Гість шоу Double Ять на ONLINE.UA та його ведучого Олександра Лірчука - підполковник поліції, радник голови Міністерства внутрішніх справ Арсена Авакова, колишній очільник Департаменту протидії наркозлочинності Ілля Ківа. Герой новин, який викликає жваві суперечки та не лізе за словом до кишені, відверто розповідає про війну з Росією, владу та свої стосунки з головою МВС.
Дозвольте представити – Ілля Ківа. Перед записом передачі я дізнався, що Ілля вивчає на курсах українську та англійську.
- Я намагаюся, бо відчуваю потребу і недоліки в цьому. Я вважаю, що повинен виростити себе, як кулю, і в мене не має бути недоліків, а мовні недоліки дуже сильно відбиваються на сприйнятті оточуючих. Тому там, де я кульгаю, я починаю працювати.
- Ви набуваєте ці навички для продовження своє політичної та соціальної діяльності?
- Для формування особистості. Ви хочете бути кульгавим? Коли у вас щось не виходить, це не означає, що ви хочете брати участь в Олімпійських іграх: ви готуєте себе, щоб бути повноцінним, різнобічно розвиненим. Коли ми вивчаємо літературу, мистецтво, музику, це не означає, що ми хочемо бути великими піаністами - ми хочемо бути повноцінними для того, щоб могли навчити своїх дітей.
- Передати досвід?
- Так, щоб цей досвід був повний. Все, що я зараз дам своїй дитині - такою буде завтра моя країна, а країну я свою люблю.
- Була фраза, що ви хочете зробити себе, наче куля, чому саме вона?
- Тому що вона зроблена без жодної похибки, відсутність кутів дає їй можливість не тільки влучити в ціль, але і знищити, якщо треба.
- Ви себе сприймаєте як зброю?
- Чоловік - це і є зброя для захисту, нащо ми ще потрібні? Все, що може дати жінка – це любов, виховання дитини, все це їй дав Господь. Ми, чоловіки, прийшли на цей світ, і ми зроблені для того, щоб, по-перше, захищати, боронити, давати можливість жінці виховувати, викохувати дитину. Тому для мене чоловік - зброя а потім все, що є наступним.
- Ви з таким відчуттям воїна народилися?
- Я військова людина в душі, це виховується часом, обставинами, і це закладається в сім’ї. Відчуття своєї приналежності.
- А яка у вас була сім’я?
- Зараз це не популярні речі, але для мене це приклад на все життя, який заклав в мене ті речі, на яких будувалося все майбутнє моєї особистості… Все, що є в мені, було закладено моїм дідом. Він був героєм Радянського союзу, я розумію, що історія сьогодні дуже багатогранна, вона пишеться під людей, але є подвиг самопожертви. Скільки б нових персонажів не прийшло в наше життя, подвиг Ісуса Христа ми будемо завжди пам'ятати, це був вищий подвиг самопожертви. Для мене було цікаво, як це - в ім'я життя інших пожертвувати життям своїм.
- Тому ви пішли на війну?
- Тому обов’язково пішов на війну: якби її не було б тут, я б знайшов її десь ще. Бо для чоловіка, для його повноцінного формування потрібна ситуація, де він зможе зрозуміти, наскільки він чоловік. Для чого йому потрібні були яйця. Коли я виховувався, я знав, скільки дідові було років, яка була операція, за що йому дали зірку, я все перекладав на свій вік. А зміг би я? Адже частина цієї людини в мені, він мій рід. Вартий я? Чи зможу я? Або він виключення? І коли в повітрі запахло війною, тоді я підняв ніс і побіг, мені було дуже цікаво дивитися на себе, порівнювати і переживати моменти.
- Були розчарування?
- В собі не було, але я зрозумів, скільки я маю працювати, щоб хоч трохи бути схожим. Люди недосконалі, а розчарування - не потрібно собі таких думок давати.
- А страшно ж було?
- Страшно буває всім, немає такої люди, якій не страшно.
- Але одного страх паралізує, а іншого ні.
- Ти маєш навчитися, цьому треба вчитися - опановувати свій страх.
- Для цього потрібна війна?
- І війна також, треба кожного дня працювати над собою. Страх нам був даний матінкою природою, бо це самозбереження. Це єдине, з чим ми народжуємося, це потім в нас любов, хвилювання, але це почуття самозахисту дано Господом чи природою. Для одних це страх, а для інших це інстинкт самозбереження. Але головне, коли ми бачимо цих 18-20-річних хлопчиків, які йдуть на фронт і гинуть - це і є подвиг Ісуса, який повторюється на нашій землі. Адже вони фактично забирають всю гріховність своїми життями. Вони купують або продовжують наше майбутнє. Це жертва країни. Не існує в природі очищення без крові. Чому ми кожного повинні знати по іменах, шанувати, скільки б часу не минуло - тому що все, що потім буде відбуватися, куплено за їхні життя.
- Скільки тієї крові має бути?
- На це все воля Бога, скільки ми нагрішили, стільки ми будемо розплачуватися. Але ми маємо це зрозуміти. Коли це на всіх нас зійде, я не знаю. Коли ми зрозуміємо, що відбувається всередині нашої країни, коли у нас буде одна спільна позиція, не з тими бл***ми, які при владі - вони готові продати, купити і ще раз продати. Їм все одно, скільки в м'ясорубку цих хлопчиків йде, їм не цікаво. Але з ними окрема розмова, вони квиток в пекло вже купили. И вони в цьому вагоні ідуть в пекло історичне і реальне, ми не знаємо яка їх доля буде навіть через півроку. Це стосується нас всіх, але в першу чергу їх. Людський гнів не можна втримати, як би нам не говорили про диктатуру, про поліцейську країну - це історії тих, кому зручно нас тримати в узді. Коли ми зрозуміємо, і ми знову вийдемо, нас не втримати.
Читайте також: Сергій Павличенко: Мене з батьком звільнили, але на нас ще "висить" 1 000 000 гривень
- А ми знову вийдемо?
- Це те, що відбувається навіть не з нашої волі. Зараз можна вийти на Хрещатик і спалити, розрізати себе на шматки, але на це ніхто не зверне уваги, ми не набралися тієї енергії, яка поєднує. Це було в 2004-му, коли ніхто не розумів чому, але всі виходили на вулицю. Те ж було в 2013-му, адже, якщо відверто, великої критичної ситуації не було, яка б дозволила мільйон людей вивалити на вулицю, але ми вийшли. Це була Божа воля, те, що дійсно зберігає Україну. Коли це станеться знову, я не знаю, але те, що в українського народу є такі можливості, я впевнений точно.
- Ми приречені жити від Майдану до Майдану?
- Ми приречені жити в державі, де буде мир, повага, затишок і спокій. Коли я дивлюсь на нашу країну – у нас іншої можливості немає. За це все потрібно боротися, і ми боремося. Нас 25 років тихенько вбивала хвороба, яка була всередині нас, ми її не бачили, але вона нас руйнувала, і ця хвороба - це наш сусід. Історія про братерський народ була вколочена в голови, ще в 35 років я говорив: "Хто такі українці, ми слов'яни", це була зручна позиція, яка вбивалася і наступному поколінню, вже після мене. Але слава Богу, якщо ви запитаєте мого сина, хто такі росіяни, хто такі українці, хто він і що він буде робити з противником – тут вже є чітка позиція. Я знаю, що він виросте з гострими зубами, йому голову "братніми народами" не задурять. Зараз у нас завдання - виростити покоління, яке буде любити, цінувати, захищати свою батьківщину. Для чоловіка дуже важливо виховати усвідомлення Батьківщини, всі говорять, що це занадто гучні слова, але усвідомлення Батьківщини це усвідомлення твоєї території. Ми живемо за законами природи, але, може, трохи відшліфованими часом: це твоя територія і ти її повинен захищати, бо вчора вони перейшли кордон, завтра зайдуть на твоє подвір'я, а післязавтра ляжуть в ліжко. І якщо ти допустив перший крок, знайшов виправдання бездіяльності, то все інше буде наслідком твоєї першої позиції. Навчіть дітей любові до батьківщини, навчіть розумінню того, що вони українці на українській землі. І виросте нація на цій платформі тіл, кісток, материнських сліз, які влиті в землю. Ми потрібні нашій країні як націоналісти. Може, потім ми зможемо мати більш м'яку позицію.
- Тобто ви сьогодні націоналіст?
- До мозку своїх кісток. Я ненавиджу себе, тому що я не можу повноцінно говорити рідною мовою. Але мої діти розмовляють, думають українською. Я майже кожного дня її вивчаю, знаходжу для цього годину, бо все, що є російське, нас ослаблює а ворога зміцнює. Ми повинні зробити над собою зусилля в ім'я майбутнього наших дітей. Війну ми зобов'язані нести на своїх плечах, бо наші діти не повинні жити серед війни, зрадників, які впевнені у своїй безкарності - зараз їх більше, ніж ми можемо уявити.
- Ми можемо назвати прізвища?
- Якби в мене була можливість, якби я не був радником міністра внутрішніх справ, ми б мали час і бажання розповідати багато. Є речі, які я не можу чітко проговорити, бо я всередині системи. І я повинен зробити вибір – залишатися, чи вийти з системи і мати можливість розповідати дуже цікаві історії. Але я більше зараз можу зробити всередині системи. Який би я не був незручний - а я незручний, тут потрібно віддати належне міністру, бо він мене терпить, і я йому вдячний, тому що будь-який інший би не терпів. Він щодня думає: «б***ь, ну що він сьогодні сказав», я йому вдячний.
- Бути не таким, як всі, завжди складно, дехто вас вважає некерованим, вважає, що ви ходите по ефірах, щоб привернути увагу висловленнями. Відчуваєте себе ізгоєм?
- Так. Я не хочу ставати в стійло. Я маю можливість говорити те, що я думаю, і це, звичайно, не всім подобається. Декого це дратує, тому що вони не можуть бути такими: за кожне сказане слово до тебе прийде відповідальність, за кожну дію. Але коли зміниться влада, в мої двері постукають і мене заберуть.
- Влада зміниться в якій бік? В будь який?
- Не в будь-який, але те, що ми сьогодні можемо отримати, один з можливих наших сценаріїв - це розвал, який зручний всім. Всередині влади багато хто набрався під зав'язку, адже скринька пандори була відкрита.
- Коли?
- Коли ми погнали регіоналів: до цього існував паритет недоторканих попередників, бо всі знають, що тебе змінять. Але скриньку пандори розкрили, і ми почали садити. Може, не з таким завзяттям: я завжди говорив, якщо замахнувся - бий…
- Багато людей мріє, щоб на Майдані стояли шибениці і там були деякі персонажі, люди вимагають крові.
- Люди відчули смак крові, і на війні також, вони зрозуміли свої можливості. Події 2004 року не були такими яскравими, це було щось нове для країни, але не було крові і не було того протистояння державної системи і цивільних людей. А тут, в 2013 році люди відчули свою силу, вони зрозуміли, що нема тої сили, яка може встати проти них. Чим страшні люди, які повертаються з війни? Ти розумієш, що можеш забрати життя.
Читайте також: Масових суїцидів у ветеранів АТО не буде, будуть революційні дії - герой Іловайська полковник Стеблюк
- Як це – забирати життя?
- Ти приходиш з війни тому, що ти віриш в Бога, на війні всі вірять, тому що ти шукаєш захист не тільки у каски і бронежилета, потрібне зовнішнє джерело сили, яке дає можливість побороти страх. Люди на війні вважають, що це не вбивство, а знищення, це не люди, а вороги. Вбивство - це побутова історія, це моральні або психічні відхилення, а знищення противника - це завдання, яке ти повинен виконувати, бо у тебе є борг, ми виконуємо обов'язок перед державою. Ці, люди, які повертаються, їх близько 140 тисяч, вони виконали свій обов'язок, а повертаються за своїми правами. Повертаються ті, які вміють забирати життя: це там вони знищували супротивника, але коли вони приходять сюди, це частина тебе, ти це вмієш робити, а тут все по іншому. Це люди, які вміють забирати життя, які виконали свій обов'язок і повернулися за своїми правами.... У складній ситуації наше керівництво країни, тому що, в першу чергу, є зовнішній супротивник, який роз'їв і обнулив внутрішню ситуацію в країні, і плюс ця жадібність уряду, у нього процес булімії, воно жере і вмирає від цього.
- Ви зараз розмовляєте також з цими людьми, які при владі, з паном Аваковим. Ви йому те ж саме на зустрічах говорите?
- Ми розмовляємо.
- Як він реагує?
- Він як ніхто інший розуміє, в якому стані зараз ситуація. Те, що ми можемо втратити державність - це не є гучні гасла, це є чітка картина, яку ми можемо отримати вже після осені. Тому що керівництво країни хворе на булімію, і вони не можуть зупинитися, розуміючи до того, що це призводить до смерті. Сьогоднішня ситуація в країні критична, ми начебто без виборів не можемо існувати, тому що Рада наша не просто латентна, вона марна, вона не виконує основну функцію - законотворчість. Здавалося б, нам потрібно її міняти, але при виборах ми не знаємо, яка влада може прийти. Сьогодні Кремль вливає величезні гроші не в війну в Донбасі - якби було так, ситуація була б інша. Вони вливають гроші в нашу політику.
- Як це вливання можна побачити?
- Як крок за кроком змінюється вектор позиції, як починають деякі політичні діячі висловлювати думки. В Україні є ряд політичних сил, які на сьогоднішній день роблять все, щоб не просто були перевибори, дочасні вибори, а для того, щоб прийшла певна категорія, певна частина людей в уряд, в законодавчу владу, з чіткою проросійською позицією.
- Вони вже тут?
- Так, вони вже тут. Коли я говорив про подвиг Ісуса Христа - є ще один момент, записаний в історію людства, це продаж, зрада, 30 срібників. Євангеліє показало дві історії: історію самопожертви, і зради, і це буде супроводжувати людину все життя. Який вибір зробить людина – її справа, це біле і чорне. Розуміння того, що таке зрада, як і любов до Батьківщини потрібно виховувати в людині. Це не можна прощати, а потрібно знищувати. Ми повинні виховати це в наших дітях. Люди, які продалися, їх дуже багато.
- Вас колись в хабарництві теж звинувачували, в 2014-му? Ви проходили випробування грошима?
- Якщо чесно, цей період, з 27 років до 35, коли, дійсно, моя позиція була абсолютно не те що неправильною… цінності життя змінилися. От чому я кажу: йди на війну? Цінності життя змінюються. Коли ти робиш ставку на гроші, це сама легка фракція, на яку можна поставити. Сьогодні гроші є, завтра немає. Гроші настільки обтяжують, ти стаєш безвольним, вони тобою керують, а не ти ними. Ну ось вони, заробили ці гроші і їх треба зберегти, і заради цього вони покладуть своїх дітей, дружин, свою честь. Подивіться на попереднього президента, він був захмарно багатий і всього лише через боязнь втратити це все він став ізгоєм. Найстрашніше для чоловіка - це втратити прізвище, ім'я. Ось ти підеш, і тебе засиплять землею, твоє життя це мить, але твоє прізвище буде асоціюватися з втечею, зрадою, «він Іуда».
- Ви бережете своє прізвище?
- Так, я дуже бережу своє прізвище. Я готовий на все заради того, щоб зберегти чистоту, тому що сьогодні під цим прізвищем ходить чоловік.
- Скільки йому?
- 5 років, і він має вирости в чоловіка. А прізвище для чоловіка це основне, це історія роду, стрижень. Не треба дитину доглядати все життя, ви повинні бути з ним до того моменту, коли ви побачите, коли він перший раз впаде, та підняти його, і з цього моменту відпускайте.
- От від мене щось залежить, і мені ставлять пакунок грошей. І я знаю, що мені потрібно поширити якусь недійсну інформацію. Я розумію, що ця купа грошей змінить моє життя, дружина може машину купити, і так далі. От ця спокуса? Ви проходили через це?
- Так, я пережив це. Коли я був молодший, я брав, звісно. Для того щоб виховати стійкість не брати, потрібно зрозуміти, заради чого ти це не береш. Тут потрібно просто зрозуміти, не для чого ти береш, а для чого ти це не береш. Чому ти повинен собі відмовити; але для цього потрібно прожити. Просто сказати собі «не можна» - це не зупинка, повинні бути докази, прожите життя, це складний процес.
- Але вони беруть, це питання моралі?
- І вихованості. Але чим їх більше, тим нам легше: коли він бере, він слабкий, тому що його можна купити, просто вийняти з кишені папір і все. Ми просто дали цьому папірчику статус, ми самі його одягнули в таку чарівність, це робота з нашою свідомістю, ми самі придумали собі це, щоб купувати слабких. Щоб цих слабких тримати в стійлі, маніпулювати їхньою свідомістю. Щоб ми і ви були зручні для досягнення якоїсь мети. Влада - це маніпуляція свідомістю мас і контроль, папір - це контроль, і найстрашніше, коли ти цього не розумієш. І ті, хто це роблять, продаються за шматок паперу. З особистості ти перетворюєшся на річ, це питання роботи над собою, і тут без Бога неможливо.
- Ви завжди згадуєте Бога, ви не лише вчите мову, але й читаєте Біблію? Хто вас до цього привів?
- Я так і думав, що ви запитаєте. У кожної людини є провідник, людина, яка поруч постійно і коригує його дії, не дає робити помилок. Їх можна робити, але не потрібно, ті помилки, які залишають на тобі бруд.
- Хто ця людина?
- Корчинський. Я християнином народився, як би це не було парадоксально, але в моїй родині уживалися завзяті секретарі міськкомів, а моя бабуся була дуже віруючою людиною, я пам'ятаю це виховання. Як би я цьому не опирався, але саме вона поклала це в мене. Перший раз я прийшов до церкви в 15 років, я прийшов сам, без неї вже, я відчув, що Господь мене покликав. У моєму житті було багато чудес, люди жадають чуда, процесу візуалізації. І я вже перестав сумніватися.
- Приклад останнього чуда?
- Народження мого сина.
- А не війна? Що не загинули?
- Це наслідок віри, а народження сина – це було останньою краплею для того, щоб я до останніх днів жив у Христі. А чому Дмитро Санич (Корчинський – ONLINE.UA)? До нього в суспільстві теж неоднозначне ставлення, він завжди привертав мою увагу як особистість.
Читайте також: Є лише один шлях боротьби з російською попсою в Україні - Дмитро Корчинський
- Вас життя звело?
- Так, є моменти, які я знаю, що вони будуть в житті, і я не прискорюю процеси, я до цього готуюся. Я все життя готувався до війни, я тримав себе у формі, і може тому мені було трохи легше. Я завжди бачив цю людину, я знав, що ми зустрінемося, і ми на війні зустрілися і заговорили про Бога, провели ранкову молитву разом. Це не просто дружба, це присутність в християнській родині. Він інший, він неформат для того всього, проти чого він протестує. Ось сьогодні я система, ось революціонер дружить з «мусором», що нас може зв'язувати? Він багато віддає мені моралі життя, мені Господь дав друга і керівника, і віру, бо її потрібно заслужити. Я заслужив цих людей, у мене є керівник несамодур, з яким у нас є довіра, і у мене є друг, якого я люблю, і Бог, якому я вірю. Господь дав мені продовження роду, тому я щасливий.
- Ваша поява на російському телебаченні стала сенсаційною. Як вони на вас вийшли, і як ви погодились?
- Вода і камінь точить, комусь подобається це, а комусь ні. Я став не відомим, але пізнаваним, у мене завжди жорстка позиція, це все через соцмережі було, фейсбук. Ми там домовилися про те, що вони не принижують, багато чого не дали сказати, що хотів. У нас було два ефіри, в перший ми проговорили 40 хвилин, але фізично вони не могли це дати в ефір, мовляв, якщо дадуть, то їх в кращому випадку посадять. Я все одно виклав цей ефір на фейсбук, щоб вони не перекрутили, це моє право. А другий був ефір, вони передзвонили і сказали, що у них є деякі люди в студії. І вся Росія дивиться на те лайно, яке сидить в студії, ці олєйники, шуфричі, королєвскіе. Ми можемо бути ворогами, але нас Батьківщину вчили любити за однією партою, і зрадника навчили ненавидіти однаково, ми зараз по різні боки, але ставлення до цих людей не зміниться. І коли це лайно там стоїть і бекає, страшне те, що противник думає, що така у нас вся нація. Це тільки мене змусило. Ми зовсім інші, ми готові боротися за свою землю, віддавати своє життя.
- А чому саме вас обрали? Там часто говорили: «это сам советник Авакова!»
- Для них же і міністр внутрішніх справ зло й противник, бо різне до нього ставлення. У мене своя історія відносин з ним, звичайно, я не можу бути об'єктивним. Це мій керівник, я його поважаю, у нас не було тих речей, які могли надломити моє ставлення до нього. Але прийшов я до нього тоді, коли мені потрібна була зброя їхати на схід. Я прийшов і сказав: дай мені в руки зброю.
- Довірив?
- Довірив зброю. Це величезна відповідальність. Ось, наприклад, я беру і розгортаю її проти нього. Він розумів, що, формуючи добровольчі батальйони, він став ізгоєм для шостої частини суші на все життя. Він взяв на себе відповідальність і видав автомати, з якими ми зупинили противника. Це для мене був крок: багато б я зробив, якби я не мав на руках автоматів? Створення добровольчих батальйонів - це його заслуга, тому що на базі міністерства внутрішніх справ добровольці змогли виконати обов'язок, саме вони тоді змінили план і хід війни. На ньому відповідальність за всіх добровольців, тому я йому вдячний.
- Корчинський, Аваков і ви. Чи може Корчинський через вас впливати на Авакова?
- Ні в якому разі. Це дві самодостатні особистості.
- Але меседжі якісь передавати?
- Я б поставив питання по іншому – а де ви будете, якщо буде конфлікт між Корчинським і Аваковим? Вони протилежні фігури, як південь і північ.
- Але щось їх об’єднує? Україна?
- Україна, це одне. І друге - усвідомлення честі і гідності, це немаловажно. Я б вам назвав стільки бл***й, яким я і руку простягнути не хочу. Але їм я простягнув, і за цих людей я горло перегризу. Не потрібно здаватися всім гарним, головне, що ти робиш, заради чого, що багатьом може бути не видно. Корчинського лають не менш ніж Авакова, але я знаю цих людей зсередини, тому я їм відданий.
- В них вистачить свідомості не вступати в конфлікт?
- Авжеж, я все для цього зроблю.
- Ви посередник?
- Вони дуже великі як люди і мені ще багато вчитися, ходити в школу для того, щоб бути посередником між цими людьми. Вони розуміють, що я правильно рухаюся, і якщо я не впаду, я можу в щось вирости. Вони дають мені можливість і десь мене підтримують.
- Мета вашого росту - це депутатство чи щось інше?
- В ж**у це депутатство.
- А ким ви себе бачите? У вас така активна медійна діяльність.
- До чого тут медіа? Ми бачимо не тільки те, що є по телевізору, це щоденна кропітка робота, з якою поки вдається впоратись, як буде далі - ніхто не знає, але поки я живу в режимі 24/7/365. Для чого я це роблю? Всі мої дії спрямовані на зміну майбутнього для дітей, для мене чужих дітей не існує, і коли я говорю про мою дитину, я маю на увазі всіх, я не можу обирати. Ми в цей світ прийшли для того, щоб дати їм життя, цей акт ми повинні виконати, або ми проживемо безглузде життя, бо наш прихід був нікому не потрібний. Всі дії мої - для поліпшення життя моїх дітей. Я бачу, скільки цих бл**й при владі, і я знаю, що з моєю незручною позицією їм буде трошки складніше робити гидоту - грабувати, принижувати, брехати і так далі. Я казав на тому самому російському ТБ: у нас можна забрати все - хліб, воду, будинки, але честь не треба забирати. Спробуєте - помрете. За це я готовий боротися, за це я готовий знищувати. В законодавчій, виконавчій владі - там роботи по знищенню ворога не менш ніж на фронті. І коли їх частка зменшіться, буде затухати і війна. А виступ на російському телебаченні - це булу позиція українця, який готов боронити Батьківщину ціною свого життя.
Програма проведена у сучасному медіа-просторі NewsHub
