Про те, чому силам АТО зараз не варто наступати на Донбасі, ймовірний сценарій звільнення окупованих територій, те, як слабне Росія, і за яких умов вона може перейти до масштабної війни проти України, в інтерв'ю ONLINE.UA розповів волонтер, засновник фонду "Повернись живим" Віталій Дейнега.
Попередню частину інтерв'ю читайте тут: "Укроборонпром" створив Янукович, щоб тирити гроші, при Порошенкові підхід не змінився - волонтер Віталій Дейнега
- За яких розкладів, вважаєш, російсько-українська війна може стати широкомасштабною?
- Приведу тобі приклад, в якому Росія з великою імовірністю може напасти в повний зріст. Це трапиться, якщо ми всі разом підемо завтра в наступ.
- Ну, ми ж навряд чи це зробимо.
- Мені хочеться вірити, що рано чи пізно ми це зробимо. Просто треба гарно підготуватись. Бо інакше - нафіга це все?..
- Рано чи пізно. Але ж не завтра?
- Ну, не сьогодні, не завтра - ніколи. Рано чи пізно цей день має настати, і Росія, все одно, не буде дуже рада цьому кроку. Але вона може ослабнути і уже не піде у контрнаступ. Це - перше. А друге - вона буде бачити, що ми до цього кроку готуємося, і може захотіти нас зупинити на більш ранній стадії.
Тут ситуація - дуже вибухова. І вона може розвиватися за великою кількістю сценаріїв, насправді. Ми маємо однозначно готуватися до повномасштабної війни з Росією. І це зменшуватиме вірогідність, що вона взагалі буде. Якщо в нас буде достатньо потужне ППО, то в них буде куди менша мотивація запускати сюди літаки, які багато коштують, ризикувати життями пілотів, підготувати яких - теж недешеве задоволення.
Віталій Дейнега. Фото: Facebook
Одна справа – в Алеппо. Я дивився Кісєльова, так от, за його даними, 100% перебільшеними, в Алеппо було терористичне військове угруповання розміром десь з одну піхотну бригаду. А техніки в них було значно менше, ніж у бригади - якщо зібрати всю техніку разом, то десь на танкову роту. І росіяни утюжили всією своєю ср*ною авіацією 5 тисяч бойовиків. Зрозуміло, що це був міський бій, значно складніша штука, ніж оці усі поля та ліси, які ми маємо на Донбасі. Але вони туди підтягли весь свій арсенал повітряно-космічних сил - і з такою натугою, разом з Асадом та його армією, змогли якось потроху-потроху віджати Алеппо.
Відповідно, вони не такі вже й сильні. Їх не треба так сильно боятись. Просто треба готуватися. Готуватися збивати їхні літаки, готуватися до партизанських дій, до того, щоб ми могли працювати у них в тилу, в лісах маленькими групками, які не координуються між собою.
У випадку великої війни, нас врятують Сили спецоперацій, якщо вони на той момент стануть нарешті боєздатними. Бо зараз вони є недостатньо сильними, щоб чинити достатній опір. Ну, і, як я вже казав, засоби протиповітряної оборони. Це, взагалі, надважливо. Оскільки, якщо ми програємо повітря, то землю потім ми програємо вже доволі швидко. Маю на увазі землю з технікою, з артилерією. Тоді нам лишаться тільки автомати, ліси та підвали.
А з тим рівнем ППО, який маємо зараз, повітря ми програємо швидко.
Читайте також: Без мобілізації Україні не обійтися, а ми прозріємо від того, наскільки дорога штука війна - волонтер Віталій Дейнега
- Зовсім нерадісна картинка. А ти кажеш - наступати завтра…
- Через це ми зараз і не наступаємо. І це, як на мене, теж дуже раціональне рішення.
На підсумках року хтось із телеведучих сказав, що - от, мовляв, бачите, Турчинов заявив, що цей рік стане переломним у звільненні Донбасу. А реально, єдине, що ми можемо цього року звільнити, не отримавши купу людських втрат – це Дебальцеве. Тому що воно за Мінськими угодами - наше. І формально ми маємо якесь певне право його зайняти, в принципі. І то - це буде дуже непроста операція, і нас за неї не погладять по голові.
- А те, що у нас відбувалось у грудні на так званій Світлодарській дузі - що це було, за твоєю інформацією?
- Не про все можу говорити, на жаль… На Світлодарській дузі були постійні обстріли. Її утюжили артилерією щотижня по кілька разів. Це постійно відбувалося. І в результаті, скажімо так, зав’язалися бої.
У кожного підрозділу, який стоїть на передовій, є плани можливого наступу і можливого відступу, тобто підрозділ не просто сидить собі, він думає, що може робити у випадку наступу, які висоти займати, дивиться, які позиції займає супротивник, як його звідти вибивати. Є також план, куди відступати, якщо ми вже більше не зможемо утримувати цей плацдарм.
Так от, в результаті всіх цих заварушок вони пішли на нас, ми дали здачі, трошки поганяли їх і зрештою відігнали на пару кілометрів.
- Воно того варте було?
- Думаю, що так.
- Я чому запитую… Просто надто різні думки зараз озвучуються з приводу того, чи стратегічно вигідніші позиції ми тепер зайняли.
- Вигідніші, однозначно. Ми зайняли кілька дуже важливих висот. Це дуже важливо. А стратегічно нам дуже важливо тримати залізничний вузол в Дебальцевому в зоні дії нашої артилерії. Тому що Дебальцеве - це основна залізниця, яка сполучає так звані ДНР та ЛНР. З Росії техніку можна ганяти не тільки через Дебальцеве, а й через Іловайськ. Але у випадку повномасштабної війни нам однозначно стане в нагоді те, що ми дотягуємся вже більшою кількістю стволів до залізничного вузла в Дебальцевому.
Я ж кажу, єдина територія, яку ми можемо звільнити згідно Мінських угод, - це Дебальцеве. Мінські домовленості взагалі забороняють стріляти. Але Дебальцеве, Авдіївська промзона, земля під Світлодарськом, яку ми звільнили – це все наші території по Мінських угодах. Якщо ми перейдемо річку Сіверський Донець в Станиці Луганській або в Щасті – оце вже буде конкретне порушення Мінських угод. А ми до цього поки що не готові.
- Чим нам це загрожувало би?
- Якщо почнемо дуже вже зухвало їх порушувати – можемо отримати щось типу того, що Росія зробила в Іловайську. Бо Росія ж не обов’язково у відповідь на наші якісь активні дії одразу ж розпочне відкрите вторгнення. Вона 100% спершу спробує відбутися "малою кров’ю" і кине через кордон кілька бригад, батальйонно-тактичних груп.
Але якщо Росія побачить, що вони, все одно, втрачають ці території, і виявиться, що вона готова на все, щоб їх втримати - от тоді вона вже може пустити авіацію і так далі. Але вона не пустить авіацію на наступний день. Таке рішення вони не зможуть прийняти швидко. Це дає нам, хай і короткий, але час для маневру.
Тому, якщо ми хочемо піти по хорватському сценарію, нам необхідно буде вийти на кордон з Росією не пізніше, ніж за 5 днів з моменту початку наступу. Бо якщо не буде контролю над кордоном – не буде нічого.
Подивись, є хороший, просто чудовий звіт Bellingcat. Вони по супутникових знімках визначили позиції – по формі воронок дивилися, звідки приблизно стріляли, а по супутникових знімках території Росії бачили сліди, що неподалік від кордону з Україною працювала артилерія. Там було видно, наприклад, випалену від "Градів" траву. А на деяких фотках видно було навіть, що стоять гаубиці, направлені в наш бік. Вони працювали з Google Maps, з Yandex Maps, ще з якимись картами. І, фактично, в звіт були включені тільки ті обстріли, які вони 100% впевнені, де обстріли підтверджені кількома способами.
Карта від Bellingcat
Насправді ж їх було значно більше. В цьому звіті легко по щільності обстрілів знайти місця, де у нас були заруби. Іловайськ. Амвросіївка. Інші точки…
Якщо ми не вийдемо дуже швидко на кордон, лишивши Донецьк і Луганськ в оточенні, – а для цього треба багато сил, бо треба і на кордоні виставитись, і Донецьк з Луганськом взяти в кільце, бо вони ж намагатимуться прорватися... Для цього потрібне дуже немаленьке угруповання. І для цього в нас недостатньо поки що техніки і людей.
Врахуй ще й той момент, що якщо з броньованою технікою у нас вже справи покраще, то з колісною - досі біда. А без колісної техніки армія не може переміщуватись. Чому ми в першу чергу броню відновлюємо? Тому що з бронею таку окопну війну позиційну ще якось можна вести. А от наступати без колісної техніки – не вийде. Бо на чому боєкомплект везти? На чому везти особовий склад за цією бронею? Ну і, як я вже казав – плюс безпілотники, прилади нічного бачення, відпрацювати на навчаннях повноцінні наступальні дії, підвищити рівень підготовки…
Поки про наступ говорити не можна. Тому я й кажу, що сподіваюсь, у нас буде, як було у Хорватії. Років за три-чотири в якийсь момент вийде президент і скаже щось типу: "Через чисельні порушення тією стороною Мінських домовленостей ми змушені розпочати звільнення захоплених територій". У Хорватії ж саме так і було. Там була та сама х*рня.
Для нас взагалі досвід Балкан дуже корисний. Тому що там кілька країн пішли по різних сценаріях. Чорногорія – це, я би сказав, приблизно те ж, що Білорусь. Чуваки хочуть з усіма дружити, не хочуть ні з ким воювати. Проблема тільки в тому, що вони ледь не отримали у себе проросійський, просербський переворот. Бо вони рипнулись в НАТО - і виявилось, що є сила, яка дуже не хоче, щоб Чорногорія туди йшла. Живуть вони, до речі, х*рово. Значно гірше, ніж живе та ж Хорватія. Хоча й краще, ніж Боснія.
Боснія - це країна, яка у свій час погодилася на особливий статус оцих сербських анклавів. Вони обрали таке врегулювання цього конфлікту, відновили, на відміну від України, контроль над кордонами і дали цим анклавам якийсь там особливий статус. Країна живе по самі яйця в корупції. Вона - найбідніша на Балканах. Бідніша навіть, здається, за Албанію.
І, нарешті – Хорватія. Країна, яка 5 років збирала армію, а коли зібрала – за 4 дні вийшла на свої кордони. Це була важка і кривава операція. Там взагалі війна була жорстокіша від нашої. Бо там є різниця національна і релігійна – католики з православними, християни з мусульманами… А коли є ще й релігійне і національне протистояння – людям куди легше вбивати один одного. Набагато легше…
Дебальцеве Україна може звільнити вже цього року, але й це буде складна операція Фото: Twitter Дебальцево Онлайн
І вони ж потім якусь частину інтегрували. Вони під час "Бурі" вийшли на кордони, але так і не змогли повернути всі території. Частину вже потім довелося політичним шляхом укатувати остаточно в свій склад – на це пішло кілька років. Але суть у тому, що Хорватія не пішла на всі ці "особливі статуси", на всі ці нездорові компроміси з людьми, з якими вони один одного убивали. І закінчилось все тим, що вони змогли повністю звільнити свою землю. Зараз Хорватія - член Євросоюзу. Хорвати живуть краще – тому що свого часу змогли цього добитися, а не лишилися сидіти в г*вні.
Якщо візьмемо Македонію, то вони, якщо не помиляюсь, пішли на поступки задля того, щоб не допустити у себе Косова. Вони ж із Косовом мають кордон спільний. Здається, албанську зробили другою державною мовою чи щось в такому дусі. І зараз у них ці качєлі продовжуються… До речі, ти знаєш, що там впродовж останнього року на політичних ток-шоу обговорюється, чи буде в Македонії – увага! – "український сценарій"?! Так, тепер те, що ми називаємо "хорватським сценарієм", на Балканах називають "українським сценарієм". Це як з американськими гірками, які в США називають "російськими".
Найзапекліша боротьба завжди йде за "зараз". Це як ми з тобою були би дуже голодні і почали сперечатися за один вареник – дістанеться він тобі чи мені. І якщо я скажу: забирай цей вареник собі сьогодні, а завтра віддаєш мені два – ти сьогодні будеш щаслива. А от завтра – вже дуже нещасна. От, фактично, це те, що трапилося з Боснією тією ж – і чого не трапилося з Хорватією, яка заплатила повну ціну і один раз закрила, таким чином, цей "кредит", змогла піти далі своїм шляхом. Так, за рівнем життя вона поступається Угорщині. Але на Балканах вона, мабуть, найзаможніша. Саме тому, що 20 років тому вона мала таку саму війну, як у нас. І змогла з неї красиво вийти.
- З усього того "спектру можливостей", які бачимо на Балканах, зрозуміло, що найкращим був би хорватський сценарій. Але останнім часом ми чуємо зовсім інші заяви: спочатку Савченко, потім – Пінчук, дипломат Василь Філіпчук, навіть перший президент Леонід Кравчук зробили ряд досить дискусійних заяв…
- Так, і американець Кіссінджер, який свого часу зруйнував СРСР, теж сказав, що Україна слабка, і треба зливати воду… От чого він не помер до того, як це сказав?..
- Гадаєш, подібна синхронність - простий збіг чи щось більше?
- Ні, я думаю це нормальна спланована робота тієї сторони.
- Тієї сторони таки? Бо вже лунають думки, що це з нашого боку таке собі прощупування грунту…
- Звичайно. Послухай, війна виснажує обидві сторони. Вона може бути вигідна лише тоталітарним режимам. Бо будь-яка імперія має воювати за своїми межами, аби не воювати всередині себе. Це старий закон. А демократії війна не вигідна, бо під час війни будь-яка влада буде погана. І мені, насправді, дуже стрьомно думати про те, які результати ми отримаємо на наступних парламентських виборах.
- Гадаєш, "Опоблок" має шанси?
- Крім "Опоблоку" (за який після Майдану навряд чи люди голосуватимуть аж так сильно), у нас є його похідні. Є "Відродження". Є тРУНАНадіна (політична сила Надії Савченко, - ONLINE.UA), яка, думаю, все ж нічого не набере. Є один відомий "реформатор", з приводу якого є серйозні чутки про російське фінансування. Але то треба перевіряти, тому скажу просто, що не належу до його фанатиків, бо це дуже неоднозначний персонаж… У нас, в принципі, відсутній політичний персонаж великого калібру, який викликав би хоч якусь довіру. Подивись на основних претендентів на президентське крісло зараз: Порошенко, Тимошенко, Рабінович… Ну, це ж жах, реально! І у нас не з’явилися нові політичні партії, які могли би поборотися. Фактично, ми будемо вибирати між проєвропейськими корупціонерами з БПП, "Народного фронту" і "Самопомочі" і проросійськими корупціонерами, які називають цю війну "войнушкою", і взагалі, вони – "за мір і Таможенний союз". Тобто – дуже погано.
Читайте також: Росія завтра не нападе, але є небезпека - волонтер
Дуже погано те, що не виросли нові партії, нема конкуренції . А найгірше – що населення, яке стрімко зубожіло, яке, в принципі, не розуміє, що відбувається, і єдине, чого хоче – це вижити – воно готове голосувати за цей "вареник" сьогодні. Не проголосують за "Опоблок" - проголосують за "За життя!", "Відродження" й інші подібні партії. Хоча, з іншого боку, той самий БПП за персональним складом все важче стає відрізнити від Партії регіонів. Єдине – люди, які туди пішли, принаймні відкрито не виступають за братання з Росією. Але Порошенко – теж не вічний. І "Блок Петра Порошенка" буде носити його ім’я рівно до того дня, поки він – президент. А далі вони назвуться інакше.
Це такий "гурток по інтересах", здебільшого, фінансових. Але, як на мене, БПП і "Народний фронт" в цій війні, принаймні, роблять вигляд що розділяють наші цінності. Так, вони корупціонери. Але вони хоча б не пропонують зупинити АТО, виконати в повному обсязі Мінські домовленості і зупинити євроінтеграційний курс.
- Якщо вже говорити про вимоги, з боку самих виборців дуже часто лунає така: "Чому в нас досі АТО, а не війна, давайте оголосимо війну"…
- Кому? Хай скажуть, кому ми оголосимо війну. Не можна ж війну оголосити просто так.
- Я мала на увазі твердження, що для нас "воєнний стан" був би кращий, ніж АТО.
- Кращий в чому?
- Ну, не знаю… В тому, щоб воювати. Перемагати.
- Давай подивимось.
Воєнний стан зразу дуже сильно обмежує всіх людей в правах. І економічно, бо все дійсно починає тоді працювати на оборону. На територіях, де оголошено воєнний стан, вводиться військово-цивільна адміністрація, а всі приватні підприємства різко стають не зовсім приватними – і починають працювати на оборонку.
Грубо кажучи, економісти заміну абревіатури "АТО" на слово "війна" оцінюють в курс десь приблизно в 100 гривень за один долар вже на наступний день. Друге: сильно скорочується військова допомога Заходу, бо ми стаємо зразу ж воюючою країною. Гадаю, це ж стосуватиметься не тільки військової допомоги, а й траншів МВФ. Які, подобається нам це чи ні, не допускають поки що в нас дефолту.
Яку ціну ми платимо, я намалював. Хтось її оцінює інакше. Хтось вважає, що ми "маємо бути чесними з собою і казати, що це – війна..." Питання в тому, чи є в такому кроці для нас якась вигода?
- Так ми ж кажемо, що це війна!
- Так, ми кажемо, що це війна. Президент кругом заявляє, що це - війна. Просто ми не кажемо цього в політичних документах. Є "де-юре" і "де-факто". Де-факто ми маємо війну. Де-юре ми називаємо її АТО. Суті це сильно не міняє.
А якщо ми оголошуємо війну – питання в тому, кому ми її оголошуємо. Ми ж маємо з кимось воювати! Чи ми визнаємо тоді, що це громадянська війна, в якій немає нікого - тільки ми і якісь там ДНР/ЛНР, які собі десь в городі нарили танки? От вони посадили снаряди, а виросли танки…
- І продовжують рости.
- Так. Якщо ми скажемо що в нас громадянська війна – це стане для нас великим дипломатичним програшем. Тому що це, фактично, те, що Росія вже скільки років намагається транслювати на Захід. Слава Богу, що є міжнародні організації типу того ж Bellingcat, які документують факти, що це є війна, що це - збройний напад Росії на Україну. Бо навіть в тій доповіді, про яку я згадував вже, написано, що перші тижні, навіть перші дні, коли вони стріляли по нас через кордон – вони ще намагалися робити вигляд, що Росія тут ні до чого. Вони ще заїжджали на нашу територію на пару кілометрів і стріляли з території України. А потім поверталися назад. А вже потім вони зрозуміли, що робити це геть не обов’язково, і почали стріляти зі своєї території.
- Намагалися на пальному заощадити?
- І не підставлятися під наші снаряди, в тому числі. Бо на території своєї країни ми маємо повне право їх знищувати. А на території Росії… От уяви собі, що було б, якби пара "Точок-У" полетіли в Росію! У нас на кордоні стоять дві піхотні і одна танкова дивізії ЗС РФ. Це - така ж кількість людей, як ми в АТО тримаємо. Навіть більша. І техніки у них більше. Щойно ці три дивізії сюди зайдуть - сепаратистська армія миттєво стає вдвічі більшою. І зможе вже наступати на окремих ділянках фронту. Чому ця вся орава до нас не заходить?
- А й дійсно – чому?
- Дуже просто. Росія теж балансує по грані леза. З одного боку – відміна санкцій, на яку дуже сподіваються в Кремлі. Або, принаймні, непродовження цих санкцій, чи їх непогіршення. А, з іншого боку, – це відключення SWIFT та інші подібні радощі, які для Росії світять дуже серйозними економічними наслідками. От вона і змушена між цим балансувати. І щойно Україна дасть їй найменшу можливість завести війська без наслідків для себе – Росія зробить це наступного ж дня. Ось і все. І це - єдине, що не пускає оті три дивізії сюди у повному складі. Але щойно Порошенко вийде і скаже: все, я оголошую Росії війну, під бурхливі оплески Путіна Кісєльов і Соловйов хором кричатимуть, що введення військ в Україну – вимушений крок, бо Росії оголосили війну.
Так що, я думаю, до цього закликають люди, в яких нікого нема на фронті. Вони не розуміють, яку кількість трун ми отримаємо в результаті.
Тому ми змушені грати в цю довгу виснажливу гру. Яка виснажує і Росію, і нас, на жаль. Так, рівень життя у нас ставатиме дедалі гіршим. Тому що ми змушені перейти на ринкові ціни на газ, наприклад. І, на жаль, нам приходиться цю ціну платити. І податки. І військовий бюджет - хоч я й кажу, що він недостатній, але він росте постійно. І він буде рости. Навіть після війни ще якийсь час. Навіть коли ми демобілізуємо більшу частину армії і залишимо тільки офіцерський склад служити…
Якщо Порошенко оголосить війну замість АТО, Путін буде задоволений. Фото прес-служби Кремля
На жаль, ми вже вв’язалися в цю гру. Ми платимо таку ціну за роки корупції, за роки байдужого ставлення до армії, взагалі одне до одного. За взаємну нетерпимість. За те, що так і не навчилися знаходити спільну мову. Що б ми там не казали, але рівень дезінтеграції Донбасу і Криму був дуже великим. Якби це було не так – ситуацію було б куди важче розхитати, насправді. Це треба було, щоб люди в цих регіонах настільки не розуміли іншу частину України, а деякі з них – так сильно ненавиділи, що готові були за це помирати!.. І тільки під прикриттям якоїсь кількості справжніх "ополченців" до нас змогли зайти росіяни – з технікою, з усім іншим. Якби цього не було б – все би було нормально.
Я в чомусь розумію кримчан, які в свій час захотіли піти на "референдум". Тому що вони від України за весь час незалежності ні х*ра гарного не бачили. Натомість Росія їм постійно показувала приклад: ось, дивіться, у нас - кращі зарплати, кращі пенсії, у нас так все класно… Привозила їм своїх поп-зірок, робила великі концерти, постійні культурні інвестиції, постійне лобіювання російської мови… Що ми отримали в результаті? Ми отримали регіон, який вважав, що йому історично не пощастило, що він потрапив в Україну. І його за першої ж нагоди легко було качнути.
Цього можна було не допустити. Але що було в Криму перед війною? Там процвітала корупція. Так, це вони самі вибирали саме цих корупціонерів. А Росії було вигідно, щоб Крим і Донбас жили погано. Бо якби вони жили добре – скажи, в якому благополучному регіоні людина візьме автомат і побіжить в когось стріляти?
- Але, з іншого боку, на Західній Україні теж не всі аж так прямо класно живуть – і не бігають ні з автоматами під чужими прапорами, ні на "референдуми"…
- Ужгород дуже легко качнути. Його від України відколоти - раз плюнути. І що – Ужгород так гарно живе? Просто питання в тому, що, слава Богу, Угорщина і Румунія - це не Росія. Там, все-таки, Європа, НАТО. Вони не можуть просто так це зробити. Та й нащо їм це в принципі? У них же немає тоталітарного режиму з психічно хворою людиною на чолі, для якої оці незрозумілі завоювання були би важливіші за рівень життя власного народу, за рівень смертності…
- Чому ж незрозумілі? Це ж той закон збереження імперії, про який ти згадував. Умова виживання.
- Так. А от у Румунії такої умови виживання немає. Як і в Угорщини. Якби там жили такі ж середньовічні чуваки, як росіяни - вони б на нас напали вже давно. І дуже легко віджали би у нас Закарпаття, Ужгород і так далі. Бо, повір: якщо вже ми не змогли піти в Євросоюз всією країною – вони б не проти піти туди самі. Але Угорщина, на відміну від декого, не починає туди присилати свої танки, проводити "референдуми". І автомийники з Угорщини чомусь не поспішають до Ужгорода качати там "майдан"… Чого ти смієшся?
- Бо мені здається, що автомийники в Угорщині живуть краще, ніж депутати Ужгородської міської ради - ті, які не мають доступу до схем.
- Для початку я би ще глянув їх декларації... Так і хіба не те саме було в Росії? Вибач мене, Моторола в Росії на автомийці заробляв більше, ніж порядний депутат Донецької обласної ради (якщо такі були), якщо вже на те пішло. Може, не така кардинальна різниця, як з ЄС, але вона була. Просто, кажу ж, – там нам із сусідами більше повезло. Це іноді важливіше, ніж кількість озброєнь. Це, в принципі, важливіше. В Європі ж Люксембург ніхто не завойовує, хоча його нема що завоювати. Тому що там є якась культура, там є якась повага до чужих кордонів, там нема бажання віджати чужий шматок землі. І через це вони нормально живуть. А Росія – ні. Росія - це трошки інший цивілізаційний вибір.
Читайте також: У Путіна є ілюзія, яка його згубить, а Росії не уникнути війни - Айдер Муждабаєв
Це як в комп’ютерних стратегіях (досі люблю ввечері в "Героїв" погратись інколи) – там зазвичай є кілька рас. Ельфи, люди, орки. І є ще некроманти – це усілякі жмури, зомбі, вампіри, отака всяка фігня. І ці некроманти з тебе смокчуть енергію. Солдати в них зазвичай дуже слабкі, але їх багато – і за рахунок кількості вони можуть побити більш сильних і дорогих чуваків. Так от, вони мені росіян нагадують…
- Недарма їх наші бійці інколи зомбі чи орками називають…
- Не орками - зомбі. Орки - тупі і здорові. А ці - хирляві, зелені, і їх - багато. Якось так.
Повертаючись до твого питання: та без проблем у нас можуть по західному кордону віджати частину території. Просто вона їм нахрін не потрібна.
Далі буде...
