В Україні вже восени буде спроба організувати серйозні протести проти влади - прем'єра Володимира Гройсмана і президента Петра Порошенка. Привід - тарифи і ціна на газ. Правда, з ними у нинішніх опонентів влади теж все дуже неоднозначно, про що вони успішно замовчують.
На початку тижня Юлія Тимошенко виступила в Херсонській області, підтримуючи там кандидата в народні депутати на проміжних парламентських виборах, які відбудуться 17 липня. Рефреном її виступу була вимога якнайшвидшого перезавантаження влади як єдино можливого засобу вирішити всі проблеми. Але Юлія Володимирівна тим самим показала себе політиком з короткою пам'яттю і старими методами роботи.
У соціальних мережах звернули увагу на елегантні та
, які різко дисонують з її декларацією про доходи. Але пробачимо жінці її маленькі слабкості і природне бажання завжди виглядати добре. Куди цікавіше методи політичних маніпуляцій, які використовуються лідером «Батьківщини».
Ведена нею політична сила активно бореться проти урядового рішення про уніфікацію тарифів на газ для всіх категорій споживачів. Цей крок Кабінет Міністрів зробив ще в травні, логічно вважаючи, що час до початку нового опалювального сезону можна буде витратити на програми енергозбереження або хоча б акумулювання коштів. Замість цього уряд Володимира Гройсмана отримав чимало критичних стріл, і застрільниками в цьому питанні виступають Юлія Тимошенко і Олег Ляшко.
Досвідчених політиків не лякає часта відсутність логіки у власних заявах, адже вони знають, що українські виборці нерідко голосують серцем, а не розумом. Тому можна бичувати систему нарахування та виплати субсидій, яка ще не почала працювати в нових умовах, адже опалювальний сезон теж ще не почався. Та й шукати нові аргументи про необхідність існування декількох цін на газ (завдяки цьому феномену в Україні чимало людей сформували собі значні стану) теж можна.
Логіка цих заяв проста: максимально розігріти суспільство ще до початку опалювального сезону і одразу після Дня Незалежності запустити масштабні протестні акції в обсягах країни. Їх мета, як уже заявила Тимошенко, - перезавантаження влади. Для цього не тільки розгойдується суспільство, а й формується впевненість в тому, що саме «Батьківщина» та її лідер є найбільш популярними політиками в країні. Юлія Володимирівна особливо не приховує свого прагнення повернутися в прем'єрське крісло, готова вона і до ведення президентської кампанії. Олегу Ляшку відводиться роль головного викривача, який голосно і цілеспрямовано критикує владу. Судячи з усього, лідеру Радикальної партії в разі успіху обіцяне крісло спікера Верховної Ради. Однак для цього, як мінімум, восени має відбутися умовний «тарифний майдан».
Критикуючи уряд Гройсмана за дії в енергетичній сфері і підвищення тарифів на послуги ЖКГ, Юлія Тимошенко з незвичною для неї скромністю замовчує, що в ролі прем'єра обіцяла МВФ рівно те ж саме. У підписаному нею в жовтні 2008 року меморандумі про співпрацю з Фондом закріплено зобов'язання не тільки до 2011 року зрівняти ціни на імпортований газ і «блакитне золото» українського видобутку, а й до 2010 року припинити дотування житлово-комунальної сфери. За ці обіцянки уряд Тимошенко отримав 10,5 мільярда доларів від МВФ, але обіцяного так і не зробив.
Скажу більше: Микола Азаров на посаді прем'єр-міністра в 2010 році обіцяв також урізати пенсії працюючим пенсіонерам і на 50% підвищити ціну на газ. Правда, отримавши перший транш в 3 мільярди доларів із загальної суми в 15 млрд, уряд Азарова припинив співпрацю з Фондом. Фактично на посаді глав уряду і Юлія Володимирівна, і Микола Янович не тільки збільшили розміри зовнішнього боргу, а й підірвали довіру іноземних партнерів до української влади, адже принцип її безперервності ніхто не скасовував.
Напрошується простий висновок: дії уряду в нинішній ситуації економічно обгрунтовані і логічні, відкладати з наведенням ладу в сфері ЖКГ далі просто нікуди. Можна сперечатися про справжню ціну газу (не виключено, що вона буде відкоригована), але зберігати кілька цін на вуглеводні в нинішній ситуації - означає продовжити сповзання України в економічну прірву. Нашій країні доводиться в екстремальних умовах вчитися жити за коштами, і цей процес вимагає ефективної комунікації з боку влади, роз'яснювальної роботи, яка поки що не здійснюється Міністерством інформаційної політики та іншими представниками керівництва країни.
У нинішніх непростих для держави умовах нашим політичним лідерам було б непогано навчитися не перетворювати політику на газовану воду, яка погано тамує спрагу в спеку, а намагатися визначити перелік державних інтересів, навколо яких мінімізувати популістсько-передвиборчі маневри. Наївно очікувати, що опозиціонери припинять критику влади, але й та повинна діяти більш переконливо, ніж зараз. На кону сьогодні - не стільки ціна газу, скільки перспективи розвитку України.
Евгений Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
