Чому у деяких українців виникає стокгольмський синдром під час війни та окупації та як цим можуть скористатися проросійські журналісти та пропагандисти обговорювали у новому випуску циклу психологічних етерів «Свідомі про несвідоме» доктор психології Василь Мосійчук, академік Української академії наук Віталій Луньов та професор нейропсихології Богдан Ткач.
Джерело: ютуб-канал online.ua
Війна — одне із найжахливіших випробовувань, з яким може зіткнутися людина протягом свого життя.
До неї неможливо підготуватися, її хід нікому не вдається спрогнозувати. Саме тому більшість людей не мають жодного уявлення про те, як себе поводити у стресовій ситуації — на межі життя та смерті.
Українці, які бачили жахи війни та окупації на власні очі, абсолютно по-різному розповідають про пережите.
У деяких із наших співвітчизників навіть фіксують стокгольмський синдром — вони починають всіляко виправдовувати злочини та звірства російських окупантів
Стокгольмський синдром — це психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив'язаністю жертви до кривдника. У процесі захоплення, викрадення або застосування (чи загрози застосування) насильства, жертви починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їх дії, і, навіть, ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї.
Чому українці також стикаються зі стокгольмським синдромом
У деяких українців справді є стокгольмський синдром. За період, коли людина перебуває поряд з агресором, вона стає щасливою вже від того, що трьох сусідів вбили, двох зґвалтували, а мене ні. Чи там у когось хата згоріла чи корів вбило снарядами, а в мене ні. Ця людина живе в напруженні передбачення, прогнозування того, як себе буде поводити агресор, щоб уникнути його покарання на собі. І починається таке собі "загравання". Після нього — інша стадія. Людина намагається проникнутися цим ворогом, аби зрозуміти його логіку. А потім вже реально вона починає розуміти її і переходити на лад свого ката, — пояснює Віталій Луньов.
Академік Української академії наук нагадує, що стокгольмський синдром вчені відкрили багато років тому. Він є у всіх війнах, терактах, майже всюди.
Луньов зазначає, що під час захоплення терористами будівель, де є жінки та діти, декілька заручників завжди переходять на сторону агресорів, оскільки це компенсаторно-адаптивний механізм.
Вас може зацікавити: Страх, гнів та образа стали основою ненависті росіян до українців — академік Української академії наук Віталій Луньов
Як стокгольмським синдромом українців користуються проросійські ЗМІ
Звичайно, українці, які після деокупації їхніх міст та селищ починають завзято виправдовувати російських солдат, — чудова знахідка для кремлівських пропагандистів.
Масла у вогонь підливає те, що сюжети з переляканими людьми, які захищають своїх катів, знімають навіть українські ЗМІ.
Дійсно, такий контент створювати не можна. І мабуть, треба робити якісь радикальні речі, вводити, можливо, на цей час цензуру, принаймні, пов’язану з новинами про війну. Я не знаю, можливо, це можна робити. Це припущення з мого боку, — озвучив свою думку Віталій Луньов.
На переконання доктора психології Василя Мосійчука, українські журналісти повинні розуміти, що вони знімають, про що вони пишуть та які можуть бути наслідки.
Навіщо українців зі стокгольмським синдром знімати? Щоб потім ці кадри вирізали й показували на російських каналах? Це ж злочин перед нашою країною. І чим це може закінчитися? — обурюється Василь Мосійчук.
Учасники цього випуску «Свідомі про несвідоме»:
Василь Мосійчук, доктор психології, автор наукових робіт, поет.
Віталій Луньов, клінічний професор психології та клінічного нейропсихоаналізу, член Американської психологічної асоціації, академік Української академії наук.
Богдан Ткач, клінічний професор нейропсихології, доктор психологічних наук з медичної психології, старший дослідник та лікар.
«Свідомі про несвідоме» — це цикл психологічних етерів за участі провідних спеціалістів з різних областей, від психології до міжнародної економіки. Учасники етерів беруть до обговорення актуальні проблеми, з якими стикаються українці під час війни.
