Нещодавно в рамках спільного проекту Києво-Могилянської бізнес школи (KMBS) та ONLINE.ua "kmbsGLOBALview" у нашій студії пройшло інтерв’ю з професором Сонг Джу Паком, віце-президентом KAIST Business School (Сеул), який більше 10 років був радником корпорації Samsung Group
Пропонуємо читачам відео та цікаву бесіду стосовно бізнеса, інновацій, Південної Кореї, України та уроків, які може засвоїти та використати українське суспільство.
- Перше питання, шановний професоре: що таке інновації?
- Ну, що ж. Багато хто говорить про інновації, але це не щось нове. Це просто новаторський спосіб щось робити. Це про виживання усього – людини, чи компанії, організації. Тому ми маємо продовжувати змінювати себе, компанії та суспільство в цілому.
- Добре, якщо говорити про світ бізнесу. Як я вже згадував, більше двадцяти років Ви були консультантом Samsung Group, яка на сьогоднішній день є однією з найбільш видатних та інноваційних компаній. А як вони стали інноваційною компанією? Яке коріння у їхніх інновацій?
- У них пішло досить багато часу на те, щоб стати настільки успішною компанією в усьому світі. Але вони зробили кілька правильних речей. Одна з них – це те, що вони зосередились на людях, на таланті. Вони займаються навчанням своїх робітників, роблять у це великі інвестиції. Наприклад, наприкінці 1990-х вони звернулись до KAIST з проханням надати додаткову дворічну освіту кожному менеджеру середньої ланки, кожному топовому менеджеру середньої ланки. 200 чоловік кожного року, впродовж 7 років. Це була надзвичайно велика інвестиція. Не лише для Samsung, а й в усьому світі. Але Samsung робив інвестиції в людей. Це перше.
Також у них є «культ швидкості» – усе відбувається дуже швидко. У Кореї ми називаємо його «Pali-Pali». «Pali-Pali» перекладається як «швидко-швидко». Особливо це стосується електроніки чи запам'ятовуючих пристроїв, ви знаєте, що там все дуже швидко. В іншому випадку ми відстанемо і не зможемо стати передовою компанією. Але такий культ швидкості гарно вписується у бізнес запам'ятовуючих пристроїв. Спершу їм було дуже важко навіть почати цей бізнес, тому що Samsung починав як роздрібний продавець рису, маленький рисовий магазин. Потім вони виробляли борошно – пшеничне борошно – і цукор. Потім текстиль. Тобто переважно споживчі товари. Хоча невелику увагу вони приділяли і електричним приладам, але це була переважно компанія, що торгувала товарами широкого вжитку.
Багато хто, як всередині компанії, так і поза нею були проти того, щоб починати бізнес, який конкретно пов'язаний з запам'ятовуючими пристроями. Але нащадок засновника Лі Бен Чхоля Лі Гонхі вірив у цей бізнес, тому що вважав, що запам'ятовуючі пристрої, електричні пристрої, стануть майбутнім в індустрії. І він зміг переконати свого батька, який був дуже обачним, не йшов ні на які ризики, тому що у нього був хороший наставник у Японії, з яким він часто зустрічався, і цей японський наставник дуже вплинув на стиль його керівництва – не йти на жодні ризики. Але його синові якимось чином вдалося його переконати почати бізнес у сфері напівпровідників.
І Лі Гонхі придбав маленьку компанію у Південній Кореї, яка була не дуже успішною, але він придбав її як базу, щоб з чогось почати. І Лі Бен Чхоль вирішив зайнятися цим бізнесом. Це було сміливе рішення, але коли він його зробив, він рішуче йшов вперед. Наприклад, він дав розпорядження своїм робітникам побудувати перший завод за 6 місяців. Це просто божевільний наказ, тому що загалом мінімально для інших компаній таке будівництво займало три роки. І деякі з його робітників спочатку сміялися. Але через його таку сильну наполегливість вони робили все можливе і досягли успіху – вони побудували завод за 6 місяців. Це світовий рекорд.
Як вони це зробили? Вони швидкі. І вони працювали як під час військової операції – 24 години на добу, сім днів на тиждень. Ось що таке Samsung.
- Тобто, як я зрозумів, можна виділити три основні моменти з того, що ви сказали: інвестиції у талановитих людей принесли Samsung резонанс і успіх; друге – це культура, усе відбувається дуже швидко, Pali-Pali культура; і третє – це бути наполегливим і завзято працювати над поставленою задачею.
- Бути працьовитим.
- Так, бути працьовитим. Тобто три основні фактори. Я думаю, що Україна та Корея десь в чому дуже схожі одна на одну в певні історичні періоди. На початку 50-х в Кореї була війна і країна була розділена на дві частини і сьогодні ми бачимо між ними різницю у соціумі, в економіці, і навіть у заселеності. В Україні зараз іде війна і частина нашої території також знаходиться не під контролем нашої влади. У цей час, як Ви вважаєте, чи можливо під час війни вкладати гроші в людей? Тому що гроші потрібні для вирішення інших важливих питань. Чи можливо розвинути такий навчальний підхід у воєнний час?
- На початку 1950-х Корея була однією з найбідніших країн у світі. Ми були біднішими за Філіппіни, ми були приблизно на рівні з Ганою, що в Африці. Але зараз ми більш ніж в десять разів багатші за Філіппіни, більш ніж у тридцять разів багатші за Гану, і ми зараз входимо до списку 12-13 найбагатших країн світу за рівнем ВВП на душу населення.
Що допомогло нам досягти успіху? Я думаю, що в першу чергу – освіта. Освіта, вона у нашому ДНК. Можливо через вплив конфуціанства. Конфуціанство підкреслює важливість навчання людей. І на нас це впливало, на нас, як на суспільство в цілому. Освіта – це головний пріоритет для усього суспільства, і для кожної родини. Тому батьки пожертвують усім, заради того, щоб їх діти отримали освіту. В цьому уся Корея. Тож ми змогли створити пул талановитих людей, хоча у нас не було сильної індустріальної основи. У нас була певна індустрія товарів широкого вжитку, але не було важкої індустрії, електричної індустрії, не дуже хороша сфера будівництва, не було суднобудування, заліза чи сталі. Нічого по суті не було. У нас були складнощі щось почати, але, на щастя, у нас був сильний чоловік на посту президента – Пак Чон Хі.
Багато хто був проти. Студенти проводили демонстрації. Я також приймав участь у демонстраціях.
- Проти нього?
- Так, проти нього. Коли я був у коледжу, в університеті, студентом. І у мене були синці, мені накладали шви на голову. Але, врешті, я вважаю, що він був хорошим президентом. Я маю на увазі, що нам пощастило мати великодушного диктатора. Великодушного в тому сенсі, що він був владним диктатором, але він працював не лише на благо своїх власних інтересів. Він працював для усіх людей, для усієї країни. У нього був розум для того, щоб бути диктатором.
У якийсь момент економічного розвитку нам потрібен був авторитарний лідер. У інших азіатських країн так само – Лі Куан Ю у Сінгапурі, Чан Кайши у Тайвані. Вони усі диктатори. Але я вважаю, що вони великодушні диктатори. І в цьому сенсі, я думаю, Кореї дуже пощастило.
І по суті він побудував основу індустріального розвитку усієї Кореї. І потім, завдяки потенціалу тих талановитих людей, багато емігрантів, в більшості зі Сполучених Штатів, тому що батьки відправляли своїх дітей у США для отримання кращої освіти, тому що освіта раніше була основним пріоритетом, але освіта у Кореї, університети були не високого рівня, чи не достатнього рівня. І тому вони мали відправляти своїх дітей у США для отримання кращої освіти.
Тому багато корейських студентів поїхали до Сполучених Штатів, кількість розміром з маленьку країну. Ми відправляли дуже багато людей, більш ніж Японія, ніж Китай, ніж інші країни. І ми використовували тих емігрантів, коли вони нам були потрібні. Ми їх кликали посприяти розвитку їхньої батьківщини, і вони реагували. І багато з них повернулися і зробили свій вклад у розвиток економіки усієї країни.
Тому ми і змогли досягти успіху.
Але у цей час з’явився Чеболь. Чеболь – це конгломерат. У якомусь сенсі це було необхідно. Тому що, щоб побудувати індустрію, важку промисловість, наприклад, вам потрібен капітал. І президент Пак дуже посприяв цій компанії, що дало змогу накопичити необхідний капітал, фінансуванням через центральний банк Кореї. І вони добре справилися, як я вже казав, завдяки талановитим людям Кореї. Samsung був одним з найбільших меценатів цих талантів. До речі, багато випускників KAIST пішли працювати у Samsung, у наш відділ маркетингу. Тому у них була можливість розвиватись і стати успішними на глобальному рівні. Але для нижчого класу, для звичайних людей... Люди думають, що їм допомогла влада, і що вони ставали більш багатими, не достатньо віддаючи суспільству. Це створило конфлікт, який і досі продовжується.
- Так чи інакше, Ви говорили про вплив освіти. Наскільки я знаю, KAIST відомий, як південнокорейський аналог американського Массачусетського технологічного інституту. Ми говорили щойно про економічні досягнення, Ви кажете, що Південна Корея зараз одна з 30 найбагатших країн світу.
- Тринадцяти.
- Одна з 13 найбагатших країн світу. А які основні фактори успішної трансформації країни? Ми згадали освіту і культуру. Це і є основні фактори зміни країни?
- Потрібне також хороше керівництво.
- Хороше керівництво. Що означає були хорошим лідером?
- Ми усі знаємо що таке хороші, талановиті люди. Президент Пак вважав, і знав, що нам потрібні найталановитіші люди в науці і технологіях. Для індустрії. У нас не було тоді хороших університетів. Національний університет – це кращий університет Кореї, продовжив бути найкращим. Але він дає лише ступінь бакалавра, незакінчену вищу освіту. Я маю бакалаврську ступінь цього університету. У нас не було повної освіти, післядипломної освіти. І знаючи це, президент Пак попросив Ліндона Б. Джонсона, до речі. Ми співпрацювали зі Сполученими Штатами у В’єтнамській війні, тому Ліндон Б. Джонсон, президент Джонсон хотів чимось допомогти Кореї і президент Пак сказав йому: «Ми хочемо бути кращими у сфері науки і техніки, ви можете нам допомогти?»
Перше, що вони зробили – це президент Джонсон дав нам дослідницький інститут, який називається Корейський науково-технологічний інститут (KIST). Це подарунок Кореї від Джонсона, і там навіть є аудиторія, названа його ім'ям. Так почався наш розвиток, розвиток Кореї.
Президент Пак створив великий стимул для тих, хто повертався з США до Кореї. І після цього, через кілька років – KIST – це дослідницький інститут, – а він заснував KAIST – навчальний інститут для отримання вищого рівня науково-технічної освіти. Потів він знову закликав багатьох емігрантів до США повернутись щоб навчати інших і багато повернулися. Вони стали першими учнями KAIST – усі з США, було кілька з Європи, але дуже мало. Деякі були з Великобританії, але у більшості це були уже професори з США.
- Тобто «інгредієнтами» успішної Кореї були культура, талановиті люди, які повернулися з США та інших країн, коли це було необхідно для країни, а також хороші стосунки і зв’язки, наскільки я зрозумів, між Кореєю та США, оскільки Штати дали цю базу для освіти, вклад у розвиток.
- Але хто ж це створив? Це був Пак, врешті решт.
- Управління, як Ви казали.
- Ще одна хороша річ, яку він зробив – це зібрав хороших вчителів, переважно економістів. І він їх організував у раду економічного планування, яке стало міністерством. І вони дуже розумні люди, вони визначили пріоритети планування і тому ми почали навчання з науки і технологій. І це багато дало країні в майбутньому для економічного розвитку, інноваційного економічного розвитку.
- Торкаючись теми політики. Якщо ми говоримо, що хороше керівництво потрібно для організації усього процесу, стосовно жорсткого підходу, жорстка диктатура може піти на користь, як ви казали.
- Так, так. Це важливо.
- Це важливо для того, щоб приймати ризики і ними управляти у такій ситуації. Тоді,коли потрібна демократія?
- Дуже часто люди кажуть, що Корея - один з прикладів країн, які можуть бути успішними з економічної і демократичної точок зору. Ми дуже демократична країна.
- Чи не так?
- Так, дуже демократична. Ми змогли піддати президента імпічменту і зробили це дуже мирно. Кожен може говорити, що захоче – вільний журналіст, у певному сенсі навіть забагато. Але ми також досягли успіху і у економіці, і у політиці. Хоча у нас все ще є проблеми з корупцією і панібратством, але загалом ми стали більш прозорим суспільством. Частково завдяки IT-сфері. Корея – одна з країн з найвищим розвитком IT, інтернету, мобільного зв’язку. Ось така ситуація. Але, як я уже говорив у нас є проблеми поляризації, старіння суспільства.
- Яка середня тривалість життя у Кореї? Як довго люди живуть у Вашій країні, і як їм це вдається?
- Я не знаю середню тривалість життя, але ми одна з країн, у яких найнижча фертильність, і одна з країн з найбільшою кількістю населення людей, старших за 60-65 років.
- Тобто так само, як зараз в Україні.
- Але в Кореї ситуація більш серйозна.
- Більш серйозна?
- Я так вважаю.
- Ви говорили про корупцію. Що ви можете про це сказати? Це міжнародний феномен, який існує всюди. Але як ви боретесь з корупцією у Вашій країні? Як, на Вашу думку, потрібно позбавлятись корупції демократичним чином? Що допомагає? Що, можливо, може допомогти Україні її позбавитися?
- Корупція торжествує, це точно. Але вам потрібна система, яка може її упередити. Система для прозорості. У вас може бути багато обмежень і законів, але це нічого не дасть. Прозорість – кращий варіант. Якщо люди знають, що багато людей на них дивляться, вони не можуть чинити корупційні дії, вони не можуть існувати відкрито. Тому якщо ви побудуєте щось, якусь систему, яка може бути відкритою і прозорою, ви можете поліпшити стан корупції у суспільстві.
Це відбувається у Кореї. Тому нам стало відомо багато інформації, яку ми б раніше не дізнались. Але зараз усе відкрито, і ми навіть змогли піддати президента імпічменту.
І я бачив ProZorro. Це дуже вражаючий проект. І ProZorro може бути платформою, прикладом, щоб зробити вашу країну більш прозорою. Це займе час, крок за кроком, але покроково ви можете поширити концепцію ProZorro, його філософію, на інші гілки влади, на суспільство. Так, це дуже вражаючий проект.
- Дякую. Дякую, шановний професор. І, мабуть, останнє питання. Ми говорили про ключові фактори успіху, ми говорили про освіту, ми говорили про талановитих людей, про зв’язки, про економіку і навіть трохи про політику, з корупцією і прозорістю як спосіб боротьби з нею. І я хотів би задати останнє питання про щастя. Що це означає і чи щасливі Ви у Вашому житті? Ви багато чого бачили – Ви подорожували, навчалися, викладали. Ви щасливі?
- Так, я щасливий. І я намагаюсь бути ще щасливішим. Я намагаюсь зробити інших щасливими, тому що це нічого не значить, коли ти один.
Але я б хотів відмітити ще дещо, окрім щастя, про що я не говорив. Це співпраця. Ви маєте співпрацювати. Не на особистому рівні, а як країна, як суспільство. І в цьому сенсі Україні також потрібна співпраця. З Євросоюзом. Але не тільки. Ви маєте бути відкриті світу. Я бачу в Україні великий потенціал, люди дуже добрі, розумні. Але Ви все ще дуже закриті. Чому б не відкритися світу? Я з Азії. Чому б не відкритися Азії і пізнати краще один одного, стати ближчими, співпрацювати? Чому б не з Африкою? З Південною Америкою? Спочатку, можливо, з Європою – це важливо. Але я вважаю. Що для України буде краще відкритися більше і співпрацювати з усім світом.
- Дякую. Я розумію, що глобалізація іде не тільки в сторону Європи, що інтернаціоналізм – це не тільки стосунки з сусідами з одного боку, це означає, що потрібно бути відкритими й для інший. Це ключ до успіху і ключ до щастя. Ви сказали, що Ви щаслива людина. Чому?
- Щастя не означає гроші. Щоб бути щасливим Вам потрібен мінімум, але це не все. Я щасливий, коли я знаю, що іншим людям добре, коли нам добре разом. Коли ми насолоджуємося оперою, як ми з Вами раніше. Для щастя багато не потрібно. Все це і є щастя. Якщо Ви насолоджуєтеся і ви щасливі – це і є щастя. Навіщо закривати себе? Можливо в дуже індивідуалістичному суспільстві, як в Америці, людина може бути щасливою у дуже закритій кімнаті, наприклад. Але ми не щасливі у такій ситуації. Тому, чому б не подорожували, спілкуватися, налагоджувати контакти з іншими людьми, намагатися вивчити щось нове? Я багато що люблю в цьому. Це зерно щастя.
- Я сказав, що це останнє питання, але ще одне: Ви сказали, що чомусь тут навчились. Що Ви можете сказати, що Ви дізнались про Україну, чи інші особливості, які Ви тут побачили? Ви тут були недовго, як я розумію, усього кілька днів. Ви вперше в Києві, в Україні. Що вас тут вразило, можливо? Які особливості Ви помітили?
- Я люблю дізнаватись щось, чого я раніше не знав. Я не знав Україну. Я не знав Київ. Я не знав Вас. Пізнання, можливо, це ще одна річ, яка робить нас щасливими. Це знову на мене впливає конфуціанство у ДНК. Але так, пізнання робить нас щасливими. Я щасливий коли дізнаюсь щось нове. Неважливо хороше чи погане. Ось що означає моє навчання тут – я приїхав і я дізнався багато нового, чого я не знав, і це робить мене щасливим.
- Чудово. Чудово. Дуже дякую, шановний професор. Я б хотів ще раз нагадати, що це інтерв’ю є частиною серії інтерв’ю у співпраці з Києво-Могилянською Бізнес Школою, KBMS Global View. І нам дуже приємно, що професор Сонг Джу Пак приєднався до нас у Києво-Могилянській Бізнес Школі і поділився з нами своїм досвідом, думками і лекціями, і побажати усього найкращого, хорошої подорожі додому і бути щасливим ще багато-багато років. Ми будемо раді знову Вас тут бачити.
