Президент Польщі 24 серпня став єдиним високопоставленим представником іншої держави, які брали участь у
святкуванні 25-річчя української Незалежності. Однак зайвих ілюзій з цього приводу бути не повинно: Анджей Дуда вирішував в Києві переважно власні зовнішньополітичні завдання.
Критики польського президента всередині країни часто відзначають його несамостійність і підпорядкованість Ярославу Качинському, лідеру партії «Право і справедливість» і неформальному «голові країни», в руках якого замикаються важелі управління Польщею. До того ж, лише місяць тому
, чим задовольнив внутрішньополітичні вимоги і помітно загострив відносини з Україною.
Петро Порошенко, приймаючи Анджея Дуду в Києві, постарався створити для нього режим найбільшого сприяння. Це і почесне місце на трибуні під час параду, і виступ польського президента перед українськими послами під час їх традиційної наради. Було б цікаво подивитися на вираз обличчя українського посла в Польщі Андрія Дещиці, який закликав Верховну Раду дати політичну оцінку рішенню польського Сейму щодо Волині. Справедливості заради, зауважу, що польська сторона дещо здала назад, зробивши реверанси в бік Києва.
Український президент зазначив ефективність польсько-українсько-литовської бригади, назвавши її прообразом інтеграції в НАТО. Порошенко закликав Польщу в особі Анджея Дуди інвестувати в Україну. Той, в свою чергу, підтримав прагнення України стати членом НАТО і Європейського Союзу, однак при цьому переслідував свої власні цілі.
Не секрет, що у Варшави після зосередження всієї повноти влади в руках «Права і справедливості» є помітні проблеми в стосунках з Європейським Союзом. Польща претендує не тільки на лідерство в регіоні Центральної Європи, а й хоче, щоб її голос звучав в масштабах усього континенту. Для цього їй необхідно посилити власні позиції, але ефективно зробити це можна, як не парадоксально, переважно за допомогою України. Впевненість в своїх силах Польщі спирається на стабільні економічні показники, але подібна ситуація не може тривати вічно.
Виступаючи в Дипломатичній академії перед українськими послами, Анджей Дуда швидше робив заявку на лідерство в регіоні Центральної та Східної Європи. Його мала почути Ангела Меркель, яка відправилася в турне по Старому Світу і скоро зустрічається з Дудою. Трансформація за рік ідеї міжмор'я в Тримор'я (Балтика, Адріатика, Чорне море) здатна показати зростаючі амбіції Варшави, однак мало враховує інтереси України, оскільки Дуда бачить розвиток регіону Центральної та Східної Європи в рамках євроатлантичного та європейського простору. Вступ України в НАТО і ЄС - аж ніяк не вирішене питання, і навіть не короткострокова перспектива. Участь української делегації в Варшавському саміті НАТО - далеко не заслуга виключно Дуди, а нещодавнє підписання протоколу про військово-технічне співробітництво між нашими країнами було обумовлено двосторонніми інтересами.
Важливим для України і Польщі є питання історичної пам'яті, оскільки проблемних моментів у відносинах між нашими народами вистачає. Петро Порошенко підкреслив, що існуючі суперечності не повинні бути використані третьою стороною. У нього є підстави так говорити: представники фракції КПРФ російської Держдуми вже виступили за визнання «волинського геноциду». Попередньо глави держав домовилися до грудня домогтися ефективного діалогу з історичних питань.
Однак ситуація може обернутися несподіваним чином: в українському парламенті зареєстрований проект постанови про визнання дій Польщі щодо українців в 1919-1951 роках геноцидом. Його автором є Олег Мусій, колишній міністр охорони здоров'я, який став депутатом-мажоритарником у Львівській області. Цей проект підказує легкий шлях для багатьох парламентарів «дати відповідь» польському Сейму, але навряд чи такий сценарій спростить ситуацію. На жаль, українські парламентарії нинішнього скликання куди охочіше йдуть шляхом легких рішень, а не намагаються системно вирішувати проблеми.
Україна і Польща сьогодні потрібні одне одному, і це підтвердила спільна
Декларація, підписана двома президентами
. Ні Київ, ні Варшава не отримають найближчим часом більш вірного союзника, і існуючі суперечності не повинні затьмарювати цей факт. Однак і враховувати інтереси один одного необхідно. Очевидно, що польський Сейм не стане скасовувати «геноцидну» постанову, що відповідає інтересам представлених в законодавчому органі партій. Тому історичні проблеми варто віддати на суд фахівців, можливо, із залученням третьої сторони. Наприклад, американець Тімоті Снайдер не має сантиментів і відмінно знає історію регіону, як і британець Норман Дейвіс.
Політикам по обидва боки польсько-українського кордону належить зробити так, щоб «історичні» проблеми відійшли на другий план завдяки історичним рішенням. Серед іншого, пора міняти формат відносин з «адвокат - підзахисний» на партнерські. І тут багато що залежить від Польщі, у якої сьогодні сильніші позиції. Хочеться вірити, що Дуда в Києві виступав не тільки в якості посередника і зможе переконати своїх однопартійців шукати спільну мову з Києвом не заради галочки.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
