Новим гостем інтернет-шоу "Double Ять" з ведучим Олександром Лірчуком на ONLINE.UA став відомий український актор, музикант, письменник і телеведучий, борець зі "жлобізмом" в усіх його проявах Антін Мухарський.
Про боротьбу зі "жлобізмом", сучасну українську культуру, причини війни, долю Донбасу, те, чому росіяни поклоняються мерцям, як політтехнологи з РФ возили свою "правду" до Києва ще багато років тому, і чому Москва не може пробачити Україні розвалу Радянського Союзу, Антін Мухарський розповів в ефірі ONLINE.UA.
- Перемога над власним жлобом – можна вважати її перемогою, чи це вбивство?
- Ні, це приборкання, безумовно. Жлоб є в кожному, це тварина, інстинкти. Те, що лежить в протилежній парадигмі, – духовне.
- Тобто просвітлення людини – це є саме приборкання жлоба? Навіть є символ – вершник на коні зі списом, який вбиває змія… Змій – це жлоб?
- По суті, так, це форма буття людська. Впродовж усієї історії цивілізації нашої існували певні форми для того, щоб цю тварину приборкати. І в даному випадку Георгій Змієборець теж є такою міфологічною ремінісенцією тих думок.
- Для чогось нам потрібен внутрішній жлоб?
- Безумовно, виживати. Жлоб – це агресія, таке хамство, це хам по суті своїй. Це тварина, яка готова і може вбити, вкусити, нагримати, нас*ати, нас*яти в ліфті.
- Ми свого жлоба маємо водити за уздечку?
- Ми маємо його в собі ідентифікувати, бо кожна людина в якійсь ситуації має включати жлоба. Тобто, в підворітні, якщо на тебе нападають гопніки, ти маєш право відповідати тваринно і навіть прострелити ногу, грубо кажучи.
- Коли ти востаннє включав його?
- Це важко згадати. Може, сьогодні? Я часто включаю жлоба, коли їду за кермом автомобіля, в плані того, що я по-жлобськи реагую, навіть з використанням обсценної лексики. І потім сам борюся: "Ну, чувак, хіба ти не можеш промовчати, або вдохнути-видохнути". Це негативні, вербальні якісь реакції, коли я бачу порушення правил проти мене. Я намагаюся їздити за правилами, але велика кількість жлобів дійсно нехтує правилами закону і цивілізації, через що купа людей гине. Це є варіант автожлобства. На таких людей я часто визвіряюся.
- Поговоримо про роботу над собою, над душевним станом. Ти, наприклад, запропонувавши свою "жлобологію" разом із Семесюком (художником Іваном Семесюком, – ONLINE.UA), у простій формі представив людям духовну працю над своєю душею...
- Люди прагнуть спрощення. Люди, виплекані телебаченням у пострадянському просторі, хочуть все спростити. Якісь поняття – це жлоб, жлобіст і так далі. Тобто, це фашисти, це наші, це німці.
Фото: Facenews.ua
- Боротьба із дияволом у душі, як казали раніше в релігійних культах...
- Це абсолютно те саме. Якщо брати світову історію культури, то, в принципі, ми просто розмовляємо з нашими сучасниками сучасною мовою.
- Але християнство пропонує відректися від диявола, ніколи не йти на стосунки з ним.
- Пропонувало, але це impossible. Ми бачимо, що християнство з просвітленої віри в те, що людина може не відповісти, підставити щоку, "зуб за зуб", перетворилося на скупчення середньовічних ритуалів, які мене раніше глибоко обурювали. Потім я поставився до них з іронією, тепер намагаюся відстежувати нові тенденції. Це всемогутнє православ’я в російській версії, "комуністичне православ’я"… Дуже мене тішать православні комуністи – це теж диявол, який маскується під різні форми існування Бога на землі, але є тим самим брехливим дияволом. Це все цікаво досліджувати. Він в кожному віці й часі набуває різних форм.
- Гопнік в кашкеті, який каже "слишиш, ти", це і є він?
- Це так. Таке "животноє".
- Ви уявляєте, як ми піднімаємо їх самооцінку?
- Знаєте, в цьому році вийшов чудовий роман, я прочитав. Пару місяців тому на львівському книжковому форумі я до рук взяв фантастичну книжку – "Маша, або Постфашизм" Ярослава Мельника. Вона про те, що Третій рейх переміг у світі, і що люди, які слухають Баха, Вагнера, Моцарта, читають книжки, виплекали породу людей, які твариноподібні… Їх їдять, використовують як рабів. І головний герой – людина, який закохується в таку дівчину. Прекрасний роман-антиутопія, де чудово описано, як людина за два покоління може виродитися в стан неандертальця. Такий регрес ми, на жаль, спостерігаємо у світовому масштабі у вигляді хвиль середньовічного варварства в різних формах. І на Заході вони є в певних формах, у тій же Америці. В ІДІЛ. Це таке неоварварство, яке знову стукає в мури Римської імперії, проламуючи їх інколи.
- Дуже цікаво, про історію ми ще поговоримо. Але неандертальців ми, хомосапіенси, теж знищили, ми їх з’їли. Ми – такі перспективні з точки зору еволюції, високодуховні – знищили поганих.
- Ну, мишки теж знищили динозаврів, коли там трапилася катастрофа, і вижили лише ссавці або дрібні ящери, а здорові пішли. Вони, неандертальці, хомо сапіенс теж мочили, це війна.
На жаль, життя на землі – це одвічна цивілізаційна війна, і людина з гаджетом все одно перемагає людину, яка стукає пальцями на машинці "Оптіма". Тобто, вона більш спроможна до цивілізаційної боротьби.
- Факт наявності гаджета ще нічого не обіцяє.
- Ну, думаю, Apple – це прорив у комунікаційній історії людства, і західна цивілізація щиро дарує це всьому світу. Думаю, що "папуаси" теж можуть скористатися і стати цивілізованими, але спершу вони шукають рецепт вибухівки, щоб знищити тих, хто це нам дав.
Тому Трамп переміг. Я був під час виборів в Америці і чув з перших уст коментарі американців. І навіть ті, хто були демократами, говорили, що коли їхали Філадельфією 70-х років, там випускали купу одягу, господарських речей, складові для авто, а зараз все пустує, бо все виробництво - в Китаї. Ці квартали стали руїною, і Трамп, який у Філадельфії мав пару голосів, казав, що він ці всі порожні фабрики знову наповнить працівниками, і все там розквітне.
Читайте також: Карикатурний Трамп продовжить справу Обами, а Росії варто задуматися, чи виживе вона - Андрій Піонтковський
- Але це так само, як приїхати в наше занедбане село і пообіцяти старим бабцям, що відновлять колгосп.
- Може, але з Трампа середній клас спитає. Серйозніше – бабці, на жаль, не мають права голосу такого. І вміння боротися за права, як пересічні американці з високого чи середнього класу.
- Мені сподобалося, як ми почали програму – говорили про жлоба, з’ясували, що це диявол. Ти знайшов в собі жлоба, тобто диявола, приборкав?
- Я знаю, які він може набувати антилюдські форми.
- Тобто ти містик?
- Так.
- Чи знайшов ти місце, де його антипод?
- Як казав Ющенко, Федор Михайлович (Достоєвський - ONLINE.UA) – український письменник, і його фраза, що боротьба між добром і злом, Богом і дияволом проходить через кожне серце людини – актуальна зараз. Кожний з нас чудово це знає.
Бог приборкує жлоба. Або ти розвиваєш божественні якості, які починаються із самовдосконалення, самоосвіти. Ти дисциплінуєш себе, зусиллям волі робиш це, а внутрішній жлоб говорить: "Не роби цього, полежи на дивані, почитай, подивись новини". Це жахливо: в гаджетах є можливість пізнавати світ, бути комунікативним, або просто вбивати час, який ти міг би присвятити розвитку. Я дуаліст по всіх питаннях, бачу і темний, і світлий боки, правда завжди посередині. Тому я - прибічник серединного шляху.
- В мене питання є трохи некоректне, але, думаю, можу дозволити. Той Бог має якусь назву?
- Ні. Це Бог в храмі бахайському...
- Ти не християнин?
- Християнин, Бог для всіх єдиний. Просто колись не було у світі комунікацій, пошти і так далі. Бог приходив до різних народів у різних іпостасях. І вони його називали хто Будда, хто Аллах, і зараз ми маємо зрозуміти, що він - один для всіх. І ті всі заповіді, форми буття, мають одне коріння.
- 100 років тому в християнських країнах самогубців і акторів не ховали як інших, знаєш чому? Самогубці ясно, а актори – бо лицедії були. А для церкви було питання, що вони підносять себе до тих образів, які грають. Ти в себе впустив багато образів. Чому стільки в тебе іпостасей?
- Я народився в Києві, на Подолі. На Печерську жив тато, на Подолі мама. А 62-й автобус дитинства, він їздить до сих пір. І батьки тут досі живуть, а я - на Подолі. Все не міняється багато років. Я народився в абсолютно російськомовній сім’ї, а українську почув у 13 років. Не було родичів в селі, ми були містяни. Я був містянином-антисовєтчиком із самого дитинства.
Біда була в тому, що всі ми грали. Коли мені три роки було, вийшов фільм "17 миттєвостей весни", всі ми грали в німців і наших. Я завжди був німцем, бо мені подобалася естетика – Штірліц, одяг від "Хьюго Босс". Взагалі естетика західного буття завжди стикалася в моїй дитячій свідомості банальним співставленням солдатиків. Червоні ті страшні солдатики і ковбой чи індіанець. І якщо ми - найкраща в світі країна, то чому в нас уйо**щні солдатики? З дитинства було це питання.
Справедливо казали політруки – "преклонение перед Западом"... Але музика, одяг були кращі. Тоді ще ми не могли сперечатися з ідеологічних причин, але те, що стосувалося побуту… Я чудово пам’ятаю, як перші комуністи стояли в черзі за румунськими черевиками, я вже мовчу про італійські.
Тому я з дитинства зненавидів совок, який одне каже, інше декларує, четверте робить. В армії я служив у Німеччині. Я не буду занурюватися в свою антирадянську діяльність. Я торгував валютою, я був фарцовщиком, шмоточником. Я стояв на Хрещатику біля магазину "Каштан"...
- А батько - офіцер?
- Батько – співак, режисер, народний артист України. І коли я повернувся з армії в 1989 році, я вчився в театральному університеті. Аж тут вибухнуло нове українське відродження. Перше – це фестиваль "Червона рута", коли з’явилися "Брати Гадюкіни", сестричка Віка, коли з’явився Тарас Чубай.
Потім я познайомився з хлопцями з "Бу-Ба-Бу" – Андрухович, Ірванець, Неборак, до них долучалися Прохасько, Іздрик. Через ці літературні вечори і я зрозумів, що віддалитися від совка можна завдяки модерній українській культурі – не шароварній, а агресивній, цинічній, гумористичній, бурлескній. В 1992 році я був на Хортиці, ми з батьком робили 500-річчя козацтва. Я писав сценарій, вірші, і там був директор хортицького заповіднику, він повів мене в запасники, показав книги реєстрового козацтва і сказав: "О, дивись, Антон, Іванов-Пєтров-Сідоров, я тебе буду звати Антіном". І тоді російськомовний хлопець Антон українізувався в Антіна.
- Антон ще живий?
- Звісно. Вчора сиділи цілий вечір з батьками, для них я Антон. Для старих знайомих теж.
- А у світі?
- Для старих друзів, близьких – Антон, для тих, хто вже пам’ятає українізованого Антона – Антін. А деякі мене кличуть: "Оресте, привіт! (за сценічним псевдонімом Орест Лютий, - ONLINE.UA)".
Я написав роман "Доба", де виклав теорію, як людина перетворюється на українського націоналіста в середовищі російських шовіністів. Там є багато ліній, які призводять до того, що треба розмовляти українською мовою, брати портрет Бандери на факельну ходу. Бо ми, "діти Союзу", про нього знали мало. Приємно було, що на комуняк він діяв як червона ганчірка. Я виголив собі макітру, вишиванка чорна, "Бандера - наш герой", але то був 1991 рік, революція на граніті. Це все було, і саме російська драма лютого націоналіста, який зрозумів, що це війна країни нової проти шароварної України – "сало, Шевченко, хохолік, гопачок"… Брате, Україна незалежна!
Я з цим стикався на знімальних майданчиках. Я пішов у 2006 році на кіностудію Довженка, це був серпень, і ми зчепилися з російським артистом з приводу такого: "Ну, что вы себе придумали, какая незалежность, хохолики?" І я запитав, що він собі думає, в нас інша країна, мова, культура, а він "да какая мова, телячья мова", а я йому - "пашол на***". Він питає: "Вы тоже так умеете?" Так, ми вміємо, але не хочемо. Тому не розуміють, поки не використаєш могутнє слово з трьох літер.
- Одна з останніх твоїх пісень "Россиян в Донбассе нет" набрала в інтернеті понад 700 тисяч переглядів. У нас не у всіх рок-зірок так багато переглядів, це у чиїх серцях знайшло відгук?
- У тих, хто залучений до процесу реальної боротьби, волонтерства, у військових, у людей, які хочуть чути мистецькі форми, які описують наший час.
- Але це стьоб?
- Ні. Ми вже відійшли від нього, я взагалі не люблю це слово, бо це тренд постмодерну, а ми - в часі неогероїки. Тобто ми подолали постмодерн, пост-постмодерн, кавеенщину. Це – Орест Лютий, це пісні, які належать до нової мистецької форми. Це вже своє.
- Це не кавер?
- Ні, це вже своє. У нас із Семесюком є творче коло митців, і ми це називаємо українською неогероїкою, неомодерном.
- Часто розмовляю з добровольцями, вони скаржаться, що зараз на війні не створено нашої музики, під яку хочеться воювати. Не сумувати, не ховати хлопців, а йти в бій. Чому в нас немає такої музики?
- Ми, сивобороді дядьки, можемо в історичному контексті освітлювати це. На початку 1990-х років вибухнуло багато крутих співаків на "Червоній Руті": "Тартак", "Танок на майдані Конго". А чому? Бо в нас було радіо "Промінь", своє українське радіо, але потім зайшли приватні російські станції, і негласним правилом було нашу музику не брати.
- Може, якість була не та?
- Ну, якість була, "Брати Гадюкіни" були неформат. У 1994 році пам’ятаю україномовних Ані Лорак, Білик, Повалій. Шоу-бізнес – складна історія: якщо ти на радіо не звучиш, ти не маєш корпоративів.
Ті пісні на початку 1990-х, 2000-х – це був потужний вибух нашої музики, неоренесанс, як 70 років тому, під час відродження 1920-х років, українізації. Потім їх розстріляли, а в нашому випадку - нас купили.
Зараз знов пішла ця хвиля. Але буде трішки відкат. От вже пройшовши хвилю патріотичного натхнення, ми пішли вниз. Наступні два-три роки буде відкат.
- Я слухав одне твоє інтерв’ю, ти казав, про "зіккурат" на Червоній площі, про мавзолей. На твою думку, це не просто споруда?
- Ні, це містична споруда – абсолютно мортальна естетика зіккуратів і пірамід інків. Вони мають ту ж історію, один на одного схожі – це імперсько-ассирійський зіккурат.
- За ним у стіні замуровані люди.
- Так, це мортальний культ проведення парадів для покійників, викликання їх духів. А покійники живляться кров’ю живих, тобто це – мортальна країна.
Вони викликають духів загиблих предків, щоб ті знову наситилися кров’ю. Дім сатани, Карфаген, має бути зруйнований. Бачите, як вони постійно діють на противагу євроатлантичній цивілізації, цивілізації води? Всі ці степи, азійські вітри протистоять, а ми якраз знаходимося на кордоні зіткнення.
Читайте також: Росія служить сатані, а від нас залежить, скільки їй ще залишилося - український священик
- Я пам’ятаю, коли в нас скинули Леніна (в Києві під час Майдану в грудні 2013 року, - ONLINE.UA), я був поруч там. Коли він впав, люди били його… Як роблять у прибалтійських країнах? Вони розумніші – вони підняли і віднесли в ліс, хай відстоюється.
- І це правильно. Я теж прибічник такого цивілізованого підходу. Наприклад, пам’ятник Щорсу в Києві – красивий, стрункий, одна з найкращих статуй. Навіть з Італією можна порівняти. Є прекрасна зона ВДНГ, чудовий сталінський ампір. Поставте там ті статуї, зробіть квитки по 10 доларів, і будуть їхати.
Я мріяв його (Леніна - ONLINE.UA) голову забрати. Десь вона є, і хтось виставить її на аукціоні за шалені гроші.
- Ти постійно змінюєшся. Що буде з тобою через 10 років?
- Вже підібравшись до розуміння себе, я зробив висновок, що кожні 7-8 років у мене повна перепрошивка організму.
- Чим це супроводжується?
- По-перше, впаданням у депресивні стани. Я досяг певної планки і розумію, що вище планки не стрибну. Я можу повернутися до театру, написання книжок. Зараз теж такий період турбулентності.
Це переформатування Ореста Лютого, який з лютого радикала, який у свій час з мене з’явився, все одно, перетворюється на філософську людину, яка намагається опановувати енергії світу. Тобто, час розкидання каміння закінчився. Я вже відчуваю – чим далі я живу, тим більше серединний шлях мене вабить. Я відчуваю, що тренд радикалізму вже минув.
От зараз ми створили нову формацію, яка називається Art Fleet Trident. Ми будемо на основі яхтингу, людей, закоханих у море, ріки, робити таку арт-флотилію, яка бере на борт людей, причетних до мистецтва.
Перший, грецький, похід відбудеться у травні – Орест Лютий, літератори ще попливуть, Лесь Подерв'янський. Туди долучаються люди, які теж фрахтують яхти. Ми висаджуємось в Афінах, де збираємо українську діаспору і робимо відкритий концерт. А потім йдемо на острови Іонічного моря.
- На Сирію?
- Не збираємось, але це те, що я хотів би робити. Бо чому б мистецтво модерне із шаровар не винести? Прекрасно було б ансамбль посадити на пароплав, хоча вони і так плавають. І, в принципі, бути агресивними, долати хуторянство, містечковість, зануреність у свій хутір. Робити такі походи на Стамбул, Анталію.
У нас існувало у 2009 році радикальне мистецьке угруповання – Союз вольних художників "Воля або смерть". Це був закритий клуб, куди входило в різний час від 4 до 12 людей.
Ми його заснували, як масонське братство, чи товариство "Просвіта"… Ну, це жарт. Щоб розхитати ситуацію, бо суспільство заснуло, занурившись у матеріальні ющенківські часи. Всі тішилися новим автівкам, ремонтам. Ми давали собі раду, що суспільство наситилося матеріальним. Як писав Пелевін у романі, здається, "Чапаев и пустота", де олігарх, який має все, каже: "Какая моя национальная идея, где истоки моего бытия?"
Фото: topclub.ua
І ми зрозуміли, що козаччина, махновщина, гайдамаччина, анархія – от там наше все. Прояв Майдану – це був тотальний апофеоз анархії, кожний був на своєму місті, щоб виконати спільну ідею – подолати хама. Добровольчі батальйони – це була форма української анархії, і завдяки їй ми маємо будувати нову державу. Змінюється парадигма від радикальної і пост-пострадикальної. Від анархії в розах і черепах, з Януковичем – до парадигми певних символів державності, які мають будуватися на давньоруських принципах віче, виборної демократії. Київська Русь, потім Україна-Русь – на цьому треба будувати нову державу.
- А Донбас?
- Це є прояв нашої неоімперськості. Поясню: свого часу Бандера і бандерівщина були червоною ганчіркою для Союзу. І, зрештою, через цю бандерівщину, тобто визвольний рух України, Кравчук підписав угоду (про вихід зі складу СРСР - ONLINE.UA). Союз розпався через Україну, і вони нам не можуть пробачити. І якщо вони б дійсно відділили Галичину від тої упокореної, вимореної голодом СРСРської України, то Союз би залишився. Бо є ментальність радянська, де пройшовся каток цей, ще довоєнний, породивши цю "людину-гомосапіенс" – починаючи від "Иронии судьбы", червоних галстуків і салату олів’є.
Так само і зараз, Україна накидає на себе вектор радянської неоімперської парадигми, коли хоче утримати ці шматки, які є, в принципі, для України неприродними, бо там винищено все українське.
- Це ж наші люди.
- От якби ми сиділи в студії з (російським пропагандистом Дмитром, - ONLINE.UA) Кисельовим, він би казав, що ми - їхні (українці - російські, - ONLINE.UA). А, ні, ми не ваші. Так і ми кажемо, що Донбас – це наше.
Читайте також: Українські війська обов'язково проведуть паради і в Донецьку, і в Криму - Айдер Муждабаєв
- Тоді причина війни в чому?
- В тому, що війни є різні: загарбницькі і визвольні. Здебільшого загарбницькі війни ведуть імперські нації. Варто згадати Наполеона, Третій Рейх, Радянський Союз.
А є війни національно-визвольні, в нас така війна. У нас йде антиімперська війна. Вона точилася всі ці роки. З початку 1990-х почалася ця вся пропагандистська історія в Росії. Ну і, зрештою, в нас націоналісти радикальні не відставали. То була така серйозна сутичка на вербальному, ментальному рівні, і потім вже переросла у війну.
Я свого часу працював на каналі "Інтер", це були 1999-2006 роки. Я вів там розважальні шоу, і тоді приїздили російські політтехнологи і проводили семінари, для тих, хто хоче. Для журналістів - обов’язково.
І мене тоді вразила одна думка. Він (один із політтехнологів, - ONLINE.UA) сказав: "Розумієте, абсолютної правди нема. У кожного своя правда, і якщо я збрешу, ця брехня для когось може бути правдою". І тоді, це був передмайданний 2004 рік, це нажахало мене настільки…
Як більшовики сказали "якщо Бога немає, можна все" (мається на увазі реалізація цього попередження Федора Достоєвського саме більшовиками, - ONLINE.UA), так і російські "брати" приїхали і сказали, що абсолютної правди немає, і все, що ми скажемо в ефірі, для когось зможе стати правдою. І для мене це було вражаюче, я зрозумів, що таке зараз Росія. Тоді мене почало смикати, я почав розрізняти ці прояви. Говоріть, що завгодно – хтось повірить і буде нести в маси, і якщо абсолютної правди немає, то будь-яка брехня може бути правдою. Така зараз Росія.
- Чи можна говорити, що є українська російська мова? Що вона виникла і сформувалася?
- Це суржик, який також певною мірою маркує територію України.
- Чи допоможе нам українська російська зняти питання конкуренції двох мов?
- Ні. Це народна мова, те, що лежить в парадигмі.
- А як же "амерікан інглиш"?
- Це варіація однієї мови, англійської. Це якісь фрази і якась вимова, звукобудова інша, але лінгвістичний запас базовий один. Це скоріше суржик. Як та балачка ужгородська з елементами угорської. Так само в свій час, коли Америка починалася, нова Англія трансформувалася, запозичила деякі форми. А українська і російська – дві різні мови.
Фото: hurtom.com
- У мене донька не може говорити російською мовою. Це добре чи погано?
- Я вважаю, що добре – це ж інше покоління.
- Можливо, вміння розмовляти двома мовами краще?
- Якщо це втовкмачити людям, які кажуть "зачем мне этот украинский" - це шлях, який проходила Чехія, що дегерманізувалася. Або зусилля вольового ізраїльського народу, який впровадив іврит.
Ми зараз переживаємо прекрасний модерний український неоренесанс, в нас нарешті з’явилася сучасна міська культура, яка за якістю вища за культуру, що продукує Росія. Що стосується лише мистецтва, то наше сучасне мистецтво якісніше і енергетичніше, ніж російське.
Читайте також: Ми знаємо, що робити, якщо Росія піде в наступ до Дніпра - музиканти групи "Антитіла"
Є шанс, є багато молодих людей. Я живу на Подолі, і в навколишньому середовищі 50% людей розмовляє українською. Раніше такого зовсім не було. Я бачу тенденцію, що молоді, чемні, виховані люди розмовляють українською. Ця зміна за 10-15 років, це прекрасно.
- Якщо завтра вмирати, як би ти сьогоднішній вечір провів?
- Я би зібрав друзів. Сотні дві б знайшлось.
В мене не за горами 50 років. Є люди, з якими мені дуже хотілося би побачитися. Коли я був у театрі, там лишилося кілька людей, яких я дуже люблю і хотів би побачити. Люди, з якими мені було би приємно випити чарку, згадати, посміятися...
