У першій частині інтерв'ю "Українці мали створити власні ДНР-ЛНР на Донбасі" Дмитро Корчинський розповів ONLINE.UA, чому влада не змогла протидіяти окупації Донбасу, та назвав найбільш ганебні та славні для української армії епізоди нинішньої війни.
У продовженні – роздуми про кримських татар, роль Володимира Путіна у світовій історії та відповідь на питання, чому росіяни згадуватимуть теперішні часи як «золоту добу».
- Розкажіть про своє ставлення до кримських подій. Кримські татари, позбавлені активістів, поводяться так само, як решта мешканців Криму – себто вони визнали російську владу, намагаються вписатися в нові правила гри.
- По-перше, ми нічого не можемо закидати татарам, бо їх там скільки – тисяч двісті п'ятдесят, а українців рази в два більше. І ці етнічні українці не чинили жодного спротиву.
А чим цінні татари? Тим, що торгувати стражданнями українців на міжнародній арені не вдається. Українці сприймаються як фашисти, потенційні антисеміти, і до них ставляться з підозрою. Ніхто не готовий всерйоз розглядати проблеми українців. А кримські татари, по-перше, талановито плачуть, а по-друге, міжнародна демократія з кінця 80-х звикла опікуватися кримськими татарами і вболівати за їхні проблеми. Себто президент тут правильно робить, що виставляє кримських татар, як основних страждальців, і використовує їх, як карту: добре, ви не хочете чути про українців, так давайте захищати інтереси кримських татар, яких пригнічує російська воєнщина!
- Так, а насправді якими вони є?
- Вони різні, як і всі. Візьмемо главу татарського спротиву Ленура Іслямова (один з ініціаторів введення продовольчої блокади окупованого Росією Криму в 2015 році, з початку акції — голова Координаційного штабу з блокади Криму, – ONLINE.UA). Це людина, яка співпрацювала з окупаційною владою. Іслямов виконував обов'язки віце-прем'єра Ради Міністрів – кримського квазі-уряду. Потім від'їхав до Москви і тусувався там у гарячий час. А тепер він керує продовольчою блокадою Криму.
Безумовно, до татар і до всіх активних меншин треба ставитися з підозрою і розуміти, що це публіка непроста. Як вояки вони не мають жодної цінності, але як меншину, яка страждає, татар можна використовувати з користю.
- Двадцять років тому «Братство» виступало під гаслом: «Крим буде або українським, або безлюдним!» Воно ще є актуальним?
- Тоді, на початку 90-х, були сподівання, що в Криму відбудеться конфлікт, що буде війна. Крим дуже вразливий, гуманітарна ситуація в Криму вразлива на будь-який конфлікт. Я думаю, це ще буде незабаром. Безумовно, більша частина теперішнього населення Криму його залишить.
- Від вас часто чути: «Ми почнемо війну!» Але незрозуміло, яким чином її почати?
- На якомусь етапі все одно відбудуться зміни: або в міжнародній обстановці, або почнеться політична криза в Російській Федерації. І відбудеться відвоювання окупованих територій, у тому числі й Криму. Росія здається дуже монолітною, але, якщо порахувати, у ХХ столітті Московія мала серйозні кризи, як мінімум, 5 разів – 1905, 1914, 1917, 1941, 1991 роки. П’ять разів за століття - це доволі пристойна частота. Тобто можемо сподіватися, що невдовзі там буде криза, якою можна скористатися – ввести війська.
- Роль Путіна для Росії – вона велика чи ні? Чи було б так само, якби Росію очолювала інша людина?
- Думаю, доволі велика. Путін був звичайним баригою та злодієм, а потім він усвідомив свою місію і вирішив із цілком прийнятного для всього світу крадія перетворитися на нового Саддама Хусейна. І, все таки, це – вчинок.
Вважаю, тут допоміг загальний кремлівський сатанізм, який постійно штовхає москалів на екстраординарні злочини. І, безумовно, для москалів це серйозна фігура, вони будуть його пам'ятати, бо Московія за дуже довгий час нарешті психологічно повернулася до себе.
Вони насолоджувалися більшовизмом, але, все ж таки, це було трошки не те – науковий марксизм заважав, увесь цей фльор. А тут москалі знову стали тими, ким вони завжди хотіли бути: ненавидять сусідів, купаються у власному лайні, ображають маленьких – тобто насолоджуються життям. Отже, правління Путіна залишиться в їхній пам'яті як «золота доба».
- 31 травня відбулася зустріч Всеукраїнського союзу ветеранів АТО, де йшлося про майбутній наступ російських військ на території України.
- Так, ми розробили план дій на випадок генерального наступу Московії. Це дуже вірогідно, якщо відбудуться вибори на окупованих територіях. В Україні складеться двовладдя: уряди в Києві, Донецьку, Луганську матимуть для "нормандської четвірки" порівнювану легітимність. Отже, Росія матиме партнерів у переговорах в обличчі ЛНР і ДНР - складуться політичні умови для генерального наступу.
Ми вважаємо це доволі вірогідним, і, відповідно, треба будувати плани. Готується методичка для громадських активістів, що робити у такому випадку.
- Що це змінить у ДНР та ЛНР?
- Влада там буде така, як зараз – тільки легітимізована, визнана. Наші західні союзники теж зацікавлені, щоб вибори на Донбасі відбулися, щоб було з ким вести переговори. І зараз серйозний тиск здійснюється на українську сторону для просування цього. І Захід не розуміє, що насправді це призведе до загострення конфлікту.
Багато того, що відбувається в світі, важко оцінити з точки зору соціології, політології. Але, здається, що європейські неоманіхеї краще знайдуть спільну мову з кремлівськими сатаністами, ніж з нами. Що зараз і відбувається.
Дмитро Корчинський
- Неоманіхеї та кремлівські сатаністи. А Україна, що – острівець свободи? Чому Захід з нами не може домовитися?
- Це загальна тенденція в західному світі – боротися зі злом шляхом капітуляції. Це потяг до самогубства.
Безумовно, що Україна – це не свята земля сьогодні, і ми всі не святі. Україна так довго нікого не цікавила – саме з причини занедбаності. І ми були занедбані не тільки добром, але й злом.
- Розкажіть про батальйон «Свята Марія», кістяк якого складало «Братство»!
- Ми спочатку створили роту в «Азові», батальйон не дозволяли створювати, не хотіли давати нам зброю.
Отже, спочатку в батальйоні «Азов» була рота «Сотня Ісуса Христа», потім рота в батальйоні «Шахтарськ», потім з дуже великим скрипом був створений батальйон «Свята Марія» – як спецпідрозділ МВС. Коли зробили Нацполіцію, влада скористалася нагодою, щоб угробити добровольчі батальйони, у тому числі й ті, які легалізувалися в системі МВС.
І «Святу Марію» довелося розпустити.
- Коли це сталося?
- Місяці два з половиною тому. Тихо все здохло. Батальйон був приписаний до Центру спецоперацій, і на якомусь етапі ми вже не мали можливості поповнювати його власними людьми. А позаяк більшість добровольчих батальйонів були в системі МВС, то сильно зменшилась можливість безпосередньої участі у війні. Крім цього, державним керівництвом і керівництвом АТО було прийняте рішення, що на передовій мають перебувати Збройні сили. А публіка зацікавлена воювати: не будуть же наші хлопці брати участь у дотриманні громадського порядку і у всяких інших дурницях?
- Я чув, що «Свята Марія» контактувала в Луганській області з тодішнім губернатором Георгієм Тукою. Він зараз наполягає на співпраці з окупованими територіями. Що ви про Туку можете сказати?
- Я думаю, волонтерів не можна ставити на керівні посади, вони швидко псуються. Тука (який наразі працює на посаді заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, - ONLINE.UA) зараз активно виступає за товарообмін з окупованими територіями, за соціальні виплати на окупованих територіях. Себто волонтерам шкідливо спілкуватися з президентом.
- Це дійсно його позиція, чи він озвучує чужі думки?
- Він зараз упевнений, що то його думки, хоча, безумовно, це не так. Він непогана людина, але не потрібно було йому йти на державну службу.
- Ви особисто часто виїжджали у зону бойових дій?
- Я намагався бути у кожному бойовому виході наших хлопців. Я їздив, і мій син їздив.
- Писали, що ваш син Данило був поранений. Як це сталося?
- Під Іловайськом, у серпні 2014-го. Під Іловайськом є залізничний накопичувач. Ми попали там у бій, був серйозний снайперський вогонь – і приятеля сина було поранено у низ живота. І коли син його витягував, він теж був поранений - у бік. Я цього не бачив, був у метрах двохстах. Він втратив дуже багато крові, його збиралися евакуювати. А у хлопця, якого він витягував, було серйозніше поранення, але воно не супроводжувалося великим крововиливом, отже - якби його швидко не евакуювали, він би помер. І мій син відмовився евакуюватися без нього, і за рахунок того, що він відмовився, товаришу швидко була надана медична допомога, і він вижив.
- А з сином як?
- Нормально, він ще рік відслужив після лікування.
- Остання історія, пов’язана з війною, яка вас зачепила?
- Останній випадок, який мене глибоко розчулив. Наша людина, що вивозила поранених з АТО і потім опікувалася ними, це розказала. Офіцер під час розвідвиходу отримав дуже важке поранення - підірвалася «монка» (МОН-50, протипіхотна міна направленої дії, - ONLINE.UA). Він втратив ногу і втратив очі, але вижив, і його перевезли до Києва. А він жив з жінкою, у якої була дитина від іншого шлюбу. Лікарі їй сказали, що людина буде повністю незряча, очі ніколи не повернуться. І вона усвідомлює, що до кінця життя, якщо захоче, вона житиме з калікою – безногим і незрячим. А ще відповідальність – своя дитина.
І ось перше, що вона сказала: «А де тут можна знайти священика?» - «Для чого?» - «Я хочу повінчатися!» Це була перша спонтанна реакція – велика річ, яка на все життя приймається. Я вважаю – це героїзм.
- Їх повінчали?
- Так. Причому, він опирався, тим не менш, жінка наполягла на своєму.
Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК
