Нещодавно Верховна Рада ухвалила в першому читанні новий закон про освіту, який викликав неоднозначну реакцію громадськості, зокрема, тим, що в ньому прописано перехід на так звану білінгвальну, двомовну освіту.
Про гучний закон, стан освіти в Україні загалом, фінансування шкіл, про вчителів-сепаратистів, популярність української мови на території так званих ДНР і ЛНР і те, який спосіб повернення окупованого Донбасу є найімовірнішим, ONLINE.UA поговорив із кандидатом наук із соціальних комунікацій, головою Всеукраїнської громадської організації "Не будь байдужим!" Оксаною Левковою.
- Ваша діяльність у ВГО “Не будь байдужим!” почалася ще 2006 року. Яким, на Ваш погляд, був стан тодішньої освіти, і на чому Ваша організація робила акценти на той час?
- Стан тодішньої освіти був не кращим і не гіршим за теперішній: тотальна корупція, заскорузлість мислення освітян, надмірний паперообіг, низька оплата праці. Щодо ВГО "Не будь байдужим!", то переважно люди згадують нас як ініціативну групу хлопців-дівчат, які у 2006-2009 рр. проводили десятки видовищних рок-концертів на підтримку української мови в різних куточках країни. І мало хто знає, що організації цих дійств передувала просвітницька робота у школах і молодіжних клубах тих міст, де вони відбувалися. Йдеться про доправлення сучасної української літератури, семінари для вчителів та юних громадських активістів. Серед життєво необхідних умінь і навичок ми завжди виділяли: вміння вирішувати проблеми, ефективно спілкуватися, бути впевненим у собі, боротися зі стресами, внутрішніми страхами, мріяти правильно, розвивати Я-концепцію, навички критичного мислення, емоційного самоконтролю, фінансового самозахисту, концептуалізації досвіду, підтримку морального та фізичного здоров’я. Щодо цього і розвивали публічний дискурс.
Хоча, звісно, місія нашої ВГО "Не будь байдужим!" – популяризація української мови, літератури та історії у молодіжних середовищах. У цьому контексті у 2009 році ми вибігали на рівні Кабміну постанову про те, що в де-юре українських школах навіть на перервах - не лише під час уроків - має вживатися українська. Ми навіть встигли нагородити декілька шкіл у Києві за мовну послідовність. Однак за декілька днів до перемоги Януковича на президентських виборах у лютому 2010 року кон’юнктурний Конституційний суд України скасував нашу постанову. А далі ми перейшли зовсім у новий формат роботи – постійне протистояння табачниківським та януковицьким русифікаторським новаціям: мітинги, пікети, відкриті листи тощо. Ця божевільня тривала аж до Євромайдану.
- Чого, на Вашу думку, бракує нинішній українській школі?
- Їй бракує професійних високооплачуваних вчителів, які бачили би причинно-наслідковий зв'язок між вихованням патріотизму і нацбезпекою. Кілька років тому я разом із десятьма вчителями київських шкіл стажувалася у школах Німеччини, тобто, так би мовити, тісно взаємодіяла з ними упродовж 8 днів. Мушу визнати, що у процесі спілкування міцної україноорієнтованості я не зафіксувала. Весь патріотизм зводиться до наявності у школі шевченківської світлиці…
Оксана Левкова. Прес-конференція щодо контенту на радіо
Перенасиченість простору й дискурсу кітчево-народницькою тематикою оголює таку нашу національну проблему, як дезорієнтація. Освітяни, як і суспільство загалом, не мають надійних та усталених культурних камертонів, точок опори. З ними важко говорити про механізми історичної пам’яті, пріоритети актуальної культурної політики, про залежність добробуту від світогляду.
В одній зі шкіл, куди нещодавно доправляла видані нами диски й методички про Івана Мазепу, почула, зокрема, й таке: "Школа – не крематорій. Що це за мода вішати меморіальні таблички героям Євромайдану?!" Як я тепер бачу, формати виховання кожної дитини впливають не лише на її майбутнє, а й на подальший розвиток спільноти, з якою вона себе асоціює. Наталія Яресько на посаді міністра фінансів України виділила 10 млн грн на національно-патріотичне виховання - суто через вдячність Спілці української молоді, до якої вона входила в юності, і яка, мовляв, зробила з неї справжню українку на теренах штату Іллінойс (США). Екс-мер Нью-Йорка Майкл Блумберг три дні тому пожертвував 50 млн дол. Бостонському музею науки, адже, за його словами, саме музейні педагоги-креативники свого часу розвинули в ньому загальну ерудицію та вміння брати відповідальність за свої слова, що допомогло йому як політикові. Цікаво, хто з українських вчителів планує ці свіжі факти з медіа використати для розширення своїх світоглядних горизонтів?
- Як Ви оцінюєте новий закон України про освіту, прийнятий Верховною Радою 6 жовтня 2016 року (в першому читанні), зокрема, пункт 4 статті 7, де йдеться про те, що “заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, а також мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами" (в цю статтю вже внесено правки, які можна подивитися тут, - ONLINE.UA)?
- Безвідносно до того, як я це оцінюю, і що написано в законі, в Україні знайдуться батьки, вчителі та директори, які зуміють зробити російську мову домінантною навіть у де-юре україномовних школах. Один закон погоди не робить. Погоду робить загальна позиція міністерств освіти, культури, Мінмолоді та спорту, а також медіа- та культурний простір держави. А рівень їхньої україноорієнтованості залишає бажати кращого.
- Яке Ваше ставлення до так званої білінгвальної освіти, про яку в контексті цього ж закону нещодавно на зустрічі з громадськими активістами заявив директор Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти при МОН Юрій Кононенко?
- Білінгвальної ситуації в Україні ніколи не буде. Жодна постколоніальна нація з адекватним топ-менеджментом не допустить рівних конкурентних умов для мови метрополії і мови колишньої колонії. Це нонсенс. Тому що перша завжди має ресурси проковтнути другу, а це завжди призводить до зникнення нації взагалі.
- У статті 29, п. 3 і 4, а також у пункті 3 статті 60 нового Закону про освіту прописано обов’язковість оприлюднення на офіційних інтернет-ресурсах звітів про надходження та використання коштів, спрямованих на забезпечення діяльності. Це нововведення, за задумом авторів законопроекту, має забезпечити громадський контроль над розподілом фінансів. А як насправді? Чи сприятиме це, на Вашу думку, запобіганню нецільового використання бюджетних коштів?
- Я підозрюю, що українці знайдуть механізми обійти і це. І не лише у столиці, де, як кажуть, є що красти. Буквально кілька тижнів тому на нараді у віце-прем’єра Кириленка я ставила запитання міністрові освіти й науки Лілії Гриневич щодо того, куди зникають кошти, скеровані на харчування дітей із малозабезпечених сімей. Почула у відповідь, що в Києва щодо цього совість чиста – гроші "випаровуються" на місцях, і, додам від себе, це масове явище (чую про це з десятків шкіл у різних куточках України).
- У проекті держбюджету-2017 закладено підвищення зарплат учителям. Яким, на Вашу думку, має бути рівень заробітної плати працівника освіти, щоби популяризувати професію в суспільстві?
- Я думаю, що не менше 20 тисяч гривень. Але я точно знаю, що наші владники таких зарплат учителям не встановлять. Я була шокована, коли протягом 2016 року вони скасували безкоштовне харчування для учнів 1-4 класів і встановили собі захмарні зарплати. Це несправедливо.
- Ви часто відвідуєте підконтрольні українській владі населені пункти Донбасу, виступаєте перед учнями. Яку реакцію викликають у дітей, вчителів, адміністрації шкіл Ваші виступи?
- Чудову реакцію. Освітяни з інших областей України та активісти, який мають цікавий досвід і готові ним поділитися, дуже затребувані на Донбасі. Це і називається внутрішньою мобільністю нації, що прекрасно склеює докупи різнокультурні регіони. Я впевнена, що возз'єднання донбаських тимчасово окупованих територій почнеться з людей, а не з владних рішень. Абсолютно не здивована недавнім фактом щодо активізації вивчення української на територіях так званих ЛНР та ДНР (ще у вересні з'явилася інформація щодо великого попиту на репетиторів з української мови в окупованому Донецьку, - ONLINE.UA). Здоровий глузд у тамтешніх україноорієнтованих людей рано чи пізно запанував би. Там їх багато – на наших східнотеренних акціях завжди були присутні досить прогресивні люди.
Мені дуже шкода, що філософія "Не будь байдужим!" в довоєнні роки не стала загальнодержавною. За правильної роботи у шкільних, позашкільних закладах та у вищій школі молодь однозначно не ставала б сепаратистами. Найбільше мене ображають ті кияни, львів’яни, хмельничани та інші, які жодного разу не побувавши на Донбасі, у стосунку до нього користуються штампами на кшталт "стандартність табірної пайки" чи "за братву порву". Це - ганьба. Мушу визнати, що найбільша кількість зацікавлених у нашому конкурсі "Хто для мене Іван Мазепа?" у далекому 2008-му році була з Донецької області. Це були сотні шкіл, які написали розкішні тексти про велич гетьмана і про потребу України стати нарешті Європою. Я і сьогодні зберігаю деякі найяскравіші твори…
- Я знаю, що Ви також привозите для дітей Донбасу українські книжки. Яка ситуація з підручниками і художньою літературою склалася в регіоні? Яких книжок найбільше потребують діти?
- Знаєте, роки чотири тому соцмережі порвала інформація, що курс української літератури в одній зі шкіл Макіївки викладається за підручниками 70-х років минулого століття. Перебуваючи регулярно в донбаських школах уже у воєнний час, я це теж фіксую. Певні книги туди з Міносвіти навіть не доїжджали. Коли краматорська вчителька поскаржилася мені, що посібників з етики її вихованці й не бачили, і я поставила це питання одному з очільників Міносвіти, він мені відповів так: "Могло таке бути, що по дорозі з Києва ці книги перехопив Харків. І залишив собі".
От іще приклад. У січні цього року я перебувала у школі села Новотошківське Попаснянського району Луганської області. Ця місцина – якраз на лінії розмежування. За кілька кілометрів - уже окупована територія, конкретно - містечко Кіровськ. Вчителі новотошківської школи скаржилися, що географічні мапи та портрети визначних історичних осіб залишилися в колишньому управлінні освіти. А воно – у Кіровську. Нового нічого ніхто не доправляє. Самі вчителі купити ці матеріали можуть навряд чи, бо в радіусі сотні кілометрів – жодної книгарні. Книжок діти потребують усяких, особливо україномовних. Адже абсолютно всі вони складатимуть ЗНО з української мови і вступатимуть до українських вишів… Як недавно повідомив громадськості заступник міністра освіти Максим Стріха, порівняно з минулим навчальним роком, кількість школярів, які навчалися українською, зросла на 35 000 осіб; регулярно скорочується кількість дітей, зацікавлених навчатися російською – ця тенденція зафіксована і на Донбасі й Приазов’ї.
- Які настрої переважають на Донбасі, і яким Ви бачите найбільш ефективний шлях реінтеграції регіону?
- Я та мої колеги й партнери провели на Донбасі останніми роками десятки просвітницьких заходів: від демонстрацій кінофільмів для молоді до методичних нарад для вчителів історії. На цих усіх акціях були присутні сотні прогресивних україноорієнтованих людей. Я "вати" так і не бачила. Найбільш ефективний шлях реінтеграції – це коли інші регіони не вважатимуть Донбас чимось чужорідним.
Фото: ZN.UA
- Чи багато серед учителів тих, хто поширює в школах відверто проросійські ідеї? І наскільки велика їх частка у порівнянні, приміром, із Києвом?
- У моїй присутності жоден учитель не поширював проросійські ідеї. У Києві теж. Може, соромляться?
- Як, на Вашу думку, держава, зокрема Міністерство освіти й науки, має боротися із сепаратистами в школах?
- Ми, активісти, неодноразово порушували питання колаборантства певних освітян перед міністром освіти Лілією Гриневич. Але вона скеровує нас до СБУ і каже, що в освітнього відомства абсолютно нема повноважень відстежувати колаборантів і, особливо, їх звільняти. В ідеалі, їх таки потрібно звільняти. Оскільки всі розуміють, що СБУ ними не займається, то варто було б у структурі міністерства створити окрему відповідну комісію.
- Нещодавно головою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти обрали Сергія Храпатого – давнього друга екс-міністра освіти Дмитра Табачника, який відзначився тим, що в часи президентства Віктора Януковича назвав істориків “скотами”. Як, на Вашу думку, це призначення вплине на розвиток вищої освіти?
- Це жахливо вплине на розвиток вищої освіти – Храпатий зарекомендував себе як корупціонер, аморальна та антиукраїнська людина. Я особисто постраждала від Табачника й робитиму все можливе, щоби його друзі не могли зайти у владу. Маю на увазі своє раптове звільнення як викладача Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського іншим побратимом Табачника – ректором Шестопалюком. Мене викинули без попередження і без жодних видимих підстав.
- Які перспективи розвитку середньої та вищої освіти Ви бачите? На чому порадили би міністрові Лілії Гриневич зосередити увагу?
- Мені хотілося б, щоб активніше розвивався такий напрям освіти, як музейна педагогіка, щоби вивчення іноземних мов не ставало базою русифікації (не є таємницею, що іноземний матеріал учителі часто пояснюють російською), щоби зникла корупція в освітніх закладах, щоби батьки учнів стали суб’єктами, а не об’єктами ухвалення рішень у школах. Мрій, які поступово стають моїми планами – багато. А найдужче я хотіла би, щоб освіта стала процесом накопичення не знань, а життєво необхідних навичок.
