Стали відомі деталі біографії десяти "зелених чоловічків", які на початку 2014 року почали з'являтися на території Криму в формі без розпізнавальних знаків. Вони брали активну участь у блокаді українських військових частин, забезпечували захоплення, зокрема будівлі Верховної Ради автономної республіки.
Всі ці люди ретельно ховали обличчя, але через деякий час після російської анексії півострова в соцмережах почали з'являтися дані про учасників захоплення Криму, повідомляє ONLINE.UA з посиланням на КримSOS.
Журналісти зібрали 10 портретів учасників захоплення півострова.
Андрій Легков
Під час анексії Криму Андрій Легков був морським піхотинцем у російській армії.
Контрактником він став в 2010 році. До цього, відслуживши строкову службу, повернувся в рідну станицю в Краснодарському краї. Але на «громадянці» йому не сподобалося, і в 25-річному віці Легков знову відправився до військкомату.
Але, можливо, служба - це теж не його. За минулі п'ять років Легков нічим не нагороджений (крім медалі «За повернення Криму»), і не отримав ніякого звання. Так і залишався весь час рядовим. Якщо вивчити його сторінку в соцмережах, можна зробити висновки, що Легков любив гульнути і часто перебував в компаніях, де спиртне вживали в великих кількостях. У свої 29 він сім'ю так і не завів.
Як і у сотень військовослужбовців російської армії, які побували в Криму, на особистій сторінці Андрія Легкова в соціальних мережах помітний тимчасовий пробіл навесні 2014 року. Пов'язано це з забороною розголошувати дані про операції по анексії півострова. До таких даних військове командування армії Росії віднесло фотографії, дані географічної локації, інтерв'ю, друковані та письмові свідчення на різних інтернет ресурсах і в ЗМІ. Також було заборонено повідомляти родичам і близьким людям про своє місцеположення.
Тому більшість доказів про свою участь в анексії Криму військовослужбовці стали викладати по поверненню військ в місця дислокації.
Артем Овчинников
Коли почалася анексія Криму, хлопцеві з Курська Артему Овчинникову було 20 років. Він проходив службу в 106 гвардійської Тульській дивізії. В її складі він і вирушив захоплювати Крим.
Взагалі в армію Артем потрапив в 2012 році - його призвали в повітряно-десантні війська. Навряд чи він зумів чимось відзначитися на службі, оскільки продовживши служити після демобілізації за контрактом, Овчинников так і залишився в званні рядового.
Підрозділ, в якому служив Овчинников, проходило навчання в різних військових таборах. Службовці не тільки стрибали з парашутів, але також отримували навички управління важкою військовою технікою.
З його сторінки в соцмережах можна зрозуміти, що на службі і у вільний час Артем велику увагу приділяє своєму фізичному розвитку, ходить тренажерний зал. Також він захоплюється риболовлею і фотографією. Схоже, він романтик - наскільки можливо бути романтиком в російській армії.
Георгій Налбатов
Один з підрозділів морської піхоти, в якому проходив службу Георгій Налбатов, перед окупацією Криму був зосереджений в Темрюкському районі Росії.
Від місця дислокації піхотинців до центру Керчі - це 2,5 години на машині, з урахуванням переправи на поромі. Однак морські піхотинці пересувалися на військовому автотранспорті, тому їх шлях на українську землю зайняв набагато менше часу.
Використовуючи той факт, що угода про Чорноморський флот дозволяє Росії розмістити в Криму 25 тис. військових, а на той момент на території України російський контингент складався з 16 тисяч чоловік, Кремль перекинув на півострів військові формування, які перед початком конфлікту базувалися в Темрюцькому і інших районах, розташованих в безпосередній близькості від півострова. Так Налбатов потрапив до Криму.
Його призвали в 2012-му і направили до лав морських піхотинців. Судячи з усього, вибір був вірний, тому що Георгій службу ніс справно і рік по тому отримав звання сержанта. А «відрядження» до Криму виявилося для нього «дембельським акордом».
На сторінці Налбатова в соцмережах безліч фотографій з кримського «вояжу» - Георгій любив фотографуватися і не забував при цьому вказати своє географічне розташування. За звільнення зі Збройних Сил РФ Налбатов вирішив залишитися в рядах російської армії і продовжив службу за контрактом.
Андрій Гончаров
В окупації Кримського півострова брали участь не тільки регулярні війська РФ, але і загони російського козацтва. Терські козаки масово перетинали українсько-російський кордон нібито для підтримки кримських козачих організацій, які тоді перебували на території Автономної Республіки.
Загони прибували з Краснодарського краю РФ через Керченську поромну переправу, спочатку для створення масовості на мітингах, а потім для створення на їх основі незаконних збройних формувань «кримської самооборони».
Основу таких загонів становили переодягнені кадрові офіцери збройних сил, військовослужбовці запасу, козаки, які мають досвід бойових дій.
Угруповання терських і кубанських козаків були розосереджені по всьому півострову. Вони спільно з бійцями «Беркута» взяли під охорону блокпости на всіх транспортних артеріях і на в'їзді в Крим (Чонгар, Турецький вал), а також вокзали і адміністративні будівлі.
Козаки розбили наметові табори, перекрили в'їзди і виїзди на півострові, вирили окопи і бліндажі.
Також представниками козацтва здійснювалася посилена охорона майбутніх виборчкомів і середніх шкіл, де пізніше організувалися виборчі дільниці.
Рядові члени козацьких формувань не приховували того, що прибули з території Російської Федерації. Але не всі козаки були до кінця проінформовані про цілі їх прибуття на півострів. У численних інтерв'ю козаки часто плуталися і озвучували загальні невиразні мети свого прибуття.
Групи російських козаків прибували на півострів з лютого по кінець березня. З однієї з таких груп приїхав і 20-річний житель Невинномиська Олексій Гончаров, козак Терського козачого війська.
Відомо, що Гончаров проходив строкову службу в одній зі спеціальних Козачих військових частин, розташованих на території Росії. Після закінчення військової служби він продовжив служити в Терському козачому війську.
Терське козацтво входить до реєстру державних козачих громад. Починаючи з 2011 року і аж до 2014 року члени козацьких товариств прямували на військову службу до військових частин, що мають почесне найменування «козачі» (кожне військове козацьке товариство направлялося в певну військову частину).
Представники Терського козачого війська, які прибули на територію України навесні 2014 року, могли перебувати на військовій службі в окремих військових частинах або прибути за погодженням з органами військового управління РФ. На територію України прибували не прості «виряджені» козаки, а добре навчені, які пройшли військову службу і спеціальну підготовку в Росії.
Фотографії, опубліковані Олексієм Гончаровим, - один з доказів перебування Гончарова і терських козаків на території України під час окупації Кримського півострова.
Після завершення участі в операції по анексії Криму Олексій Гончаров був помічений на території так званої ДНР, в рядах одного з терористичних угруповань.
Фаріт Вахітов
Військова частина 90600 в містечку Рощинський завжди вважалася елітним місцем служби. Службовці цієї частини раніше брали участь в конфліктах на території інших держав, наприклад Південної Осетії і Абхазії. Солдати проходили посилені тренування в різних умовах. За два місяці до подій, що відбулися в Криму, кількість таких тренувань і навчань різко зросла.
А потім стало зрозуміло, чому - військових відправили до Криму.
У їх числі опинився і житель Самари Фаріт Вахітов.
Свою службу Фаріт починав в 2012 році в одному з батальйонів розвідки. По закінченню служби він залишився служити за контрактом - благо від Рощинського до Самари рукою подати.
Як і у більшості солдатів, відправлених до Криму, у Вахітова є прогалина в публікації фотографій, це часовий відрізок приблизно на місяць - саме тоді Вахітов і брав участь в «російській весні». Однак як і його товариші по службі, яких в стані загальної ейфорії частина росіян вважала героями, він опублікував досить фотографій по поверненню на батьківщину.
Євген Столяренко
Іжевчанін Євген Столяренко прибув до Криму на російському військовому кораблі. Він належав до числа тих російських військових, які перебували в невіданні про те, що відбувається, не знали, що їх чекає, і були позбавлені зв'язку з рідними.
У 2013 році Столяренко був призваний на строкову службу і отримав розподіл в морську піхоту. Коли до демобілізації залишалися лічені місяці, підрозділ, в якому служив Євген, було відправлено в Крим.
«Ми прибули до Криму в березні і пробули там до середини квітня. Спочатку нас направили до Новоросійська. Ми навіть не здогадувалися, що після цього нас на військових кораблях перевезуть на півострів. Ми охороняли установки «Бастіон», в Сімферополі охороняли прокуратуру. У Феодосії спільно зі спецназом штурмом брали батальйон морської піхоти України - до речі, без єдиної жертви», - розповів Столяренко.
Пізніше російські ЗМІ писали, що уряд Росії зробив ставку на патріотизм і те, що солдати свідомо не стануть передчасно розголошувати інформацію про спецоперацію. Однак на ділі все було менш пафосно. У військових просто забрали телефони.
Чимало російських військових, нагороджених медалями «За повернення Криму», поспішили похвалитися нагородою в соціальних мережах. Але коли ейфорія пройшла, багато хто з них прибрав фотографії - так, здалося, безпечніше.
Незабаром після участі в окупації Криму Євген Столяренко був демобілізований і повернувся додому. Продовжувати службу на контрактній основі він не захотів.
Євген Захаров
Однією з бригад, задіяних в анексії Криму, була 31-я окрема гвардійська десантно-штурмова бригада (в/ч 73612).
Ця бригада була створена в 1998 році в результаті реформування 104-ї гвардійської дивізії, а остаточне найменування отримала в 2007-му. Солдати тоді ще 104-ї дивізії брали участь в окупації Чеченської Республіки в 1994-1996 рр. (Друга «чеченська кампанія» Кремля). З 1999 р. по 2001 р. з'єднання брало участь в «контртерористичній» операції на Північному Кавказі. Також бійці підрозділу брали участь у багатьох навчаннях, в тому числі в марш-кидку на Приштину (літо 1999 р.). У тому ж 1999 р. військовослужбовці частини брали участь в миротворчих діях в Дагестані.
Мабуть тому, що солдати-контрактники і керівний командний склад військової частини були задіяні в різних спецопераціях, Кремль і вирішив використовувати їх досвід на території України.
Одним з тих, хто відправився захоплювати Крим, став і житель Саратова Євген Захаров.
Служити за контрактом він почав в 2013 році. До цього проходив строкову службу в ВДВ. Отримавши звання молодшого сержанта збройних сил РФ, Захаров, як і його товариші по службі, активно тренувався і брав участь в різних навчаннях, що проводилися командуванням його частини.
У лютому 2014 року частка особового складу в/ч 73612 була перекинута до Новоросійська, а вже звідти на територію України. Військовослужбовці 31-ї бригади перетворилися на «зелених чоловічків», які, знявши з форми знаки відмінності і ховаючись за балаклавами, блокували і штурмували українські військові частини і адміністративні будівлі. При цьому вони не забували фотографуватися на тлі різних військових об'єктів, як з місцевими жителями, так і з товаришами по службі. Часом їх навіть не бентежила українська символіка на задньому плані - навпаки, вона додавала колориту фотографіям.
Ільдар Ахметгалієв
20-річний уродженець Татарстану Ільдар Ахметгалієв був солдатом строкової служби в 23 гвардійській мотострілецькій бригаді, що дислокується в Самарській області. Це бригада швидкого реагування, яка перебуває в стані постійної бойової готовності. Разом з товаришами по службі навесні 2014 він відправився захоплювати Крим.
Ідеальними військовослужбовцями, перекинутими два роки тому на півострів, для російського командування були солдати строкової служби, у яких демобілізація відбуватиметься навесні. По-перше, солдати, які відслужили майже повний термін, більш дисципліновані і у них більше досвіду, ніж у новобранців.
По-друге, «дембеля» після повернення з так званого «відрядження в Крим», звільнялися, оскільки закінчувався термін служби, а це означало, що довести причетність такого солдата до анексії Криму буде важче.
З цієї точки зору 20-річний уродженець Татарстану Ільдар Ахметгалієв був ідеальним кандидатом.
За час служби Ахметгалієв встиг отримати звання молодшого сержанта і - медаль «За повернення Криму».
Андрій Густомесов
Російський військовослужбовець Андрій Густомесов брав участь в анексії Криму в складі 74-ї окремої мотострілкової бригади. Він був молодшим сержантом. Йому було 20.
До призову на строкову службу Густомесов проживав в Нижньому Тагілі, жив звичайним життям: активно займався спортом, відвідував тренажерний зал, приділяв час розвагам, ходив у нічні клуби і вів спосіб життя, що нічим особливо не виділявся.
Життя Андрія змінилося після призову до лав збройних сил. За розподілом Андрій потрапив до складу 74-ї омсбр (в/ч 21005), в якій за невеликий період часу встиг дослужитися до звання молодшого сержанта.
Військова частина №21005 розташовується в місті Юрга Кемеровської області РФ.
У 1993 році 94-та стрілецька дивізія як підрозділ була реорганізована в 74-у мотострілкову бригаду, до якої приєднався 386-й танковий полк і 85-я мотострілецька дивізія. З осені 1999 року до весни 2001 року офіцерський склад і солдати з'єднання були задіяні в антитерористичній операції на Північному Кавказі, в тому числі і в штурмі Грозного.
До останнього часу військова частина 21005 була єдиним формуванням Центрального військового округу, в якому відбулося повне переозброєння. Підрозділ отримав новітні бойові машини і бойову зброю, а офіцерський склад і солдати пройшли курс перепідготовки військових кадрів. На сьогоднішній день формування складається з мотострілкових і танкового батальйонів, дивізіонів артилеристів і декількох рот забезпечення.
Кремль в різний період часу задіяв особовий склад бригади в спеціальних операціях. Це так звана антитерористична операція на Північному Кавказі і штурм Грозного.
Навесні 2014-го бригаду відправили до Криму. Виконуючи роль «зелених чоловічків», вони блокували військові частини на півострові, а також перешкоджали роботі державних установ.
На своїй сторінці в соціальній мережі Андрій Густомесов опублікував кілька фотографій, які свідчать про його причетність до цих подій. Але, мабуть, найсерйознішим доказом стала отримана ним медаль «За повернення Криму», якою він також похвалився в соцмережах.
Восени 2014 року, пішовши на «дембель», Густомесов видалив зі своїх соціальних мереж всі фотографії та замітки, пов'язані з проходженням військової служби. Ніяких згадок про це не залишилося і на сторінці його родичів. Ймовірно, це було пов'язано з тим, що деякі інформаційні сайти почали публікувати зібрані ними на підставі відкритих джерел дані, і героєм однієї з таких публікацій став і Густомесов. Виявилося, що «геройствувати» в Криму, а потім опинитися в подібній базі - не найкраща життєва перспектива.
Олексій Маторін
15-я окрема гвардійська мотострілецька бригада миротворчих сил РФ була сформована в 2005 році. Зараз в ній служать контрактники. Розташована в 35-ти кілометрах від Самари, бригада виконувала завдання в зонах збройних конфліктів Північної Осетії, Придністров'я і Абхазії.
А в 2014 році її підрозділи були помічені в Криму.
Одним з контрактників, який в складі цієї бригади відправився «звільняти Крим», був 28-річний Олексій Маторин.
Строкову службу Маторин проходив у чотирьох годинах їзди від рідного Кисельовська - в ракетних військах в Новосибірську. Спочатку в його планах не було військової кар'єри. Демобілізувавшись, Маторин спробував працювати будівельником, але особливо на цьому поприщі не досяг успіху. Тоді Маторин вирішує повернутися в армію і підписує договір про проходження контрактної служби.
Оскільки бригада, в яку Маторин був зарахований солдатом-контрактником, була миротворчою і брала участь в різних збройних конфліктах, а за фактом у окупації територій Абхазії і Придністров'я, то особовий склад бригади постійно проходив посилене навчання, як на території військової частини, так і у військових таборах Росії.
У березні 2014 року підрозділи 15-ї миротворчої бригади базувалися у військовому таборі, який розташовувався в Богучарському районі Воронезької області. Про те, що саме там розташовувався табір миротворців, свідчать численні фотографії, опубліковані Олександром і підтверджені географічною локацією.
Після публікацій на своїй сторінці 21-го березня 2014 року, Маторин тимчасово припиняє вести активну діяльність в соціальних мережах, і пропадає з поля зору.
Наступні його фотографії з'являться тільки 27-го квітня 2014 року і стануть свідченням участі Маторіна в окупації Криму.
За 37 днів Олексій Маторин встиг побувати на території України, взяти участь в операції по захопленню Криму і отримати нагороду від уряду РФ.
Після цих подій він продовжив службу в 15-й омсбр.
Цікаво, що на сторінках матері і сестри Олексія не знайшлося жодної фотографії, жодного поста, в яких говорилося б про те, що вони пишаються нагородою брата і сина.
Як повідомляв ONLINE.UA, раніше постійний представник Росії ЮНЕСКО Елеонора Митрофанова розповіла, що ЮНЕСКО не визнає
ответственности России за музей-заповедник «Херсонес-Таврический»
.
