Про ленінсько-більшовицькі методи в українській політиці і те, як це допомагає реалізації планів Володимира Путіна.
Уміння згадувати про важливі події задовго до ювілеїв - притаманна не тільки українцям риса. І найлегше пояснити відродження політичної практики РСДРП (б) в сучасних реаліях наближенням сотого ювілею зміни влади в Росії в 1917 році. Але чому українські політики беруть на озброєння більшовицькі методи ведення політичної боротьби, нехай і дещо модернізовані? Давайте спробуємо розібратися.
Сьогодні, звичайно, вже не ведеться запекла боротьба за пошту, телеграф, телефон - політики куди активніше зосереджуються на забезпеченні домінування в інформаційному просторі. Рецепт дуже простий: гучні заяви, бичування влади і пропонування простих, навіть примітивних шляхів виходу з ситуації. Спрацьовує якщо не на 100%, то вельми ефективно. Телевізійні шоу та вірусні повідомлення в соціальних мережах роблять свою справу в суспільстві, що продовжує жити в системі координат "зрада-перемога".
Очевидно, що за 100 років після Жовтневого перевороту комунікаційна картина серйозно змінилася, а комуністична ідеологія в Україні, м'яко кажучи, не вітається. Але працювати в режимі «революційної прокламації», максимально шельмуючи своїх політичних опонентів, воліють багато політичних сил. В українському політикумі аж ніяк не в моді відповідальність і прагматизм, дотримання національних інтересів, куди частіше ставка робиться на міць голосових зв'язок і здатність дискредитувати опонента. Хоча більшовицька фракція в Державній Думі за династії Романових була нездатна блокувати роботу парламенту, багато наших політиків намагаються зіграти роль матроса Железнякова, який розігнав Установчі збори.
Прагнення підірвати і без того неміцні позиції судової влади, максимально делегітимізувати її - ще одна відмітна риса сучасної ситуації в Україні. У столичних судах процеси без політичної участі стають рідкістю, народні депутати не просто присутні в залі суду в якості глядачів, але і, раз у раз, прагнуть перебрати на себе роль вершителів правосуддя. Це немов шлейф після судової реформи, яка повинна якісно змінити судову гілку влади.
Влітку 1917-го на Східному фронті Першої світової війни набули масового характеру братання солдатів протиборчих армій. Після Лютневої революції армія Росії швидко розвалилася, перетворившись на неконтрольовані натовпи озброєних людей, які прагнули якомога швидше потрапити додому після кількох років перебування в окопах. Уявити собі братання на лінії зіткнення на Донбасі проблематично, але є інша тенденція: зображати сепаратистів як «чесних воїнів», закликати до ведення переговорів з ними. Ці спроби не менш небезпечні ніж прагнення розвалити регулярну армію.
Сьогодні вже відомо, що партія більшовиків живилася коштами німецького Генерального штабу, який прагнув розвалити Антанту зсередини. Хто і навіщо сьогодні робить ставку на популізм і безвідповідальність українських політиків? Відповідь виглядає очевидною: в Кремлі розуміють негативні для себе наслідки військового загострення на Донбасі, тому прагнуть зруйнувати Україну зсередини.
Росія пропонує для цього широку платформу співпраці, «з розумінням» ставлячись до сподівань українських політиків. Путіну вкрай важливо після розширених лояльністю Віктора Януковича можливостей руйнувати Україну зсередини, забезпечити або розпад нашої країни, або її боснізацію шляхом впровадження федеративного устрою і демонстрації безперспективності боротьби за відновлення територіальної цілісності. Російському керівництву не потрібна під боком Україна навіть з натяком на самостійну політичну поведінку, тому воно експортує більшовицькі методички.
,
політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
