Через тиждень після
Нормандської четвірки в Берліні тактика Володимира Путіна стає цілком зрозумілою: він використовує наближених і сепаратистів для коригування і розмивання офіційної позиції Росії.
Хоча напередодні зустрічі в столиці Німеччини Путін робив досить різкі випади в бік Заходу, після діалогу в Берліні він вважав за краще коротке і контрольоване спілкування з представниками кремлівського пулу без гучних заяв.
У цьому немає нічого дивного: російський президент абсолютно не зацікавлений у врегулюванні на Донбасі, але, за законами жанру, не має наміру публічно це визнавати. Загроза посилення санкцій ЄС не минула повністю, хоча і досить примарна, але РФ важливіше зменшити списку санкційний тиск. Ключ до врегулювання конфлікту на сході України лежить в адекватності дій Росії, а саме - визнання нею своєї участі в агресії проти нашої країни. Але найближчим часом цього не буде.
Замість Путіна на інформаційні барикади кинутий Дмитро Пєсков. Прес-секретар російського президента вміло маніпулює результатами переговорів у Берліні, які ніяк не були формалізовані - ні шляхом підписання документів, ні через спільний брифінг лідерів Нормандської четвірки. Через "голос Кремля" Путін вважає за краще доносити власну версію того, що відбувалося за столом переговорів, розраховуючи на потужну пропагандистську мережу в Європі. Тези Пєскова, спираючись на принципи рівновіддаленості, підхоплюють багато медіа Старого Світу.
Пєсков вже встиг заявити, що мова про поліцейську місію ОБСЄ на Донбасі не йшла, і що
Дебальцеве, про необхідність демілітаризації якого говорив в Берліні Петро Порошенко
, під контроль українській стороні не передаватимуть. Прес-секретар Путіна цинічно підкреслив, що на російській території немає українських заручників, після чого російський Мін'юст відмовився видати Україні Олега Сенцова і Олександра Кольченка. На цьому тлі навіть заява Пєскова про те, що РФ зацікавлена в територіальній цілісності України в міжнародно визнаних кордонах (прес-секретар Путіна забув про резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка підтвердила в березні 2014 року українську приналежність Криму) не створює ілюзій ні в Києві, ні у західних партнерів України.
Власне, якби вони і були, то їх
розвіяв під час зустрічі з європейськими бізнесменами Сергій Лавров
. Глава російського МЗС не тільки підкреслив, що вирішення конфлікту на Донбасі - питання міжукраїнського формату, озвучуючи звичну мантру, що Росія не має відношення до війни, а й озвучив нову версію. Мовляв, Україна не виконує Мінські домовленості, щоб давати Заходу привід зберігати санкції проти Росії. При цьому головний російський дипломат проігнорував не тільки участь РФ в розпалюванні конфлікту, але і формальну логіку.
Свою лепту в коригування позиції Росії внесли представники самопроголошених ДНР і ЛНР Денис Пушилін і Владислав Дейнего, які навідріз виступили проти поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі. Нагадаю, що раніше Олександр Захарченко обіцяв розцінити появу такої місії як вторгнення з усіма наслідками, що випливають. Оскільки сепаратистські злоякісні утворення на тілі Донбасу ніким в світі не визнані, зате озброєні до зубів, до заяв їхніх представників західні політики змушені прислухатися.
Найбільш небезпечними для нашої країни союзниками Путіна є... українські політики, готові працювати за методичками Кремля. Потрібно розуміти, що вони не дають розписок кров'ю, більш того - часто є лише ситуативними союзниками, які уникають пропутінських заяв. Їх завдання - розхитувати ситуацію зсередини, створювати напругу в українському суспільстві. Росія надає для них широкі організаційні і медійні можливості, натомість висловлюючи зацікавленість в розхитуванні ситуації. У Кремлі давно зрозуміли, що розгойдування зсередини набагато дешевше прямого військового вторгнення і, що важливо, не викличе загострення відносин із Заходом.
Логіка Путіна досить проста, але досить ефективна: він має намір маневрувати навколо проблеми врегулювання на Донбасі, розмиваючи в інформаційному просторі інформацію про свою позицію за столом переговорів. При всьому хамському і зневажливому ставленні до Заходу, президент Росії не може собі сьогодні дозволити ігнорувати норми пристойності. Він тягне час і використовує свій театр маріонеток - і наближених, з широким простором для маневру, і сепаратистів, і навіть окремих персонажів з комірок і закапелків української політики. Всі сили кинуті на розмивання російської позиції щодо врегулювання на Донбасі, постійне маневрування, що не дозволяє Заходу викрити свого партнера по переговорам у брехні.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
