Закінчення відеоінтерв’ю з Наталією Заболотною, президентом Art Ukraine Foundation, власником галереї Art Ukraine, колишнім директором Національного культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький Арсенал".
Раніше пані Наталя розповіла ONLINE.UA, як команда з шістнадцятьох депутатів намагалася просунути у Верховній Раді законопроект №3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України" , що передбачає фінансування української культури за рахунок тютюнового, алкогольного та грального бізнесу — такою є світова практика. Більшість депутатів провалила цей законопроект.
Наталія Заболотна розповідає, як її звільнили з"Мистецького Арсеналу", та чому вона вважає те, що відбувається в Україні, культурним геноцидом.
Читайте також: В Україні провалили закон, який дозволив би культурі не жити в злиднях - екс-директор "Мистецького Арсеналу"
- Отже, ви вважаєте, що звільнення з посту директора "Мистецького Арсеналу" - це помста за розробку законопроекту, який передбачає фінансування культури за рахунок власників шкідливих для суспільства видів бізнесу?
- Вже на посаді директора "Мистецького Арсеналу" я почала вивчати гуманітарні системи інших держав. Бо розуміла — "Арсенал" ніхто не розбудує, якщо постійно "разово" вимолювати кошти. Треба закласти в законах держави саме матрицю фінансування.
Півтора роки з Адміністрації президента мені казали: "Не лізь у кишеню до великих людей!". Натякали, що я хочу відібрати гроші в азартного бізнесу, який кришується доволі впливовими людьми з впливових партій і великих кабінетів. І на сімдесят відсотків це стало причиною мого відторгнення від "Арсеналу" — прибрали як людину, що всім набридла зі своєю гуманітарною реформою.
Міністерство культури не генерує культурну політику і ніколи нею не керувало. Там все комерціалізувалося. У людей є ілюзія, що Міністерство культури — це така несерйозна установа, міністр культури — "бєзобідная должность". Всі там нещасні, бідні.
Це не так, там в управлінні історичні об'єкти, заклади, національні заповідники, і чим Мінкульт займається насправді — відчуженням культурного надбання нашого народу. Міністерство підписує дозвіл, і забудовник може робити будівельний майданчик в історичному центрі. Згадаємо нещодавній скандал із заступником міністра культури Тамарою Мазур, яка підписала дозвіл на будування багатоповерхівки на Сінному ринку.
Також був скандал з Островською, коли вона була першим заступником міністра культури і підписала дозвіл про відчуження площі на Андріївському узвозі.
Зараз ми підходимо до "точки неповернення" в деградації суспільства, в пріоритетах президентських реформ немає ні гуманітарної, ні культурної складової. Але всі ми говоримо про гуманітарну кризу, всі говоримо про "гібридну війну". Але як можна казати про фінансову, економічну реформу, якщо не змінити начинку людини? Зміна мундиру не змінює особистість, якщо людина була солдафоном, то в новій блискучій формі вона лишиться таким самим солдафоном.
Ми зробили такий аналіз: на 28 000 сіл є лише 7 000 клубів — і з них лише 10% нагадує культурні осередки. Ми знищили стару радянську систему, а власну не зробили. Чим пишається на прес-конференціях міністр культури, віце-прем'єр — це декомунізація. Так, є в декомунізації і правильні речі, є й жахливі — бо в нас це перетворюється на державний вандалізм.
- Як колишній директор "Українського дому", ви, мабуть, маєте на увазі і те, як з цієї будівлі зняли барельєфи радянської доби?
- Це просто жахливо! Я кажу: "Чому ви проводите декомунізацію з серединки на половинку?". Знесіть вже й "Український дім", бо це пам’ятник радянської епохи - музей Леніна. Але ж його не вигідно зносити, бо там проводять базари "під кришею" ДУСі (Державне управління справами - ONLINE.UA).
А ці барельєфи були унікальні, їх створила група народних художників — і ось це знищили, щоб поставити галочку в графі "декомунізація". І зайдіть зараз в Український Дім — це пам’ятник шароварщині, несмаку і нехлюйському ставленню до культурних об’єктів у підпорядкуванні Адміністрації президента. Там несе столовкою і базаром.
Барельєф на “Українському домі”
Минуло рівно три роки з початку Євромайдану. А де музей, експонати? Валяються на Інститутській під ногами ці фотографії у файликах. Стоїть котлован, але ж як будівельник у мистецтві я розумію — це швидко не зробиться, це пам’ятник безгосподарності. В "Українському домі" відбулося два Майдани — чому його не віддати під Музей свободи? Мені бридко навіть включати телевізор. Тепер ці кон’юктурники, що провалили наш законопроект про фінансування культури, горісно схиляють голови в пам’ять тих, хто загинув на Майдані!
Треба міняти парадигму свідомості громадян! Якби держава цим переймалася спочатку, на війні б не загинули десятки тисяч людей. Чому кримчани не відчували себе своїми? Тому що їхня власна країна не займалася їхніми соціально-культурними потребами, не було діалогу, був тільки диктаторський монолог. Насилля завжди руйнує, ніколи жінка не полюбить ґвалтівника, хіба що в якихось екзотичних випадках. Отже, не можна ґвалтувати народ, а потім казати: "Ви маєте любити і шанувати владу!".
- Розкажіть про конкурс на посаду директора у "Арсеналі".
- Я ніколи не ходила "на роботу": можливо я щаслива людина, роблю тільки те, що люблю. Я відчуваю, що знаю в “Арсеналі” кожен куточок, що ці стіни є живими. До речі, я вражена антуражем вашої телестудії, мені відразу кольнуло, що ваші цегляні стіні може теж кінця XVIII-початку XIX століття, як в "Арсеналі" (редакція знаходиться в одній зі споруд Печерської фортеці, яку будували з 1833 року, - ONLINE.UA). Подібна славетна цегла жовтого кольору виготовлялася виключно в Києві.
"Мистецький Арсенал" — магічна споруда. Наївно думати, що туди когось можливо призначити директором — "Арсенал" сам обирає, кого прийняти, а кого ні. Шість років ми вкладали в нього свій інтелект, свої емоції, свої зусилля, свої фінанси.
І це була змова проти мене — бо мене не можна було просто так звільнити, для цього не було жодних підстав. Потрібно було провести спецоперацію і треба віддати належне — над цим добре попрацювали, щоб всі пазли склалися і я перестала бути директором "Мистецького Арсеналу".
Працівники протестували, проводили пікет під Адміністрацією президента. Потім у мене була така начебто випадкова зустріч з президентом Порошенком, і він розказав, як він мене цінує: "Але я — президент, я не потерплю, щоб на моєму об’єкті був пікет! Все буде добре, ти - великий професіонал і я впевнений, що конкурс виграєш саме ти!".
Петро Порошенко та Наталія Заболотна
Але то було велике лукавство — конкурс виграла людина, яку просувала Адміністрація президента ще за дев'ять місяців до конкурсу.
Сам закон про конкурсні засади дуже недосконалий, і це ще раз свідчить про поверховість народних депутатів, які беруться керувати культурою, не маючи жодної дотичності до культури.
Згідно умов конкурсу директора найбільшого в Україні національного музейного комплексу обирала комісія, у яку входили за трьома квотами: три людини від колективу музею, три - від органів управління, тобто від ДУСі (Державне управління справами, - ONLINE.UA) і ще три людини від громадськості. Звісно, дві останні квоти були зверстані Державним управлінням.
Отже мене обирали: директор Київської оперети Богдан Струтинський, який очолював комісію; директор Києво-Печерського заповідника (Любомир Михайлина, - ONLINE.UA) і така собі Ганна Чміль, що колись керувала кінематографією, а зараз знаходиться у підпорядкуванні у Юрія Богуцького, який багато разів був міністром культури та радником при всіх президентах з питань культури — культури нема, а радники досхочу!
Тобто мене дивували люди, які ухвалювали це рішення. У мене немає манії величі, але у мене є результати. І ось мене судили люди, які працюють у закладах культури і мають бути самі еталоном культури, мати культурний стрижень. І ось вони дивилися на мене і я себе відчувала неначе в 37-му році — виключення з комсомолу з подальшим розстрілом.
Я дивилася у ці обличчя (а вони вже були загодовані тими мільйонами, що поступили напередодні на рахунки їхніх установ з Міністерства культури) - така була мертвячина в їхніх обличчях, що якби їм наказали мене розстріляти, вони б мене розстріляли. Оце лякало!
Лариса Мудрак (українська журналістка та медіаексперт, - ONLINE.UA), яка була делегована колективом представляти інтереси "Мистецького Арсеналу", в мене запитала: "Наталю, це правда - щоб провести першу київську бієнале, ви заклали свій особистий будинок в Кончі-Заспі (а мені закидали, що я не провела другу бієнале, що мала проходити 2014 року, вже коли був в розпалі Майдан)?".
Коли Лариса про це запитала, я замислилася: я дійсно йшла заради “Арсеналу” на такі жертви! Діти мої виросли в “Арсеналі”. Так, для мене багато зробив “Арсенал”, але я для нього зробила більше. І навіть не жалкувала, я є абсолютним фаталістом, все йде так як потрібно, але було дуже дивно: наскільки цинічна жорстока штука — державний маховик.
- Але ж потім ще була спроба очолити Національний художній музеї?
- В останній день у нас було прийняття на честь прем’єр-міністра Канади, і прийшов Нищук (міністр культури України, - ONLINE.UA), його люди обступили, питають: "Як це, вже завтра Наталка не буде директором Арсеналу?". Відповідає: "Ми її призначимо директором Музею сучасного мистецтва!". Я кажу: "Правильно! Там де немає музею, немає мистецтва і немає грошей — кличуть Заболотну! А потім на її місце приходить нормальний провладний кандидат!". А потім кажу: "Оголосіть конкурс на посаду директора Національного художнього музею — я подам туди документи!". Я жартувала, але потім дійсно оголосили конкурс.
Євген Нищук та Наталія Заболотна
Мені казали: "Наташа, ти маєш поборотися!". Боротися? Мені здається міністр міг би сказати: "Наталю, піди поволонтерь ще рік, приведи об’єкт у божий вигляд!". Бо був такий план — зробити так, щоб люди могли побачити 97% спадщини, що лежить в підвалах Художнього музею. Я в глибині душі подумала: "Може, це й мені зелена дорога?". І подала документи.
Але конкурс був такий саме гіркий і кумедний, як конкурс у "Мистецькому Арсеналі". Абсолютно ангажована, підготовлена заздалегідь комісія. На щастя в комісії були Влад Троїцький і Павло Гудімов — мої основні адвокати. Але з різницею в один голос я не стала директором Національного художнього музею. Директором стала протеже Нищука.
Культура, як ми вже говорили, не така вже й безпорадна сфера — це земля, це нерухомість. За наявності підпису міністра культури все це можна давати в оренду, продавати...
- І це ж і справжні коштовності — мені згадалося золото з кримських музеїв, яке повезли до Голландії на виставку та там воно й залишилося.
- Тоді Нищук був міністром, Островська-Люта — теперішній директор "Мистецького Арсеналу" — його першим заступником. При них відбулася анексія Криму і війна. І цим музеям на окупованій території ніхто на дав команду: що робити? Зберігати, вивозити твори мистецтва? Директора тих музеїв, що зараз на території ДНР-ЛНР волали: "Дайте нам інструкцію! Що робити?". Це і для їхнього життя було небезпечно — але нічого не врятовано.
Історія зі "Скіфським золотом" також відбулося за каденції цих двох осіб. Коли сталася анексія, Нідерланди звернулися до України: давайте визначимося зі стратегією щодо “Скіфського золота!” Вони готові були його одразу повернути до України, але Україна мала виписати гарантії, що у випадку можливих судових впроваджень держава бере на себе фінансовий супровід. Нідерланди у разі судових позовів не хотіла платити за Україну, бо мова йде про культурне надбання України. Тобто ще у 2014 році золото могло і мало повернутися, але Україна відмовилася.
І таке нехлюйство, така безпорадність — вона усюди. Це культурний геноцид нації, навмисне вбивство національного духу!
Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК
