Керувати обширною територією Росії завдання нелегке. Для того, щоб забезпечити своє панування над приблизно 17,1 млн квадратних кілометрів роздолля країни, російські лідери традиційно покладалися на державні організації – церкви, школи, регіональні уряди і сили безпеки – для зміцнення лінії Кремля. Коли президент Росії Володимир Путін вперше прийшов до влади, він консолідував ці установи, щоб підтримувати контроль своєї адміністрації.
Але хвиля протестів, яка прокотилася по всій Росії останнім часом, почала поступово рушити перевірені часом соціальні стовпи, піднімаючи питання як довго ще зможе уряд утримувати владу під своїм жорстким контролем, пишуть аналітики американської приватної розвідувально-аналітичної організації Stratfor у новій статті "Нонконформізм підриває основи влади Кремля", повний текст якої є в розпорядженні ONLINE.UA.
Більша частина невдоволення в Росії зараз – це реакція не на певній інцидент, як було, наприклад, з фальсифікаціями на виборах, що підбурили масові демонстрації у 2011-12 роках, а на політичну систему країни в цілому. За винятком кількох виключень, нинішні протести спрямовані на корупцію та економічну стагнацію, а не на самого президента. Оскільки демонстрації пов'язані з більш глибокими, більш стійкими проблемами серед російської громадськості, вони цілком можуть продовжитись і розширюватись. А так як конкретні скарги, що лежать в основі протестів в різних містах, різні, Кремль буде під тиском необхідності намагатися знайти єдину відповідь, яка зможе придушити хвилювання.
Що ще гірше для Москви, керівники регіонів країни в даний час, схоже, демонструють власну незадоволеність федеральним урядом. Місцева влада видала дозволи на протести в 11 з 32 міст, в яких проходили демонстрації 29 квітня, хоча Кремль визнав їх незаконними. Демонстрація непокори дає можливість припустити, що Москва втрачає свій вплив серед регіональних лідерів, більшість з яких Кремль вручну вибрав з числа своїх прихильників.
Читайте також: Путін може напасти на Україну через Білорусь, не питаючи Лукашенка - Безсмертний
Ця ситуація аналогічна тій, з якою Путін зіткнувся у 1998 році, коли регіональні та місцеві лідери виступили проти наказів Москви, після того як країну охопив ряд криз. Одним з перших кроків Путіна в якості глави служби безпеки – до того, як стати прем'єр-міністром і президентом – було приборкання нонконформістів.
За останні кілька місяців критика Кремля збільшилася також серед вчителів та директорів шкіл. У вересні 2016 року Міністерство освіти Росії затвердило три підручники з історії, які в значній мірі ігнорують звірства режиму Йосипа Сталіна і союз, який його уряд уклав з нацистською Німеччиною на початку Другої світової війни, прославляючи натомість героїзм Радянського Союзу у війні. Москва використала політику перегляду історії, щоб спробувати пробудити патріотизм серед молодих росіян. Але напередодні Дня Перемоги – національного свята 9 травня в пам'ять про перемогу Радянського Союзу над нацистами – кілька вчителів з різних куточків країни написали статтю, засуджуючи маніпуляції Кремля подіями минулого.
Проте у російського уряду все ще є союзники серед педагогів країни; з того часу, як в березні по країні почалися протести, з’явилось півдюжини відео на яких учителі засуджують демонстрації та їх учасників (студенти на цих відео, тим часом, ставлять під сумнів позиції своїх вчителів щодо протестних рухів, демонструючи муки зміни поколінь, в яких знаходиться країна).
Нещодавно виникли сумніви з приводу лояльності поліцейських сил Росії. У понеділок, 8 травня, Валерій Соловей, відомий професор і політолог Московського державного інституту міжнародних відносин, сказав в інтерв'ю, що співробітники поліції, яким наказали розправитися з протестами, незабаром почнуть чинити опір Кремлю. Соловей, який заробив репутацію проникливим розумінням російського суспільства, також зазначив, що поліція не обов'язково буде на боці протестувальників, але може бути менш схильною їх карати, ніж того вимагає Москва.
Покора поліції вже давно є ключовим показником авторитету російського уряду. Багато членів поліції і внутрішніх військ перейшли на сторону пропарламентських фракцій під час так званої конституційної кризи в Росії у 1993 році. Російські військові вичекали два дні, перш ніж підкоритися вимогам тодішнього президента Бориса Єльцина штурмувати будівлю парламенту; після повстання Єльцин відновив свої вимоги, щоб сили безпеки знаходились під його безпосереднім контролем.
Кремль опинився у подібному скрутному становищі в 1998 році, коли військові і поліцейські погрожували приєднатися, або, принаймні, припинити втручання в масові протести, викликані фінансовою кризою в країні. У той час державні службовці, в тому числі співробітники поліції і збройних сил, місяцями не отримували зарплату. Кремль розпорядився, щоб затримані виплати були в першу чергу розподілені між збройними силами, гарантуючи, що в його розпорядженні будуть лояльні військові.
Навіть якщо прогнози політолога з приводу непокори поліцейських виявляться правдивими, Кремль буде до цього готовий. Минулого року Путін, за прикладом Єльцина, направив деякі елітні підрозділи внутрішніх сил для створення Національної гвардії – формування, яке він може мобілізувати для особистого захисту в разі широкого поширення внутрішнього бунту або державного перевороту. Одночасно з цим, Кремлю доведеться знайти спосіб заспокоїти свою громадськість і підтримувати свої позиції в тих інститутах, які тримали Путіна при владі протягом майже двох десятиліть.
