює ця система. Тобі видали чек – ти пішов заплатив і все.
Так, десь це коштує дорожче, десь ти міг би отримати ці послуги безкоштовно. Але навіть із сімейним лікарем у мене декларація підписана у приватній клініці, де мені чітко скажуть, що входить у вартість обслуговування сімейного лікаря, за що платить держава, а що виходить за ці рамки.
Це дуже прозоро, чесно, і буде видно, що в цей чек додано.
Тому що про це скажуть. А часто буває так, що про це не кажуть.
А решта – це культура хабарництва.
Тобто ти маєш сам зрозуміти, тобі це мають передати батьки, а батьки знають, як це показати: ти приходиш, кладеш гроші там-то — якось це робиш. Мені, на щастя, це не показали, тому я не знаю.
Читайте першу частину інтерв'ю з Богданом Логвиненком: Більшість людей після деокупації живуть з величезними психологічними проблемами, — Богдан Логвиненко
Україну очікує бум туризму після війни
У 2016-му році я робив таку акцію, яка називалася “No visa to Ukraine».
Зібрав невеличку команду людей. Ми зрозуміли, що є величезна несправедливість по відношенню до іноземців, які в’їжджають в Україну. На той момент дуже дорога була віза в Україну — її неможливо було зробити онлайн, її неможливо було зробити on arrival – по прибутті.
Ми тоді проаналізували купу консульств — як вони видають ці візи, які вони мають порушення.
Зробили такий план, який МЗС вже виконало десь на 95%. Хоча в момент, коли ми їм прийшли презентувати цей план, вони нам сказали, що це неможливо. Все неможливо. Це ніколи не станеться. А зараз це вже майже все в дії.
Наразі це не так актуально, але, щойно ми переможемо і Україна стане передовою туристичною країною, бо сюди «ломанеться» купа людей дивитися на всі ці місця, де були бойові дії, ми вже матимемо за плечима досвід.
Богдан Логвиненко з командою Ukraїner у Куп'янську, 15 вересня (фото: facebook.com/logvynenko)
Тобто ми вже маємо працюючу систему в’їзду в Україну, яка не вимагає від громадян Нігерії, наприклад, 5 тисяч доларів хабара за в’їзд в нашу країну. А на той момент, у 2016-му році, такі штуки були.
Чи стане доброчесність частиною життя для більшості українців
До повномасштабного вторгнення такі ініціативи і такі речі про те, що щось точково треба змінювати, для того щоб наше суспільство ставало доброчесним, прозорим, були характерні для тієї категорії, яку ми називаємо активною частиною суспільства. Як ви вважаєте, після війни ми маємо шанс на розширення цієї категорії? І на те, щоб, зокрема, і доброчесність стала чимось нормальним для більшості людей?
Ця категорія ніколи не стане 100-відсотковою чи 50-відсотковою. Ця активна меншість – завжди є меншість.
Тому, можливо, кілька відсотків там додасться. Але, по-перше, ця активна меншість буде значно більш войовничою і частина з неї озброєною.
Тому просто не раджу нікому брати хабарі і просити їх.
По-друге, ми після перемоги над руснею навряд чи будемо боятися якогось внутрішнього ворога. Тому на це теж треба зважати.
Богдан Логвиненко у Вовчанську, 16 жовтня (фото: facebook.com/logvynenko)
Але активною більшість стає лише в якісь критичні моменти.
Наприклад, це якась несправедливість у судовій системі. Чи справа Павліченків. Ми вже про неї навіть забули — це було колись, в минулому житті. Чи справа Стерненка, чи ще якісь подібні резонансні справи.
Ця активна меншість збільшується, тому що це те, що дуже швидко резонує.
Але боротьба з корупцією є повільною, є таким викошуванням бур’янів. Реформувати поліцію, просто набрати десятки тисяч нових людей – це не один день.
І ми зараз розуміємо, що у нас реформування поліції відбулося лише частково. І відділок в Кагарлику, і всі інші історії — це все ще теж треба реформувати, але це зможе робити лише активна меншість.
На жаль, ми не можемо чекати, допоки з’являться нові «кагарлики». Нам треба це робити проактивно, швидко і на всьому цьому загальнонаціональному піднесенні.
Тут в нас буде якийсь люфт часу знов.
Так, обов’язково.
Той час після перемоги, я думаю, буде дуже важким. Буде доволі багато людей, які захочуть швидко все поділити.
Є люди, які вже хочуть поділити Довженко-центр, Держкіно. Це приклади абсолютно згнилих систем. Не Довженко-центр, а ті, хто намагається його рейдернути.
І є люди, які вважають, що зараз вони під шумок швидко все «порішають». Але я думаю, що так не станеться. Або станеться з дуже сумними для них наслідками.
Вас також може зацікавити: Доброчесність для мене — це відчуття справедливості, — Богдан Логвиненко
