Найвразливіший бік Росії Володимира Путіна - її економіка, тому жорсткі санкції і стримування у відповідь на агресію зашкодять їй. Про це пише Іво Даалдер, президент Чиказької ради з глобальних питань і колишній постійний представник США в НАТО, в своїй статті для Financial Times, переклад якої зробив ONLINE.UA.
Відносини між США і Росією досягли нижчої за останні 30 років точки. Відносини не були настільки поганими з тих пір, як Рональд Рейган і Михайло Горбачов почали докладати зусиль для закінчення холодної війни (в 80-х роках минулого століття, - ред.).
7 жовтня голова розвідки США, генерал Джеймс Клеппер заявив, що "вищі чиновники" Кремля санкціонували злом електронної пошти американських осіб і установ, щоб втрутитися у виборчий процес в країні. Ця заява послідувала за рішенням держсекретаря Джона Керрі припинити двосторонні переговори, які велися для того, щоб покласти край жорстокій війні в Сирії, і після
його звинувачень в тому, що дії російських військових в Алеппо - це військові злочини
.
У свою чергу президент Росії Володимир Путін відмовився продовжувати підтримувати угоду про утилізацію збройового плутонію. І після цього Москва відправила ракетні системи, здатні нести ядерні боєголовки, в Калінінград, розташований між Польщею і балтійськими країнами, що ставить під загрозу найвразливіші держави НАТО.
Читайте також: Пу
тін згорне проект ЛНР-ДНР з однієї причини - російський політолог Орєшкін
Це показує, наскільки зіпсувалися відносини між країнами з моменту незаконної російської анексії Криму та вторгнення країни в Україну на початку 2014 року. Поки що ні Вашингтон, ні його європейські союзники не змогли відповідно відповісти на все більш небезпечну російську поведінку.
НАТО почав робити деякі кроки для посилення захисту своїх східних флангів, і члени Євросоюзу почали знову піднімати витрати на оборону. США і Канада приєдналися до ЄС, також впровадивши санкції проти Росії через її вторгнення в Україну і за збитий в липні 2014 року малайзійський літак.
Але це не виглядає як послідовна стратегія. Занадто багато хто, особливо в Європі, вірить, що політична і економічна взаємодія, спільно з відмовою від застосування військових заходів, в кінці кінців, приведуть до більш конструктивної позиції Москви. І хоча спроба інтегрувати Росію в західну систему була вартісним експериментом, вона провалилася. Як і її попередникові - Радянському Союзу - РФ потрібен західний антагоніст, щоб захистити позиції її влади всередині країни.
Що ж тоді буде ефективною відповіддю на поведінку Росії? Відповіддю буде стратегія стримування.
У 1946 році американський дипломат Джордж Кеннан стверджував, що політика стримування - це необхідна відповідь радянській системі, яка рухалася в напрямку зовнішньої експансії через внутрішню слабкість. Приєднання Москви до товариства націй, як намагався зробити Франклін Рузвельт, приречене на провал. Зовнішній же тиск призведе до внутрішніх змін, які необхідні для зміни зовнішньої радянської поведінки, сказав Кеннан.
Під час холодної війни США і їх союзники стояли перед дилемою: протистояти експансії в тих місцях і в той час, коли ситуація виникає, або ж дипломатично і економічно ізолювати Москву, одночасно підтримуючи захист американських інтересів в Європі і Азії.
Сьогодні питання звучить приблизно так само. Деякі вважають, що протистояти Росії потрібно там, де вона проявляє силу - в Україні, в Сирії, в кіберпросторі. Інші ж кажуть, що необхідно зміцнити сили НАТО і експлуатувати економіку Росії, що знижується, і відсутність ідеологічної привабливості за кордоном.
Зараз, як і тоді, політика стримування повинна стати довгостроковою стратегією, яку найкраще підтримувати, підкреслюючи силу Заходу і слабкість Росії. Ядро нашої сили - це західна згуртованість. Саме тому президент США Барак Обама та інші лідери країн НАТО правильно вчинили, відреагувавши на вторгнення в Україну посиленням захисту Альянсу. Найбільшою слабкістю Росії є її економіка, адже вона залежить від видобутку корисних копалин; сильний режим санкцій буде болючим для Москви.
Нам потрібно визнати, що Росія - це ненадійна сила, якою рухає внутрішня слабкість. Знадобилося 40 років стримування, щоб поведінка Радянського Союзу змінилася, а СРСР згодом зруйнувався. Росія слабша зараз, ніж був тоді Радянський Союз, але для зміни її поведінки все одно будуть потрібні роки. Як і тоді, щоб домогтися успіху, стримування вимагає терпіння і твердості.
