Був час, коли Росія могла маніпулювати іншими країнами за допомогою поставок природного газу. Вона як і раніше здатна це робити, але загрози зараз є менш ефективними, ніж раніше. Національна компанія України
«Нафтогаз» підтвердила в середу,
що розглядатиме питання про прямі закупівлі газу у російського гіганта «Газпрому» без посередництва з боку Європейського союзу. Готовність України вести переговори безпосередньо є ознакою зростаючої впевненості в собі, а також того, наскільки Києву - за допомогою з Брюсселя - вдається поступово руйнувати здатність Москви використовувати поставки газу в якості політичної зброї.
Американська приватна розвідувально-аналітична компанія Startfor розповіла про те, як Європа за участю України намагається зробити все, щоб обмежити можливість Росії використовувати поставки природного газу в якості потужної зброї політичного тиску, і про внутрішні європейські проблеми з впровадженням проекту «Північний потік-2». Звіт приватної розвідки США є в розпорядженні ONLINE.UA.
Деполітизація газу
Використання енергетики Москвою для впливу на політику не тільки в Україні, але і в інших країнах Центральної та Східної Європи, які імпортують російський газ, було постійною темою в 2000-х і на початку 2010-х років. У відповідь на це Європейський союз прийняв ряд ініціатив, спрямованих на деполітизацію природного газу. Були створені правові умови, наприклад, Третій енергетичний пакет, який розділив володіння природним газом, який йде по трубопроводу, і власників трубопроводу, і фізична інфраструктура - газові інтерконнектори (газопроводи, - ред.) і трубопроводи - була побудована так, щоб газ міг транспортуватися більш вільно по всій Європі.
Україна, яка не є членом Європейського Союзу, відставала в розвитку цієї інфраструктури, але зараз вона в більшій мірі вже її прийняла. Наразі існує досить взаємозв'язків між Україною і її західними сусідами - Словаччиною, Польщею та Угорщиною - щоб Україна могла імпортувати до 20-25 мільярдів кубометрів природного газу на рік зі Східної Європи. Хоча більша частина газу, який Україна купує, до сих пір йде з Росії (відзначимо, що на цей момент Україна взагалі не імпортує газ з РФ, - ред.), її здатність імпортувати у своїх сусідів означає, що Росія більше не може вимагати від України набагато вищу ціну, ніж від інших країн, тому що Україна може купити газ у них за нижчою ціною. І, що важливо, Брюссель робить недійсним пункт російського договору з імпортерами природного газу, який забороняє їм експортувати або продавати газ іншим.
Крім того, Європейський союз включив Україну (і Балкани) в свою ширшу ініціативу Енергетичного союзу, який Брюссель створив для розширення своїх ініціатив загального енергетичного ринку на сусідів не з Європейського союзу. Україна поступово приймала принципи і закони Третього енергетичного пакета.
На додаток до розвитку своєї інфраструктури Київ також здійснює заходи щодо обмеження споживання природного газу, в тому числі, щодо підвищення ефективності зимового опалення та використання більшої кількості вугілля для вироблення електроенергії. У 2011 році Україна споживала 53,7 млрд кубометрів природного газу. У 2015 році вона спожила лише 28,8 млрд куб. м, скоротивши імпорт газу до 16,2 млрд куб м в 2015 році, з яких тільки 7 млрд кубометрів безпосередньо закуповувалися в Росії (Україна імпортувала 9,2 млрд кубометрів через Європу). Ця тенденція тривала протягом усього 2015 року. Україна безпосередньо не закуповувала газ у Росії з листопада 2015 року, навіть під час найгіршого періоду зими 2015-16 рр, хоча вона і вела переговори про зимовий пакет з «Газпромом» в рамках тристоронніх переговорів (України, Росії та ЄС).
Тепер, коли ці зміни в основному реалізовані, переговори між «Нафтогазом» і «Газпромом» більшою мірою будуть фінансово мотивовані і навіть прагматичні, хоча політичні відносини між Москвою і Києвом залишаються вкрай напруженими. У «Нафтогазу», можливо, навіть є перевага, тому що йому не потрібен газовий контракт, він просто віддає йому перевагу. Але переговори не обов'язково будуть гладкими. У обох компаній є ряд неврегульованих претензій, зустрічних претензій, незавершених взаємних судових позовів один проти одного через минулі відносини. До них відносяться і останні загрози «Газпрому» подати в суд на «Нафтогаз» через збільшення плати за транзит природного газу в січні 2016 року.
Північний потік-2: Усе ще розділені
Хоча Європа повністю підтримує ініціативи щодо створення спільного енергетичного ринку, пропонований Росією проект газопроводу «Північний потік-2» призводить до протистояння між його прихильниками, де Німеччина є найсильнішим, і його східними недоброзичливцями в Європі, такими як Польща і Словаччина. Проект передбачає прокладання газопроводу через Балтійське море безпосередньо з Росії в Німеччину, в обхід України і Східної Європи. Німеччина вибрала шлях розгляду проекту з чисто економічної та ділової точок зору, в той час, як противники "Північного потоку" розцінюють це як зраду Берліном концепції Енергетичного союзу і створення безпосередніх домовленостей з Росією, які можуть дозволити Москві продовжувати політизувати поставки газу.
З точки зору країн Східної Європи, «Північний потік-2» дає Росії більше можливостей для перекриття поставок природного газу, ніж без цього трубопроводу. Історично склалося так, що російський природний газ йшов через країни Східної Європи, такі як Польща чи Україна, на центрально-європейські ринки, в такі країни як Німеччина, і, незважаючи на це, Росія двічі готова була відрізати природний газ всій Європі, щоб покарати Україну. Для недоброзичливців проекту поява інфраструктури, що дозволяє безпосередньо поставляти природний газ до Німеччини, послаблює обмеження здатності Москви перекривати поставки конкретно в Східну Європу. Раніше перекриття газу Східній Європі також означало перекриття його Німеччині. Хоча країни Східної Європи створили значну інфраструктуру для торгівлі, вона не досконала, і вони як і раніше будуть відчувати значний дефіцит в разі істотного порушення поставок.
З цієї причини східні посадові особи Європи, в тому числі словак Марош Шефчович, європейський комісар з енергетики, були активними прихильниками агресивного тлумачення законодавства ЄС, якщо трубопровід буде побудований. Законодавство ЄС, однак, малозрозуміле в цьому випадку. Німеччина дотримується тієї точки зору, що ключові частини морської частини трубопроводу не повинні бути побудовані з відповідністю всім пунктам Третього енергопакету, в той час як Марош Шефчович стверджує, що Третій енергопакет повинен поширюватися на виняткову економічну зону Європи, а не тільки її територію. Європейська комісія офіційно не винесла рішення з цього питання, але наразі обговорює інтерпретації. Якщо Брюссель вирішить інтерпретувати застосування Третього енергетичного пакета на шельфі, проект трубопроводу може виявитися під загрозою. Таке рішення зажадає позбавлення права власності на трубопровід - який зараз більш ніж на 50% належить «Газпрому» - у постачальника газу, яким, звичайно, є Росія.
У розпал цього процесу Німеччина намагається послабити побоювання своїх сусідів, і в середу німецький міністр економіки Герман Зігмар Габріель позначив три умови для отримання схвалення Берліна: трубопровід повинен відповідати німецьким нормам, не повинен впливати на українські трубопроводи і не повинен обмежувати поставки природного газу в Східну Європу. Хоча Берлін може намагатися послабити напругу з приводу спірного трубопроводу, проблемою з точки зору Східної Європи є те, що стежити за дотриманням останніх двох умов після того, як трубопровід буде побудований, буде складно.
І хоча побоювання з приводу трубопроводів і поставок природного газу ослабли, ці питання залишаються ключовими у більшості політичних дебатів в Європі з питань енергетичної безпеки та залишаться такими. Незважаючи на політику єдиного ринку Європейського Союзу, РФ неминуче залишиться найбільшим постачальником природного газу в регіоні. У 2015 році Росія експортувала 160 млрд кубометрів природного газу в Європу на додаток до 24 млрд кубометрів, які вона експортувала в Білорусь і Україну. Лише п'ять країн - жодна з них не перебуває у Європі - виробили так само багато природного газу в цьому році. Найкраще, що може зробити Європа, - це обмежити здатність Росії маніпулювати поставками газу в політичних цілях.
Нічого з цього, однак, не применшує того факту, що доцільність використання природного газу в якості політичного важеля стала набагато менш потужною, і що Україна та інші країни досягли значного прогресу в розробці варіантів поставок газу. Дійсно, збільшення прагматизму Росії і її діловий підхід до своїх енергетичних переговорів з Європою - і тепер Україною - вказують на зрушення в мисленні Москви про взаємозв'язок між експортом енергоносіїв і її зовнішньою політикою.
