Одна з особливостей
гібридної війни полягає в тому, що вести її можна в
різних, часом незвичних і неочікуваних сферах. Національне законодавство - одна з них, а "
закон Савченко" - найбільш яскравий на сьогодні приклад.
26 листопада 2015 року Верховна Рада ухвалили одразу в першому читанні і в цілому 255 голосами закон про внесення змін до Кримінального кодексу України. Згідно з документом, день, проведений в СІЗО, зараховувався за два в колонії. Одним з авторів цього закону стала Надія Савченко, яка перебувала на той час у російській в'язниці. Власне, цей факт і підштовхнув парламентаріїв до прийняття неоднозначного рішення: в Україні продовжували боротися за повернення військовополонених з російських катівень і були готові до неординарних рішень. До того ж, стан українських слідчих ізоляторів викликає обґрунтовану тривогу правозахисників. Реальним автором закону був російський адвокат Надії Савченко Ілля Новіков - найбільш "правильний" з трійки її захисників, вивчив українську мову і не приховував своєї причетності до розробки документа.
Як показав розвиток подій, самій Надії цей закон не став в нагоді, оскільки її обміняли на двох російських ГРУшників. Зате для громадян, які порушують в Україні закон, ця ініціатива стала справжнім подарунком, причому скористатися нею мають право дві третини з 70 тисяч українських в'язнів. Більш того - деякі фігуранти гучних кримінальних справ завдяки "закону Савченко" вже опинилися на волі. Серед них - суддя-колядник Ігор Зварич, який випустив тритомник своїх спогадів, "Доктор Пі" Андрій Слюсарчук, який оперував і "лікував" довірливих людей без наявності медичної освіти, депутат-вбивця Віктор Лозинський, організатор афери "Еліта-Центру" Олександр Шахов. Ці персонажі, що отримали широку популярність, - лише вершина айсберга, оскільки з-за ґрат вийшли сотні небезпечних злочинців. А деякі, знову здійснивши злочин, встигли повернутися в місця позбавлення волі.
МВС та інші правоохоронці забили на сполох, однак скасовувати закон, що набирав скандальність, до повернення Надії Савченко в Україні не ризикнули. Після повернення ж сама нардеп підкреслила, що вважає закон свого імені за потрібне і правильне. Безумовно, українська пенітенціарна система - не цукор, проте вміло вкинута ініціатива якщо не виписує індульгенцію представникам криміналітету, то серйозно полегшує їм шлях на волю. Поправка до "закону Савченко", внесена депутатами Бориславом Березою та Ігорем Луценком, що скасовує його дію відносно осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, зареєстрована в лютому 2016- го, але так і не проголосована.
Однак політична кон'юнктура для коригування, а то і скасування "закону Савченко" поступово набуває зримих форм. Сама парламентарій має намір його всіляко захищати, повторюючи завчені слова про ідеальність документа. Однак за корекцію норм закону послідовно виступили прем'єр-міністр Володимир Гройсман, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, керівництво Національної поліції і генеральний прокурор Юрій Луценко.
Доля "закону Савченко" все більше нагадує лакмусовий папірець для депутатського корпусу. Не тільки в частині виправлення допущених помилок на тлі наростаючої кількості кримінальних злочинів, що робить давню ініціативу класичним прикладом добрих намірів, якими вимощена дорога в пекло. Це ще й приклад прийняття нібито простого рішення, наслідки якого починають проявлятися в негативній формі досить швидко. Для скасування або корекції скандального закону не потрібно багато мужності, достатньо політичної волі та здатності приймати непопулярні рішення. Та й зробити висновки з ситуації законодавцям і всьому суспільству було б корисно.
Сьогодні можна визнати, що "закон Савченко" насправді виявився ефективним елементом гібридної війни проти України, що погіршив криміногенну ситуацію і негативно вплинув на авторитет депутатського корпусу. Тому не варто забувати, що шлях до перемог починається з уміння визнавати свої поразки і виправляти допущені помилки.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
