Українська акторка театру і кіно Ірма Вітовська каже, що після 24 лютого стала більш цинічною, але вірить у те, що українці матимуть якісну політичну генерацію після перемоги. Якими ще будуть українці після війни та про що вона шкодує у своїй кар'єрі акторка розповіла кореспонденту online.ua Івану Гриневичу.
З початку повномасштабного вторгнення в житті нашої країни і в житті кожного українця відбулися колосальні зміни. Ми змінили погляди, змінили бачення, ми змінилися в інтересах. Які зміни у собі ви помітили з 24-го лютого?
Цинізм. Він був завжди. Але тепер я його відчула. Чому? Тому що хороший ґарт ми отримуємо від нашого сусіда. Я не була ілюзорна.
Я просто перерозрахувала, що цивілізація XXI сторіччя якось все-таки зможе витравити всі ці феодальні варварські, людиноненависницькі системні речі, які були з Московією далі. А виявилося — ні.
Що вміння мати хороший економічний гаманець, принаймні, уміст авангардних імперій, Пітера і Москви не спрацювала над знищенням сутності цієї машини по дегуманізації, перемеленню людських душ. І ця вікова традиція до цих пір триває.
Читайте першу частину інтерв'ю з Ірмою Вітовською: Українці швидко вчаться не тільки кіно знімати, а й воювати — Ірма Вітовська
Якими будуть українці після війни
Ми зараз бачимо дуже багато прикладів єдності, згуртованості. А як, на вашу думку, змінилися взаємини самих людей? Та як ви вважаєте, чи залишаться ці зміни у подальшому?
Я не буду оптимісткою стосовно того, що всі ми поголовно станемо громадянами в цій країні одразу після війни. Але більша, суттєва, якісна кількість – буде.
І це головне для того, щоб продовжити шлях вже нарешті незалежної України з новою політичною генерацією. Для цього авангард буде. Так, це хрещення свинцем. Так, така плата. Але інакше не було б, мабуть.
Мабуть, треба було б подивитися в чорний портал, щоб побачити там справжнє обличчя того, про кого ти ніколи не думав. Я тому і в цинізм повертаюсь. Я думаю, що і цинічними стануть всі.
Але частина людей так і залишається в амнезії, в якихось розмитих світоглядах, кульбабками такими, яким посрать, де і при кому. Або – відвертими послідовниками такої ж ідеології.
Тому оптимізм є. Не можна без оптимізму. Віра є. Дорога далека. Ще потрібні дуже жорсткі певні законодавчі ініціативи, щоб зацементувати через покоління це все, що ми зараз проходимо. Щоб ця пам’ять зацементувалася, потрібно провести певні законодавчі якісь речі.
Я є поборником свідомого громадянства, я за інститут громадянства. Вважаю, що кожний громадянин має здати певний іспит, щоб отримати id-паспорт. Це, як права, які ми отримуємо на машину.
Тому, аби впливати на державу, ви маєте бути світоглядні з цією державою. Тому так — всі поголовно. Перездати можете кожен раз, коли вивчите і присягнете. Також я за відверту присягу державі.
Ірма Вітовська бере участь у флешмобі «Укроборонпрому»
з нагоди налагодження виробництва артилерійських боєприпасів (фото: facebook.com/irmcya)
Про зйомки в російському кіно до 2014 року
В моєму житті теж є певні компроміси, які я не заперечую, за які я дуже вибачаюсь. Я знімалася в російськомовних продуктах, а російськомовні продукти розмивають ідентичність людей.
У мене був такий продукт до 2014-го року, до Майдану, тому що не було жодного україномовного. Я б із задоволенням банила усе своє життя. Але так склалося, інакше ти взагалі не працюєш і тоді ти втрачаєш як акторка досвід, камеру, бачення, практику.
Так, мені вистачило голови не входити в пропаганду чи історичні картини, де я вже розуміла, що йде профанація й абсолютно ідеологічна накачка свого російського громадянина, перш за все.
Особливо – після Помаранчевої революції, коли з українців роблять маркер на вже негативний персонаж, починаючи з усіх цих «Матчів» («Матч» — російський пропагандистський фільм 2012 року, лише з вересня 2014 року фільм заборонений до показу в Україні, — ред.).
Не тільки «Бєлая гвардия», це і фільми про події, які відбуваються не в Україні. Але обов’язково негативний – це українець, обов’язково, хоч в епізоді.
Багато людей розчинялися в російському гуморі та естраді
Я розуміла, до чого це йде. І після Грузії я точно знала, що ми будемо наступні. Але багато людей були поза цим спостереженням. Всі із задоволенням дивилися російський контент, всі із задоволенням розчинялися в гуморі, в естраді, в спільних кліпах, спільній музиці.
Шкода, що такою ціною отрезвіння впало на всіх. Але я щаслива, що воно впало на всіх, принаймні, адекватних, які вміють і мають гідність сказати: я винуватий в ті роки, хоч несвідомо, але я винуватий. Я винувата. Свідомо.
Я не ходила у фільми пропагандистського штибу, історичного, але там «любовь», «всякая хворь»… Мені потрібно було так само заробляти, жити і практикувати акторство. Але тих картин було не так багато, слава Богу. Проте, на жаль, я теж мушу констатувати свою історію, коли українці дивилися певні серіали за моєї участі.
Проте, думаю, що кожен, якщо подивиться на своє минуле, знайде там все. І треба самому собі сказати, що це війна, я її теж привів. Я думаю, що тут кожен може це сказати. Не треба бути в ілюзії.
Вас також може зацікавити: Молоді, яка бачить себе в Україні, час об’єднуватися і брати майбутнє в свої руки — Ірма Вітовська
