Вірменські ЗМІ активно розповсюджують пропагандистський меседж про те, що ця республіка нібито залишається «єдиною демократією» Кавказу. Такий ракурс здебільшого з’являється в англомовних версіях масс-медіа, оскільки розрахований на західного читача. Однак, реально Вірменія, що знаходиться в тісній співпраці з тоталітарною росією та теократією Ірану, мало нагадує демократичну країну.
Джерело: політичний та економічний оглядач Світлана Кушнір на Цензорі
Поки вірменський прем’єр Нікол Пашинян навсібіч заявляє про те, що «демократія є головним міжнародним брендом Вірменії і ключовим чинником збереження суверенітету країни», західні медіа вже опублікували ряд матеріалів про те, як Вірменія допомагає росії обходити санкції і взагалі є для неї транспортним та військовим хабом.
Про те, що Вірменія залишається класичною східною автократією свідчать і заяви окремих вірменських політиків та численні факти.
Так одразу 18 неурядових організацій Вірменії в спільній заяві звинувачують владу в тому, що вона зводить нанівець позитивні тенденції в зміцненні демократичних засад, які знову зароджуються, і становленні виборчих інститутів. Співголова Координаційної ради вірменських організацій Франції Мурад Папазян заявляє, що уряд Вірменії порушує основоположні принципи правової держави, презумпцію невинності та свободу слова.
Про політичні переслідування заявляє заступник голови Республіканської партії Вірменії Рубен Мелікян, а Голова Постійної комісії парламенту Вірменії із захисту прав людини та громадських питань Тагуї Товмасян наголошує: «Щодня уряд обманює міжнародне співтовариство, що Вірменія є демократичною країною».
Реалії демократії у Вірменії, як розповідає автор, – це утримання в тюрмі депутата від опозиції Армена Чарчана та використання хакерських програм стеження Pegasus, що була виявлена на смартфоні голови опозиційної парламентської фракції «Честь маю» Артура Ванецьяна.
Це утиски ЗМІ, порушення «липових» кримінальних справ, недопуск в країну «небажаних осіб» та арешти активістів. Саме такими є ознаки “єдиної демократії Кавказу”: класичні авторитарні методи тиску на опозицію, незалежних журналістів і правозахисників, які зокрема представляють інтереси нацменшин.
