Ви ніколи не дасте грошей людині, якій ви не довіряєте, переконаний Сергій Притула. Про відповідальне ставлення до грошей, довіру військових та як змінилася українська армія під впливом волонтерства він розповів online.ua.
Один з наших героїв інтерв’ю, засновник Ukraїner Богдан Логвиненко, сказав, що, можливо, звичка в батьківських вайбер-чатах скидатися на штори, якимось чином так організовувала свідомість людей, що зараз їм простіше скидатися на Байрактари.
Ні. Я категорично не погоджуюсь.
На моє глибоке переконання, історія українського волонтерства лине своїм корінням в чудову українську традицію толоки.
Корупційні схеми зі шторами, які нам були нав’язані за ще радянських часів, які еволюціонували в 90-х і 00-х – це трошки інша парафія, яка до того не має стосунку.
Читайте першу частину інтерв'ю: За право України стати новою країною десятки тисяч людей заплатили життями — Сергій Притула
Про різницю між благодійністю та волонтерством
У чому ця різниця між благодійністю і всім іншим колективним скиданням?
Ми ж розуміємо, що у фундаменті всіх цих скидань на штори не стоїть якась добра воля людей, які, насправді, розуміють, що все, що відбувається на території школи, має бути організовано державою. Але, з іншого боку, так само, як зараз ми займаємося волонтерством.
Можна сидіти, склавши руки, і казати, що держава мала все зробити, ми платимо податки, все — йдемо курити бамбук. Проте, з іншого боку я не бачу, щоб в українському суспільстві цькували людей, які не можуть донатити на армію.
А от якщо мама в школі не скинулася на штори, ми маємо безліч прикладів за останніх років 15, коли дітей булили по чорній силі. Хтось відчував силу усім класом загнобити одну людину, школярі – дитину, батьки – батьків. Це було як «добрий день». Це абсолютно непорядна історія.
Тому ми говоримо про речі, які не йдуть у порівняння одна з одною.
Про відповідальне ставлення до грошей
Підзвітність людей, які збирають у інших людей гроші - це обов’язкова історія. За 8 років до моменту повномасштабного вторгнення, у мене особисто як у приватної особи, яка займалася волонтерством, було все чітко.
Кілька разів на місяць я показую, що ми закуповуємо, у кінці місяця я даю чіткий фінансовий звіт, я показую, куди воно все поїхало, чому воно все поїхало. І так кожен божий місяць рік за роком, рік за роком, рік за роком.
І коли зараз хтось говорить, що то неможливо, щоб люди стільки грошей давали Притулі на фонд, що то олігархи якісь відмивають свої бабки через нього, я угараю, адже коли почалася велика війна, люди понесли гроші тим волонтерам і волонтерським організаціям, які були їм зрозумілі за своїми принципами роботи, до яких не було питань попередні 8 років.
Сергій Притула з дітьми-волонтерами, вересень 2022 року
Тому за 8 років мною було зібрано 52 мільйони гривень, а зараз ми рухаємося вже до суми у 4 мільярди. І це якась абсолютно гігантська відповідальність перед людьми.
Тому ми тут дуже всі стараємося, щоб у людей не було ніяких сумнівів щодо того, що ми з максимальною відповідальністю ставимося до кожної копійки, яку вони дають.
Адже в основі нашої роботи є відповідальне ставлення до використання цих грошей. Через то ми мудохаємося, шукаємо по всьому світу, щоб знаходити десь нижчі ціни на якусь номенклатуру.
І тому у нас є навіть певні постачальники, які просять нас не показувати ціну на те, що вони нам і за скільки продають, бо якщо ми покажемо, що вони нам дають демпінгово, їх просто викинуть з ринку.
Тому що, умовно кажучи, всі купують у компанії по 100 чогось, а ми беремо по 65-70. Їх просто заб’ють свої ж, заклюють на ринку.
Про довіру військових волонтерам
Тому це все ж лежить в царині довіри. Ви ніколи не дасте грошей людині, якій ви не довіряєте.
А довіру заслужити за якусь секунду неможливо, це довготривалий процес, зокрема у такій sensitive царині, як компіляція волонтерства і війська.
По-перше, треба ще у військових довіру заслужити, щоб вони тебе підпускали. Ні, звичайно, армія візьме все. Як казав начштабу однієї з бригад: «Це ж механізована бригада! Тут, як в прірву. Скільки привезете – стільки візьмемо».
Але ми говоримо про щось більше, ніж просто про передачу якихось матеріальних цінностей конкретно взятим людям. Тут уже починаються дещо інші світи, також базовані на довірі.
Сергій Притула з бійцем 63 ОМБр, 107 механізованого батальйону, січень 2023 року
Тому зараз так цікаво спілкуватися з комбригами, які у 2014 році були командирами рот і командирами батальйонів.
Я з першим комбригом познайомився у кінці 2019-го року. Це вже було майже 6 років волонтерської діяльності. І вони ніколи не були для мене в якомусь пріоритеті. От командири взводів, рот, командири батальйонів, а потім ми жили далі, далі, далі — підростали.
І коли ти приїжджаєш, ти не знаєш командира роти, але ти дуже добре пам'ятаєш якісь пригоди цього комбрига у 2014 році на Донбасі.
Як змінюється армія під впливом волонтерства
Очевидно, що і сама армія під впливом волонтерства змінюється теж.
Це не завжди хороші зміни, тому що волонтери розслабляють. Давайте відверто. Зі всією повагою, але армія – це також зріз суспільства.
Не всі волонтери – ангели. І також не всі військові – ангели. І місцями ж буває таке, що не надто бережливо ставишся до чогось, що ти маєш з того, що тобі дала не держава. Ти можеш якось скористатись, поламати, викинути, бо волонтери ще привезуть.
Я пам'ятаю, як влітку ми приїхали на запорізький напрямок до одного з підрозділів ССО. І командир цього підрозділу в приватній бесіді сказав, що, якщо я почую, що хтось з моїх бійців попросив волонтерів привести труси чи шкарпетки, я, каже, цьому бійцю відкручу голову.
Я кажу: «Так треба труси і шкарпетки?» Він каже: «Так. Ну, хай жінка відправить, мама хай відправить. Хай піде купить, в нього зарплата 107 тисяч гривень. Магазини працюють. Від волонтерів, якщо ми хочемо щось, що не може держава нам дати, то ми просимо оптику, ми просимо дрони, ми просимо машини, ми просимо медицину, ми до фіга чого просимо! Але не забивай волонтеру голову шкарпетками і трусами».
Це не моя позиція. Я знаю людей, які відправляють військовим шкарпетки і труси, футболки, майки. І дуже добре, що вони це роблять. Але ось я побачив ще з боку військових свій погляд на це все.
Проте я вважаю, що без волонтерів українська армія точно не була б так добре оснащена по певному списку речей.
Сергій Притула передає дрони захисникам Києва, 25 лютого 2022
Ну, вибачте, якщо в березні-квітні 50% бронежилетів давала держава, а 50% бронежилетів давали волонтери, то приберіть звідси волонтерів і запитайте, скільки б ще держава витратила часу, а час дорівнює в наших реаліях – життів українських бійців, для того, щоб вони мали повне забезпечення?
Я приїжджаю в підрозділи, я не бачу там дронів цих малих, які б їм дала держава. Волонтерські – це 99-100%.
Я питаю: «Скажіть, а вам дали по лінії МО «мавіка» чи «аутела»?» «Ні, це все волонтерські». Це не означає, що я в цей момент дивлюся на міністерство і такий: «У, що ви там робите?». Я знаю, скільки вони роблять, як вони працюють.
Там дійсно дуже достойні люди, які фігачать так само 24/7, рисачать по всьому світу в пошуках всього необхідного.
Просто виклик настільки величезний, що ми навіть всі разом, Україна з її волонтерами, матеріально-технічна допомога від Заходу, допомога від цивілізованих країн — ми всі не можемо стягнути, щоб забезпечити армію повністю.
Щоб вийшов Валерій Федорович Залужний чи Олексій Юрійович Резніков і сказали: «Розходьтесь, все є і ще на складі лежить!» Тому десь так рухаємося.
Вас також може зацікавити: Сергій Притула: Донатити, але давати хабарі — це як клясти Путіна і наспівувати російську попсу
