ONLINE.UA завершує серію відеоінтерв'ю з Олександром Піпою - легендарним українським музикантом, лідером гурту @Traktor і колишнім бас-гітаристом ВВ.
У заключній частині розмови Піпа розповів, чому він не хоче заробляти на життя музикою і з якої причини не любить театр та акторів. Також він висловив свої думки про розвиток української мови і вагомий внесок в сучасну культуру Леся Подерв'янського та Олега Скрипки.
Попередні частини інтерв’ю читайте тут: Дуже шкода, що для багатьох ВВ — це "Весна-Весна"
Щоб заробляти в Україні, потрібно бути як Сердючка, а не хочеться
З бухлом важливо піймати момент, коли воно перестає робити тебе кращим
- Ти даєш вдалі концерти, на які приходить багато людей, що дійсно тебе люблять, про тебе знімають фільми. А чи вдається заробляти на цьому?
- Була у Франції така група Les Wampas. Дуже любив її, ходив на концерти. Особливо тексти були прикольні: “Апапа-лала-рара”. Les Wampas збирали тисячні зали в 90-ті роки, але мегазірками не були - такі здорові панки. Так ось, їхній лідер працював у паризькому метро, коли були гастролі, він брав відпустку. Він так жив, щоб не пов'язувати музику з комерцією - для нього це був принцип. І у мене зараз так само.
Я змирився з тим, що своєю музикою на життя не зароблю, отже доводиться шукати халтури в інтернеті, що не мають до музики відношення, іноді заробляти студійною роботою. Отаке виходить: “Доктор Джекіл - містер Хайд”. Є рок-група, в якій граю у своє задоволення, але вона не приносить доходів. Іноді спадає на думку - а чи не піти кудись працювати? :)
- Багато людей вважає тебе гарним актором...
- Багато людей вважає мене актором, не знаю, чому, бо я себе вважаю поганим актором. Це як у вивченні мов: вивчити слова та граматику - це одне. А ось, щоб балакати як справжні іноземці - тут уже правда треба бути актором. А мені навіть не вдається нормально розповісти анекдот про євреїв чи грузинів, бо я просто не вмію імітувати акцент, як це прийнято в анекдотах робити. Це раз. По-друге, у мене просто така печерна, я би сказав люта, ненависть до театру. Звісно - крім опери. Особливо не люблю сучасний театр. Я не розумію природу цього явища. Не знаю, з якої причини, але сучасний театр я беру і не люблю.
- Але ж ти чудово розказуєш якісь цікаві випадки з життя, алкогольні історії...
- Одна річ - влучно накидатися і, коли поперло, розповідати з правильною подачею, а інша - бути театральним актором. Театральний актор - прекрасна професія, але їх заносить у той бік, що "все життя - театр", і вони поводяться як члени якоїсь секти. Вони постійно "в образі": інтерв'ю роздають в образі, з людьми розмовляють в образі і думають, що ніхто цього не бачить.
А якщо дивитися на сучасні американські серіали, там така тенденція: вибирають не універсальних акторів, а підбирають на роль людину, схожу на персонаж - навіть без акторських здібностей. Якби до такого серіалу підійшло таке рило, як я - із задоволенням би погодився.
- Ми не можемо не поговорити про сучасну українську культуру, зокрема про мову і літературу. Там - кого з письменників цінуєш?
- Пригадую школу. У мене така підозра, що в радянській школі завданням уроків української літератури було прищепити учням огиду до української літератури. От взяти хоча б Архипа Тесленка...
Баби голосять, діти плачуть, собаки скавчать, чоловіки пускають скупу чоловічу сльозу, все пропало, “неньку сплюндрували” - загалом чорнуха і безнадьога.
Але потім я полюбив українську літературу. І зараз люблю перечитувати Леся Подерв'янського. Зокрема "Подерв'янського 18 століття" - Івана Котляревського, що написав "Енеїду". І "Подерв'янського 19 століття" - Івана Франка, який написав "Лиса Микиту".
Зараз кажуть, що немає українського контенту, щоб наповнювати ефір, гадаю, у часи Котляревського і Франка його теж не вистачало. Думаю, це прекрасний спосіб здобувати контент для ефіру - робити пародійний переклад. Як один із варіантів. Також зараз є звичка ностальгувати за радянською класикою, і я досі не розумію - чому би пародійно не перекласти фільми Гайдая? У нас же дублюють російські серіали, або роблять субтитри. Також прекрасно бачу "Бандитський Петербург" у перекладі в стилі Подерв'янського. Це буде абсолютно інший витвір мистецтва - прекрасна комедія.
Лесь Подерв'янський. Фото: volyn.tabloyid.com
- Я вважаю, що Подерв'янський настільки влучно окреслив вдачу українців, що після нього ніхто вагомого слова не сказав. Звісно, про твоє ставлення до Леся також хтів запитати.
- Цінність Подерв'янського - у тому ж, за що цінують раннє ВВ. Його п'єси - це мистецтво справжньою живою українською мовою. Я нещодавно сам із собою розмовляв на цю тему. Я сам - русифікований українець, і у мене багато таких саме друзів.
Щоразу, коли вони хочуть перейти на українську, в них стає таке обличчя, ніби вони "камінгаут" роблять: "Добре, я балакатиму українською, я визнаю, що я - педофіл!" Чому? До мене нещодавно дійшло, чому - і я стояв, шалено реготав...
- Розкажи!
- Почну здалеку. Мені розказували, що деякі українські пісні можна датувати тисячею років, там ще дохристиянські сюжети.
Моя бабуся розмовляла українською так, що її можна було слухати годинами, як музику чарівну. І це та сама українська, якою двісті років тому було написано "Енеїду". Тобто, за двісті років мова зовсім не змінилася, що дає підстави думати, що і за двісті років до Котляревського вона була такою самою.
Тобто українська мова збереглася там, куди не добралася освіта. У селах вона збереглася тому, що її вивчали не за творами Архипа Тесленка, а просто - від батьків. І це прекрасна мова. Але через те, що вона збереглася через брак освіти, наша мова й асоціюється з неосвіченими людьми. Для снобів це мінус, вони кажуть: "Теляча мова, мова бидла, жлобів". Щодо літературної мови - є старіші за “Енеїду” артефакти, але, в принципі, формуватися вона почала у 19 столітті. Але 99% української офіційної мови було зроблено вже в УРСР і, як все, що зроблено жопорукими совками, офіційна мова вийшла мертвою, огидною, нецікавою, пафосною: "Ми пишаємося надбанням наших батьків-дідів заради яскравого майбутнього нащадків!" Саме цю мову вчили в совку, через це, коли русифіковані українці, намагаються перейти на нашу мову, їм відразу залазять у голову штампи. Це як у Остапа Бендера: "Єдине, що крутилося в голові зі старорежимного: "Милостиво повелеть соизволил". І це реальна перепона.
А заслуга Подерв'янського і Олега Скрипки - це відхід від цих радянських штампів. Хай це буде коряво, хай це називають суржиком, але це буде жива мова.
- Я жив на ще більш русифікованих теренах - на Донбасі. На піснях "Воплів Відоплясова", "Гадюкіних" ми вивчали цю саму "живу мову". Мені тоді здавалося, що в своїх піснях Скрипка робив експерименти, винаходив власне словотворення. Це іноді виглядало штучно, бо вухо ж звикло до тієї "мови УРСР", за яку ти казав, але ідея, що можна наново винайти мову - це було свіжо і цікаво.
- Я у багатьох речах не згодний з Олегом Скрипкою, але в одному йому треба віддати належне: це йому належала ідея, щоб ВВ співали українською. І він сам її реалізував, бо писав пісні і тексти. Його останні тексти мені взагалі не подобаються, але на початку пісні ВВ відкрили очі десяткам тисяч людей. Ніхто і уявити не міг, що рок-група може співати українською. Пригадую інтерв'ю Кузьми Скрябіна - а це ж чувак із Західної України! Він був у армії, побачив по ТБ пісню "Танці", і в нього відкрилися очі: "Панк-група може співати українською!" І це круто.
А у чому секрет? У тому, що Олег української не знав. Він виріс у Мурманській області, потім приїхав до Києва, поступив у КПІ. Весь його шкільний період пройшов поза межами України, тому він не намотав всі ті радянські штампи, що отримали ми. Саме через це перші тексти ВВ вийшли, можливо, з помилками, неправильні, але без радянських штампів - тому вони так добре і пішли.
Олег Скрипка. Фото: Фокус
Ось у цьому - головна заслуга Олега. А потім він таки вивчив українську, і тексти стали гіршими.
- Я тоді вважав, що пісні ВВ та інших гуртів "першої української хвилі” - це новітній фольклор.
- Культивується думка, що ВВ - це фолк-рок-група. Але у перші п'ять років ВВ, якими я пишаюся, баян використовувався лише у якості хемонд-органу, Скрипка грав на ньому, як Джон Лорд (музикант, який грав, зокрема, у Deep Purple, - ONLINE.UA). У той період до фолк-року можна зарахувати хіба що "Тримай зі мною зв'язок", стилізовану під сільське весілля, та "Галю, приходь!” - фолк-версію "Highway to Hell" AC/DC. Все.
А я люблю тільки автентичний фолк: тобто, село, самогон, і жінки співають "Ой там Роман воли пасе, Катерина воду несе". Це я сотні разів чув на селі, і це для мене - "Yes!". Інше - ні, хіба що фолк-панк. В українських піснях сотні років викарбовувалися кожна мелодія, кожне слово - і тому вони геніальні. І навіть у панк-версії українську пісню не спаскудити. А все, що поміж фолком і панком, мені не подобається.
Фолк у ВВ з'явився лише у Франції, коли ми на вулицях підхалтурювали, грали "Ти ж мене підманула". Воно настільки прекрасно пішло, що Олег взяв це на озброєння і став тикати у офіційний репертуар ВВ.
А взагалі - гени беруть своє. Таку історію пригадав. Якось сиділи з друзями у ресторані, і там були три грузинські актори, які грали у всесвітньо відомих короткометражках "Грузія-фільм". Вони пили з двома якутами, а ми за ними спостерігали і робили ставки: за скільки хвилин вони почнуть співати "Суліко"? І вони дуже швидко стали співати, причому якути навіть утнули якутську версію "Суліко". На жаль, тоді не було телефонів з відеокамерами.
Це я до чого - рано чи пізно гени беруть своє. Якщо людина є українцем, вона може написати блюз, ще щось, але рідна пісня все одне вилізе. Навіть взяти росіян, у них утворився російський рок, грають на Gibson, але все одно вилазить з усіх щілин "Ой, да раскудрявь мою березу". Гени беруть своє.
Ось я граю в @Traktor: щось придумаєш, здається, що пісня вийшла фірмова, але потім розумієш, хоч це ніби й непомітно - ось тут я випадково позичив гармонію з української народної пісні :). Це абсолютно нормально і, більш за те, це прекрасно!
Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК
