Тиждень тому світ шокували події у Туреччині, де сталася невдала спроба державного перевороту. Численні версії того, що насправді сталося, і того, як треба розцінювати результати перемоги над бунтівниками, стали провідними темами ЗМІ.
Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос підготував для ONLINE.UA матеріал про внутрішні причини та глобальні наслідки невдалого перевороту.
Туреччина після невдалого військового перевороту пройшла точку неповернення. Це означає, що колишня республіка, або Перша республіка, яку заснував Мустафа Кемаль Ататюрк, суботньої ночі (в ніч на 16 липня – ONLINE.UA) практично померла. Туреччина опинилася в новій історичній реальності.
По суті, виникає новий соціальний порядок, в якому політичні класи, які впродовж тривалого часу домінували, опинилися якщо не на узбіччі історичного процесу, то в ситуації, коли їх вплив і їхні можливості серйозно послаблені новим середнім класом, який підтримує правлячу партію і президента країни Реджепа Ердогана.
І тут якраз слід говорити про ті трансформації, які відбулися в турецькому суспільстві впродовж останніх двадцяти років. Те, з чим ми маємо справу – це наслідки внутрішніх турецьких протиріч, які існували тривалий час, практично від моменту створення Турецької республіки. Сьогодні вони проявилися саме у такій формі.
Країна, яку створив Ататюрк
Перше, що слід сказати – це те, що Турецька республіка була заснована Мустафою Кемалем Ататюрком, і армії як інституту в цій Турецькій республіці надавалося величезне значення. В разі будь-яких спроб відхилення від західного курсу, від курсу на вестернізацію, армія мала б втрутитися в політичний процес і знов повернути країну на західні колії.
Також важливо зазначити, що на той момент і впродовж тривалого часу в країні існувала практично одна політична партія – та, яку заснував Мустафа Кемаль. Більше того, вже після переходу до багатопартійної системи, так чи інакше виникають протиріччя. Однопартійна система розбещує політичний клас. По суті, це та сама ситуація, що й з КПРС - політичний клас контролює всі ресурси і всі можливості країни.
Поступово створення багатопартійної системи в Туреччині призводить до того, що виникає конкуренція, але, разом з тим, виникає корупція, загострюються політичні протиріччя, і армія декілька разів здійснює військові перевороти, забираючи владу у цивільних, а потім повертаючи її черговому цивільному уряду.
Кожен цей військовий переворот супроводжувався численними жертвами і політичними репресіями. Можна згадати, що останній військовий переворот 1980 року (не такі вже давні часи!) супроводжувався арештом, затриманням приблизно від 260 тисяч до 500 тисяч, за різними оцінками, членів опозиційних груп і партій. Серед противників військових довгий час були як праві, так і ліві активісти (а також, традиційно, ісламісти).
Ісламісти тривалий час справді були певним маргінесом, але не слід забувати, що Туреччина була і залишається мусульманською країною. І, незважаючи на те, що уряд Туреччини намагався повністю контролювати в тому числі релігійне життя, релігія в певний момент часу стає формою протесту.
Можна згадати Орхана Памука і його твір «Сніг», де мова йде про військовий переворот, і де розповідається, яким чином люди, протестуючи проти влади, звертаються до ісламу як форми протесту.
Після 80-х років, після завершення періоду військових переворотів був взятий загальний курс на демократизацію в Туреччині. Це дало величезний поштовх розвитку турецької економіки. Друга половина 80-х років і 90-ті роки – це період, коли демократія повертається до Туреччини, разом з нею відновлюється політичне і економічне життя.
Останнього разу армія активно втручається в політичний процес в 98-му році – вона усуває від влади ісламістський кабінет, який прийшов в результаті виборів. Після цього ми бачимо тріумф Партії справедливості і розвитку на чолі з Ердоганом. Вони не називають себе ісламістами, вони називають себе консервативними демократами, але всім було зрозуміло, що вони надихаються ісламськими цінностями і дотримуються мусульманської етики. І в цьому сенсі це, звісно, партія поміркованих ісламістів.
Ключовим завданням Ердогана було зробити все для того, щоб мінімізувати вплив армії. І він це зробив, використовуючи, в тому числі, і європейські інститути, і реформи, які він провів в країні. Ердоган створив ці інститути, він наповнив їх змістом, в тому числі європейським, і для дуже багатьох людей нульових років Ердоган уявлявся як людина, яка справді здійснювала реформи.
Але вже в другій половині нульових років тенденції до авторитаризму, до самоуправства почали домінувати в політиці Ердогана. Зрештою, він отримав майже всю повноту влади.
Слід розуміти, що йому вдалося повністю позбавити армію всіх важелів і легітимного права втручатися у внутрішню політику Туреччини. Відбувся поступовий перехід від республіки, яку заснував Ататюрк, тобто, Першої республіки, до якогось іншого формату країни. Але при наявності стримувачів і противаг.
Цей переворот (невдала спроба перевороту 15-16 липня – ONLINE.UA), за великим рахунком, зруйнував внутрішні чинники, які дозволяли здійснювати цей еволюційний, поступовий перехід. В результаті цього перевороту Перша республіка сконала під дулами автоматів, під гусеницями танків буквально за шість годин нічного часу.
Захисники Ердогана витягають військових з танка
Нова сила Ердогана
Хто вийшов на вулиці, хто захистив режим Ердогана, хто захистив уряд? На вулиці, в першу чергу, вийшов середній клас, який виник як наслідок реформ Ердогана. Цей середній клас - консервативний, він надихається тою самою мусульманською етикою, він має ісламські цінності, він, скоріше всього, народився в маленьких містечках або в селах, і вже під час заробляння грошей перебрався в великі міста. В значній мірі він відчував своє обмеження доступу до ресурсів, оскільки ключові позиції займали секулярні групи, які до цього мали доступ до всіх ресурсів. Таке протиріччя наростало впродовж всіх останніх 15 років.
Сьогодні ми бачимо, що цей середній клас, який підтримує Ердогана, намагається максимально гратися в гру з нульовою сумою, тобто захоплює або намагається захопити ресурси, позиції, владу, відсунути секуляристів і у такий спосіб реалізувати свої наміри.
Ердоган також користується цією можливістю, і недарма він сказав, що переворот – це подарунок долі. Він хоче, звісно, реалізувати свою ідею змін до Конституції, в результаті яких може отримати максимальну повноту влади.
Сьогодні ми бачимо дуже стрімку зміну соціального порядку, переходу до якоїсь іншої якості і інших змістовних моментів Турецької республіки. Зрозуміло, що якихось дуже серйозних зовнішньополітичних змін не буде, незважаючи на доволі серйозне загострення відносин між Туреччиною і Сполученими Штатами Америки в зв’язку з Гюленом (Фетхуллах Гюлен, колишній імам, мислитель; обвинувачується турецькою владою у причетності до заколоту — ONLINE.UA), і звинуваченнями в тому, що частина турецьких генералів, які брали участь у перевороті, була пов’язана з військовою базою «Інджирлік» (авіабаза, яку використовують Туреччина та США – ONLINE.UA). Принаймні, про це говорять заарештовані генерали, але довіра цим словам не така велика, оскільки з переляку можна наговорити все, що завгодно.
Все-таки, незважаючи на це, я не думаю, що відбудуться якісь серйозні зміни в зовнішньополітичній орієнтації Туреччини. Скоріше Ердоган буде використовувати цю ситуацію для максимальних торгів як із Сполученими Штатами Америки, так і з Європейським Союзом.
Якщо говорити про розбіжності, які існують у Ердогана зі Сполученими Штатами Америки, ключове питання – курдське. Навколо цього вже існувало серйозне незадоволення, а сьогодні Ердоган може більш активно тиснути на США для того, щоб якимось чином змінити їх позицію по відношенню до курдів. Часто курдське питання називають одним із тих питань, які начебто змусили американців підтримати частину генералів, які брали участь у перевороті. Принаймні, це витікає зі слів людей, які висловлюють офіційну точку зору Анкари.
Друге питання, з Європейським Союзом – смертна кара. Ми знаємо, що Ердоган заявив про можливість смертної кари, більше того, це була доволі цинічна така промова, в якій він сказав, що немає сенсу кормити цих людей, їх краще вбити. Вся ця промова відбувається на тлі масових, активних заходів (частково організованих, частково добровільних), де прихильники Ердогана вимагають смертної кари для учасників військового путчу.
Ердоган вже майстерно перекинув це питання від себе до парламенту і лише підіграв публіці, заявивши про те, що він підтримає рішення в разі, якщо його підтримає парламент. Таким чином він хоче зав’язати всіх парламентарів, і в тому числі опозиціонерів, змусити їх прийняти таке рішення. Тоді не лише Партія справедливості і розвитку буде відповідальне за таке рішення, яке, по суті, відкине Туреччину від Європи, а весь політичний клас. Тобто, він хоче зав’язати весь політичний клас. В разі, якщо політичний клас не готовий буде прийняти таке рішення (а це можливо, оскільки зрозуміло, що європейська орієнтація Туреччини в значній мірі залишається пріоритетною), тоді Ердоган може вмити руки і заявити про те що от, дивіться, це не я винний, а це винні політики.
В будь-якому разі ці ключові пункти, які дратують і американців, і європейців, є основою для торгів Ердогана і з європейцями, і з американцями. І, мені здається, що ці торги відбуваються. Також відбуваються торги з військовими. Тому що, незважаючи на масштабні арешти, ми скоріше можемо говорити про фільтраційні дії. Тобто, арештовують всіх, потім перевіряють, вони проходять якісь співбесіди, і частину їх випускають. Значить, далеко не всі будуть арештовані, але оцей страх, що тебе можуть знов арештувати, впливатиме на людей і змушуватиме діяти більш обережно.
Якою буде нова Туреччина
Вже сьогодні закриті всі засоби масової інформації, які тим чи іншим чином пов’язані з «Джамаатом» («Джамаат Гюлена» - організація прихильників ві послідовників Фетхуллаха Гюлена). І сьогодні очевидно, що Туреччина потрапляє в дуже складну ситуацію. Вона вже не може повернутися в світ, який був до п’ятниці минулого тижня. І, відповідно, ситуація складається так, що політичний клас змушений діяти під тиском обставин, у тому числі вулиці. А вулиця в значній мірі хоче крові або помсти. І поки не заспокоять вулицю, поки вулиці не покажуть, що безпосередні організатори цього перевороту покарані, політичний клас Туреччини перебуватиме в постійному відчутті дестабілізації. До певної міри Ердогану це вигідно, і він може підвісити цей політичний клас аж до проведення референдуму.
Отже, на майбутнє, скоріше за все, Туреччину чекає доволі складний період. Я думаю, що Туреччина проголосує за зміни в конституцію, і Ердоган отримає ту владу, якої він прагнув. Очевидно, що новий соціальний порядок, який приходить в Туреччину, змінить, в тому числі, і політичний ландшафт.
Очевидно, що армія втратила позиції і на сьогодні є розгромленою як інститут, який впливав на прийняття політичних рішень і був окремим елітарним інститутом турецького суспільства. Він, цей інститут, перестане існувати, або буде в значній мірі залежати від волі Ердогана безпосередньо.
Для дуже багатьох людей, які звикли до того, що, незважаючи на попередні репресії, в Туреччині все-таки існувала і свобода слова, і свобода зібрань, і багато чого іншого, сьогодні настають дуже складні часи, оскільки очевидно, що найближчим часом Туреччина перебуватиме в перманентному режимі комендантської години, надзвичайного стану і т.п. Тобто, перехід з Першої до Другої республіки буде відбуватися з доволі активним використанням насильства по відношенню до переможених, до того політичного класу, який програв в цій гонитві.
Особливу увагу викликатиме, звісно, Фетхулах Гюлен і його «Джамаат», і це внутрішньовидова боротьба різних інтерпретацій ісламу і ролі ісламу в суспільстві. Очевидно, що ця боротьба може бути ще більш жорстокішою, ніж між ісламістами і людьми, які говорять про світський шлях розвитку Туреччині.
Секуляризм в даному випадку не настільки є контрпунктом, як сам Фетхулах Гюлен. І очевидно, що Ердоган скористається цією можливістю для того, щоб повністю знищити будь-які можливості для Фетхула Гюлена впливати на внутрішню політичну ситуацію в Туреччині.
