Проект "Double Ять" на порталі ONLINE.UA продовжує знайомити вас з людьми, які варті того, щоб прийти до нас на розмову. Прізвище нашого гостя було відоме кожному в 2011-2014 роках, тоді воно звучало з телевізорів, побачити його можна було на будинках, стікерах. "Свободу Павличенкам" - пам’ятаєте? Це було в 2011 році, в березні, коли батька Сергія і його самого заарештували і засудили: для батька – довічне, сину – 13 років. До лютого 2014 Сергій був у в’язниці.
- Твоє ім’я і ім’я батька було розкручене завдяки зусиллям ультрасів, які по всій Україні провели десятки акцій. От ця акція була в січні 2013 року в Дніпрі. Такі масштабні акції для вашого звільнення. Хоча вас звинувачували в вбивстві судді, але вони не вірили. І вперше ультраси заявили про себе, як серйозну силу, яка може вимагати рішень від влади. Ти сам був ультрасом, брав участь в махачах. Що ти для себе там знаходив?
- Для мене важливий був певний колектив не зіпсованих, молодих людей, які мають певні цінності. Мені було 16 років і я займався футболом. І я бачив людей, яких цікавили нічні клуби, наркотики. Я відчував себе білою вороною, тому я і шукав щось інше. Я випадково туди потрапив, і мене затягнуло.
- Відчуття братерства, відчуття, що тебе захистять, це важливо?
- Тоді я це так не сприймав. Це потім вже було. Я просто шукав спілкування по інтересах, і знайшов.
- Я не пам’ятаю, щоб когось з політиків так захищали. Наступне відео: грудень 2013 року, Житомир. По всіх великих містах були акції. Рух був масштабний. Чому ультраси так активно тебе захищали? Вони на стінах писали "Свободу Павличенку". Ти був здивований, що тебе всі захищали, всі об’єдналися?
- Ну, що воно буде таке масштабне, ніхто не знав. Народ невеликим колективом почав це обговорювати, що є проблема. В тих колективах кожний зіштовхувався з міліцією. І потім воно набрало обертів.
- Це якось підтримувало вас?
- Звісно. Коли показували кадри, коли був в лютому наймасштабніший в Києві ролик, і мене викликає начальник режиму забезпечення Лукянівсьського СІЗО, і говорить: "О, рік назад, це їх саме стріляли".
- Це про масштабну акцію в Києві 25 жовтня 2012 року. Навіть працівник поліції був наляканий?
- Так. Вони не знали, що буде далі. Багато людей під стінами, вони озброїли охоронників...
- Коли ти сидів в СІЗО, той факт, що за тебе виступає стільки людей, що ти ультрас... І на суді те, що ти був ультрасом, стало мінусом, чи плюсом?
- Не розуміли. Ну, ланцюжок був: ультрас, "Динамо", Суркіс, Медведчук, і питання, скільки коштує це все організувати. Що це може бути по іншому, нікому в голову не вкладалося.
- Тобто думали, що ти - людина Суркіса?
- Так, були версії, що я дуже багата людина. Але це такі, місцеві аналітики.
- Цей масовий рух фанатів, які вимагали звільнення - може, це була перша ластівка, що молодіжний соціум дозрів до революції?
- Тоді це не сприймалося, як початок революції. Я бачив це з іншої сторони. Навколо мене товсті стіни, немає телевізора. В кінці 2013 року я був в Харкові взагалі без зв’язку. Що відбувається, гадки не мав.
- Тоді, як ти був в колонії в Харкові, ти не знав про акції?
- Я говорю вже про пізніший період, коли почалася акції, як почалася революція.
- Коли ти вийшов після звільнення, ти несподівано в 2014 році опинився на Донбасі.
- Так, Маріуполь, Бердянськ...
- Три роки за гратами, і потім піти на війну. Для більшості це незрозумілий крок, ти пішов знову в небезпеку. Ти не хотів відпочити?
- Я відчував необхідність, очікування мене з боку хлопців. Я відчував, що мені багато чого дали, і не міг залишити це не взаємним.
- Ти відчував, що ти зобов’язаний бути там?
- Я не можу сказати, що я багато віддав. Але хоча б щось було важливо.
- Де саме ти воював? Ти брав участь в штурмі Маріуполя?
- Так, це серйозна операція "Азова". Всі хто там був, в них досвіду не було, всі хлопці, як я.
- Ти був готовий взяти в руки зброю, яка вбиватиме?
- Так.
- Ти стріляв?
- Так.
- Ти бачив, куди ти стріляв?
- Є такий парадокс, в тому ж Маріуполі майже не було необхідності стріляти кожному.
- Страшно було?
- Так, спочатку.
- А коли було страшніше, на суді, чи на війні?
- Важко сказать, це різне. Ну, в суді це мандраж, ти не знаєш чого очікувати.
- Як це - тримати зброю? Ти ж не служив.
- Це був мандраж, але потім я про нього забув.
- Бійці знали, хто ти? З тебе не робили героя?
- Ні, я не афішував це. Деякі знали, але не було ажіотажу.
Пісня Ярмака "Свободу честным", присвячена Павліченкам
- Ти вважаєш, що це сталося, бо при владі Янукович був?
- Не думаю, що це саме він, але все до цього йшло. Свого апогею досягло при ньому.
- Коли ти був ультрасом, до тебе ставилися як до хулігана, який заважає людям жити? До того, як сів?
- Так.
- Як війна змінила ставлення людей до ультрасів?
- Революція і війна змінили. Вже після революції ставлення змінилося.
- Ти сам від фанатів цього очікував? Що вони підуть на барикади, на війну? Вони ж просто хулігани. Чому вони були перші, хто захищав державу?
- Це не складно, бо фанатський рух був політизований, але не партіями, а по поглядах. Можливість себе проявити, про що кожен з них говорив. Такий час Х, коли всі себе проявили.
- От ультраси, які служать, це ті самі пасіонарії, які хочуть постійно з кимось боротися? Бажання виходити на бій з іншим клубом? Зараз вже смішно спостерігати за махачами, коли в країні війна?
- Наскільки мені відомо, їх (бійок - ONLINE.UA) практично немає.
- Через це фанатський рух затухає?
- Я згодний, що це пасіонарії. Для них цей час - це проявлення себе.
- А сьогодні ти свою енергію як реалізуєш? Ти перестав вести активну діяльність?
- Так. Через особисте життя. Мені треба багато чого для себе робити. Я не ходжу на футбол з 2014 року.
- Що зникло в середині?
- Може переріс? Але э дуже багато речей, які треба зробити в моєму житті.
- На ваш захист виступали не лише фанати українських команд, деякі європейські фанати на трибунах вивішували плакати з гаслами, наприклад, фанати мадридського "Реалу". От наступне відео, на грі двох російських команд "Волга" і "Спартак", в Росії, ще до початку революцїї, вас захистили росіяни. Це ватніки?
- Складно сказати, я давно не цікавлюся, які зміни в російському футболі. Наскільки я знаю, були ті, хто виступав за Україну, і були ті, хто проти.
- Ти на вигляд спокійна і врівноважена людина. Мені важко уявити, що ти відчував, коли тобі було 19 років і тобі оголошують вирок - 13 років тюрми. Що ти тоді відчував? Ти памятаєш це?
- У найтемніший час я згадував, що ніч темна перед світанком.
- От це відео, вибач, може це трохи неприємно тобі. Але це потрібно, можливо, глядачам. От це перший раз виголошення вироку, тобі і твоєму батькові довічне. Ви спокійно виглядаєте.
- Просто на голову не налазило, що так може бути. Була впевненість, що та куча, яку називають матеріалами кримінальної справи... нам не дадуть по ній вирок. Але дали.
- Що ти найбільше з тюрми пам’ятаєш?
- Трохи більше пів року, в мене вийшло посидіти спокійно в більш менш комфортному приміщенні. Ну, лише стіни.
- З ким ти був?
- Там хлопці, звинувачені в тому, що вони шахраї. Конвертаційні центри...
- Як на тебе реагували?
- Нормально. Просто в цей період я читав книгу за книгою, мені їх передавали. Я переписувався. Комфортний період. До того була адаптація, тяжкий період. Потім великі камери, конфлікти.
- Ти як ультрас колишній, ви ж в середині десь готові до зустрічі з обмеженням волі. На якійсь грі вас могли заарештувати на 15 діб. Ти був до цього готовий? Ти думав про це?
- Ні. Нас по пальцях однієї руки можна перерахувати, хто був ультрасом і сидів у тюрмі. Така вирогідність не розглядалася.
- Ти кажеш, що ти переписувався у тюрмі? З ким?
- З нареченою.
- Дочекалися?
- Так. Вона померла від раку після мого звільнення. Десь через рік.
- Війна, звільнення з тюрми і смерть коханої. Ти не ставив собі питання, чому таке сталося з тобою?
- Ставив, але відповіді не знаю.
- Зараз, які в тебе відчуття? Якщо тоді була чорна смуга, а зараз?
- Мені подобається анекдот про чорну смугу: "один єврей розповідає іншому, а інший єврей говорить: чорна-біла, немає різниці. Потім вони зустрічаються, і один з них говорить: знаєш, виходить то була біла смуга".
- Як її звали?
- Крістіна.
- Скільки років?
- Ми ровесники.
- Я коли готувався до нашої зустрічі, побачив відео: після оголошення в суді вас виводили, і зібралися ультраси. І це був 2011 рік, вони вступили в сварку з міліціонерами. Вони "загрузили" мєнтів. Слова "я вільна людина, я стою на вулиці" зараз сприймаються нормально. Але тоді, це 2012 рік, тоді в країні Януковича такі речі могли в лице говорити міліціянтам люди… тоді це було круто, це життєва позиція чи нерозсудливість?
- Нерозсудливість, точно, але воно йде від якоїсь позиції. До цього вони розмовляли з поліцією так само, це просто для суспільства стало звично.
- З точки зору громадян це хамство, як так можна зневажливо поводитися з представниками міліції?
- Ці хлопці не сприймали їх як представників порядку, і тому - хто ви? Ви нас не захищаєте. Тому така оцінка і дії.
- Твій прогноз стосовно того, що чекає на нас з Донбасом?
- Немає прогнозів.
Читайте також: Якщо Путіна змінить Мутін, нічого не зміниться, в Росії нас вирішили ліквідувати - художник Петро Павленський
- Не було бажання знову туди?
- Зараз я не готовий. В моєму житті завжди є шанс, що мені дадуть повістку. Я не ховаюся. Але зараз в моєму житті є багато інших справ
- Що зараз є справою твого життя?
- Я працюю, працюю над собою, вчуся.
- Чим ти займаєшся?
- Програміст, веб-розробник.
- Колишній ультрас, відсидів, воював. Якось не вяжеться, ще і такий фінал – айтішник.
- Все банально. Коли моя наречена захворіла, ми не розраховували на фатальний висновок І ціль була яка? Я думав знайти роботу, віддалену бажано. Тому що я був постійно в лікарні, працювати не виходило. Я сам сів, відкрив інтернет і сидів з ноутбуком, в лікарні.
- Ти не думав, що з тими суддями, які вас судили?
- Судять, як і завжди.
- Люстрація?
- Ні. За нашим статусом, ми на свободі, але все, що в нас було, зараз арештовано. Наша справа обійшлася країні в 500 тисяч, експертизи різні. Потім це вішають, коли винуватого знаходять. І на нас висить 500 тисяч потерпілій стороні, дружині судді. В нас цікава ситуація, я не судимий в Міністерстві юстиції, міліції, а в воєнкоматі я судимий, в суді засуджений.
- З вас ніби звинувачення зняли, але ви винні?
- Так, мільйон. В нас арест квартири, машини, як і було, так і є.
- А чому нічого не змінюється?
- Складно сказати. Знизу намагаються щось змінювати, але щось не сильно вдається.
- Памятаєш свій перший день на свободі? 13 років тюрми, але справді було 3. Ти довго про звільнення думав?
- Мене зустріли на машині, і це все було швидко. Ти до цього лише пішки ходив, від однієї стінки до іншої. Мене зустріли хлопці з Харкова, довезли до Полтави, мене зустріли хлопці з Києва і наречена.
- От мені здавалося, що люди думають: "вийду і нап’юся, піду в загул", але ти не справляєш таке враження.
- Ну, п’ють, щоб щось забути, а я не хочу. Важливо продовжувати життєву лінію.
- Не хочеться щось забути?
- Була так думка: "ну, я тут, що я можу для себе зробити?". Я розвивав те, чого мені не вистачало, комунікації. Дитинство моє було яке - футбол, комп'ютери, я був домашня дитина. І це дало можливість компенсувати. Я намагався читати, багато було спілкування з такими людьми, з якими я б не зустрівся.
- Чого ти зараз реально лякаєшся?
- Не скажу, що мене нічого не лякає. Треба пройтися по всіх своїх страхах.
- Мені здається, що все найстращніше в тебе вже було.
- У кожного є свої фобії. Є раціональні і ірраціональні. Якщо порівнювати – попасти до в'язниці російської, в полон. Ну, в нас така, "light", українська версія. Купа, але їх не треба озвучувати.
- Ти патріот?
- Так, але кожен по-різному це розуміє.
- Як ти?
- Загальне благо, загальний інтерес. Я його не часто говорю, це слово. Просто треба думати про щось спільне.
- Ти віриш, що українська команда буде грати на стадіоні з московським "Спартаком"?
- До мене такі думки не приходять. Ні, певно, я про це не думав.
- Як тебе в'язниця змінила?
- В мене були думки сховатись на рік і щось в собі змінити, а там було 3 роки. Якби це не так закінчилося, то було б сумно. Це дало мені досвід.
- Якщо в тебе буде син, ти дозволиш йому стати членом футбольного руху?
- Я думаю, що занадто сильне піклування не дає отримувати досвід. І доведеться все життя так піклуватися. Але той, кого ти опікуєш, все одно зіштовхнеться з цим. Треба поступово, крок за кроком.
- Тобто фанатський рух виховує пацанів в позитивному світлі? Там відморозки ж є.
- Та всюди є. Звісно, впливає атмосфера, але фанатська атмосфера не негативна, а позитивна, певно.
- Хто є твій ворог зараз?
- Сам я. Мій час і можливості.
- Які у вас стосунки з батьком зараз?
- Ми спілкуємося добре, але є його життя і моє. Я його не виховую, як і він мене. Я живу, як я хочу, і він так само. Ми зустрічаємося, нормально все.
- Дякую тобі. Це був Сергій Павличенко на порталі ONLINE.UA.
