Держсекретар Рекс Тіллерсон зробив те, що в очах багатьох спостерігачів за зовнішньою політикою виглядає як безсовісний гріх, коли два тижні тому під час зустрічі в італійському місті Лукка вголос задав питання: "Чому платників податків США має хвилювати Україна?"
У своїй статті для The National Interest, переклад якої зробив ONLINE.UA, Крістофер Пребл віце-президент з питань оборони і зовнішньої політики в Інституті Катона, підкреслив важливість питання, яке задав Тіллерсон і звернув увагу на те, як американські політичні еліти і простий народ по-різному дивляться на питання готовності піти на війну з Росією, щоб допомогти Україні, або іншим країнам.
Енн Епплбаум з The Washington Post відповіла рішучо: "Так, Рекс Тіллерсон, американських платників податків це має хвилювати", але додала, з урахуванням корпоративного походження Тіллерсона (тобто досвіду його як індустріального менеджера - ONLINE.UA): "Немає розрахунку, немає балансу, який може все це довести. Немає нічого, що б зацікавило його, як гендиректора, або його акціонерів. Що б ми не "вклали" в Україну ... не буде негайних результатів. Для того, щоб побачити значення безпечної, прозахідної України, потрібно подивитися на значення цього альянсу через 70 років".
Річард Хаас, президент Ради з міжнародних відносин, підкреслив, що відмова від України, і передача її на поталу Володимиру Путіну може спонукати більше держав до прагнення отримати ядерну зброю. Україну в рамках Будапештського меморандуму в грудні 1994 року заохотили відмовитися від своїх ядерних запасів після розпаду Радянського Союзу, в обмін на гарантії безпеки з боку як Росії, так і Сполучених Штатів.
Путін явно відмовився від цього зобов'язання, анексувавши Крим і продовжуючи втручання у східній частині України. Якщо американці не будуть дбати про Україну в умовах такої агресії, пише Хаас, це буде "страшним повідомленням іншим лідерам: відмова від ядерної зброї може бути небезпечною для вашого політичного здоров'я і територіальної цілісності".
Такі відповіді на спонтанний коментар Тіллерсона (один з його помічників охарактеризував його як "ораторський прийом") відображають глибинні уявлення про важливість договірних зобов'язань США, а також квазі-релігійну віру в нібито прихильність Сполучених Штатів до міжнародних норм.
Для чоловіків і жінок, які вели зовнішню політику США протягом останніх декількох десятиліть – це і є те, що робить Америку винятковою. Як пояснила Мадлен Олбрайт "Ми Америка. Ми незамінна нація. Ми стоїмо на висоті. Ми бачимо далі в майбутнє". Зовсім недавно, Хілларі Клінтон говорила про "певні зобов'язання" в тому числі, наприклад, стосовно наших союзників по НАТО, "які повинні бути вбудовані в ДНК американської зовнішньої політики".
Але лідери США знаходяться на хиткому ґрунті, коли говорять іншим про важливість дотримання міжнародних угод і повагу до територіальної цілісності суверенних держав. Навіть Річард Хаас це визнає. "Той факт, що Ірак і Лівія були захоплені після того, як відмовилися від своїх ядерних програм, і що озброєна ядерною зброєю Північна Корея не стає об’єктом атак – це урок усім зрозумілий".
У той же час, багатьох американців хвилює, коли невинних людей вбиває, або саджає в тюрму на сумнівних підставах, їх власних уряд. Вони висловлюють протест, коли країни нападають на своїх сусідів. З іншого боку, лідери США часто заохочують громадськість не звертати на це увагу, коли такі порушення здійснюють союзники США (наприклад, Єгипет, Туреччина і Саудівська Аравія). Такі відповіді, очевидно, ускладнюють твердження, що американців повинні дуже глибоко хвилювати і хвилюють деякі основні принципи, крім тих випадків, коли вони не повинні і не хвилюють.
Більш важливе питання не "Чому американців має хвилювати Україна?", а "Наскільки американці мають непокоїтися про Україну?", або ж "Чим готові ризикувати і які готові витрачати гроші американці, щоб забезпечити територіальну цілісність України?".
І саме тут ми можемо побачити різкий розрив між зовнішньополітичними елітами і громадськістю в цілому, саме той розрив, який безжально експлуатував Дональд Трамп своєю риторикою, що "Америка – понад усе" під час виборчої кампанії, і в перші дні свого президентства.
Кілька років тому серед американців були проведені опитування про те, чи готові вони були б піти на війну з Росією, щоб захистити Польщу, Туреччину і Латвію. Ствердно відповіли 40, 29 і 21 відсотків респондентів, відповідно. Лише 56% готові захищати Великобританію. Це все офіційні договірні союзники США. Україна такою не являється. Те ж саме опитування показало, що 22% опитаних були б готові піти на війну з Росією через Україну.
Можна знецінити точність таких опитувань. З огляду на високий показник відповіді "не впевнений", було б розумно припустити, що громадська думка зміниться, якщо президент буде рішуче закликати США до військових дій. Проте, не можна ігнорувати, що для більшості американців, захист безпеки інших не робить Америку особливою. Більш того, він зайняв останнє місце у списку з дванадцяти можливих "дуже важливих" цілей зовнішньої політики в останньому опитуванні Чиказької ради з глобальних питань.
Сьогодні деякі з найширших розривів можна побачити між республіканськими елітами і республіканськими виборцями. Опитування, проведені перед голосуванням у листопаді, показали, що 71% лідерів Республіканської партії вважають "захист безпеки наших союзників" "дуже важливим", у той час як такої ж думки серед рядових представників республіканців дотримуються лише 36%.
Загалом, американці хвилюються за інших, але вони рідко переживають достатньо, щоб ризикувати американськими життями заради певних принципів. Не має впевненості навіть, що більшість американців будуть готові платити більш високі податки, або погодяться зі скороченням витрат на затребувані внутрішні програми, як знак їх турботи про безпеку інших.
Ми можемо радіти такій суспільній думці, або ж глибоко шкодувати. Але ми не повинні її ігнорувати. І держсекретар Тіллерсон достойний похвали, а не роздратування, за сміливість задати це суттєве питання.
