Продовження розповіді про те, як починалася війна в Луганській області - в інтерв’ю прес-секретаря Міжнародного центру підготовки PATRIOT Микити Бондарєва, уродженця міста Лисичанськ, який тривалий час працював у Лисичанській міськраді, а на момент початку заворушень на сході України тісно контактував з людьми, що керували регіоном. У другій частині - про травневі події у Лисичанську, коли стало розуміло, що діло йде до справжньої війни.
Читайте першу частину: Ніякого захоплення СБУ в Луганську не було, сепаратистам влаштували "день відкритих дверей" - свідок подій
- Коли все змінилося?
- В травні. Коли за кілька днів перед виборами президента (а в Лисичанську ще й вибори міського голови мали відбуватися) в місто приїхали «казаки» з чеченцями.
- Багато?
- Спочатку один КАМаЗ. Потім – ще пару. Це тільки ті, що в Лисичанськ приїхали. Заявились вони з усім, чим можна – зі снарягою, РПГ. Заїхали на одне з підприємств і сказали: ми тут будемо жити.
І коли потім почали розповідати, що їм на тому підприємстві облаштували базу… Знаєте, я би хотів, щоб люди, які це казали, опинилися на місці охоронця, у якого не було нічого, окрім камуфляжної форми. І до якого під’їхала купа озброєних людей зі словами «ми тут будєм жить».
Втім, я так розумію, там претензії не стільки до охоронця, скільки до власників підприємства, які не протидіяли цьому захопленню. Але там був нюанс: на території стояла така штука, називається «станція захисних атмосфер». Це така здоровенна башта, в якій під тиском знаходиться суміш гідрогену та азоту. Це для виробничого циклу потрібно. Так от: якби по цій штуці хтось вальнув з РПГ – района би точно не стало… І, якщо вже зовсім відверто: а що ті власники могли протиставити купі озброєних підготовлених людей?
Читайте також: Гроші на відмову України від вугілля із зони АТО давно зібрані - експерт
Але повернемось до травневих подій. Як я вже сказав, це як раз перед виборами відбулось. І, якщо в навколишніх містах, в тій же Попасній чи Первомайську, якісь місцеві бовдури вже почали вриватися в міські виборчі комісії і виносити техніку, а в Стаханові вже на повну лютували «казачки», то окружна комісія в Лисичанську продовжувала працювати, готуватися до виборів. Це навіть після сумнозвісного псевдореферендуму 11 травня 2014 року. І робила це доти, доки туди не увірвалися люди з автоматами і все не повиносили.
Ну і все. Після того з’явилися ще якісь «казаки», Мозговий і так далі, і тому подібне. Дійшло до того, що їх стало так багато, що вони самі вже не розуміли, хто є хто.
- В сенсі?
- Для ілюстрації. Йде весілля. Хлопці напідпитку вирішили сходити «до вітру» - в найближчі кущі. І наступили на якогось «снайпера». Той їм каже: йдіть звідси! А вони йому: чого? Ми ж за вас!.. Отак вони довгенько з ним там сперечалися. В результаті на розбірки приїхали дві різні бригади «ополченців» - і почали з’ясовувати, хто з них більших захисник «вільного Донбасу»…
І такого ідіотизму була купа. На випускних діти гуляють – а повз них туди-сюди їздить машина з озброєною охороною Мозгового. Які ще перепитують: «Як ви можете святкувати? Не бачили, що в Слов’янську відбувається?».. То якби ви туди не прийшли, все б нормально було б, ні?
Отак от воно все поступово і перетворилося на те, що маємо зараз.
Я досі переконаний: все це можна було б закінчити на самому початку. Та й те, що цього можна було не допустити взагалі, як на мене, очевидно.
- Так пробували ж не допустити. Але ж щось пішло не так…
- Я маю на увазі, не допустити ще на самому початку. Навіть коли Янукович звалив з країни, була купа варіантів, як викрутитися. Можливо, заяви певних товаришів у ЗМІ свою роль зіграли. Бо, наприклад, та ж Тимошенко себе в очах жителів сходу України поховала ще 2004 року, коли сказала, що Донбас треба огородити колючим дротом (слова, які приписують Тимошенко, і які вона спростовувала - ONLINE.UA). Після цього для будь-якої нормальної людини політик Тимошенко померла. У людей був шок: а тебе саму не треба «колючкою» огородити?!
Так само було і з заявами типу «от ми приїдемо, наведемо порядок, змусимо всіх Україну любити» чи щось таке. Коли народ роздратований, треба дуже уважно і обережно підходити до того, що ти говориш – особливо, якщо ти медійна людина. Тоді мало хто про це думав. І в тому була велика проблема.
Та навіть коли все почалося – його ще можна було зупинити. Я не дуже великий професіонал у спецопераціях, але схильний вірити моїм старшим товаришам, які ще за Радянського Союзу служили в КДБ і які запевняли: навіть коли в місті з’явилися всі ці стрьомні хлопці на КаМаЗах, один спецзагін з десятка людей міг би зупинити весь цей хай і вирішити проблему на ура.
- А чи були хоч якісь спроби вибити тих, хто захопив ту ж луганську будівлю СБУ?
- Свого часу дуже багато говорили про те, що єдиний обласний центр, в якому треба було щось робити і щось таки було зроблено – це був Харків. Це був «Ягуар», яким тоді командував нинішній голова НГУ Юрій Алеров. Діючий міністр оборони Степан Полторак тоді, якщо не помиляюсь, самою операцією керував. Не знаю. Напевно, там у мужиків були яйця, щоб це зробити.
В той час неодноразово лунало через ЗМІ, що мали початися одразу три штурми. Але почався тільки один. Чому? Це не до мене питання. Можливо, у людей були якісь вагомі причини цього не робити – ми ж не знаємо всієї ситуації. Хоча… Враховуючи, який проходняк був в тій будівлі СБУ, можна було би тітоньок-кухарок заслати, які би підсипали би в кашу якоїсь гидоти – і вся та гоп-компанія злягла би з животом. Це так, з області гумору… Але варіанти можна було знайти.
- Зараз судять Єфремова. На вашу особисту думку, все те, в чому його звинувачують – справедливо? Чи замало йому закидають?
- На мою думку, вплив пана Єфремова на те, що відбулося в Луганській області, переоцінити важко. Він на Луганщині був дуже впливовою людиною з величезною кількістю важелів.
В тій же Донецькій області, як виглядало збоку, все-таки більше впливу мав бізнес. А от в Луганській всім керували колишні комсомольці, які не встигли стати партійними керівниками, але вчасно зорієнтувалися, коли Союз розпався – і заповнили вакуум у керівництві, який тоді виник. Біда лише в тому, що вони не мали жодного уявлення про те, як керувати – бо комсомольців до процесу реального керівництва ніхто не допускав. Тому і керували вони так, як вміють комсомольці – тобто, ніяк.
Читайте також: Єфремов здав Луганськ під гарантії від Путіна - екс-нардеп Ландик
Комсомол – він такий собі карго-куль по відношенню до КПРС. Всі питання життєдіяльності вирішувала партія – комсомольців до процесу керівництва не пускали. Тільки до конференцій, зібрань та з’їздів. Тобто навиків державного управління в комсомольців був нуль. А потім Союз розпався разом з партією – і уявлення яких про те, як керувати областю вичерпувалося зовнішніми атрибутами: наявністю президії і звертанням один до одного на ти, але по-батькові. Тому і керування це нагадувало якийсь фарс.
І Єфремов в усіх цих процесах був від самого початку. Він дуже багато на що мав вплив. На початку нашої розмови я розповідав про тітоньку-активістку, яка за гроші розкачувала оті перші мітинги. Мені тоді назвали прізвище одного з депутатів облради, який начебто і фінансував те все. Але я того депутата знаю досить непогано – і розумію, що гроші в нього є, але він надто жадібний, щоб платити зі своєї кишені. А майже вся облрада, принаймні частина, дотична до «Партії регіонів», тоді танцювала під дудку Єфремова – дуже була під нього підлаштована. Це перше.
А друге – ні для кого ж не секрет, що на той час в ПР вже виник досить глибокий внутрішній конфлікт – між «луганськими» (переважно, колишніми комсомольцями), і «донецькими» (переважно бізнесовим крилом). Ну, і «газове лоббі» ще окремо стояло. А коли втік Янукович – там взагалі почався роздрай повний. Цілі осередки почали з партії виходити (Лисичанський, до речі, зробив це одним з перших). І я так думаю, що на цьому фоні у пана Єфремова виник страх, що він може втратити вплив на область. І це, може, його теж трохи підштовхнуло до певних дій.
Я не знаю, як там було насправді, але у мене враження таке. У будь-якому разі, враховуючи вагомість його фігури в області, щоб все це могло відбутися поза ним – я в це не повірю ніколи!
- Коли вам абсолютно точно стало зрозуміло: цирк скінчився і почалися зовсім не кумедні речі? Коли стало очевидно, що почалася війна?
- Напевно, навіть не тоді, коли приїхали оці всі «козачки». Пізніше. Коли по околицях міста почали працювати міномети, артилерія. От тоді стало ясно, що ніяких більш тонких варіантів вирішення проблеми не буде. Стало зрозуміло: це – все.
- Невже після КАМАЗів з чеченцями ще була надія, що можна вирішити мирно?
- Коли на вулицях міста з’явилася ця купа «казачні» - зрозуміло, було стрьомно, що по вулицях шастає п’яне бидло зі зброєю, і незрозуміло, що відбувається у нього в голові. Але п’яне бидло – це п’яне бидло. Ти дивишся на них і не стільки боїшся, скільки не можеш зрозуміти: люди, ви хто взагалі? Що ви тут робите?..
Щоб був зрозумілий весь маразм ситуації – розкажу історію. В мій день народження в 2014-му у мого товариша захопили його власність – приміщення, де колись був ресторанний комплекс, а потім – склади. Ця будівля знаходилась поруч з міським відділом СБУ. І він почав шукати, хто це зробив. Шукали всі, хто міг. Якимось боком батько мого товариша вийшов на місцевого коменданта. Той каже: а це не мої! Десятими дорогами вони виходять на Мозгового. Той теж руками розвів: це не мої. Після довгих пошуків вийшли на Болотова. Болотов теж каже: це не мої – я взагалі не знаю, хто це. Ану дайте мені з ними поговорити – от я їм зараз..! А ті послухали, що він їм там в трубку розповідав – і кажуть: слухай, ти, поц! Сидиш у себе в Луганську – от і сиди!..
Зрештою через 25 руки вийшли на те, що це були люди Козіцина. Ну і якось з горем навпіл про щось там домовились.
Я це все розповів, щоб було зрозуміло, яка ситуація тоді склалася в Лисичанську. Вони абсолютно між собою не координувалися. Це реально був сюр. І відчуття сюрреалістичності того, що відбувається, зберігалося до останнього – поки не почалася справжня війна.
Але й потім якісь елементи сюру зберігалися. Коли почалися оголошення типу «Завтра будет зачистка города – без документов из дому не выходить!». Ти думаєш: ну нарешті, слава богу. Але ні, не почалася зачистка – от, блін… Проходить пара днів – знову «будет зачистка». І так – до тих пір, коли ти просто перестаєш реагувати на такі оголошення. Зачистка буде? Ну, ок… Єдине, з того часу у мешканців міста виробилася стійка звичка завжди носити з собою документи.
І так з часом народ почав дивитися на все абсолютно... Пам’ятаю, як ми з товаришем йшли по місту, а перед нами через парк ідуть якісь мамочки з колясками. І тут починає вити сирена. Одна з цих мамок піднімає очі – і каже: ой, дітьо разбудят…
- Те, що трапилось, це наслідок недалекоглядності тодішніх керівників держави? Чи щось інше? Чому так трапилось?
- Думаю, це просто втрата контролю. Дуже багато людей раптом втратили контроль над ситуацією. А далі – ефект доміно, коли одна помилка потягла за собою іншу, потім ще іншу, ще і ще… Так воно все і посипалось.
В Луганську тоді, на самому початку, намагалися вирішити проблему. До тих, хто захопив будівлю СБУ, як я вже казав, приходили, приносили варіанти задоволення їхніх вимог. Оперативно передавали їхні вимоги в Київ. І Київ, наскільки я знаю, був готовий іти на певні поступки. Київ готовий був багато на що – крім, хіба що, якогось аж дуже жорсткого вирішення цього питання. Коротше кажучи, можна було домовлятися. Принаймні, Київ був готовий до діалогу, до пошуку компромісів.
Найдивніше в цьому те, що люди, які на той момент намагалися цей діалог побудувати, люди, які перед тим робили все можливе, щоб населення заспокоїти, розповідали, що паніка лише шкодить, люди, які проводили ті ж збори мерів, де пояснювали очільникам міст, що це все не потрібно, люди, які від тодішніх сепаратистів отримували ярлики «укропів» і «фашистів» - зараз їх прирівнюють до тих, хто здав Донбас, до сепаратистів. І оце для мене – зовсім незрозуміла історія.
Це дуже складна насправді тема. І я так думаю, що зараз ніхто з нас не може давати об’єктивну оцінку тим подіям. По-перше, вони ще не закінчились, а по-друге – ще є надто багато емоцій, є власні якісь дуже сильні упередження. Людині взагалі важко, майже нереально бути об’єктивною, знаходячись в епіцентрі подій. А ми всі в цих подіях знаходимося.
- Що ви знали про Плотніцького до початку війни?
- Плотніцький - це людина, яку знали в Луганську свого часу як «Ігоря 500-700». Він тоді в облспоживспілці працював – і вирішував всі проблеми за 500-700 гривень. У мого товариша мама тоді, перед війною, працювала в обласній податковій. Так от вона, коли дізналася, що Плотніцький став «головою» «молодої незалежної держави», чи швидше молодого і незалежного від здорового глузду маразму – вона дуже довго сміялася. Все казала: о, оце Ігорьоша молодець… От вам і «Ігор 500-700».
І вони ж там всі такі. Пригадайте, коли тільки ця вся історія починалася – всі ці «обличчя молодої незалежної республіки» сидять в якомусь кабінеті. І ти дивишся на них – і тобі зрозуміло, в принципі, все. Дивишся – і розумієш: ну все, тепер заживееемо – точно по-новому, інакше ніяк. На тих обличчях – і інтелект, і 7 вищих освіт, і успішний побудований власноруч бізнес, і безмежна тяга до творення… Особисто мене більше всього на тій фотці тішило обличчя Болотова. Складалося враження, що він взагалі не розуміє, ні де він, ні що йому робити, ні що буде далі. «А поутру они проснулись», як кажуть.
Ну, це реально був цирк. Страшний, але цирк.
В центрі - Болотов. Фото з відкритих джерел
- По-вашому, все це сталося відносно спонтанно – чи такий варіант розвитку подій готувався роками? Російські прапори, яких раптом нізвідки взялося так багато, безумовно, свідчать про певну підготовку – але наскільки вона була тривалою за вашими відчуттями?
- У 2013 році, ще перед Майданом, до нас у міськраду прийшли активісти – захоплювати. Прийшли, почали кричати щось на кшталт «не дадим! победим!»… От щось їм там не подобалося – і вони прийшли і сказали, що будуть займати міськраду, бо це – власність громади. І що ніяка міліція не може громаді завадити розпоряджатися своєю власністю.
- А це була громада чи представники якихось конкретних політичних сил?
- Знаю точно, що там були комуністи, були люди з БЮТ і були «незалежні» громадські активісти. Вони зараз, до речі, таки пролізли у міськраду під певними прапорами – була у них така мрія.
Але найсмішніше, що один з цих активістів, який там голосніше за всих кричав «ви всі – наволоч, «Партія регіонів» узурпувала владу», в приватних розмовах казав, що готовий припинити всю свою активність, якщо йому дадуть хоч невеличку посаду в мерії. А коли йому сказали, що ніякої посади йому ніхто не дасть, заявляв, що вхожий до Адміністрації Президента (тоді ще Януковича), номери показував. Він і з тодішнім очільником Луганської області нормально так спілкувався, дзвонив йому і так далі… Тобто, от така людина. Ну дуже йому у владу хотілося.
І ось вони захопили міськраду. Сіли в малій залі засідань, кажуть: ми будемо тут сидіти до задоволення наших вимог. Їм привезли якоїсь ковбаси, сала - вони різали і їли її за столом, за яким проходили засідання виконкому. Мовляв, от ми так своє відношення і зневагу владі демонструємо. Навіть онлайн-трансляцію запустили, як вони там сидять. Правда, досить швидко і припинили її – бо, я так розумію, потомилися і спати захотіли…
Сиділи вони, сиділи – а їх ніхто не жене. Міліціонери прийшли, подивилися, сказали «мы не можем понять, что делать в этой ситуации, поэтому пусть сидят» - і пішли собі. А вони далі сидять. Переночували. Вранці люди поприходили на роботу, зайшли і до них – як ви тут, типу? Все добре? Ну і слава богу – сидіть, мовляв, і далі. Ті обурились: а коли до нас хтось вийде? А чого до вас хтось має виходити? Хочете сидіти – сидіть собі…
Вони ще трохи там посиділи, побрикалися, про щось домовились – і звалили. Бо зрозуміли, що діла не буде.
- Чого ж вони вимагали?
- Та все як завжди. Щоб міська рада врятувала всю Україну. Там одне з підприємств закривалося – то вони прийшли вимагати від міськради «вжити дієвих кроків». Їх питають: яких саме? А вони кажуть: напишіть листа президенту! А виявляється, такий лист вже писали. «Не давайте закривати!». А як ми можемо не дати, якщо ми на ці питання жодним чином не впливаємо? Якщо ми навіть на місцеві бюджети толком вплинути не можемо?
Так от. Пізніше, коли я спілкувався зі знайомими з міліції і СБУ, вони розповідали, що за оперативними даними це «захоплення» було відпрацюванням технології, яка, швидше за все, буде використовуватися на виборах президента, які мали відбутися 2015 року. Я тоді якось цим словам не надав значення – якось надто неймовірними оці всі історії з технологіями мені тоді здавалися. Але коли почалися захоплення адмінбудівель усюди, в тому числі, і в Криму – по точно такій же схемі – ну це вже не могло не наштовхнути на певні думки.
Тому я й думаю, що якийсь план у ВВХ (президента Росії Володимира Путіна - ONLINE.UA) був. У нього завжди є якісь плани. Тим більше, шо росіяни зараз самі визнають, що анексію Криму активно готували приблизно років десять.
А взагалі, «Руський блок» і їм подібні організації – вони ж нормально собі функціонували впродовж всієї незалежності і аж до початку війни. Російські культурні центри, Єврорегіон «Донбас» - оця вся історія з поліпшенням зв’язків між Луганською і Ростовською областю і т.д., і т.п. – що це, як не підготовка? В Україні, а особливо на сході країни агентів впливу завжди було достобіса.
Ну і гроші. Тут, як і завжди, вирішальну роль зіграли гроші.
