"Росія повернулася", - сказав недавно генерал Кертіс Скапаротті, головнокомандувач збройними силами НАТО в Європі. І він мав рацію. Завдяки швидкому зростанню військового бюджету і частим раптовим навчанням поблизу кордонів Альянсу РФ справді повернулася в гру в сфері силової політики після 25 років перерви. Наслідки цього очевидні - загроза, яку становить собою
Росія Володимира Путіна, нікуди не дівається, і політтехнологам потрібно з цим змиритися. А ще краще - зрозуміти логіку цієї країни.
У статті для сайту Atlantic Council, переклад якої зробив ONLINE.UA, британський аналітик в сфері енергетики та безпеки Лукас Траківавічус розповів про книгу політолога Агнії Грігас "Після Криму: нова Російська імперія" (Beyond Crimea: The New Russian Empire, 2016), в якої вона розповідає про секретну зброю Володимира Путіна в країнах колишнього СРСР.
Після анексії Криму та початку війни на Донбасі в 2014 році почали видаватися гори книг, які аналізують зовнішню політику Росії на території, яку вона називає своїм "ближнім зарубіжжям". Проте, не дивлячись на їх переваги, жодна з цих книг не приділяє достатньої уваги для стосунків Росії з її так званими "співвітчизниками" - етнічними росіянами, російськомовними, і тими, хто в культурному відношенні орієнтується на Росію.
На тлі цього, зазначає автор статті, виділяється нова книга Агнії Грігас "Після Криму: нова Російська імперія". Вона дає необхідне розуміння того, яким чином Кремль використовує 35 мільйонів своїх співвітчизників, розкиданих по пострадянському простору, в своїх геополітичних цілях.
Читайте також
:
тін зацементував свій режим, а в Росії масова депрессуха - журналіст Радзіховський
Центральним аргументом в книзі Грігас названа така, що активно проводиться Москвою в останні десятиліття "траєкторія політики нової імперіалізації" (reimperialization policy trajectory). Простіше кажучи, Росія використовує спочатку, здавалося б, невинне поєднання м'яких інструментів влади, в тому числі культурних, економічних і мовних, щоб формувати у своїх російських співвітчизників певне сприйняття. Одночасно з цим Кремль використовує різні дії, спрямовані на "підтримку прав" цих російськомовних.
Хоча це може здатися досить нешкідливим, ситуація розвивається в зовсім іншому напрямку. Зокрема така політика, як правило, супроводжується посиленням пропагандистської кампанії, яка створює враження про необхідність "терміново захистити" цих росіян. Останнім кроком в "траєкторії політики нової імперіалізації" є або повна анексія території, як це було з Кримом, або створення сепаратистських карликових "державних утворень", які, незважаючи на їх уявну незалежність, діють під де-факто російським протекторатом.
Для того щоб довести це сміливе твердження, Грігас провела широкий огляд зовнішньої політики Росії щодо тринадцяти країн. В одній із глав автор розглядає агресивне втручання Москви у справи Молдови, України та Грузії, яке привело до створення заморожених конфліктів у Придністров'ї, на Донбасі та на Кавказі. В іншій Грігас говорить про три прибалтійські держави і підкреслює найбільші ризики дестабілізації, з якими стикаються їх прикордонні з Росією регіони, такі як Іда-Вірумаа в Естонії, де російськомовні становлять 80% населення, і Латгалія в Латвії, де росіяни становлять майже 39% населення.
Крім того, автор розглядає п'ять республік Центральної Азії і зазначає, як спроби Росії впровадити свої інструменти влади привели до абсолютно різних результатів в кожній з цих країн. У той час, як політика РФ в значній мірі не виправдала себе в Казахстані, Туркменістані та Узбекистані, вона була дуже ефективною в бідніших і слабких Таджикистані та Киргизстані. І, врешті-решт, Грігас говорить про Вірменію і Білорусь і демонструє, як зовнішня політика Росії відіграє провідну роль у формуванні внутрішньої політики цих двох її найближчих союзників.
На додаток до детального аналізу військових, економічних і культурних інструментів, які використовує Кремль, книга Грігас додатково докладає думки осіб, які можуть бути позначені як "російські співвітчизники". Читачеві надається унікальна можливість дізнатися дуже різних думок, від найбільших прихильників до лютих критиків Путіна і його політики.
Зрештою, Грігас доходить висновку, що, насправді, існує деяка історична спадкоємність між експансіоністською політикою епохи Путіна і його попередників, таких як Катерина Велика. Це, в свою чергу, свідчить про те, що Кремль може готуватися відтворити колишню Російську імперію, якщо не через пряму анексію, то шляхом створення сильної російської сфери впливу.
Нова книга Грігас - це корисне доповнення до сучасної літератури по російській зовнішній політиці, і вона, поза сумнівом, буде дуже корисна, не тільки для осіб, які приймають рішення, а й для тих, хто хоче зрозуміти, що рухає стратегією Путіна в пострадянському регіоні, робить висновок автор статті.
