Про те, як українсько-польські відносини впливають на Європу, чому нації континенту не можуть сформувати спільне розуміння минулого, який тип держави побудований у Росії, та чому путінський режим буде проклятий історією розповів у інтерв’ю ONLINE.UA український філософ, директор Інституту філософії НАН України, учасник ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Попович.
- Ініціативна група «Першого грудня» звернулась до поляків, щоб встановити спільний День пам’яті жертв польсько-українського конфлікту. Таке враження, що примирення з поляками у нас кожен рік. Чи можна тут поставити крапку, чи це постійний процес, котрий не передбачає «кінця в тунелі»?
- Перше: ми ще остаточно не розібрались із фактичною стороною справи. Хто стріляв? Кого? Чому? Яка була перша оцінка тих подій, яка сьогодні оцінка у нас, у поляків та у світі? Друге: можна багато говорити різних політичних речей, але поки що ніхто нічого кращого, ніж взаємне прощення, не придумав. Та для цього потрібні постійна праця істориків і деполітизація українсько-польської історії. Також розуміння її в ширшому контексті, як всієї історії Європи та світу. Ми не повинні і не можемо переписати історію, але можемо її по іншому оцінити, по чесному її бачити.
- Поляки та українці жили разом в мирі довгий період. Були, звісно, Хмельниччина, Коліївщина, пацифікація 1930-х, але більшість часу все ж було мирне співжиття. Чому саме в ХХ столітті так сталось, що на Волині відбулась трагедія?
- Ніхто не чекав, що ХХ століття стане таким кривавим. Період перед Першою світовою називали «Прекрасна епоха» (французькою Belle Époque, період європейської історії між 1890 та 1914 роками, – ONLINE.UA). Перша світова була як грім серед ясного неба. Певною мірою загострення відносин стало результатом Першої світової та всіх тих катаклізмів, які вона породила.
- Сьогодні серед польської та української молоді сильні націоналістичні настрої. Наскільки націоналізм двох народів може стояти на заваді примиренню?
- Безумовно, така небезпека є. Сьогодні правий радикалізм на підйомі у всій Європі. Але він був в історії Європи впродовж всього ХХ століття. Та писати і читати історію треба чесно, а політичні міркування залишати поза історією. Бо це непорядно та інтелектуально нечесно. Тим більше, що серед поляків і українців є нормальні вчені, які можуть професійно досліджувати проблемні сторінки українсько-польських відносин.
- Нещодавно Бундестаг Німеччини визнав геноцид вірмен. Туреччина дуже емоційно відреагувала. Яка має бути модель відносин між різними націями, щоб старі конфлікти не ускладнювали та не породжували нові?
- Як приклад, можу навести відносини між Німеччиною та її сусідами – Францією та Польщею. Там теж не все безхмарно, але німецько-французькі відносини такі, що більшості сьогоднішніх французів і в голову не прийде кинути камінь у німця.
- Яким ви бачите конфлікт на Донбасі, як українсько-російський конфлікт?
- На жаль, так. Водночас, для мене війна на Донбасі і анексія Криму є продовженням боротьби за правду, яку я бачив упродовж всього свого життя: окупація, ХХ з’їзд партії (1956 рік, початок процесу десталінізації, – ONLINE.UA), застій і перебудова.
Росія неможлива без Сахарова і багатьох моїх московських і пітерських друзів. Для мене вони – Росія. А те, що воює проти нас, путінська Росія, це ж подібна до фашизму держава. Історія дала такому типу держави певний час, але ця Росія буде проклята і покарана історією.
- В Західній Європі об’єднання відбулося через примирення німців із сусідами. Чи можлива єдина Європа в ситуації, коли Україна у фактичному стані війни з Росією?
- Ідея єдиної Європи не нова. Про єдину Європу мріяли перед Першою світовою. Ленін писав про Сполучені Штати Європи. Були різні варіанти єдиної Європи. Всі ці мрії не такі й нові. Чи зможе вся Європа вийти на французько-німецьку модель – я не знаю. Я не великий оптиміст у цьому питанні. Тут головне - не пересваритись по дрібницях через питання на шляху до великої цілі – єдиної Європи.
