Про оптимальну для України систему влади, особливості виборчої системи в США і умову, необхідну для виконання Мінських угод щодо Донбасу, розповів у другій частині інтерв'ю ONLINE.UA заступник голови Центральної виборчої комісії України Андрій Магера.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Водіїв і коханок в списках ніколи не було занадто багато - Андрій Магера про вибори і "болото" у Раді
- Багато позитивних змін у країні відбувається під вимоги європейських чи глобальних структур. Те ж електронне декларування. Наскільки тема зміни виборчого законодавства України, за вашими враженнями, актуалізована для наших міжнародних партнерів?
- В окремих випадках наші партнери з ЄС та США виступають більшими українцями, ніж ми самі. Говорю без жодного сарказму. Часто трапляється, що громадські організації пропонують справді дуже корисні і ефективні законопроекти щодо тих чи інших аспектів суспільного життя. Та вони чомусь не знаходять підтримки у Верховній Раді, іноді можна битись об стіну і не бути почутим. Але коли абсолютно ті ж самі речі говорять міжнародні партнери, то всі вищі органи влади це чують. Можливо, треба бути близькими до структур свого громадянського суспільства і бути в діалозі, не шукати далеку дорогу для досягнення суспільно корисної цілі.
- Але структури громадянського суспільства не управляють таки фінансовими фондами, які підконтрольні міжнародним партнерам.
- Я б тут і громадянське суспільство теж розділяв. Для мене громадська організація і організація, яка існує на певних проектах - це не одне й те саме. Відмінність між ними - в неприбутковості для активу. Наприклад, я - член громадської організації Центра Разумкова. Долучаюсь до заходів цієї організації, але не отримую грошей. Не хочу рахувати чужі гроші, але є люди, які працюють в громадських організаціях, і їх не затягнути в державний сектор. А навіщо, якщо вони зароблять в п’ять-десять разів більше держслужбовців. Тому такий тип організації і людей я б не називав громадськими організаціями чи громадськими активістами.
Андрій Магера. Фото: Facebook
- Ви були на виборах в США. Відомо, що за Гілларі Клінон проголосувало більше виборців, а виборщиків більше у Дональда Трампа. Це демократично?
- Кожна держава по-своєму унікальна. Ми не можемо український досвід переносити на американський, а американський - на український. Розуміти США без історичного дослідження існуючої виборчої системи важко.
Річ у тому, що США утворювались навіть як конфедерація, а не федерація. В цих умовах кожен штат мав великі права. На об’єднання в більші інтеграційні стосунки вони погоджувались тільки за умов дотримання своїх прав. Це вилилось в нинішню систему обрання президента США.
США - це яскравий приклад того, як можна розрізнити загальне виборче право і пряме виборче право. Загальне виборче право означає, що брати участь у виборах мають всі громадяни країни, які досягли певного віку і не є неосудними. В США існує загальне виборче право. Але у них немає прямого виборчого права на виборах президента. Всі громадяни обирають виборщиків, які, в свою чергу, складають колегію виборщиків, а ті формально обирають президента. Хоча фактично долю колегії визначають виборці.
Тому виникла ситуація, що в Конституції США закріплений саме такий спосіб обрання глави держави. Я не можу сказати, що це недемократично. Ситуація унікальна для США, й інший спосіб обрання президента там, як мені здається, був би неприйнятний. Це довели понад 200 років існування державності. Хоча питання залишаються, переважно у європейців.
- Україна була вже президентсько-парламентською республікою. Потім стала парламентсько-президентською. У нас ніби такий транзит пошуку. Яка форма правління нам потрібна?
- За часів незалежності Україна мала лише дві форми державного правління. Це була змішана модель, і були спроби запровадити президентську модель. Змішана модель поширена в демократичних країнах і державах, які йдуть до демократії. Держави авторитарного чи тоталітарного типу залишимо осторонь. Країн зі змішаною формою правління найбільше. Вони характеризуються сильною взаємодією між парламентом, президентом та урядом. Формування уряду відбувається за участі глави держави і парламенту. Країни з ключовою роллю президента в цьому процесі називають президентсько-парламентські, коли ключова роль у парламенту – парламентсько-президентські.
Чисто парламентська модель не така вже й поширена: окремі країни Європи, Індія, Ізраїль. Їх небагато.
У нас була спроба застосувати президентську модель за Конституційним договором 1995 року, де-факто президент очолював виконавчу владу, одноособово формував уряд.
На думку багатьох людей, в президентській республіці президент має багато влади. Насправді це не так. Президентська республіка передбачає чіткий розподіл влади на гілки. Чого немає так виражено в інших формах правління, а в умовах парламентської республіки взагалі відбувається змішування і сильний взаємовплив законодавчої і виконавчої гілок влади. Тому парламентські республіки можна називати урядовими.
- Яка модель була б корисна для України?
- Парламентська модель нам не підходить в силу кількох причин. У нас нерозвинута політична структура суспільства. У нас немає 2-3 сильних політичних партій, які могли б конкурувати між собою і утримувати абсолютну більшість у парламенті. Спосіб формування коаліції в умовах парламентської моделі не дуже ефективний. Яскравий приклад тут - Італія (4 грудня 2016 року в Італії пройде конституційний референдум, який має дозволити прем’єру Маттео Ренці стабілізувати діяльність уряду та проводити закони, які мають підвищити конкурентоздатність економіки Італії. У випадку провалу референдуму, прогнозується новий виток урядової кризи, який може бути ускладнений проблемністю банківської системи країни, - ONLINE.UA).
Президентська модель для будь-якої країни світу, окрім США, не знайшла позитивного застосування. Більшість держав Південної Америки, половина країн Африки і частина держав колишнього СРСР намагались застосувати президентську модель, але в кінцевому підсумку виходить суперпрезидентська республіка, вивищення президента над всім державним механізмом.
- А чому в США працює?
- Це склалось історично. США - єдина держава з президентською моделлю, де існують сильні і незалежні суди. Саме сильні суди здатні стримувати амбіції виконавчої гілки влади. Тому найбільш прийнятна для Україна - змішана форма правління, а в Конституції мають бути відрегульовані всі нюанси стримування і противаг. Змішана модель дуже гнучка, вона має найбільше майбутнє в нашій конституційній інженерії. В Португалії, Польщі, Литві, Франції маємо яскраві і успішні змішані моделі.
- Питання про Мінські домовленості. Там же чітко прописано, що Україна отримує кордон після виборів (на окупованому зараз Донбасі, - ONLINE.UA). Як з цим бути?
- Я погоджусь із позицією Романа Безсмертного, що Мінські домовленості – це певна філософія. Один пункт без іншого існувати не може. Їх треба сприймати в комплексі і читати між рядками.
Умова виконання Мінських угод - їх дотримання маріонетками Росії на Донбасі. Фото: 112 канал
Там написано, що вибори відбуваються за українським законодавством. Що таке українське законодавство? Воно базується на певних міжнародних принципах – загальне, рівне та пряме виборче право, таємне голосування і вільність виборів. Недотримання хоча б одно з п'яти принципів неприйнятне для України. Більш того, це неприйнятно для Ради Європи. Щоб вибори були виборами не за назвою, а за змістом, потрібні передумови. Вони полягають в питанні безпеки. Якщо немає безпеки, немає таємності голосування, немає і вільних виборів.
Я б говорив про філософію цих угод, але не ставився би до них легковажно. Бо Мінські угоди згадані в резолюції Радбезу ООН. Якщо хтось хоче поставити під сумнів юридичну силу резолюції – не раджу.
Як виконати угоди? Це все залежить, в першу чергу, від РФ і маріонеткових режимів у Донецьку і Луганську. Будуть дотримані положення цих угод, українська сторона виконає свою частину зобов’язань. Поки що Мінські домовленості виконує тільки Україна. Одностороннього виконання не буде.
