Гість програми Руденко.ONLINE.UA та її ведучого Сергія Руденка — відомий український письменник Андрій Кокотюха. Говоримо про літературу, культуру, політику, про подорож Андрія до Франції і про те, що він там побачив.
Почнемо нашу програму з досить традиційного питання, як для нашого антуражу і для гостей, які вперше до нас з'являються: хто котить бочку на Андрія Кокотюху?
- Котять бочку всі, кому не ліньки. Я втомився ставити в чергу цих людей, тому що, як правило, це роблять соцмережі, а соцмережі у нас не репрезентативна вибірка. Тим не менше, саме соцмережі…
- А за що?
- За те, що я абсолютно чесно називаю себе ремісником; те, чим я займаюся, я називаю зароблянням грошей. Я орієнтований на створення певних сегментів ринку, і не соромлюся цього. Я працюю не для вічності, а для сьогодення. Що мені головне – кількість проданих тиражів, що мені головне – рейтинг фільмів і серіалів, в яких я беру участь. Це соціальним мережам не подобається, особливо інтелектуальному сегменту, або псевдоінтелектуальному, назвем його так.
- Напевно, це в тебе такі друзі в соціальних мережах, тому що вони тролять тебе. Чи не тільки друзі?
- Я не вважаю це тролінгом, тому що тролити, наприклад, можу я. Скажімо, був у мене недавно такий випадок, якісь там знайомі, наші з тобою спільні, написали, що стоять зі ждунами, тримають у руках цих ждунів, почекунів таких м'яких, і напис – "хто тут найкращий ждун?". Я написав – "я". І це викликало абсолютно несподівану реакцію.
Я люблю у відповідь на "хто" писати "я". Наприклад, хто кращий міністр культури? Я пишу – "я", щоб одразу всі дискусії зупинити з цього приводу. Яке питання – така й відповідь. Або – хто буде кращим президентом України. "Я", пишу. Це, звичайно, питання, які без відповіді, але дуже серйозно багато хто до цього поставився.
А оскільки це були комерційні директори певного підприємства, мене прямо питають: а вам що, гроші не платять, що ви там чекаєте? Отак от, через соцмережі, вимагаєте гроші? Тобто, дуже мала частина мешканців соціальних мереж на такий якісний тролінг здатна, як це, наприклад, робить Віталій Чепінога, або інші люди з почуттям гумору, самоіронії.
Насправді, всі, хто сидять в соціальних мережах, думають, що вони вже все вирішили, що вони вже виграли війну, що вони вже Україну розбудували, кожен з них знає, як. І я для себе відповідь знайшов, коли був черговий оцей крик, цей раз довкола Театру на Подолі, недобудованого, приміщення. Думки традиційно розділились, але, аналізуючи це, одна колега написала: соціальні мережі ображаються через те, що їх не спитали.
- Очевидно, соціальні мережі і існують для того, аби артикулювати якісь проблеми і говорити про ці проблеми. Раніше люди говорили або на кухнях, або за пляшкою горілки десь в парку, або десь на якихось літературних вечорах, на письменницьких вечорах. Тепер цього не потрібно, є площадка, яку придумав Марк Цукерберг, куди всі ходять і обговорюють всі проблеми. Ти нещодавно повернувся з Франції. Як ти написав в тому ж таки Facebook, тебе там називали мсьє Кокотюха. Як мсьє Кокотюха почуває себе в українських реаліях?
- По-перше , мсьє КокотюхА правильно, по-французьки мсьє КокотюхА. А по-друге, я в українських реаліях почуваю себе так само, як почував себе до поїздки до Франції. Це для мене, на щастя, не перша поїздка за кордон, і, я сподіваюсь, не остання. Але мені б хотілося, по-перше, я там був єдиний українець, який представляв Україну на фестивалі європейської детективної літератури…
- Поясни нашим глядачам, що в тебе вийшла книжка…
- У мене вийшла у Франції книга під назвою "Аномальна зона".
- Який тираж цієї книжки?
- Зараз я не можу сказати, але…
- Це вимірюється сотнями, тисячами?
- Це вимірюється кількома десятками тисяч, тому що…
- Кількома десятками тисяч?
- Тому що це комерційне видання, це 100% комерційний проект, це не за гранти, не за благодійні кошти. У нас багато хто виходить в різних перекладах, в Україні. Слава Богу, що колег перекладають на різні мови – на польську, на французьку, на ту ж німецьку, на англійську ось Сергія Жадана…
- "Ворошиловград".
- Так. Але нову книгу, яку він щойно дописав, але ще не продав жодному українському видавництву…
- Він говорив у нас про цю книгу і про дитячий будинок, про війну…
- В нього вже купили права на видання в Америці.
- Вже купили на цю, написану щойно книжку?
- Так.
- І не видану ще в Україні?
- Так. І от, як правило, це видання від однієї до трьох тисяч примірників. А комерційні видання, комерційно орієнтовані, які працюють для ринку, а не для вузького сегменту читачів, там тиражі невідомих авторів починаються з 20 тисяч. Це така у них…
- У Франції?
- Так.
- А чим читацька публіка у Франції відрізняється від читацької публіки в Україні? Вони до тебе підходили на цьому форумі, щось тобі говорили, купляли книжки, просили автограф?
- Звичайно, тільки я підписав 86 книжок за три дні. Для України це недосяжний результат. Не часто так хтось досягає. Але, насамперед…
- Мається на увазі – для українського автора за кордоном?
- І для українського автора за кордоном, і для українського автора в Україні.
- Ти ж підписував на книжковому форумі?
- Я підписував на книжковому форумі…
- Скільки?
- Там – не більше як 100-150 книжок за три дні ти підпишеш. Невелика різниця.
- Капранови хіба що рекорд встановили, здається, півтори тисячі…
- Так, але вони тільки цим займаються, вони самодостатні, у них своя шоу-програма, вони сідають на машину, і, слава Богу, вони самі собі продавці. Це прекрасно.
У Франції, що мені хотілося, щоб я був не єдиний автор, який бував саме на комерційних книжкових форумах, тому що це доволі специфічна публіка, це публіка, яка читає кримінальні романи. Трилери, хорори.
- Це в Ліоні проходило?
- Так, це фестиваль в Ліоні, називається "Набережна полару", тобто поліцейського роману, і черги стояли величезні. Три поверхи забиті людьми, до кожного автора стоять черги, там стояли такі розподільні коридорчики, їх запускають, до більшості авторів, по кілька чоловік, як у нас колись за дефіцитом запускали…
- У нас Бегбедер колись зібрав на книжковому форумі щось подібне.
- Так. Але, що характерно – що тільки французьких авторів там було більше 50, і це не всіх запросили. І це вони працюють в одному сегменті – детективного роману. Дуже популярні м’які обкладинки і покетбуки. Що це означає…
- Що люди в транспорті читають, беруть з собою, покетбуки.
- Це – раз. І що нормальне, не сакральне, а саме споживацьке ставлення до книги як до товару. Ти сьогодні купив книгу, щоб прочитати її, бо в тебе є на те потреба. А там книги 20 євро коштують, в середньому. Ти її відклав з метою купити ще одну книгу того самого автора, книгу цієї серії. Тобто, немає такого, що трусяться – нам потрібна книга на віки.
Я, коли їхав сюди сьогодні, читав чергову довколакнижкову дискусію в соціальній мережі Facebook, і обурюються українці сьогодні тим, що почали багато перекладати західної літератури з рекламним слоганом: це бестселер, №1 New York Times, це екранізовано, в оцих от яскравих обкладинках, щоб краще книгу продати. Ні, пишуть українці, книжку не можна так продавати, треба дивиться зміст, треба дивитися під обкладинку.
І я вже написав там, у коментарі: а може, ми повернемося до старих добрих часів самвидаву, коли без жодної обкладинки, тільки машинописний текст, роздрукований, восьма копія на смугастому ксероксі. Зате це, мабуть, висока література така.
І у Франції зовнішнє представлення книги, те, як вона візуально представлена – чим яскравіша обкладинка, тим швидше купують. Ну і плюс – певний сегмент літератури, туди приходять люди з певною метою. І, що цікаво, по тій самій вулиці, де проходив фестиваль "Набережна полару", ми з дружиною пройшлися, просто подивитися, було в мене вільних півгодини. Знайшли ще одну книгарню, і в тій книгарні побачили здоровенну чергу. Я думаю, що там таке. Заходимо – там представлення авторки жіночих романів. В Україні вона невідома…
- Так само багато людей?
- Так само багато людей, стоять в чергах. Вона там всім, хто підходить, наливає вино. Стоять, звичайно ж, більшість жінок.
- Ви ж там теж вино пили.
- У Франції не питають, чи будете ви вино. Там питають, яке ви будете вино. Але, звичайно ж, без фанатизму. І там ти можеш його не пити, якщо хочеш.
- Ти згадав про те, що на цьому фестивалі було 50 авторів, які працюють в одному жанрі. Скільки людей зараз працюють в тому жанрі, в якому ти працюєш, скільки людей у нас пишуть детективи або гостросюжетні романи, загалом, за твоїми оцінками? Ти проводиш рейтинги цих гостросюжетних романів і книжок, які виходять в Україні, вони виходять на "Буквоїді". Скільки зараз людей працює в цьому жанрі?
- Я сказав – щонайменше 50 тільки із Франції. Учасників було всього 100, були з Великої Британії…
- Якщо уявити такий форум в Україні, скільки буде людей?
- Я хочу зазначити, що був автор навіть з Габону. Тобто, детективи пишуть всюди.
- Це, здається, колишня французька колонія?
- Так, це французька колонія, але це Африка. Детективи пишуть навіть в Африці. В Україні їх, мабуть, найменше пишуть, якщо брати всю земну кулю. Тому що, от, тільки в цьому році я побачив нові імена, вони, звичайно, будуть представлені на "Буквоїді", але до того часу, якщо ти стежиш за моїми публікаціями, то, як правило, міняються назви, а автори лишаються ті самі.
Не набереться десятка людей, які б працювали в завідомо комерційному жанрі. Той, який поруч з мелодрамою, складає основу, фундамент будь-якого книжкового ринку. Тут можна довго говорити, чому так. Чому навіть в Росії це розвинуто, хоча його читати неможливо, але навіть в Росії існує, набереться 100-200 авторів таких, в цьому жанрі…
- Можливо, тому, що там ринок є?
- Я, стосовно ринку російського, поставив би дуже великий знак питання. Сьогодні ще можна знайти книгу пересічного російського автора в українській книгарні. Я рекомендую зайти, просто взяти цю книгу, і подивитися на тираж. Там цей тираж – 3-5 тисяч. І це перший тільки тираж.
Якщо твоє прізвище не Борис Акунін, який не живе зараз в Росії, і якщо твоє прізвище не Дар'я Донцова і не Олександра Марініна, то тиражі будуть від 3 до 5 тисяч, що дорівнює українським 1-2 тисячі, і то, ми вже скоро будемо доганяти по тиражам, деякі наші автори, скажімо, той самий Сергій Жадан.
Деякі автори вже, і російські, хоча для 42-мільйонної країни це мізер, але я би сказав не про ринок, я би сказав про традиції. Що читають в тій самій Росії? В Росії читають пригодницькі романи про те, як росіяни всіх перемагають, як всередині країни, так і за її межами.
- Частина ідеології.
-Так. Але, взагалі, ця література, вона і є складовою ідеології, вона формує світогляд, вона формує ідеологію, і нічого поганого в слові "ідеологія" нема. Так само як в слові "патріотизм" немає нічого поганого. А воно сьогодні затерте до дірок. Всі, кому не ліньки, об нього витерли ноги. Те саме – духовність, мораль.
Зараз, можливо, пафосні речі кажу, але саме ці слова знівельовані. Причому ще радянською владою. І давайте не будемо забувати, що Україна як держава, як самостійна держава, всього-навсього безперервно існує 26-й рік. У нас не встиг сформуватися той масив притомних людей, які б могли артикулювати ідеологічні всякі постулати, переповідати їх в формі популярних жанрів. Тут кіно, передусім, повинно працювати, і література, щоб сформувати по всій території, від Антрацита до Чопа, сформувати більш-менш однаковий світогляд, однакову ідеологію.
Я наведу мій улюблений приклад. Коли Америка була колонізована представниками Старого Світу... Ми опускаємо те, що корінне населення було під час цього перебито, а американці були не тільки колонізатори, а ще і окупанти, до певної міри. Але це вже історія. І коли поселенці будували свої, як ми кажемо, хутори, аналоги, чи маленькі міста формувалися, навколо маленьких міст, містечок, це були представники різних народів. І французи були, і голандці були, і німці були, і шотландці були, і ірландці були, і іспанці теж були. Їх було багато різних, і вони були розкидані по всій території Америки. І от, коли вони вже там закріпилися, почали видавати, на дешевому папері, невеличкі книжечки, такі історії, для одноразового прочитання. Це були вестерни.
Вестерн був перший жанр американської літератури, де розповідалось в популярній формі гостросюжетного роману про боротьбу і перемогу. Про те, як ці люди здобували свою перемогу. І от саме вестерни об’єднали всі оці народи, які населяли Америку, в одну-єдину націю, яка сьогодні формує порядок денний і експортує демократію.
Тобто, яскравий приклад того, наскільки популярна культура в Україні потрібна. Ось, на цьому тижні буде фестиваль Kyiv Comic Con, фестиваль коміксів, і вже в цьому році, я бачив в Facebook, анонсовані українські версії коміксів DC, про Бетмена і всіх інших героїв.
Нам дуже не вистачає коміксів. А у Франції тій самій це величезний сегмент ринку, це частина культури. У французьких книгарнях приміщення, яке дорівнює тому, в якому ми зараз знаходимося, всі зайняті коміксами.
Причому, я навіть сфотографував, є комікс, який називається "Молодий Сталін". Є комікси про Леніна, як він захопив владу. Є комікси про різних діячів французької революції. Є комікси на різну тематику.
- Просто там є культура читання, в тому числі і коміксів. У нас це проблематично, зважаючи на тиражі, які виходять в українських видавництвах, зважаючи на твій досвід перебування на книжковому ринку, тому що ти 26 років незалежності України працюєш, в тебе понад 40 книжок вийшло друком, чи…
- 61.
Уже понад 60 книжок вийшло. Що заважає розвитку книжкового ринку? Росія заважає, самі українці заважають? Насправді, побудувати повноцінний книжковий ринок і вирішити гуманітарне питання в Україні дуже просто, в цьому нічого складного немає, зважаючи на ті ресурси, які в нас витрачаються на різні проекти з будівництва якоїсь некнижкової мережі. В Україні воно, мабуть, займе набагато менше часу і грошей, ніж будівництво якихось там потьомкінських селищ, якими зараз займається влада.
- Я хочу вкотре згадати закон Денисенка-Княжицького, який був прийнятий 3 липня 2015 року, який забороняв російські серіали в Україні. Цей закон досі намагаються порушувати, але все менше, менше і менше, тому що, яка б не була Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, що б не говорили про Державну агенцію з питань кіно, але нещодавно вони заборонили черговий російський пропагандистський фільм, який намагалися видати за білоруський.
- Мається на увазі на ICTV заборонили серіал?
- Так. І існує закон, і існує адміністративне покарання за його невиконання. Аж до позбавлення ліцензії. Щоб в Україні розбудувати книжковий ринок, не потрібно спеціальних фінансових ресурсів. Для цього потрібно ухвалити аналогічний закон, який би вимагав, щоб в містах на певну кількість людей…
- Має бути обов’язково книгарня?
- Так. Має бути певна кількість книгарень. А щоб ці книгарні працювали, там мусить бути 70%, щонайменше, продукції українського виробника.
Читайте також: Лідер гурту "Мандри" Фома: Україна не зможе без культури, але сьогодні ми попсова країна
- Для того, щоб ці працювали книгарні, потрібна місцева влада, яка буде давати на пільгових умовах на початку, для цих книгарень приміщення, як це у Львові, за 1 гривню вони віддають якесь приміщення.
- Але не лише воля місцевої влади. Навіть, якщо сьогодні дати старт цьому всьому, нам потрібні ще автори. Українські автори, які своєю працею наповнять всі сегменти книжкового ринку. Тому що, от, сьогодні кажуть – ми на цьому нічого не заробимо, нам не платять, що ми будемо заради мізерних копійок писати книжку?
А я так собі кажу – якщо тобі заплатять аванс тисячу доларів за те, щоб ти написав те, що можна прочитати, ти все одно його не напишеш. Бо мусить існувати практика, багато практики. Ти повинен стежити за тим, що читають в світі. Ти сам, зрештою, повинен мати читацьку практику. Неможливо бути теоретиком сексу, наприклад. Ти мусиш сам всю цю Камасутру перепробувати, якщо ти такий вже грамотний, ти мусиш бути практиком. Той, хто писав Камасутру, він був практиком.
- В тебе, наскільки я розумію, є своя Камасутра, мається на увазі свій книжковий магазин, чи крамниця, яка продає твої книжки. Ти вирішив питання досить просто – ти створив сайт, на якому продаєш книжки і розповсюджуєш свою літературу. Правда, ти її не видаєш, але розповсюджуєш ті книжки, які видають інші. Успіхи є в цьому проекті?
- Цим займається зараз моя дружина, але успіх... Коли цей сайт тільки розроблявся, вона залучила консультантів, і вони не вірили взагалі, що це все якось піде. І тільки нарешті це все запустилося, і в перший же день було 10 замовлень, вони не повірили, вони прониклись повагою. Але це все йде хвилями.
Спочатку було замовлень дуже багато, потім це все спало. Буквально наступного тижня знову пішов сплеск – ми 60 книжок продали за два дні. Тобто, будь-якою справою треба займатися. І то, майданчик для популяризації тільки один – це мій Facebook.
- Ти можеш, користуючись нагодою, сказати глядачам, де знайти твій сайт.
- Kokotuha.com, дуже просто називається.
- Kokotuha.com. Заходьте, купляйте книжки Кокотюхи, напряму, можна з автографом, як я розумію?
- Можна з автографом, саме заради цього і купують. Або заходьте на будь-який із моїх акаунтів Facebook, там все завжди можна… Але я хочу сказати, що зараз багато хто переходить, справді, на Інтернет-торгівлю, і теж продає переважно через Facebook. Аудиторії, звісно, що перетинаються. Але якби в це все вкладати трошечки часу більше, і платну рекламу давати, і переходити на інші майданчики…
Два роки тому кілька видавництв, десь почали зринати їхні банери, в тому числі з моїми книжками, в Інтернеті, в різних сегментах. Там, де товар, серед цього товару була представлена книжка, в тому числі моя. Тому, якщо ставитися до книги як до товару і так само її рекламувати, плюс існує - я уже змирився з тим, що існує - певна потреба, щоб автор ще сам і підписував. Я сиджу, витрачаю свій час, щоб підписувати незнайомим читачам, якщо вони навіть не зазначають це, то це певна допомога і видавцям.
Якщо в тебе є новинка, можна продати за пару тижнів сто примірників. А новинки ще підтягнуть інші книжки. І от я би хотів інтенсивніше це все розвивати, щоб входити в якусь кооперацію із іншими, хто продає книжки через соціальні мережі, через Інтернет. І останнє, що я хочу тут зазначити: дуже цікава тенденція – половина всіх замовлень іде з Києва.
- Це при тому, що багато книгарень.
- Багато – не багато, їх могло б бути і більше. Але половина замовлень іде з Києва, при цьому, я дивився по адресах, деякі живуть недалеко від мене. Але люди готові оплачувати "Нову пошту" за ті самі гроші, щоб забрати цю…
- Це все-таки означає, що в Києві найбільше читають, найбільше потребують цієї літератури?
- Друге місце за замовленнями займає Львів, книжкова столиця України. Там простіше замовити з Києва, ніж знайти це в самому Львові. Це означає, що українці мають одну рису, яку я давно помітив. Українцям треба, щоб їм принесли, вони самі не будуть ходити і щось шукати.
Якщо українець дізнався, що десь є товар, який йому потрібен, хоч мобільний телефон, хоч кава та ж сама, йому простіше заплатити більше, але щоб йому принесли до хати, ніж зніматися, іти витрачати час на те, щоб його шукати, оббивати цілий день пороги.
І ще одне – це означає, що у містах, у великих містах, де в основному замовляють, з Інтернетом менше проблем, ніж в райцентрах і навіть по селах. Це говорить про те, що Інтернет ще не накрив 100% України. Дай Бог, накрив 30 або 40.
Читайте також: Пилип Іллєнко: Ми 20 років жили в окупованому інформаційному просторі
- Але вже телебачення накриває всі 100% української держави. І, слава Богу, і почалися зніматись українські телесеріали, автором сценаріїв яких ти є. Над чим ти зараз працюєш, що буде незабаром на екранах? Можеш про це сказати, чи в тебе є зобов’язання не говорити?
- Ні, я можу сказати, тому що це оголосили. Я подробиць не можу розкривати. Саме зараз в Одесі ідуть зйомки 12-серійного фільму "Сувенір з Одеси", де я автор сценарію, це знімає "1+1", це було на сайті каналу, тому я можу це говорити.
Зараз в розробці, подали на конкурс Держкіно одразу два проекти за моїми сценаріями, це "Червоний-2" і це "Адвокат з міста Лева" за романом "Адвокат із Личаківської", оця ретро-серія, яка в цьому році буде закінчена. І, звичайно ж, можливо, я запропоную ще щось комусь, але робота над 12 серіями зайняла дуже багато зараз часу.
Звичайно, пропозиції є постійно. Але всі одночасно я не виконаю, так само, як і сьогодні з українськими видавцями – ображаються, що я перестав їм писати, але теж, я не хвалюся, я навіть журюся з цього, що вони стають до мене в чергу.
Насправді, це проблема, якщо стають в чергу до одного автора. Якщо з якоїсь сотні людей, які пишуть прозу, тільки дуже мізерна кількість авторів може давати видавцям прибуток. І так само неправильно було, коли я більше 10 років тому на конкурсі "Коронація слова" забрав відразу першу і другу премію. Це неправильно, що один автор змагається сам з собою.
- Оскільки ти вже це згадав, запитаю в тебе: в Україні можна жити письменництвом?
- Писанням. Писанням можна жити, письменництвом – ні.
- Писання – ти маєш на увазі в журнали, в газети, книжки писати, сценарії писати?
- Є таке поняття "райтер". Мені платять за створений текст. Мені немає різниці, який писати текст – чи у вигляді сценарію, за який платять найбільше, чи у вигляді книжки, за яку платять найменше. Але книга сьогодні і ще раніше легітимізує мене просто як автора певних ідей, які можна втілити для кіно.
- Ти цікавишся політикою?
- Я, оскільки останнім часом реагую на певні події, так само, як більшість людей в Україні, слухаю новини і читаю аналітичні статті. Я не сказав би, що це дуже велике зацікавлення політикою…
- Порівняно з тим, що ти взагалі не цікавився, зараз прогрес є.
- Так, звичайно. Але я не знаю, чи це прогрес, якщо ти цим цікавишся. Але я в жодному разі не вважаю себе політичним експертом. І коли я пишу щось на політичні чи довкола політичні теми, це лише моя думка, як громадянина, але в жодному разі не порохофільство або порохоботство яке-небудь.
- Тобто, ти в оці всі письменницькі срачі не вступаєш, там, де Шкляр говорить про те, чи потрібен Донбас, чи не потрібен, Сергій Жадан говорить про те, що Донбас потрібен, він має бути українським, він має бути звільненим. Тобто, письменники, які є лідерами громадської думки, досить часто артикулюють свої позиції, що викликає, звісно, резонанс, в тому числі в соціальних мережах.
- У мене є великий сумнів, що український письменник може бути взагалі лідером громадської думки. Лідером громадської думки може бути співак Святослав Вакарчук, або лідером громадської думки може бути, наприклад, боксер Володимир Кличко.
- Сергій Жадан не може бути?
- Сергій Жадан може бути лідером думки в певних сегментах. Нажаль, не досить широких. Популярність Сергія Жадана сьогодні базується, власне, на тому феномені, що він сам з себе створив мультикультурний проект. Тут він читає вірші, тут він пише прозу, яку екранізують, тут він виступає з концертами, в нього є група, в якої є вдячна публіка, тут він поїхав на Донбас, зараз він дитячі конкурси проводить. Тобто, він довкола себе створив таку мультикультурну атмосферу, і саме тому його цитують частіше, ніж когось іншого.
Але, якщо запитати в когось, у громадськості, чи лідером думки для нього є Сергій Жадан, чи Андрій Кокотюха, чи Василь Шкляр, громадськість зниже плечима. Тому що як література, так і культура зокрема…
- Не є масовим продуктом.
- Не є масовим продуктом – раз. Слабо інтегрована в інформаційне поле України – два. Було вручення першої національної премії "Золота дзиґа", я абсолютно згоден з Пилипом Іллєнком, головою Держкіно, який, попри всю критику, каже: в українських письменників повинні брати автографи, і в українських акторів теж, їх повинні впізнавать на вулицях, до них повинні стояти черги. Саме вони повинні бути на обкладинці глянцевих журналів, без цього вони просто не зможуть бути лідерами громадської думки.
Тому людей далеких, як правило, від якихось справді реальних, експертних думок, того ж самого Святослава Вакарчука, частіше згадують у політичному контексті, ніж дійсно серйозних політичних експертів, які часто бувають, в тому числі, на різних серйозних каналах.
- Сподіваємось, що з розвитком нашого каналу ONLINE.UA, з розвитком нашої літератури і книжкового ринку все ж таки лідерами громадської думки будуть люди-інтелектуали, ті, хто пишуть книжки, ті, які намагаються формувати громадську думку.
Програма проведена у сучасному медіа-просторі NewsHub
