У першій частині інтерв'ю «У Губарєва на стінах були свастики, а в Донецьк навезли чортів з Росії» ультрас «Шахтаря» Віталій Овчаренко розповів ONLINE.UA про своє фанатське минуле і перші сутички з сепаратистами на початку 2014 року.
У продовженні бесіди з журналістом Ярославом Гребенюком Овчаренко згадує про партизанську боротьбу в захопленій терористами столиці Донбасу.
- У Донецьку - середина весни: адмінбудівлі захоплені, перша кров, загинув Чернявський,
, який намагався зірвати сепарскій прапор в Горлівці. І як ти думав - все ще розрулиться?
- Напруження росло, але відчуття, що буде війна - не було. Думав, справа просто йде до серйозних політичних торгів.
Останній великий (проукраїнський, - ONLINE.UA) мітинг був 28 квітня. Міліція знову нічого не робила, вони навіть роздали сепарам свої щити, і ті нас витісняли з вулиці Артема, коли колона йшла до «Донецьк-сіті». Я зняв синьо-жовту стрічку ...
- І знову бігав розбороняв?
- Ні, до цього часу була вже дуже жорстка позиція, сепари били навіть своїх - тих, хто намагався розняти, заважав добивати. Я намагався вплинути на міліцію - вони у відповідь просто сміялися.
Тоді вже в місті діяли оперативні групи Червоного хреста, і я з волонтерами ходив, показував, де бачив поранених. Приїхали в лікарню - там буквально кров'ю вся підлога залита. Це санпропускник травматологічного відділення: на підлозі і носилках кров. Люди сидять всі в бинтах, комусь голову перемотують прямо в коридорі.
Пам'ятаю, Шибалову голову пробили, цьому - з «безвідповідальних громадян» (Дмитро Шибалов - волонтер ініціативної групи жителів Донбасу "Відповідальні громадяни" - ONLINE.UA), сфотографував його.
І тут мені знайомий дзвонить: «Віталік, ти де?» - «Я - в лікарні!» - «Є такі чутки, що сепари лікарню штурмувати зараз будуть!» І ось ми з якимось лікарем знайшли дріт, замотуємо нею двері, у мене ще балончик з собою був, думаю, зараз якщо хтось полізе, я присну газом!
І лікар вийшов на ґанок, а я залишився в середині. Штурму не було, але дійсно, шукати «правосєків» прийшло чоловік п'ятнадцять забуханих російських тітушок. Лікар з ними поговорив, вони забралися. І ось ми там години дві просиділи - чоловік двадцять було конкретно побитих. Весь кахель кров'ю залитий.
І в травні сепаратисти вже відчули силу і почали цілеспрямовано шукати: ультрасів, громадських активістів, всіх, кого вони вважають "правосєками", агентами Держдепу, сіоністами - коротше, світовим закуліссям. Тоді мені кілька разів знайомі говорили: їдь, їдь, але все якось не вірилося, що шукають по-справжньому. Але в один із днів, коли мені, скажімо так, пощастило, я зрозумів що треба їхати. І 17 травня мені довелося залишити Донецьк.
- Я зараз згадав, що за кілька тижнів до початку бійні ти пережив операцію - і ось: битися постійно, менти, тітушки. Як ти себе почував?
- Та ти знаєш, після лютневої операції, слава Богу, було все добре. На той момент події розвивалися з калейдоскопічною швидкістю, і особливо не замислювався про здоров'я. Радий був що цілий, адже мої знайомі тоді часто потрапляли до лікарень, а про Ігоря «Козака» з Харцизька досі немає новин - з того моменту, як він пропав після проукраїнського мітингу в Харцизьку. Два роки вже скоро як.
- Минуло півроку протистояння: розкажи, як ти розумів дії супротивників, їх організацію - хто пішов в сепари, хто за цим стояв? Крім того, я чув, що і в Луганську, і в Донецьку знаходилися люди, які послідовно розбиралися з сепарами, влаштовували диверсії. Про це мало відомо.
- Це було маргінальне збіговисько російських і проросійських гопників. Навіть, я б сказав - найбільш ницих гопників. Фізично некрасиві, погано одягнені, вічно бухі, кожне друге слово у них - мат. Грубо кажучи, самий соціальний низ.
- Ну ось, на початку березня приїхали бандити з Росії. Вони так в Донецьку і стирчали?
- Вони вахтами їздили. Ну, і ми їм допомагали додому вибиратися. Увечері йдемо, групою, тип підходить: «Братішка-братішка! Зьома-зьома! Памагі да дома даєхать!» - «Не проблема - пішли, братан, допоможемо!» І давали йому - тільки не грошей, а по морді.
А потім вже стали самі шукати цих «братішек». На автовокзалі їх багато вештається, в районі парку Щербакова: вони ж проп'ють все, а потім: «зьома, дай дєнєг на проезд в Ростов!» По швидкому отбуцали - і розбіглися.
Ось тоді партизанська війна в Донецьку і почалася - коли ультрас збиралися і вечорами робили такі маленькі зачистки міста. Тут треба сказати, що не тільки ультрас йшли в такі, скажімо так, «вечірні патрулі». Але саме я ходив «на школу» - наше місце зустрічі, де домовлялися, що будемо робити. Крім ультрас, розбиралися з сепарами і колишні військові, і спортсмени, качки.
Іноді були непорозуміння: вже в процесі бійки розумієш, що зав'язалися зі своїми. Якось в районі Критого ринку ми напали на групу. Зіткнулися, ми стали перемагати, і ось одного вже жорстко прибиваємо, а дивлюся, у нього футболка відкрилася, там тризуб і напис: «Я живу на своїй, Богом даній, землі!» Ялинки зелені! Піднімаємо його: «Друже! Ми помилилися!» - «Та й ми помилилися, судячи з усього!» Навіть таке було.
«Вечірні патрулі» вдавалися. Був такий момент, коли сепари вже боялися виходити не в групі за периметр свого барикадного містечка.
Було в нашому середовищі і багато розмов про штурм будівлі обласної ради (захопленої сепаратистами, - ONLINE.UA), але свідчення очевидців, котрі помітили у сепарів вогнестріл, ці плани обрушили. Думаю, при нашому штурмі вночі чоловік двісті змогли б відбити ДонОГА, але все ж тоді так на це і не зважилися.
Іноді і заважали один одному. Так, у Сепар був «Запорожець», пофарбований в «Аквафреш» (кольори російського прапора, - ONLINE.UA), з «колорадськими» прапорами, він в самому центрі стояв, на площі Леніна.
Ми тоді «на школі» вирішили вночі його спалити. Сформували три групи на машинах, і ми з Артуром Шевцовим зі «Свободи» виявилися в групі прикриття. І ось буквально за дві хвилини до наших дій, вже «коктейлі Молотова» були напоготові, тільки підпалити, під'їжджає якась тачка. Вискакують люди, кидають кілька «коктейлів» в цей «Запорожець», і машина ховається: «А хто це?» - «А хрін його знає!» Ми хотіли як зробити: я був у машині, яка страхувала про всяк випадок, друга машина мала під'їхати, наші б вискочили, вибили вікно - кинули в салон «коктейль» ... Але тут під'їжджають невідомі! Вони яку помилку зробили: кинули пляшку під «Запорожець», а там що - метал, зрозуміло, що він не загориться. Що нам було робити? Сепари збіглися. Ми розвернулися і поїхали теж.
Або був момент - хлопці, серед яких багато моїх товаришів, чоловік сорок, скоординовані, розбили «Газель» і знесли намети на тій же площі Леніна. Шкода я тоді не потрапив на цей захід. Мої друзі і знайомі навіть будівлю міськради в Маріуполі звільнили і передали її міліції, а міліція знову віддала її сепаратистам. Ось як було.
Так що, говорити: в Донецьку - всі ватники, не було опору і нічого не робилося - це маячня! У мене, як показали ті події, дуже багато відважних друзів, я гордий, що знаю таких людей.
«Вечірні патрулі» закінчилися в один день. Вечорами ходило кілька «десятків» - сепарські дозори з прапором ДНР. І ми хотіли напасти на одну таку "десятку", щоб прапор ДНР, грубо кажучи, віджати. Напали, почали їх бити, і ось під'їхала машина, звідти вийшов мужик - і просто став по нам з «пеема» (пістолета Макарова - ONLINE.UA) стріляти. Розбіглися, ще пам'ятаю: летимо через парковку, там троси натягнуті, один наш спотикається об трос, падає. Я його на ходу підхоплюю за шкірку, і валимо далі, у двори згорнули і розійшлися. (До речі, навіть не пам'ятаю особи цього хлопця, хто він - може це інтерв'ю прочитає?)
Це сталося на початку травня. І я подумав: досить - далі завалять без варіантів.
- А самі ви намагалися знайти зброю?
- Мій товариш з ультрас, він потім в «Азові» воював до останнього часу, пропонував зробити наліт на гараж, де у сепарів був арсенал - автомати та інше. Але оскільки у нас взагалі ніякої зброї не було, я порахував, що цей наліт буде чреватий. Та й страшнувато було: ось так відразу важко переступити на етап серйозніший, ніж бійки. Коротше, 17 травня я виїхав з Донецька, як виявилося дуже вчасно - розповідали, потім приходили, цікавилися мною.
- Так розкажи все ж: хто влаштовував переворот на Донбасі, як ти це тоді розумів?
- Координувався рух приїжджими російськими бойовиками. А допомагали їм регіонали, комуністи, члени там ПСПУ усіляких, колишні члени силових структур, афганці. Бійцівський клуб «Оплот», створений колишнім правоохоронцем Жиліним, активно тітушек поставляв - і в Харків, і в Донецьк - цей рух потім переріс в батальйон «Оплот». На жаль, і донецька організація «Ніхто, крім нас» в цьому брала участь. Але, потрібно пам'ятати, що багато її представники і за Україну воювали. Важливу роль зіграли різного роду козацькі і руконструкційні організації - вони і пропагандою активно займалися, молодь рекрутували. Розвивали в школах «регіональний патріотизм». Ось в Харцизьку активно працювали з молоддю ветеранські організації - 9 травня, червоні прапори, БТРи - і ще до війни це вже дратувало.
І шахтарі допомогли. Їх як худобу вантажили в автобуси і звозили стояти на мітингах. І вони як раби стояли. І коли міркують про особливе шахтарському дусі, я говорю: «Пірдуха - ось що таке дух шахтарський!»
До цього їх Партія регіонів використовувала, зараз - сепари. Кричали, що Україна їм шахти закриває - ось, хочеться запитати: «Як, працюють зараз шахти? Як - побудували Донбас?»
Так і вийшло - всі ці донецькі прихильники "федералізації", "особливих статусів" та іншого намагалися зобразити свою гру, а росіяни в цей час підвозили зброю. І все отримали війну.
Далі буде...
Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК, фото: Віталій Овчаренко, кonstantinovka.com.ua, dialog.ua, ostro.org
