В ДНР-ЛНР активно изучают украинский язык: о сепаратизме в школах и возвращении Донбасса
Категория
Культура
Дата публикации

В ДНР-ЛНР активно изучают украинский язык: о сепаратизме в школах и возвращении Донбасса

В ДНР-ЛНР активно изучают украинский язык: о сепаратизме в школах и возвращении Донбасса
Источник:  online.ua

Нещодавно Верховна Рада ухвалила в першому читанні новий закон про освіту, який викликав неоднозначну реакцію громадськості, зокрема, тим, що в ньому прописано перехід на так звану білінгвальну, двомовну освіту.


Про гучний закон, стан освіти в Україні загалом, фінансування шкіл, про вчителів-сепаратистів, популярність української мови на території так званих ДНР і ЛНР і те, який спосіб повернення окупованого Донбасу є найімовірнішим, ONLINE.UA поговорив із кандидатом наук із соціальних комунікацій, головою Всеукраїнської громадської організації "Не будь байдужим!" Оксаною Левковою.


- Ваша діяльність у ВГО “Не будь байдужим!” почалася ще 2006 року. Яким, на Ваш погляд, був стан тодішньої освіти, і на чому Ваша організація робила акценти на той час?


- Стан тодішньої освіти був не кращим і не гіршим за теперішній: тотальна корупція, заскорузлість мислення освітян, надмірний паперообіг, низька оплата праці. Щодо ВГО "Не будь байдужим!", то переважно люди згадують нас як ініціативну групу хлопців-дівчат, які у 2006-2009 рр. проводили десятки видовищних рок-концертів на підтримку української мови в різних куточках країни. І мало хто знає, що організації цих дійств передувала просвітницька робота у школах і молодіжних клубах тих міст, де вони відбувалися. Йдеться про доправлення сучасної української літератури, семінари для вчителів та юних громадських активістів. Серед життєво необхідних умінь і навичок ми завжди виділяли: вміння вирішувати проблеми, ефективно спілкуватися, бути впевненим у собі, боротися зі стресами, внутрішніми страхами, мріяти правильно, розвивати Я-концепцію, навички критичного мислення, емоційного самоконтролю, фінансового самозахисту, концептуалізації досвіду, підтримку морального та фізичного здоров’я. Щодо цього і розвивали публічний дискурс.


Хоча, звісно, місія нашої ВГО "Не будь байдужим!" – популяризація української мови, літератури та історії у молодіжних середовищах. У цьому контексті у 2009 році ми вибігали на рівні Кабміну постанову про те, що в де-юре українських школах навіть на перервах - не лише під час уроків - має вживатися українська. Ми навіть встигли нагородити декілька шкіл у Києві за мовну послідовність. Однак за декілька днів до перемоги Януковича на президентських виборах у лютому 2010 року кон’юнктурний Конституційний суд України скасував нашу постанову. А далі ми перейшли зовсім у новий формат роботи – постійне протистояння табачниківським та януковицьким русифікаторським новаціям: мітинги, пікети, відкриті листи тощо. Ця божевільня тривала аж до Євромайдану.
- Чого, на Вашу думку, бракує нинішній українській школі?
- Їй бракує професійних високооплачуваних вчителів, які бачили би причинно-наслідковий зв'язок між вихованням патріотизму і нацбезпекою. Кілька років тому я разом із десятьма вчителями київських шкіл стажувалася у школах Німеччини, тобто, так би мовити, тісно взаємодіяла з ними упродовж 8 днів. Мушу визнати, що у процесі спілкування міцної україноорієнтованості я не зафіксувала. Весь патріотизм зводиться до наявності у школі шевченківської світлиці…



Оксана Левкова.  Прес-конференція щодо контенту на радіо


Перенасиченість простору й дискурсу кітчево-народницькою тематикою оголює таку нашу національну проблему, як дезорієнтація. Освітяни, як і суспільство загалом, не мають надійних та усталених культурних камертонів, точок опори. З ними важко говорити про механізми історичної пам’яті, пріоритети актуальної культурної політики, про залежність добробуту від світогляду.


В одній зі шкіл, куди нещодавно доправляла видані нами диски й методички про Івана Мазепу, почула, зокрема, й таке: "Школа – не крематорій. Що це за мода вішати меморіальні таблички героям Євромайдану?!" Як я тепер бачу, формати виховання кожної дитини впливають не лише на її майбутнє, а й на подальший розвиток спільноти, з якою вона себе асоціює. Наталія Яресько на посаді міністра фінансів України виділила 10 млн грн на національно-патріотичне виховання - суто через вдячність Спілці української молоді, до якої вона входила в юності, і яка, мовляв, зробила з неї справжню українку на теренах штату Іллінойс (США). Екс-мер Нью-Йорка Майкл Блумберг три дні тому пожертвував 50 млн дол. Бостонському музею науки, адже, за його словами, саме музейні педагоги-креативники свого часу розвинули в ньому загальну ерудицію та вміння брати відповідальність за свої слова, що допомогло йому як політикові. Цікаво, хто з українських вчителів планує ці свіжі факти з медіа використати для розширення своїх світоглядних горизонтів?
- Як Ви оцінюєте новий закон України про освіту, прийнятий Верховною Радою 6 жовтня 2016 року (в першому читанні), зокрема, пункт 4 статті 7, де йдеться про те, що “заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, а також мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами" (в цю статтю вже внесено правки, які можна подивитися тут, - ONLINE.UA)?
- Безвідносно до того, як я це оцінюю, і що написано в законі, в Україні знайдуться батьки, вчителі та директори, які зуміють зробити російську мову домінантною навіть у де-юре україномовних школах. Один закон погоди не робить. Погоду робить загальна позиція міністерств освіти, культури, Мінмолоді та спорту, а також медіа- та культурний простір держави. А рівень їхньої україноорієнтованості залишає бажати кращого.
- Яке Ваше ставлення до так званої білінгвальної освіти, про яку в контексті цього ж закону нещодавно на зустрічі з громадськими активістами заявив директор Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти при МОН Юрій Кононенко?
- Білінгвальної ситуації в Україні ніколи не буде. Жодна постколоніальна нація з адекватним топ-менеджментом не допустить рівних конкурентних умов для мови метрополії і мови колишньої колонії. Це нонсенс. Тому що перша завжди має ресурси проковтнути другу, а це завжди призводить до зникнення нації взагалі.
- У статті 29, п. 3 і 4, а також у пункті 3 статті 60 нового Закону про освіту прописано обов’язковість оприлюднення на офіційних інтернет-ресурсах звітів про надходження та використання коштів, спрямованих на забезпечення діяльності. Це нововведення, за задумом авторів законопроекту, має забезпечити громадський контроль над розподілом фінансів. А як насправді? Чи сприятиме це, на Вашу думку, запобіганню нецільового використання бюджетних коштів?
- Я підозрюю, що українці знайдуть механізми обійти і це. І не лише у столиці, де, як кажуть, є що красти. Буквально кілька тижнів тому на нараді у віце-прем’єра Кириленка я ставила запитання міністрові освіти й науки Лілії Гриневич щодо того, куди зникають кошти, скеровані на харчування дітей із малозабезпечених сімей. Почула у відповідь, що в Києва щодо цього совість чиста – гроші "випаровуються" на місцях, і, додам від себе, це масове явище (чую про це з десятків шкіл у різних куточках України).
- У проекті держбюджету-2017 закладено підвищення зарплат учителям. Яким, на Вашу думку, має бути рівень заробітної плати працівника освіти, щоби популяризувати професію в суспільстві?
- Я думаю, що не менше 20 тисяч гривень. Але я точно знаю, що наші владники таких зарплат учителям не встановлять. Я була шокована, коли протягом 2016 року вони скасували безкоштовне харчування для учнів 1-4 класів і встановили собі захмарні зарплати. Це несправедливо.
- Ви часто відвідуєте підконтрольні українській владі населені пункти Донбасу, виступаєте перед учнями. Яку реакцію викликають у дітей, вчителів, адміністрації шкіл Ваші виступи?
- Чудову реакцію. Освітяни з інших областей України та активісти, який мають цікавий досвід і готові ним поділитися, дуже затребувані на Донбасі. Це і називається внутрішньою мобільністю нації, що прекрасно склеює докупи різнокультурні регіони. Я впевнена, що возз'єднання донбаських тимчасово окупованих територій почнеться з людей, а не з владних рішень. Абсолютно не здивована недавнім фактом щодо активізації вивчення української на територіях так званих ЛНР та ДНР (ще у вересні з'явилася  інформація щодо великого попиту на репетиторів з української мови в окупованому Донецьку, - ONLINE.UA). Здоровий глузд у тамтешніх україноорієнтованих людей рано чи пізно запанував би. Там їх багато – на наших східнотеренних акціях завжди були присутні досить прогресивні люди.


Мені дуже шкода, що філософія "Не будь байдужим!" в довоєнні роки не стала загальнодержавною. За правильної роботи у шкільних, позашкільних закладах та у вищій школі молодь однозначно не ставала б сепаратистами. Найбільше мене ображають ті кияни, львів’яни, хмельничани та інші, які жодного разу не побувавши на Донбасі, у стосунку до нього користуються штампами на кшталт "стандартність табірної пайки" чи "за братву порву". Це - ганьба. Мушу визнати, що найбільша кількість зацікавлених у нашому конкурсі "Хто для мене Іван Мазепа?" у далекому 2008-му році була з Донецької області. Це були сотні шкіл, які написали розкішні тексти про велич гетьмана і про потребу України стати нарешті Європою. Я і сьогодні зберігаю деякі найяскравіші твори…
- Я знаю, що Ви також привозите для дітей Донбасу українські книжки. Яка ситуація з підручниками і художньою літературою склалася в регіоні? Яких книжок найбільше потребують діти?
- Знаєте, роки чотири тому соцмережі порвала інформація, що курс української літератури в одній зі шкіл Макіївки викладається за підручниками 70-х років минулого століття. Перебуваючи регулярно в донбаських школах уже у воєнний час, я це теж фіксую. Певні книги туди з Міносвіти навіть не доїжджали. Коли краматорська вчителька поскаржилася мені, що посібників з етики її вихованці й не бачили, і я поставила це питання одному з очільників Міносвіти, він мені відповів так: "Могло таке бути, що по дорозі з Києва ці книги перехопив Харків. І залишив собі".


От іще приклад. У січні цього року я перебувала у школі села Новотошківське Попаснянського району Луганської області. Ця місцина – якраз на лінії розмежування. За кілька кілометрів - уже окупована територія, конкретно - містечко Кіровськ. Вчителі новотошківської школи скаржилися, що географічні мапи та портрети визначних історичних осіб залишилися в колишньому управлінні освіти. А воно – у Кіровську. Нового нічого ніхто не доправляє. Самі вчителі купити ці матеріали можуть навряд чи, бо в радіусі сотні кілометрів – жодної книгарні. Книжок діти потребують усяких, особливо україномовних. Адже абсолютно всі вони складатимуть ЗНО з української мови і вступатимуть до українських вишів… Як недавно повідомив громадськості заступник міністра освіти Максим Стріха, порівняно з минулим навчальним роком, кількість школярів, які навчалися українською, зросла на 35 000 осіб; регулярно скорочується кількість дітей, зацікавлених навчатися російською – ця тенденція зафіксована і на Донбасі й Приазов’ї.
- Які настрої переважають на Донбасі, і яким Ви бачите найбільш ефективний шлях реінтеграції регіону?
- Я та мої колеги й партнери провели на Донбасі останніми роками десятки просвітницьких заходів: від демонстрацій кінофільмів для молоді до методичних нарад для вчителів історії. На цих усіх акціях були присутні сотні прогресивних україноорієнтованих людей. Я "вати" так і не бачила. Найбільш ефективний шлях реінтеграції – це коли інші регіони не вважатимуть Донбас чимось чужорідним.



Фото: ZN.UA
- Чи багато серед учителів тих, хто поширює в школах відверто проросійські ідеї? І наскільки велика їх частка у порівнянні, приміром, із Києвом?


- У моїй присутності жоден учитель не поширював проросійські ідеї. У Києві теж. Може, соромляться?

- Як, на Вашу думку, держава, зокрема Міністерство освіти й науки, має боротися із сепаратистами в школах?
- Ми, активісти, неодноразово порушували питання колаборантства певних освітян перед міністром освіти Лілією Гриневич. Але вона скеровує нас до СБУ і каже, що в освітнього відомства абсолютно нема повноважень відстежувати колаборантів і, особливо, їх звільняти. В ідеалі, їх таки потрібно звільняти. Оскільки всі розуміють, що СБУ ними не займається, то варто було б у структурі міністерства створити окрему відповідну комісію.
- Нещодавно головою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти обрали Сергія Храпатого – давнього друга екс-міністра освіти Дмитра Табачника, який відзначився тим, що в часи президентства Віктора Януковича назвав істориків “скотами”. Як, на Вашу думку, це призначення вплине на розвиток вищої освіти?
- Це жахливо вплине на розвиток вищої освіти – Храпатий зарекомендував себе як корупціонер, аморальна та антиукраїнська людина. Я особисто постраждала від Табачника й робитиму все можливе, щоби його друзі не могли зайти у владу. Маю на увазі своє раптове звільнення як викладача Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського іншим побратимом Табачника – ректором Шестопалюком. Мене викинули без попередження і без жодних видимих підстав.
- Які перспективи розвитку середньої та вищої освіти Ви бачите? На чому порадили би міністрові Лілії Гриневич зосередити увагу?

- Мені хотілося б, щоб активніше розвивався такий напрям освіти, як музейна педагогіка, щоби вивчення іноземних мов не ставало базою русифікації (не є таємницею, що іноземний матеріал учителі часто пояснюють російською), щоби зникла корупція в освітніх закладах, щоби батьки учнів стали суб’єктами, а не об’єктами ухвалення рішень у школах. Мрій, які поступово стають моїми планами – багато. А найдужче я хотіла би, щоб освіта стала процесом накопичення не знань, а життєво необхідних навичок.


Юлія Юліна

Оставаясь на онлайне вы даете согласие на использование файлов cookies, которые помогают нам сделать ваше пребывание здесь более удобным.

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?